До основи. А потім?

Невтішна ситуація склалася на селі після реформування агропромислового комплексу. Чи не до того ж призведуть реформи, проголошені в лісовій галузі? 

РОЗРОБЛЯТИ базу реформування галузі Держкомлісгосп України та його наукові установи взялися кілька років тому. Нова концепція передбачає насамперед збільшення лісистості території та доведення її до оптимальних науково обґрунтованих норм — 20 відсотків від загальної площі. Наступні пункти: усі ліси країни мають бути передані в управління єдиному користувачеві — Державному комітету лісового господарства; потрібно створити передумови для розвитку малого бізнесу. І, зрештою, четвертий пункт реформування: лісове господарство має позбутися функцій переробки деревини. Цей, останній пункт викликав неоднозначну реакцію трудівників “зеленого” цеху. Якщо з південно-східних регіонів, де лісистість мала й переробка деревини ефективною бути не може, надходять більш-менш схвальні відгуки, то прямо протилежні — з Полісся, Поділля, Карпат, Волині, тобто з країв, де є вдосталь сировини, збудовано сучасні підприємства, випускається добротна продукція. І хоча запропонована модель реформування обговорювалася буквально в кожному колективі, запитань щодо окремих її положень не поменшало, про що свідчать пошта “РГ” і телефонні дзвінки до редакції. “Наполегливо лунають пропозиції відібрати в нас переробку й передати її якомусь ефективному власникові. Чи не тому, хто за безцінь викупив цукро-, льоно-, хмелезаводи й порізав їх на металобрухт? Уже дійшла черга до деревообробних цехів?” “Усі виробництва створювалися за недоплачені працівникам кошти, а тепер людей, які зберегли галузь, ніхто не питає, чи згодні вони на реформування”... Чи є в лісівників підстави для тривоги? Спробуємо розібратися із ситуацією на місцях. А адресу для відрядження підказала інформація про те, що на Сумщині побувала делегація працівників лісової галузі Росії,  яка особливо цікавилася... досвідом переробки на підприємствах Держкомлісгоспу. ...Володіння ДП “Кролевецький лісгосп”, який уже понад два десятиліття очолює заслужений працівник сільського господарства України Олексій Романенко, розташовані на території трьох районів. Порівняно невеликі площі лісових насаджень і розрахункова лісосіка обмежують можливості нарощування фізичних обсягів заготівлі деревини. Тому ще в середині 90-х років, коли в країні панували економічні негаразди й різко зменшувалося державне фінансування виробництва та охорони лісів, у колективі зрозуміли: єдиним реальним шляхом розвитку господарства, підйому його економіки є інтенсифікація виробництва, насамперед на основі власної переробки. Один із трьох цехів спорудили у віддаленому Грузчанську. “Якби не лісництво, не було б уже села”, — почув від Надії Шукалович, начальника виробництва. І справді. Від колись потужного плодорозсадникового господарства, що гриміло далеко за межами області, залишилися лише напівзруйновані стіни. Справжньою окрасою Грузчанська стало місцеве лісництво. І єдиною “паличкою-виручалочкою”, бо де ж ще в окрузі знайти роботу селянам? У деревообробному цеху працюють 55 осіб, переважно молодь. Мають гарантовану роботу, чималу зарплату. Випускають заготовки для європіддонів, облицювальної вагонки. Майже стільки людей працює в лісництві. Збирають насіння, вирощують сіянці, переносять їх у культури. “Боїмося лише, що настане момент, коли зрубаємо певну ділянку, а для садіння коштів не буде, — нарікає лісничий Олександр Пірлик. — Сьогодні цех виручає, а коли перейде в приватні руки, новий власник навряд чи захоче вкладати гроші в нові ліси, які дадуть урожай лише через 80—100 років”. Про те саме повела мову й Тетяна Опанасенко, начальник паркетного цеху. Виріс він за кілька років буквально на пустирі на околиці Кролевця. У турецької фірми “Сабрі Яман” придбали за бартером паркетну лінію, змонтували три сушильні камери. “Тепер щомісяця виготовляємо понад 5 тис. м2 погонажних виробів, паркетної ламелі. Остання — з третьосортного пиловника дуба, ясена, клена, того, який раніше йшов на дрова. А ми з тих дров чудовий паркет випускаємо — його можна побачити навіть в аеропорту Франкфурта-на-Майні. Ось таке маємо виробництво, — продовжує Тетяна Іванівна. — Навіщо ж руйнувати єдиний механізм?”. Позаминулого року на ведення лісового господарства державне підприємство витратило 2,8 млн гривень. З них лише 2,6 відсотка становило бюджетне фінансування. Торік за приблизно таких самих витрат держава розщедрилася на 4 відсотки фінансування. Отже, весь тягар лежить на плечах лісгоспу, нормально жити й розвиватися якому дає змогу саме власне виробництво. — Ви звернули увагу, що на кожній ділянці переробляють лише тонкомірну деревину? — зазначив директор Олексій Романенко. — У нас навіть обладнання для розпилювання товстого лісу немає. Кругляк реалізуємо через Сумську агропромислову біржу. А ми працюємо з тонкою низькосортною деревиною, якої у нас ой-йой скільки й яка не має попиту в споживачів. Інша річ, коли з неї виготовити паркет, ламель, європіддони, вагонку... — Саме це виробництво, Олексію Олександровичу, цікавило колег із Росії? — Так. У них свого часу теж цехи позакривали. Коштів для ведення лісового господарства держава виділяє недостатньо, ось і змушені повертатися до старого. Приїхали подивитися, як у нас налагоджено переробку, як ми на дровах заробляємо валюту. “Нам в українських колег багато чому потрібно вчитися. І дякуємо, що вони дають таку можливість. Особливо вражає високий рівень виробництва”, — сказав в інтерв'ю пресі керівник агентства лісового господарства по Липецькій області Анатолій Носов. Висока оцінка представників великої лісової держави не може не тішити. Чому ж не радісно на душі в сумських лісівників? І хіба лише в сумських? — Концепція пропонує відокремити переробні виробництва від лісового господарства. Власне, колись так і було. Це тоді, коли в нашій країні ефективно працювали потужні деревообробні підприємства. А коли вони занепали, ми змушені були взяти на себе й ці функції, щоб якось виживати, — сказав в одному з інтерв'ю директор ДП “Вишедубечанське лісове господарство” Київської області Михайло Головецький. — І це відіграло тоді вирішальну роль у збереженні лісового господарства, трудових колективів і виробництв. Звісно, в перспективі варто зробити так, щоб лісівники займалися лісом, а переробники деревиною. Проте щоб це здійснити без великих втрат — економічних, соціальних, потрібен відповідний правовий механізм і деякий час. Бо що означає одним помахом руки відокремити переробку? Це означає, що багато людей залишаться без роботи, а лісгоспи — без коштів на відтворення лісу. — Мають перейняти, за концепцією, певною мірою польський метод розвитку лісового господарства, — продовжував Михайло Петрович. — Але поляки, перш ніж упровадити його, підвели чітку законодавчу базу. Запровадили спрощену систему оподаткування. А гроші, які заробляє підприємство від реалізації лісу, дозволили акумулювати на цьому підприємстві й використовувати на ведення лісового господарства. А в нас же деякі ділки кричать: “Віддайте нам ліс на пні. І за цінами сировини”. Але ми вже мали такі приклади в Карпатах. Що там сталося, знаємо. Було зрубано тисячі кубів лісу, за які сплачено просто смішний разовий податок. А ліс вивезено за кордон. Як кажуть, ні лісу, ні сліду, ні грошей. Такі крайнощі, тому тут має бути гнучка система, яка б дозволяла ефективно працювати зі споживачами. Тому що щойно почнеться, так би мовити, нерегульований продаж — одразу ж приватники заберуть високотоварні лісосіки. А що тоді робити з низькотоварною деревиною? Адже на той час власної переробки в нас уже не буде... Як бачимо, запитання до Концепції реформування лісового господарства є, і запитання серйозні. Відображено лише окремі аспекти, тому крапку не ставимо. Запрошуємо до подальшої розмови керівників, фахівців галузі, усіх, кому не байдужа доля українського лісу.