Наслідки катастрофи на ЧАЕС — чи вдасться законом «дезактивувати» території?

Прийнято вважати, що внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіаційного забруднення зазнали понад 8% загальної площі території України, що становить понад 53,5 тисяч квадратних кілометрів. Щоправда, вони поділені на 4 зони залежно від ступеня забруднення, але масштаби все одно жахають. Якщо з першими двома зонами все більш-менш зрозуміло, то найменш постраждала від радіації 4-а зона і меншою мірою 3-я були спочатку визначені досить спірним методом. 4-а зона впритул прилягає до Києва, і в 1299 населених пунктах, які до неї віднесено, проживає близько 1,7 млн осіб. Не раз експерти говорили про те, що, чітко дотримуючись критеріїв визначення 4-ї зони, до неї слід було б загнати половину України, включно зі столицею. Природно, що при цьому вони вимагали перегляду «чорнобильського» законодавства й радикального зменшення площі територій, віднесених до радіаційно забруднених. Якщо раніше цього не вдавалося зробити через острах влади зайвий раз спровокувати невдоволення електорату, то дворічна перерва між виборами нарешті дає таку можливість. Важливо лише, щоб нові «ліквідатори» не перегнули палицю у своєму прагненні заощадити бюджетні кошти й не «зачистили» все без розбору аж до зони відчуження.

Занижений поріг чи «Українці — горда нація — їм до лямпи радіація»?

Про те, що влада спробує підретушувати у свідомості українців усе, що так чи інакше пов'язане з Чорнобильською трагедією, стало зрозуміло після... оприлюднення плодів адмінреформи. Слова «Чорнобильська катастрофа» якось непомітно в процесі реорганізацій «випали» з назви міністерства. Якщо ще зовсім недавно відповідні питання вирішувалися Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (виділено ред.), то зараз обов'язки «розпорошено» на держоргани рангом нижче. Частково їх віднесено до відання структури у складі Міністерства надзвичайних ситуацій — Державного агентства з питань управління зоною відчуження. Частково (питання виплат і соцзахисту) — перебуватиме у віданні «соціального» міністерства.

«Фішка» в іншому — у суспільство стали наполегливо проводити думку про те, що «чорнобильська катастрофа» стала надбанням минулого, що все це було «давно і неправда» (у тому сенсі, що все страшне вже позаду), а отже, час перестати шарахатися від слів «зона відчуження» — з усіма наслідками, що звідси випливають. Хоча ні для стронцію-90, ні для цезію-137, викинутих в атмосферу й на наші голови тоді, 1986 року, досі не настав навіть період піврозпаду (29 і 30 років відповідно). Так, звісно, десятиліття минають, і в тому ж Києві вже багато-багато років не миють щодня вулиці з поливальних машин, не збирають у велетенські поліетиленові пакети листя, що опало восени, аби вивезти його за межі столиці й «поховати» в спецмісцях, щоб воно не «фонило», давно не печуть спеціальні яскраво-морквяні «каротинові» батони зі спецдобавками, давно вже батьки не забороняють дітям «тягти в дім радіацію» — тобто збирати гербарії та інші природні цікавинки... І хіба що наливаючи в гранчаки червоне вино, народ, який пережив Чорнобиль, іноді за звичкою примовляє «ну, від радіації» або на базарі господиня, купуючи картоплю-капусту, перепитає «звідкіля Ви привезли» з тим особливим змістом, з яким питали про це київські господині 1986 року... Навряд чи ті, хто прийшов нині до влади, знають чи пам'ятають ці «картинки про Чорнобиль», витравлені в народній пам'яті. Але під час проведення будь-яких радикальних реформ їм доведеться зважати, зокрема, й на те, ЩО і ЯК пам'ятає та думає про це «пересічний громадянин». Надто вже багато людей (або, щоб владі було зрозуміліше, — великий пласт електорату) більш-менш міцно «зачепила» чорнобильська біда, і будь-які реформи сколихнуть усе те, що вже вляглося й склалося... Доведеться зважати й на зрозумілу недовіру та неприйняття владних ініціатив, на те, що в суспільній свідомості міцно пов'язалися словосполучення «Чорнобильська аварія» і «влада — бреше». Ще тоді, 24 роки тому, «український радянський народ» на прикладі Чорнобильської катастрофи «упіймав» владу на брехні й замовчуванні фактів на шкоду здоров'ю людей: з ТБ і радіо чули одне, бачили й відчували — інше...

Нагадаймо, що згідно із Законом України «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», ухваленим Верховною Радою, тоді ще УРСР, 1991 року, зони радіоактивного забруднення поділено на чотири типи:

* 1-а зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення 1986 року;

* 2-а зона безумовного (обов'язкового) відселення — це територія, яка зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами;

* 3-я зона гарантованого добровільного відселення — територія з щільністю забруднення ґрунту понад дочорнобильський рівень ізотопами цезію, стронцію чи плутонію, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищити 0,1 бер за рік понад дозу, яку вона отримувала в дочорнобильський період.

* 4-а зона посиленого радіоекологічного контролю — це територія з щільністю забруднення ґрунту понад дочорнобильський рівень ізотопами цезію, стронцію чи плутонію за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини перевищує 0,05 бер за рік понад дозу, яку вона отримувала в дочорнобильський період.

Саме останньою, 4-ю зоною, загальна площа якої становить на сьогодні близько 22 тис. кв. км, вирішили впритул зайнятися експерти Національного інституту стратегічних досліджень України, провівши 9 грудня круглий стіл на тему «Соціально-економічний розвиток територій, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС». Активність НІСД повністю вписалася в рамки реалізації положень указу Президента України Віктора Януковича «Про заходи, пов'язані з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи», підписаного 11 жовтня цього року.

Не претендуючи на глибоке знання питання, все ж спробуймо розібратися, що так дратує окремих фахівців у методиці визначення ступеня забруднення територій, віднесених до 4-ї зони. В експертній спільноті існує поширена думка, що мінімальний поріг радіаційного опромінення, встановлений для внесення території до складу 4-ї зони, невиправдано занижений. На їхню думку, 0,05 за рік понад дозу, яку мешканець забрудненої території отримував до аварії на ЧАЕС, — це зовсім несуттєва для здоров'я людини величина. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що, згідно з ще радянською статистикою, протягом 70 років життя українець у середньому отримує близько 35–40 бер, які потрапляють до його організму з довкілля. Якщо ж помножити мінімальні для 4-ї зони 0,05 бер на 70 років, то виявиться, що до усередненого показника додається лише 3,5 бер. При цьому ще 1991 року було встановлено, що лише перевищення опромінення в 7 бер за 70 років життя додатково до середньої дози радіації, яку отримують упродовж життя, потребує спеціальних заходів із захисту організму людини. Ще в квітні 2008 року тодішній міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимир Шандра заявив, що значна кількість населених пунктів, які перебувають у чорнобильській зоні радіоактивного забруднення, стали менш небезпечними для життя. «У 2007 році в цих областях Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснило дозиметричну паспортизацію 2163 населених пунктів, 332 з яких уже сьогодні можна виводити з категорії радіоактивно забруднених, а 431 — переводити до нижчої категорії», — повідомив міністр.

Місцеве самоврядування звинувачують у відсутності почуття міри

Нині в Україні фактично уживаються два підходи до вимірювання ступеня радіаційного забруднення територій. Перший передбачає відбір проб ґрунту й води для вимірювання їхнього забруднення ізотопами цезію, стронцію чи плутонію. Другий підхід — це так звана дозиметрична паспортизація, що передбачає визначення індивідуальної дози радіоактивного опромінення для окремих громадян, які проживають на тій чи іншій території. Як бачимо, різниця в підходах помітна навіть дилетантам, адже зрозуміло, що далеко не завжди доза радіації, яку отримує людина, безпосередньо залежить від ступеня забруднення ґрунту чи води в регіоні її проживання.

Завідувач сектору радіаційної безпеки та питань Чорнобильської АЕС Департаменту енергетичної та ядерної безпеки Апарату РНБОУ Олег Насвіт під час круглого столу в НІСД висловився за якнайшвидший перехід в Україні виключно до дозової паспортизації як критерію оцінки радіаційної забрудненості територій. «У 2006 році Національна комісія з радіаційного захисту населення України (НКРЗУ) при Верховній Раді України ухвалила обґрунтоване рішення про перехід до дозового критерію розмежування зон забруднення. Але, на жаль, під час ухвалення цього рішення було допущено процедурні помилки, які не дозволили провести його через парламент. У зв'язку з цим я пропоную, щоб НКРЗ до кінця поточного року ще раз розглянула це питання й ухвалила рішення відповідно до всіх наявних процедур, з тим щоб воно стало законним. Експерти НКРЗ і НІСД не проти переходу на дозовий критерій», — заявив О. Насвіт.

Експерт також вважає за необхідне виключити із закону про «чорнобильські» зони положення про необхідність подання на виключення того чи іншого населеного пункту зі складу зон органами місцевого самоврядування. «І в Росії, і в Білорусі законом передбачено, що перебування населених пунктів у зонах радіаційного забруднення визначається урядом на підставі експертних висновків. Лише в Україні виключення території із зон має відбуватися за згодою та з ініціативи місцевої влади», — зазначив О. Насвіт.

Варто зауважити, що такий підхід експерта впритул підводить нас до теми централізації влади та ущемлення прав територіальних громад на самоврядування. Схоже, нам знову радять наслідувати приклад країн, у яких про демократію мають вельми невиразне уявлення.

Продовжуючи гнути свою лінію, представник РНБО запропонував до липня 2011 року провести дозову паспортизацію під егідою МОЗ. «Таким чином до кінця вересня 2011 року в нас можуть бути відповідні експертні оцінки, виходячи з яких Кабмін зможе ухвалювати рішення», — додав О. Насвіт.

Неважко здогадатися, для ухвалення яких рішень Кабміну готує ґрунт НІСД. Звісно ж, ідеться про скорочення площі територій, віднесених до зон, що постраждали від радіаційного забруднення, насамперед 4-ї зони.

Недоречний альтруїзм чи обхідний маневр

Зрозуміло, що основним спонукальним мотивом влади є бажання скоротити за рахунок урізання «чорнобильських» зон видаткову частину бюджету. Проте, пам'ятаючи, наскільки негативно сприймаються в суспільстві будь-які спроби урізання соціальних дотацій і пільг, влада не пішла напролом, а вирішила спробувати прозондувати ґрунт і підвести під свої рішення експертний базис. Коли ж ішлося про оцінку економічного ефекту від перегляду чорнобильського законодавства, експерти намагалися відвести розмову на загальні теми, постійно повторюючи, що пільги «чорнобильцям» урізати ніхто не збирається. Так само обережно вони говорили й про скорочення території зон.

«Поки що не йдеться про виведення населених пунктів із зон радіаційного забруднення. Ми говоримо лише про те, що за низкою населених пунктів уже було проведено дослідження, які показали, що ступінь забруднення в них не відповідає тому рівню, за яким їх було занесено до 4-ї зони забруднення», — зазначив голова Національної комісії з радіаційного захисту населення України (НКРЗУ) при Верховній Раді України, народний депутат України (БЮТ) Володимир Скубенко.

Він також наголосив, що не йдеться про зменшення будь-яких виплат чи пільг, які сьогодні отримують люди, що проживають у цих зонах. «Так, є 1-а зона забруднення, яка підлягала обов'язковому відселенню, але навіть там сьогодні будуються нові об'єкти з переробки ядерних відходів. 25 років ми працювали над ліквідацією наслідків чорнобильської катастрофи, але сьогодні настав час щось будувати. Будувати в 4-й зоні, найменш забрудненій після аварії, настав час оздоровлювати території. Держава повинна стимулювати розвиток зон соціальними й промисловими проєктами. Для того щоб ця зона поступово, як шагренева шкіра, стискалася і там почало відроджуватися життя», — додав народний депутат.

Ось, до речі, вельми вдалий збіг — з актуального для нинішньої влади питання виступає представник опозиції. З одного боку, все логічно, адже, як сказано вище, Кабмін Юлії Тимошенко також обстоював скорочення площі зон. У квітні 2008 року тодішній міністр України з питань надзвичайних ситуацій Володимир Шандра заявив, що значна кількість населених пунктів, які перебувають у зонах радіоактивного забруднення, стали менш небезпечними для життя. За деякими пунктами тоді справді було ухвалено рішення про виведення із зон, але таких було одиниці, переважна більшість залишилася у своєму статусі. Причини, як зазвичай, були суто політичними. Тобто можна говорити, що депутат Скубенко демонструє принципову послідовність своєї політсили в чорнобильських питаннях. Проте, коли він заявляє, що держава не лише нічого не заощадить на скороченні зон, а навпаки, витрачатиме гроші на їх розвиток, у такі прогнози віриться насилу.

Подібної тактики дотримувався й представник РНБО Насвіт, який, щоправда, все ж дещо пояснив економічну складову питання.

«На 2010 рік бюджет за всіма чорнобильськими питаннями становить приблизно 7,7. Водночас, згідно із законодавством, громадяни України, які проживають у забруднених зонах чи мають статус ліквідатора аварії на ЧАЕС, можуть претендувати щороку на близько 27 млрд грн компенсаційних виплат. При цьому в бюджеті на ці цілі фактично виділяється приблизно 120 млн грн. Але за цими 27 млрд грн на адресу держави постійно йдуть позови, і Європейський суд з прав людини, розглядаючи позови українських громадян, говорить про те, що держава має платити. Навесні 2010 року подібних позовів було подано на загальну суму 1,2 млрд грн, а до кінця року ця цифра може збільшитися до 2 млрд грн. Де Україна візьме ці гроші? Якщо держава не в змозі платити, треба змінювати закон», — сказав Насвіт у коментарі кореспондентові УНІАН.

Експерт переконаний, що більшість пільг, які існують сьогодні щодо територій та окремих громадян, віднесених до постраждалих від чорнобильської аварії, необґрунтовані ні радіологічно, ні соціально. Відповідаючи на запитання про те, скільки ж держбюджет зможе заощадити після зміни «чорнобильського» законодавства, О. Насвіт зазначив, що попередніх оцінок поки що немає. «Та й взагалі, скажіть мені, будь ласка, як у грошах можна оцінити такий приклад пільг, як прийом до вишів абітурієнтів із забруднених зон поза конкурсом», — додав експерт.

Як вводили, так треба й виводити

Але попри те, що лейтмотивом круглого столу в НІСД був перегляд чорнобильського законодавства для створення владі максимально комфортних умов, думка деяких експертів із ним дисонувала. Більше того, з енергійними експертами не погоджувався представник Кабміну. Заступник директора Департаменту у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи МНС України Анатолій Можар вважає, що виводити території із зон необхідно за тим самим принципом, за яким вони туди вводилися. «Зараз пропонується оцінювати ступінь забруднення зон за дозою радіації, яку людина отримує впродовж року, проживаючи на статусній території. МНС же пропонує виходити з тих самих показників, згідно з якими території й було віднесено до постраждалих унаслідок аварії на ЧАЕС — тобто залежно від ступеня радіаційного забруднення того чи іншого населеного пункту або території. Ми переконані, що перший етап виведення має проходити за тією самою схемою, що й внесення, а не так, як зараз пропонують деякі експерти, — виходячи з дози радіації, яку людина отримує впродовж року. Виходить, що нам зараз потрібно зробити певну роботу, і ми підлаштовуємося під неї, тільки для того, щоб зробити все максимально швидко», — зазначив Можар. І додав: «Сьогодні можна говорити про те, що 359 населених пунктів не відповідають тим критеріям, які були встановлені під час формування в Україні "чорнобильських" зон 1991 року. Ці населені пункти можна із зон виключити навіть за чинного законодавства. Більше того, до забруднених зон було віднесено 127 населених пунктів за соціально-територіальною ознакою, ці населені пункти до радіаційного забруднення взагалі не мають жодного стосунку. Їх вносили до зон за принципом два села — один колгосп, отже, обидва села вносяться до зони, хоча лише одне з них реально зазнало радіаційного забруднення».

Відвертість чиновника з МНС в оцінці пропозицій експертів не може не тішити. У такій тонкій справі, як оцінка радіаційного забруднення, здоровий бюрократичний підхід цілком доречний. Поспіх же, як відомо, потрібен лише в певних випадках.

Зі свого боку можна нагадати й те, що над четвертим енергоблоком ЧАЕС досі стоїть старий саркофаг. І навряд чи можна впевнено говорити про якесь скорочення забруднених зон (на папері) та спокійний розвиток рекреаційних проєктів, доки над ЧАЕС не збудують новий конфайнмент. Останній озвучений владою термін — не пізніше 2015 року.

Статус, який не змінити

На круглому столі в НІСД тема зонування відтіснила на другий план ще одне важливе питання, а саме — пенсії учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС. Як зазначав завідувач відділу техногенної та екологічної безпеки НІСД Юрій Скалецький, із 600 тисяч осіб, які мають статус ліквідатора й проживають на території України, Росії та Білорусі, не більше 40 тисяч отримали реальну дозу. На запитання про те, скільки осіб він відносить до реальних ліквідаторів в Україні, Скалецький відповісти завагався.

«В Україні близько 260 тис. осіб зі статусом "ліквідатор", з них близько 90 тисяч осіб — військові ліквідатори. Більшість ліквідаторів отримали дози в межах 20 бер, і лише кілька десятків осіб отримали дози понад 40 бер. На жаль, реєстр постраждалих від чорнобильської аварії в нас існує лише формально, при цьому він дуже малоінформативний щодо доз опромінення, отриманих постраждалими. За військовими ліквідаторами інформація щодо доз є, а за рештою — лише узагальнені дані», — сказав Скалецький.

З огляду на подібні заяви державних експертів, дозволимо собі припустити, що вони цілком можуть знайти застосування під час формування пропозицій щодо зміни законодавства. Знову ж таки в частині скорочення виплат чорнобильцям. І нехай нікого не заспокоює повторюване як мантра запевнення про те, що нікому нічого не урізатимуть. Тут головне — правильний перехід: від вирішення найменш болісного питання зі скороченням площі 4-ї зони до чутливіших із соціальної точки зору питань.

Заради справедливості визнаймо, що, говорячи про завищену кількість ліквідаторів, експерти в чомусь мають рацію. Думаю, що в багатьох є приклади з життя, коли знайомі чи родичі, які отримують чорнобильську пенсію, відверто визнають, що мають до ліквідації наслідків аварії вельми опосередковане відношення. Але якщо самі експерти визнають, що облік велося з рук геть погано, то як довести, хто реальний ліквідатор, а хто липовий. Мабуть, не варто чіпати цю тему взагалі.

Говорячи про чорнобильську тему, важко втриматися від суб'єктивних суджень, та автор і не намагався цього зробити. Усе свідоме життя прожив у Києві, він добре пам'ятає, як раділи його однокласники, коли в травні 1986 року в київських школах скасували заняття. Радість, щоправда, швидко скінчилася, коли з'ясувалося, що батьки за жодних умов не випускають з дому, змушують сидіти із зачиненими вікнами та мити підлогу по чотири рази на день. Щоправда, і мука невдовзі скінчилася, бо школа мало не повним складом виїхала в піонерський табір під Маріуполем. Дехто, щоправда, поїхав із батьками ще до кінця квітня — усе залежало від поінформованості про ступінь загрози. Наприклад, навіть рядові співробітники Вищої партійної школи при ЦК Компартії України вже 28 квітня 1986 р. чудово знали, що з Києва треба їхати якомога швидше і якомога далі. Водночас директор однієї зі шкіл на Оболоні навіть після травневих свят вимагав 100-відсоткової явки учнів і обіцяв писати листи на роботу батькам «прогульників». Як з'ясувалося потім, виїжджати треба було 25 квітня. Підтвердженням тому — величезна кількість моїх ровесників із тонким напівкруглим шрамом в основі шиї. І не важливо, вивезли їх із Києва 1-го чи 15-го травня — це теж фактично постраждалі кияни-«чорнобильці». Переважна більшість із них живуть, не користуючись жодними статусами чи пільгами, а справно сплачуючи податки, з яких потім і виплачуються «чорнобильські» пенсії.

За матеріалами УНІАН