«Баклани і варварство: якщо подивитися на проблему ширше…»

- Напевно, жодна пригода з птахами останніми роками не викликала такої широкої реакції в засобах масової інформації. Про вандалізм щодо пташенят бакланів у Чашницькому районі не написали лише найледачіші видання та інтернет-ресурси.

Людська дикість викликала бурю обурення, громадськість вимагає пошуку й покарання винних. Держструктури, що відповідають за охорону природних ресурсів, змушені давати коментарі, представники правоохоронних органів обіцяють знайти зловмисників. Але в мене дуже велика підозра, що ця справа, як і деякі інші, буде спущена на гальмах. Щоб пояснити, звідки з'явилося таке відчуття, спершу розповім про свої особисті враження від зустрічей із бакланами.

Червень 1999 року. Ми з Ігорем Бишньовим — тим самим, який оприлюднив факт вандалізму під Чашниками, шукаємо колонію чапель і бакланів у гирлі річки Лань. Зараз вона відома кожному білоруському орнітологу, а тоді ми згаяли масу часу, щоб пробратися крізь непрохідні нетрі. Але зате потім, коли підійшли до дубів із численними гніздами птахів, побачене мене просто вразило. Уявіть застояну чорну воду під дубами, крик, шум, гам. І в момент, коли ми опиняємося під гніздами, із них починають падати величезні щуки. Сантиметрів по сорок-п'ятдесят. Так пташенята реагували на небезпеку — вони відригували принесену батьками їжу. Чесно скажу, якби я цього не бачив на власні очі, то ніколи б не повірив, що пташеня здатне проковтнути рибу такої величини. Але факт залишається фактом: пташенята бакланів ковтають і таких риб, а потім сидять нерухомо, мов стовпчики, а риба перетравлюється, починаючи з голови. Ось такі безголові щуки й летіли на нас.

Але й це ще не все. Через п'ять років на тій самій колонії я пережив друге потрясіння. Дібравшись туди, я не повірив своїм очам. Усі величезні дуби, на яких були гнізда бакланів і чапель (підкреслюю, усі!), засохли й стояли, мов фантастичні пам'ятники. Гнізда на них були, але набагато менше — оскільки тонкі сухі гілки вже не витримували птахів. Колонія почала розростатися вшир. Чому засохли дуби? Тому що в посліді птахів міститься сечова кислота, склад ґрунту під деревом змінюється дуже швидко — через підвищену кислотність воно гине.

Так відбувається на всіх колоніях бакланів і чапель!

Тепер про цифри. За інформацією фахівців, один баклан за день може з'їсти до п'ятисот грамів риби. У колоніях буває сто й більше гнізд, у гирлі Лані взагалі називалася цифра тисяча. У кожному гнізді в середньому три чи чотири пташеняти. Порахуймо, скільки всій цій ораві потрібно свіжої риби? Припустімо, якщо в колонії сто гнізд, то знадобиться близько трьохсот кілограмів щодня. Двісті гнізд — понад пів тонни. Помножимо ці цифри на кількість днів — вражає?

А тепер згадаймо: де створюють свої колонії баклани? Безумовно, там, де є риба! А де вона у нас ще залишилася? Тільки в рибгоспах! Ось ми й знаходимо суть проблеми. Якщо дивитися на все з погляду звичайної людини, то перша реакція — пташку шкода! А якщо з погляду керівництва рибгоспу, яке витратило гроші на зарибнення своїх водойм і чекає від цього реального прибутку? Ситуація один до одного повторює проблему мисливських господарств і власників приватних подвір'їв у тих місцях, де розвелося багато диких свиней. Свині просто з'їдають весь урожай! Саме через те, що є подвійні стандарти, проблема стає по-справжньому серйозною.

Я анітрохи не намагаюся якимось чином виправдати вандалізм і жорстокість. Їх бути в принципі не повинно. Ні щодо людей, ні щодо тварин. Але… проблема ж існує. І її треба якось вирішувати. Не просто пошуміти після чергового кричущого факту, що став надбанням громадськості, а вирішувати по-справжньому. Тим паче що подібні ситуації виникають не лише в нашій країні. У тій самій Литві на Курляндській косі також є колонія бакланів, яка розмістилася на старих соснах. Литовці з жалем спостерігають, як гине сосновий ліс, але чиновники Євросоюзу забороняють знищувати птахів. Литовці зажадали компенсацію! Трохи пізніше я сидів у засідці на одному литовському рибгоспі й чув постійні постріли. Потім з'ясувалося, що це просто імітація пострілів — спеціальну установку поставлено від Євросоюзу, щоб відлякувати бакланів і чапель. Але, на жаль, вона не діяла на птахів — вони просто звикли до цих звуків і не звертали на них жодної уваги. До чого я наводжу такі факти?

До того, що ми є невід'ємною частиною Європи. І якщо інтереси наших господарюючих суб'єктів розходяться із загальноєвропейською політикою щодо тих чи інших видів тварин, то потрібно спільно шукати вирішення проблеми. Можливо, компенсація конкретних втрат або постачання якогось обладнання в рибгоспи, яке дозволяло б відлякувати тих-таки бакланів, тощо. У будь-якому разі проблему потрібно обговорювати серйозно, а не під час емоційних спалахів після чергового якогось кричущого факту. А то постріляли зубрів — почалася чистка мисливських господарств. Тепер на тлі варварського ставлення до пташенят бакланів приберуть неугодних директорів рибгоспів. А віз, як і раніше, залишиться стояти на місці.

Я розумію, що в кожної організації, у кожної економічної структури свої інтереси. Але якщо ми прагнемо цивілізованого життя, то й учені, й чиновники, й виробничники, й громадськість сьогодні мають бути стурбовані не лише тим, як знайти конкретних зловмисників, а й тим, як знайти вихід із подібних ситуацій. Хоча, як не парадоксально це прозвучить, деякі керівники чи співробітники рибгоспів можуть бути зацікавлені в бакланах. На них же можна списати всі втрати й пояснити таким чином низьку рентабельність підприємства…