Житниця Китаю. Україна—Китай

Українські аграрії отримають від Китаю кредит у розмірі трьох мільярдів доларів на модернізацію та розвиток галузі. Це покладе початок широкомасштабної експансії китайського капіталу в Україну

Нинішній рік став проривом китайських інвестицій в українську економіку. Першою «грошовий вітер» відчула енергетична галузь: у лютому було підписано договір між «Лисичанськвугіллям» і китайською корпорацією «Тяньді» на суму 85 млн доларів, які підуть на модернізацію шахти в Луганській області. А через кілька місяців Міністерство енергетики та вугільної промисловості повідомило про досягнуту домовленість із Державним банком розвитку КНР, який погодився відкрити кредитну лінію на 3,66 млрд доларів на реалізацію програми заміщення споживання природного газу українським вугіллям.

Проте найбільше Китай зацікавлений в українському сільському господарстві, яке може стати одним із ключових джерел продовольства для активно зростаючого Китаю. Так, у квітні агрохолдинг UkrLandFarming, яким володіє Олег Бахматюк, уклав із найбільшою китайською машинобудівною корпорацією Sinomach договір про отримання кредиту в розмірі чотирьох мільярдів доларів для модернізації виробничих потужностей. А 4 липня питання залучення китайських інвестицій в Україну вийшло на загальнодержавний рівень, коли парламент ухвалив поправки до бюджету-2012. Якщо президент підпише їх, то це дасть змогу Кабінету міністрів залучити кредитні кошти до спеціального фонду держбюджету в розмірі трьох мільярдів доларів для реалізації аграрних проєктів, передбачених меморандумом із Китаєм. Цей документ 28 червня в Пекіні підписали Міністерство аграрної політики України та Експортно-імпортний банк Китаю.

Причому деякі експерти підозрюють, що домовленості Бахматюка стали одним із ключових елементів цього меморандуму, і не виключено, що саме його агрохолдинг стане отримувачем левової частки азіатського капіталу.

Майже задарма Китайський кредит обійдеться Україні в 5,2–5,3% на рік. Порівняно з суверенними бондами під 9,25% річних — дуже недорого

За планами Міністерства аграрної політики та продовольства, значні капіталовкладення знадобляться для налагодження нових ліній з виробництва добрив, для модернізації сільськогосподарського машинобудування, на розвиток зернової галузі, землеробства, закупівлю насіння та інших культур. «У нашої країни таких власних ресурсів немає, і найближчим часом не буде. До того ж додаткові три мільярди доларів інвестицій у сільське господарство призведуть до зростання ВВП, створення робочих місць, вирівнювання платіжного балансу, підвищення рейтингу України як одного з ключових експортерів зернових», — вважає старший аналітик інвестиційної компанії «АРТ Капітал» Андрій Патіота.

Вітчизняний агропром не може похвалитися достатньою бюджетною підтримкою. Наприклад, цього року загалом Міністерству аграрної політики та продовольства з держбюджету має бути виділено 4,9 млрд гривень. При цьому витрати на утримання Міністерства внутрішніх справ 2012 року становлять майже 13 млрд гривень, а на соціальні потреби нашої країни, зокрема дотування Пенсійного фонду, — понад 66 млрд гривень.

Це не означає, що 24,3 мільярда гривень китайських ресурсів, на які скориговано граничні обсяги дефіциту та державного боргу, будуть отримані в один момент. «Сума наповнюватиметься після підписання індивідуальних кредитних угод протягом року. І відповідно до рішень уряду здійснюватиметься фінансування на умовах як безпосередньої державної підтримки в сільському господарстві України, так і на кредитній зворотній основі нашого аграрного сектору», — пояснює перший заступник міністра фінансів Анатолій Мярковський, який представляв законопроєкт про отримання китайської позики у Верховній Раді.

Кошти залучаються на строк до 15 років. При цьому плата за їх використання становитиме 4,5% плюс шестимісячна ставка LIBOR. Якщо врахувати, що зараз LIBOR коливається в межах 0,7–0,8%, кредит обійдеться Україні в 5,2–5,3% на рік. За грубими підрахунками, з урахуванням відсотків, Києву доведеться повернути Пекіну понад 4,1 млрд доларів. Порівняно з суверенними бондами під 9,25% річних — дуже недорого. «Звісно, привабливішими з погляду вартості є кредити Міжнародного валютного фонду. Однак кошти МВФ не можна використовувати для фінансування конкретних галузей економіки», — підкреслює керівник інформаційно-аналітичного центру FOREX Club в Україні Микола Івченко.

Щоправда, як повідомив міністр агрополітики та продовольства Микола Присяжнюк, китайці наполягають на тому, щоб Україна надала держгарантії під видані кошти. Хоча в статті 6 Закону «Про Державний бюджет України на 2012 рік» чітко сказано, що обсяг держгарантій цього року може становити максимум 15 млрд гривень. Відповідно, щоб гарантії покривали зазначену суму кредиту, необхідно вносити чергові правки до держбюджету.

Тому уряд має намір провести додаткові переговори, після яких остаточно визначить, чи будуть це державні гарантії за рахунок бюджетних коштів, чи все ж форвардні контракти на вивезення кукурудзи. Останнє передбачає, що в межах повернення китайських кредитів Україна щороку постачатиме до Китаю 2–2,5 млн тонн кукурудзи. Зараз на світовому ринку тонна кукурудзи коштує близько 265 доларів, ці постачання можуть принести близько 0,66 млрд доларів додаткового доходу від експорту.

Пробний камінь

Втім, у китайському державному кредиті є велика ложка дьогтю. «На жаль, значна частина позики, найімовірніше, буде спрямована на фінансування імпорту з Китаю, включно з насінням, обладнанням і, можливо, трудовими ресурсами для будівництва заводів», — зазначає головний економіст компанії Dragon Capital Олена Бєлан. З іншого боку, аграрії переживають, що розподіл коштів навряд чи буде прозорим. «Користі від цього кредиту жодної, окрім як фінансова підтримка непотрібної Україні структури — Державної продовольчо-зернової корпорації. Ось побачите: кошти, якщо кредит усе-таки буде виділено, отримають обрані й зовсім не на ті потреби, які розписані в законі», — вважає директор консалтингової компанії ААА Сергій Наливка.

Китайська Народна Республіка останнього десятиліття активно працює на тих ринках, які не прийнято відносити до розвинених. Робляться величезні інвестиції в африканські родовища, надаються кредити країнам СНД. Наприклад, у квітні Республіка Білорусь домовилася з Пекіном про виділення кредитів на 16 млрд доларів для реалізації проєктів в енергетиці, житловому будівництві. Це, до речі, у п'ять разів більше, ніж отримає Україна.

Китай цікавий Україні ще й своєю валютою. Юань — одна з небагатьох світових грошових одиниць, схильних ревальвувати щодо долара США. Тому український центральний банк вітає нарощування частки китайської нацвалюти в складі золотовалютних резервів. «Мінусом може бути те, що під час прискорення світового економічного зростання юань не буде суттєво рости в ціні. Проте під час світових економічних спадів юань не падає, що підтримуватиме стабільність валютних резервів», — зазначив Микола Івченко. Частка юаня в резервах НБУ, за оцінками експертів, найближчими роками навряд чи перевищить три відсотки.

Наприкінці червня цього року Національний банк України та Народний банк Китаю підписали договір про валютні свопи на суму 15 млрд юанів (близько 19 млрд гривень, або 2,36 млрд доларів). «Це обмін валютами між двома країнами, що здійснюється для того, щоб підприємства обох країн могли розраховуватися між собою в національних валютах, не використовуючи третю валюту», — сказав голова НБУ Сергій Арбузов під час підписання угоди.

Таким чином, частину зовнішньоторговельних контрактів із Китаєм, найімовірніше, буде переведено з доларів у юані. А отже, українські експортери зможуть отримувати за свої товари не долар, а гривню, але при цьому імпортери китайських товарів купуватимуть на міжбанку юань. «Оскільки Україна є чистим імпортером китайських товарів, переведення зовнішньоторговельних контрактів у національні валюти двох країн допоможе знизити попит на долар на українському валютному ринку», — вважає Олена Бєлан. Щоправда, це радше виглядає як стимулювання ввезення товарів до нашої країни з боку Китаю. За підсумками 2011 року товарний експорт з України до КНР склав лише 2,18 млрд доларів (що менше за обсяг свопу), тоді як імпорт — 6,27 млрд доларів. Більші обсяги торговельного дефіциту в України лише з Росією та Німеччиною.

Нагодувати п'яту частину землян

На перший погляд, експансія китайського капіталу вигідна обом сторонам. Китай завдяки цьому кроку розширюватиме присутність юаня за межами країни й підвищуватиме конвертованість своєї валюти. Україні ж необхідні додаткові кредитні ресурси, особливо на пільгових умовах.

«Китайці як ніхто вміють чекати й домагатися своїх цілей, а всі кошти — фінансові й технічні — у них є в наявності. Вони почнуть із вкладень у сільськогосподарську інфраструктуру та переробку, експорт продовольства, але зрештою вони виявляться власниками значного масиву українських земель»

Проте існують певні ризики, що ставлять під сумнів перспективність співпраці. Наприклад, чому Китай надає ресурси на розвиток секторів лише у формі урядових позик. Велика ймовірність, що ключову вигоду отримають розпорядники бюджетних фондів, які визначатимуть конкретні напрями розподілу китайських інвестицій, а гроші попросту «загубляться». «Шанси, що уряд зможе ефективно й прозоро розподілити кредитні кошти, дуже низькі», — вважає аналітик інвестиційної компанії Concorde Capital Віталій Вавришук.

Крім того, боргове навантаження на український бюджет і так велике, а завдяки китайським грошам загальна сума запозичень цього року зросте з 99,5 млрд до 123,8 млрд гривень. Тим паче що схема погашення китайських позик досі не визначена.

Сам меморандум про співпрацю з Китаєм — таємниця за сімома печатками, так само як і те, куди саме будуть спрямовані кредитні кошти. Єдине, що вголос сказала влада про проєкти, — за китайські гроші буде збудовано два заводи з виробництва пестицидів і гербіцидів, а також намічено створення спільного підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки.

Схоже, що Китай у цій угоді переслідує свої інтереси в галузі стратегічної програми із забезпечення продовольчої безпеки країни з населенням 1,35 млрд осіб, що становить п'яту частину жителів Землі. «Китайці як ніхто вміють чекати й домагатися своїх цілей, а всі кошти — фінансові й технічні — у них є в наявності. Вони почнуть із вкладень у сільськогосподарську інфраструктуру та переробку, експорт продовольства, але зрештою ми прогнозуємо, що вони виявляться власниками значного масиву українських земель. Нехай це буде через 20–30 років, але кошти вже зарезервовані», — упевнений Андрій Патіота.

З огляду на практику співпраці з іншими країнами, після агропрому китайці, найімовірніше, зосередять свої інтереси в будівельній та переробній галузях, легкій промисловості, оптовій і роздрібній торгівлі.

Політичний нюанс

Потрібно враховувати, що в жовтні цього року відбудеться 18-й з'їзд Комуністичної партії Китаю, який принесе країні докорінну зміну влади. Залишити свої посади доведеться прем'єру держради республіки Вень Цзябао та голові Всекитайських зборів народних представників У Банго. За підсумками з'їзду буде переобрано 14 із 25 членів політбюро. Одним із ключових претендентів на включення до складу центрального комітету компартії називають найбагатшу людину Китаю — Ляна Веньгена, статки якого оцінюються в дев'ять мільярдів доларів.

Ці політичні зміни можуть суттєво позначитися й на подальшому зовнішньому курсі країни. «Навіть відповідальні особи з китайського боку визнають, що обіцянка видачі кредиту не є гарантією його отримання, а до осені ми навряд чи побачимо ці гроші», — вважає Сергій Наливка.

Багато що залежить і від майбутніх парламентських виборів в Україні. Адже якщо нова влада визнає, що поправки до бюджету ухвалено з порушеннями норм Конституції, кредитна угода може бути визнана нікчемною.

Проте з огляду на специфіку державного управління, історично сформований менталітет нації та природну впертість, китайці навряд чи відмовляться від захисту й забезпечення своїх внутрішніх потреб. І створення в Україні цілісного кластера із забезпечення продовольчого запасу китайського населення, можливо, не найближча перспектива, але вже цілком відчутна. Можливо, це і є українська національна ідея XXI століття.

КОМЕНТАР

Світлана Крюкова

Африканським шляхом ідемо, товариші!

Китайська Народна Республіка має намір надати 20 мільярдів доларів нових кредитів африканцям. Завдяки китайським інвестиціям за останні роки збудовано гірничозбагачувальні комбінати в Замбії та Гвінеї, нафтопроводи в Судані й Анголі, залізниці в Кенії та Танзанії, металургійні підприємства в Нігерії. Фактично індустріалізація африканських країн відбувається за рахунок китайських кредитів. Згодом КНР купує вироблену сировину: нафту, мідний концентрат, боксити. Якщо говорити про китайське диво в Африці в цифрах, то 2011 року торговельний оборот КНР з африканськими країнами склав 166,3 млрд доларів, збільшившись за останні два роки на 83%. А ще десять років тому цей показник був на порядок меншим — 20 млрд доларів.

За цей час у китайських вишах навчилося понад 40 тисяч африканських студентів. До того ж у 22 африканських країнах існують представництва китайських навчальних закладів.

Аналогічну стратегію керівництво Комуністичної партії Китаю намагається реалізувати і щодо низки східноєвропейських країн. Вибір упав на найбідніші й найзговірливіші: Білорусь, Україну, Молдову та Албанію. Кишиневу, наприклад, китайці запропонували кредит на суму понад мільярд доларів. Це майже десять відсотків валового внутрішнього продукту пострадянської республіки, роздираної сепаратизмом і внутрішньополітичними проблемами. Теоретично за рахунок цих коштів можна оновити багато основних фондів країни, від ліній електропередачі до залізниці. А в Білорусі, під Мінськом, китайці хочуть будувати цілий індустріальний парк площею понад вісім тисяч гектарів. Там, крім іншого, розміщуватимуться заводи з виробництва товарів народного споживання з китайських напівфабрикатів.

Схоже, таку саму стратегію Пекін застосовує і щодо 45-мільйонної України. Зараз на порозі реалізації три масштабні проєкти: будівництво залізниці до аеропорту «Бориспіль» на суму понад 600 млн доларів, модернізація шахт, теплостанцій і будівництво заводу з газифікації вугілля на суму 3,6 млрд доларів. А ще визріває масштабний проєкт в агропромисловому комплексі під умовною назвою «Комбайни в обмін на кукурудзу».

На перший погляд, усі проєкти вигідні обом сторонам. Але якщо вчитуватися в деталі, спливають нюанси.

Візьмімо текст законопроєкту про реалізацію національного проєкту «Повітряний експрес». Під створення регулярного залізничного сполучення між терміналами в аеропорту «Бориспіль» і центром Києва передбачається залучити китайський кредит на суму 372,3 млн доларів під держгарантії. Найближчим часом Україна виплатить Китаю комісійний внесок за цю позику. А після Експортно-імпортний банк Китаю має надати перший транш у розмірі близько 15 млн доларів.

Згідно з цим проєктом, будівництво реалізується на основі китайських технологій, китайських матеріалів, китайськими компаніями та за участю китайських же робітників і інженерів. При цьому з ввезення обладнання й матеріалів не сплачуються ні мито, ні податки. Та й увесь прибуток від реалізації проєкту звільнено від оподаткування. Фактично проєкт реалізується за принципом екстериторіальності. Свого часу на таких умовах Росія будувала Китайсько-Східну залізницю. Підручники історії досі твердять, що тоді на рубежі XIX–XX століть Китай був дуже слабким. Мабуть, як зараз Україна.

Економічний ефект від реалізації таких проєктів для економіки України мінімальний. На практиці співпрацю на подібних умовах дозволяють собі лише напівколонії, що не мають доступу ні до значних фінансових ресурсів, ні до технологій на ринкових умовах. Тобто не можуть реалізовувати складні технічні проєкти силами власних інжинірингових компаній. Можливо, китайські проєкти таки дозволять знизити залежність від імпорту газу або дадуть поштовх розвитку вітчизняного машинобудування. Але безсумнівно одне: надання китайським компаніям безпрецедентних преференцій свідчить про доведений до ручки інвестиційний клімат у країні й нездатність української влади конкурувати за іноземні інвестиції на вільному ринку.