Куди зникли білоруські діброви?

Діброви займають на території Білорусі лише близько 4% від вкритих лісом земель. Сьогодні, як і 150 років тому, коли розпочалося більш-менш систематичне вивчення рослинності на території Білорусі, найбільшу площу вони займають у Поліссі. Але чи завжди їхнє поширення на нашій території відповідало поточному стану, адже ділянки з дубовими лісами ми можемо зустріти по всій республіці?

Палеоботанічні дослідження показують, що в середньому голоцені дубові ліси були більш представлені на півночі Білорусі, ніж на півдні. Це ж підтверджує і сучасний ґрунтовий покрив.

Найсприятливіші для зростання дуба ґрунти зосереджені в центральній, східній і північно-східній Білорусі. На Могильовщині вони займають до 40% усіх лісових територій. І якщо на півдні Білорусі площа ґрунтів, сприятливих для зростання дуба, практично повністю збігається з площею дібров, то на сході й північному сході – вона в десятки разів більша.

Зникнення дібров і широколистяних лісів загалом на території Білорусі зазвичай пов'язують із похолоданням, що відбулося 3-4 тисячі років тому після дуже теплого атлантичного періоду. У результаті конкурентоспроможність дуба знизилася, і він виявився витісненим ялиною. Проте й нині ареал поширення дуба простягається на північ до південної Фінляндії та на схід до Уральських гір (тобто Білорусь розташована майже в центрі ареалу). Тому говорити про природні причини зниження конкурентоспроможності дуба в північних і північно-східних регіонах досить дискусійно.

Численні дані свідчать про те, що найпотужнішим чинником, який перетворював рослинність і тваринний світ у Європі в другій половині голоцену, була господарська діяльність людини, що невпинно розширювалася.

Використання деревини в будівництві й особливо підсічно-вогнева система землеробства призвели до різкого скорочення площі лісів. До того ж насамперед під поля вирубувалися широколистяні ліси, що ростуть на найбагатших ґрунтах.
Розвиток підсічно-вогневого землеробства у Східній Європі зазвичай пов'язують зі слов'янською культурою, яка до IX століття поширилася на всю територію сучасної Білорусі. Таким чином, можна очікувати, що широколистяні ліси тут могли існувати не лише в ранньому голоцені, а й аж до IX століття, тобто набагато довше, ніж на навколишніх територіях. Чи так це?

Дуб у всі часи в багатьох народів вважався священним деревом, символом довголіття й могутності. Тому в місцях поширення дібров нерідко трапляються назви населених пунктів із коренем «дуб»: Дуброва, Дубровно, Дубовий Лог та інші, які можна зустріти на території Білорусі. Саме слово «дуб» давньослов'янського походження, і тому ці населені пункти могли отримати свої назви не раніше V-VII ст. н. е., коли балтські племена, що жили тут раніше, були витіснені або асимільовані слов'янами. Про це свідчить і той факт, що на прикордонних із Литвою та Латвією територіях трапляються населені пункти Ожелішки, Ожуловка, Ожалеї – назви, які явно мають балтійське коріння слова дуб – литовського ąžuolas або латиського ozols.

Якщо розглянути поширення населених пунктів із коренем дуб по території сучасної Білорусі (а їх близько 280), то виявляється, що найбільша їхня концентрація на Мінській та Оршанській височинах і прилеглих територіях (до 5 на 1000 км2). Тоді як на більшій частині Поліської низовини вона не перевищує в середньому 1/1000 км2. Тобто між щільністю розміщення населених пунктів із коренем дуб і площею сучасних дібров немає жодного зв'язку, а в радіусі 1 км від багатьох із них діброви взагалі відсутні.

Водночас між собою тісно пов'язані щільність розміщення населених пунктів із коренем дуб і площа лісів із найсприятливішими для зростання дуба ґрунтами. Навколо кожного з розглянутих населених пунктів ліси на таких ґрунтах трапляються, проте нині серед них дуб можна зустріти дуже рідко. Тобто справді не більше ніж 1000 років тому діброви в цих місцях були, але за період 1000-2000 рр. зникли. Куди?

Якщо звернутися до результатів дендроархеологічних досліджень європейських учених, то виявляється, що в спорудах міст Франції, Німеччини, Нідерландів, Данії та інших країн Європи з XIII і аж до XVII століття широко трапляється, а іноді й переважає, деревина дуба так званого «балтійського» походження. Тобто деревина, імпортована з міст, розташованих на узбережжі Балтійського моря, - Риги, Гданська, Таллінна, Кенігсберга – великих торговельних центрів деревини в ті часи. Наприклад, у Гданську в XIV ст. 80% датованої деревини представлено дубом, а вже в XV ст. – лише 15%, а в XVI ст. – 10%.

Аналогічна ситуація спостерігається й за археологічними даними північної Білорусі. За дослідженнями Колединського Л. В. у житлових спорудах верхнього замку Вітебська XII-XVI ст. відзначено до 40% деревини дуба. А ось серед пізніших споруд XVI-XVIII ст. деревина дуба представлена поодинокими зразками. Невелику її кількість відзначено й у розкопках Мінська, Берестя, Гродна.

З активним розвитком економічних відносин на території сучасної Білорусі в XIII-XV століттях, під час розквіту Великого князівства Литовського торгівля деревиною була, ймовірно, одним із найприбутковіших джерел, оскільки її без жодних кордонів можна було транспортувати до портів Балтики. Усі регіони Білорусі, в яких зникли широколистяні ліси, розташовані в басейнах річок, що зрештою впадають у Балтійське море. І немає нічого дивного в тому, що «балтійську» деревину XIV-XV ст. виявляють у спорудах на Британських островах.

Найімовірніше, саме знищення широколистяних лісів стало поштовхом до їх заміни ялиновими лісами. Ялина, будучи, як і дуб, клімаксовою породою, одного разу захопивши територію, довго утримується на ній, у чому їй активно допомагає і господарська діяльність. Висока насіннєва продуктивність, поширення насіння вітром і швидкий ріст на багатих ґрунтах сприяли якнайшвидшому розселенню ялини в ті біотопи, де раніше панували широколистяні ліси. Лише після розпаду ялинників у багатих умовах зростання, що неодноразово відзначалося внаслідок посух, широколистяні ліси можуть почати повертатися на своє місце.

Проте тут їм уже перешкоджає господарська діяльність людини – на місці загиблих ялинових лісів знову створюються лісові культури ялини, що перериває відновлення корінних широколистяних лісів.
Таким чином, господарська діяльність на території Білорусі протягом останнього тисячоліття є визначальною в динаміці рослинного покриву загалом і структури лісового покриву зокрема. І за сформованих умов відновлення широколистяних лісів неможливе без активної допомоги людини.

ФОТО автора
Статтю було опубліковано в журналі "Птушкі і мы" №18-2011.