Сказ вовків: правда і брехня

У газетних нотатках і телевізійних репортажах нерідко розповідається про скажених вовків, які вриваються в населені пункти Росії, України, Білорусі й кусають усіх підряд. Сказ вовків є одним із дієвих аргументів, які вправно використовують лісники й мисливці, щоб виправдати свою аморальну діяльність із знищення вовків. У «Комплексній програмі основних заходів з профілактики та боротьби зі сказом на 2000–2010 рр. в Україні», затвердженій Мінагропромом України 1.12.2000 р. у розділі «Заходи з ліквідації захворювань тварин на сказ» сказано про необхідність «незалежно від термінів полювання, вживати заходів щодо зниження чисельності вовків» (2).

Проте хотілося б розібратися, чи справді вовк є таким небезпечним поширювачем сказу, як його зображують мисливці, лісники та деякі схильні до сенсацій журналісти? У 1981 р. у Києві було видано монографію «Сказ диких тварин» (автори – кандидати ветеринарних наук Г. К. Боженко, Л. П. Гришок, А. Ю. Синіцин). Звернімося до думки цих фахівців.

По-перше, слід зазначити, що сказ трапляється як серед домашніх тварин – собак, кішок, так і серед диких – лисиць, єнотоподібних собак, куниць, борсуків, вовків, рисей, песців, тхорів, хом'яків, ондатр, нутрій, щурів, білок, зайців, їжаків, лосів, оленів, козуль, диких кабанів, антилоп, коней Пржевальського (1).

«В Україні, – як вважають автори, – «основними поширювачами сказу були собаки» (1). У 2007 р. в Україні зафіксовано 1169 хворих на сказ бродячих собак і кішок, у 2008 р. 1181 (3). В Естонії в 1969 – 1976 р. серед тих, що захворіли на сказ, дикі тварини становили 76,45 %, зокрема 56,3 % випадків становили лисиці та 37,1 % – єнотоподібні собаки (1). В Україні найбільшу кількість випадків сказу серед диких тварин спостерігали в лисиць (70,3 %), куниць – 3 %, єнотоподібних собак – 2,8 %, борсуків – 1,4 %, а вовків – лише 0,8 %. У інших видів диких тварин – 21,7 % (1). За іншими даними в 1969–1977 рр. лисиці в Україні були джерелом сказу в 53,0 %, кішки – у 30,0 %, єнотоподібні собаки – у 3,3 % і борсуки в 2,6 % випадків (1). Приблизно подібні дані зафіксовано в 2002 р. у Росії. Усього було враховано 3950 випадків сказу в тварин. З них 92,6 % припадає на лисицю (у 2001 р. цей показник становив 89,7 %). Собаки становили 685 випадків, кішки 392 випадки, що складало відповідно 17,4 % і 9,9 % врахованих фактів сказу. Велика рогата худоба – 28,5 % випадків сказу або 1126 голів худоби.

Єнотоподібні собаки становили 43 випадки, борсуки – 15 випадків, тхори та корсаки – по 9 випадків, вовки – 19 випадків захворювань на сказ (4). За іншими даними 80 % зараження людини сказом від диких тварин відбувається від контакту з лисицею, потім ідуть єнотоподібні собаки та борсуки (3). Останнім часом з'явилася інформація, що значним джерелом поширення сказу є кажани (3). Як бачимо, частка вовків у проведених різними авторами результатах досліджень становила менше 1 % або взагалі не була помітна.

Недарма в главі «Профілактика та заходи боротьби зі сказом» автори монографії не згадують вовків як серйозне джерело сказу й не пропонують заходів боротьби з ними (1).

Більше того, слід підкреслити, що вовк якраз є важливою природною підмогою в боротьбі зі сказом. Він поїдає велику кількість основних поширювачів сказу – мишоподібних гризунів, лисиць, бродячих собак, єнотоподібних собак і вовчо-собачих гібридів. Там, де в дикій природі мешкає вовк, чисельність лисиці невисока й випадки сказу серед лисиць незначні. На думку вчених, винищення вовків лише погіршує епідеміологічну ситуацію зі сказу. Причина полягає в тому, що вовк – природний конкурент лисиці. Присутність вовка завжди пригнічує популяцію лисиці. При відстрілі вовка популяція лисиці збільшується, і, як наслідок, збільшуються випадки сказу. Аналогічна ситуація з безпритульними собаками (3).

Слід також додати, що за проведеним нами аналізом у 2007–2008 рр. українських ЗМІ, які писали про напад «скажених» вовків, таких випадків в Україні відбувається близько п'яти.

Проте насправді їх набагато менше, оскільки до числа «скажених вовків» журналісти могли вписати бродячих собак, вовчо-собачих гібридів або взагалі висмоктати факт нападу з пальця.

Висновки. Випадки сказу вовків в Україні, згідно з науковими дослідженнями, посідають одне з останніх місць серед диких тварин – менше 1 % і не можуть бути аргументом знищення вовків. До такого самого висновку дійшли фахівці, які вивчали вовків і сказ у зоні Чорнобильської АЕС, – «вовк не є основним поширювачем сказу. Зміна чисельності тварини не здатна знизити ризик зараження людини сказом на ЧАЕС і в чорнобильській зоні відчуження» (3).

Слід також додати, що проблема боротьби зі сказом має вирішуватися не шляхом марного відстрілу вовків, а ліквідацією скотомогильників, вакцинацією безпритульних собак і лисиць. Досі Україна не бере участі в Європейській програмі з ліквідації природних осередків шляхом пероральної імунізації антирабічною вакциною диких тварин.

Література
Божко Г. К., Гришок Л. П., Синіцин А. Ю., 1981, Сказ диких тварин, К., Урожай, 64 стор.
Комплексна программа основних заходів профілактики та боротьби зі сказом на 2000-2010 рр.в Україні.
Проблема боротьби зі сказом в Україні та на території чорнобильської зони відчуження, www.chornobyl.in.ua/besenstvo.html
Ведерніков В. А., Балдіна І. В., Шабейкін А. А., Гулюкін А. М., Харкевич А. А., Шабейкіна М. В., 2005, Сказ тварин у Російській Федерації, www.medi.ru/doc/15b 3707.html