Сказ: небезпека більш ніж реальна

Зустрів агресивну лисицю – надінь їй відро на голову. Не дуже ввічливо, але нічого не вдієш

Цей випадок стався близько двох тижнів тому – у Голопристанському районі. Їхав поблизу лісу трактор, а в ньому – 2 людини. І раптом із лісу вибіг «сірий вовк». (Щодо того, чи це був вовк, сумніватися не доводиться. У тракторі їхали досвідчені мисливці. Рушниць, щоправда, не взяли, на жаль). Загалом-то, нічого надзвичайного в цьому епізоді не було: вовк – звір кмітливий і з високорозвиненою інтуїцією.
І тому він добре відчуває ситуацію й розуміє: небезпечна людина чи ні. Але навіть щодо неозброєної й абсолютно для нього безпечної людини нормальний звір дотримується дистанції й додержується «правил пристойності». Чого наш персонаж не зробив. Більш то-
го – почав витворяти таке, від чого тим, хто перебував у кабіні трактора, стало явно не по собі. А саме: звір не просто пробіг повз – він підбіг до трактора метрів на десять і почав… стрибати. Навколо трактора: стриб-скок, стриб-скок… Якщо не помиляюся, однієї з дверей, що закривають кабіну, у тракторі не було. У цій ситуації два здорові й нелякливі чоловіки вчинили якнайрозумніше: вони свою «крутість» показувати не стали, а хутенько залізли на дах трактора. Почекали, поки «стрибунець» настрибається й піде – і лише після цього злізли.

Але на цьому «лісові пригоди» не закінчилися. Вовк вийшов уже на іншу дорогу й причепився за легковим автомобілем – здається, то був ГАЗ. Водій зупинився – зупинився й звір. Виліз – подивитися, як поводитиметься «нахабна худоба». (А ось цього робити не слід було!). Звір трохи відбіг і знову зупинився. Зрозумівши, що з вовком щось явно не так, людина не стала випробовувати долю, зачинила дверцята й набрала швидкість. Після всього цього такого ось «дружелюбного й товариського» звіра люди бачили ще кілька разів. На честь того лісового відомства, де сталися ці події (Голопристанського лісгоспу), його співробітники відреагували досить оперативно й провели кілька облав з метою пристрелити аномального звіра. Але – безрезультатно: дивний вовк як у воду канув.

Чесно кажучи, від опису всіх цих пригод мені стало якось не по собі, бо поведінка звіра була явно ненормальною. Швидше за все, її причиною було те, що у вовка почалися незворотні зміни нервової системи: почав розвиватися сказ! І тому, хто вийшов з машини, дуже пощастило, що звір на нього не кинувся.

Тим більше що сказ лисиць на території Херсонської області вже виявлено. Тому, ймовірно, має сенс знову розповісти про це захворювання на сторінках «Гривні».

Отже, сказ – гостре інфекційне вірусне захворювання, яким у природі хворіють ссавці. Здебільшого це представники ряду хижих і особливо часто бувають уражені звірі родини псових: лисиці, вовки та єнотовидні собаки. Рідше сказом можуть захворіти кішки, куниці та тхори. А іноді вівці, велика рогата худоба й навіть кажани.

Вірус, що є збудником сказу, передається хворим звіром здоровій тварині або людині через слину при укусі. Крім того, можна ще заразитися при контакті з частинами організму – кров'ю, шкурою та внутрішніми органами вбитого ссавця.

Як уже згадувалося, сказом хворіють різні тварини, але основним носієм і переносником цього захворювання є лисиці. І в деяких місцях ступінь зараженості цих ссавців дуже висока: у роки спалахів (їх ще називають епізоотіями) гинуть до 70 лисиць!

Особливо небезпечною ситуація стає тоді, коли в процес поширення інфекції залучаються й вовки – це відбувається, якщо скажена лисиця кусає вовка. А небезпека полягає в тому, що скажений вовк набагато сильніший і рухливіший за лисицю. Такий звір нападає на людей і завдає глибоких і обширних укусів, які зазвичай розташовані в ділянці голови, обличчя та шиї. Ці ушкодження, по-перше, є тяжкими травмами – дуже часто люди залишаються понівеченими на все життя. Але укуси вовка особливо небезпечні ще й тому, що в рану проникає величезна кількість збудників сказу: адже вовк набагато більший за лисицю. Крім того, є відомості, що й концентрація вірусу в слині скаженого вовка вища. А близькість місця проникнення інфекції до центральної нервової системи сприяє швидкому розвитку захворювання.

І тут доведеться нагадати про те, що практично для всіх видів ссавців (зокрема й для людини) сказ є смертельним захворюванням. Хвора тварина або людина завжди гинуть. Навіть лікування із застосуванням найсучасніших препаратів і систем життєзабезпечення не дає змоги врятувати хворого. Тому єдиним способом зберегти життя укушеній скаженою твариною людині є так звана екстрена профілактика. Вона включає проведення курсу щеплень, у результаті яких у людини імунітет до захворювання розвивається швидше, ніж вірус проникає в центральну нервову систему. Це відбувається тому, що вакцину вводять у кров, після чого починають формуватися антитіла. Ну а вірус поширюється не з током крові, а по нервових шляхах: від місця укусу – до головного мозку. Саме тому укус тим небезпечніший: що ближче до голови було завдано, то швидше вірус потрапляє в головний мозок. Тому в таких випадках (а також при обширних пораненнях) укушеному вводять ще й сироватку, яка вже містить антитіла до вірусу сказу.

Ймовірно, має сенс позначити ті правила поведінки, які в цій ситуації й у цю пору року допоможуть зберегти здоров'я при зустрічі зі скаженим звіром. А може, й не лише здоров'я, а й саме життя.

1. Нормальний звір від людини тікає – це аксіома! Тому побачивши, що вовк, лисиця чи єнотовидна собака поводяться якось не так, зробіть усе від вас залежне, щоб із цим звіром не «спілкуватися» надто тісно. Якщо є зброя – стріляйте. (Звісно, якщо ви явно бачите, що перед вами звір. Палити зі страху по неясно видимому силуету – це далеко не найкращий вихід! Може закінчитися вбивством представника свого ж виду – з усіма наслідками, що з цього випливають).

Про це правило треба пам'ятати незалежно від того, хто перед вами: величезний вовк чи квола лисиця. Тому спочатку спробуйте
піти – тихо й непомітно звернути зі шляху звіра. Якщо не вийшло – залізьте на дерево, на дах транспортного засобу тощо. Верх глупо-
ти – намагатися тварину «приголубити» (!). Не дивуйтеся, бувало й таке. Зокрема, якщо не помиляюся, і цього року: людина погладила лисицю, яка «відпочивала». А вона її вкусила. (Питається, куди в людей у таких випадках розум і інстинкт самозбереження випаровуються?! Незрозуміло…)
2. Іноді про небезпеку може попередити голос звіра. А саме: лисяче тявкання. І якщо ви його чуєте вдень – будьте напоготові! Оскільки вдень лисиці не гавкають.

3. На жаль, одним із чинників ризику може бути проведення полювання. І особливо ризикованими є полювання на лисиць без виконання заходів безпеки. Одразу ж необхідно зазначити, що у виявлених осередках сказу полювання на лисиць проводять із дотриманням особливих правил.

Насамперед у таких осередках категорично заборонено знімання шкурок із убитих тварин. Те саме й поза осередком – якщо було виявлено труп тварини, що загинула від невідомої причини. Або якщо звір було вбито через порушену поведінку. Але й при проведенні полювання в нібито благополучних щодо сказу місцях можуть виникати небезпечні ситуації – навіть якщо відстріляні тварини не мали будь-яких ознак захворювання. Пояснюється це тим, що спалахи сказу в популяціях лисиці можуть протікати і без явних проявів. Тому, щоб не допустити зараження, шкури треба знімати в гумових рукавичках. Після знімання шкур рукавички й ножі необхідно обробити 2-відсотковим розчином
каустичної соди або хлораміну. А руки треба ретельно мити з милом. Свіжозідрану шкуру необхідно одразу ж вивісити на 5–8 годин на сонці: таким чином, щоб обидві сторони (але переважно – мездра) зазнали дії прямих сонячних променів. Тушу звіра потрібно спалити або хоча б закопати. Але повторю: це роблять лише тоді, коли сказ на цій території не виявлено. В іншому разі ні про який «хутровий промисел» і мови бути не може!

4. Що робити, якщо поранення все ж сталося – вас вкусила тварина або ви під час свіжування порізалися самі? Насамперед рану необхідно ретельно промити водою з милом, а її краї обробити розчином йоду. Застосування мила пояснюється тим, що вірус сказу дуже чутливий саме до мильного розчину. Але використовувати треба не мийні засоби, а саме мило – найкраще господарське.

Після застосування цих заходів потерпілий повинен терміново звернутися до лікаря – травматолога або того, хто «під рукою». До речі, нині курс екстреної профілактики набагато коротший і легший, ніж це було раніше – знаменитих «40 уколів у живіт» уже давно немає.

5. Я недарма згадав про пору року. Грибний сезон якщо й не в розпалі, то, принаймні, ще не закінчився. І якщо, товариші грибники, ви почуєте, що в цій місцевості з'явилися скажені вовки, то вам, у цій ситуації, взагалі-то, у лісі робити нічого. Але психологія в східних слов'ян особлива, а в останні 15 років мешканцям деяких сіл гриби забезпечують істотну надбавку до заробітку. Або, принаймні, надбавку до раціону. Тоді, шановні любителі «тихого полювання», хоча б будьте напоготові! Це по-перше. По-друге: проти скаженого звіра і короткий грибний ніж, і навіть страшнуватий тесак малопридатні. Тому що вбити звіра колючо-ріжучою зброєю непросто. Не те що вовка, а навіть і лисицю. Якщо, звісно, ви не пройшли спецпідготовки в якомусь особливо секретному підрозділі. До того ж немає гарантії, що навіть завдавши смертельного поранення, ви не заразитеся самі – отримавши укус. Тому, якщо вже так хочеться в ліс, заведіть собі дубину – хоча б коротку. Володіння цією зброєю предків дасть хоча б якусь імовірність, що ви зможете захиститися – завдати оглушливого удару. Як не кумедно це звучить, але в такому разі може допомогти… відро! Його можна спробувати накинути на голову нападникові. Ну а далі – ходу! Подалі від місця бою або до найближчого дерева.

P. S. Той вовк, швидше за все, загинув. Тому його й не виявили під час облав. Але скаженіти можуть і інші звірі.