Крук і ворона – не чоловік і дружина: це – різні птахи

«Розкажіть про ворон – це такі цікаві птахи! Напевно, вони дуже розумні. І в чомусь навіть гарні. Хотілося б дізнатися про них більше»

«Дістали, гади, замучили! Не знаю, що з ними робити. Нахабні й хитрі. Тягнуть усе підряд, коли ніхто їм завадити не може. І хрін ти її візьмеш! Якщо я з рушницею йду, вона, зараза, ні за що мене на постріл не підпустить...»

Ці висловлювання – про одного й того самого птаха, про сіру ворону. За різкість прошу з автора не питати, бо «з пісні слова не викинеш».

Загалом, обидва читачі мають рацію. Справді, сіра ворона – птах надзвичайно цікавий, зі складною й високоорганізованою поведінкою. З іншого боку, шкода від неї чимала. Тож, імовірно, слід би розповісти про неї – така «непересічна особистість» це явно заслужила. Помітні й птахи, їй споріднені. Думаю, найкращим рішенням буде таке: розповісти про всіх них, але докладніше – про сіру ворону.

Знайомтеся: ворона і воронові
Отже, сіра ворона – це один із птахів родини воронових. До неї, крім того, входять такі види, як грак, крук, галка і сорока. Це з тих видів, які живуть у наших краях. Зустріти їх можна по всій території Херсонської області, але є в них свої улюблені місця. Наприклад, грак є звичайним птахом міських парків: тут він оселяється колоніями. Сороки й галки мешкають переважно в лісосмугах. Щоправда, останніми роками їхня чисельність тут знизилася. Крук і сіра ворона схожі тим, що вони поширені по всій території Херсонщини: важко сказати, де їх немає. Але є важлива відмінність: чисельність ворони набагато вища, ніж крука. Усе це птахи середніх розмірів, а найбільший із них – крук. Забарвлення в них нешукане, зазвичай 1–2 кольори з трьох: чорного, сірого й білого. Щоправда, є й більш «нарядні» сойка і горіхівка. Перша в нас гніздиться, але нечисленна, а друга мешкає в хвойних лісах північних рівнин і гір, у нас іноді з’являється взимку. Причому це має масовий характер: останнє таке «вторгнення» сталося минулої зими. Припускали навіть, що горіхівки в нас гніздитимуться. Не вийшло…

Між іншим, ця родина входить, як не дивно, до складу ряду горобцеподібних. Тож, попри різницю в розмірах, забарвленні й іншому, ворони й ворони є родичами горобців, дроздів і синиць.

Плутанина з назвами: хто є хто?

Справді, вже не знаю, з яких пір і з якої причини, але чомусь у нас повелося грака називати вороною. Іноді – чорною вороною. Насправді помітні, чорного забарвлення із синюватим відблиском птахи, які живуть колоніями в містах і сидять на проводах узбіч доріг, – це зовсім не ворони! Ці представники пернатих – граки.

А чорні ворони справді існують. Але мешкають вони далеко – у Західній Європі та на Далекому Сході.

Розумні, але вкрай «пустотливі»
Чому ж воронові все-таки привертають таку пильну увагу найрізноманітніших людей? Про одну лише ворону написано тисячі статей: наукових і популярних. Відповідь, загалом, проста: річ у тім, що і ворона, і інші воронові мають складну й досконалу поведінку. Про це свідчать десятки й сотні «мудрих» дослідів, поставлених у лабораторіях.

Але, мабуть, не менш красномовний такий ось «експеримент», який багато разів ставили мисливці в найрізноманітніших куточках планети. Зокрема й у Херсонській області: у плавнях, на полях і в лісах. А суть така: якщо ворона бачить у людини зброю, то… А те, про що було написано на самому початку, – «хрін ти її візьмеш!» І навіть виїжджаючи для відстрілу ворон із нарізною зброєю (малокаліберною гвинтівкою), рідко який прискіпливий мисливствознавець здобуде за один виїзд більше 1–2 птахів. А то й узагалі їх не побачить: ховаються!

Не те що птахи – далеко не всі звірі (яких вважають розумнішими за птахів) мають такі самі здібності. Більше того, є дані, що сірі ворони вміють відрізняти рушницю від інших, схожих на неї предметів. Зокрема – від фотоапаратури з довгим об’єктивом.

Маючи такі непересічні дані, ворона ними безсоромно користується. Ще один приклад із херсонських просторів. Отже, травень середини 1990-х років, плавні. В експериментальному мисливському господарстві йде облік гніздування водоплавних птахів. Наукові співробітники й єгер спостерігають за лискою, що сидить на гнізді, – здалеку, щоб не турбувати птахів. Відомо, що з воронами проблема: їх тут чимало. Але ніби цьому гнізду нічого не загрожує. Але ось лиска злетіла з гнізда. Таке трапляється нечасто і ненадовго: птахові ж треба і корму «перехопити», і крила розім’яти. На жаль, для «сірої розбійниці» цього виявилося досить: вилетіла кулею, схопила яйце і полетіла. Як з’ясувалося, ворона вже давно стежила саме за цим гніздом, але її не було видно. Тобто вона фактично сиділа в засідці! Для птахів така поведінка – це «вищий пілотаж», бо передбачає вміння передбачати розвиток подій і змінювати свою поведінку – причаюватися. Ні хижі птахи, ні сови так не полюють. У них, загалом, тактика полювання досить примітивна: видивляються здобич із високого місця або в польоті (а сови – сидять і прислухаються) і після цього нападають. Тож непримітні й «бридкі» ворони, як це не прикро, розумніші за орлів!

Це, звісно, чудово, але, найімовірніше, описана атака не була останньою. Тож невідомо, чи вивелися в тому гнізді пташенята. Тому через свої унікальні здібності сірі ворони є постійним «головним болем» мисливствознавців: чисельність мисливських птахів вони скорочують досить сильно. «Шкодять» і її родичі – граки та сороки. Як і ворона, вони розоряють гнізда, живляться яйцями та пташенятами. Та й на домашніх птахів нападають: сільські жителі це добре знають.

А все-таки – чому вони такі?!

Тобто – чому вони такі шкідливі? Взагалі-то, це питання не надто коректне. Адже ще в 1970-ті роки чудовий письменник і біолог Ігор Акімушкін сказав, що «тварин не можна ділити, як героїв класичної драми: на хороших і поганих, на позитивних і негативних». Просто деяким, скажімо так, пощастило більше: завдяки складній поведінці вони добре пристосовуються до навколишнього середовища і людини. Серед них – і воронові: ворони, граки, сороки й ворони. Тож і грізний тигр, і «симпатяга»-щиглик, і сіра ворона просто живуть і борються за виживання. І мають право на життя – як і інші мешканці планети Земля.