Світ приречений на цифровий соціалізм

Світ приречений на цифровий соціалізм
[08:41 28 червня 2012 року ] [ Slon.ru, 27 червня 2012 ]

Нині немає жодного поважного економічного форуму, щоб на ньому так чи інакше не обговорювалися питання «сталого розвитку».

Одразу після саміту G20 у Мексиці в Бразилії розпочався саміт Землі Ріо+20, на якому знову ставиться питання, як далі розвиватися цивілізації. Головна проблема в тому, що, зробивши наголос на зростанні споживання, людство змушене дедалі інтенсивніше експлуатувати природні ресурси, запаси яких на Землі не безмежні. Людству, щоб вижити, доведеться обмежувати споживання — в інтересах усього соціуму. А отже, в тому чи іншому вигляді повернення до планово-розподільної системи неминуче.

Зазвичай усі спроби порушити питання про небезпеку безоглядного зростання споживання натрапляють на протидію ринкових лібералів, які з іронією згадують провал теорії Томаса Мальтуса, що застерігав про небезпеку зростання населення планети за обмеженості природних ресурсів. Але, судячи з усього, Мальтус просто випередив свій час. 200 років тому людей на Землі було в сім разів менше, і вони не добували нафту, газ, рідкісні метали, не заливали землю сірчаною кислотою, не засипали хімічними добривами й не зливали отруту в ріки й океани. Вони просто їли те, що виростили.

СВІТ БЕЗ ТУНЦЯ

Гадаю, що треба взяти за основу — Земля скінченна. За всієї своєї жадібності та винахідливості ми можемо користуватися лише тим, що є в нас на планеті. Я багаторазово писав про це, тому обмежуся лише однією цифрою: на кожного мешканця планети припадає менше ніж 280 соток суходолу, включно з пустелями й льодами Антарктиди. У наш час виснаженню зазнають не лише невідновлювані ресурси, такі як нафта й газ, і частково відновлювані — такі як метали, а й живі, тобто відновлювані. Ідеться про хижацьку вирубку лісів, знищення орних земель і вилов риби.

Яскравий приклад вичерпності ресурсів — історія з тунцем, без якого справжні японські суші — не суші. Міжнародні організації б'ють на сполох: нелегальний вилов атлантичного блакитного тунця у 4 рази перевищує квоти. Найближчими роками на цьому лові можна буде поставити хрест. Навіть ринкові оптимісти від рибальської галузі зазначають, що через кілька десятиліть ловити в океані взагалі буде нічого, і єдиний вихід — вирощувати тунця на фермах.

Але ось проблема — розводити його можна лише там, де навіть узимку температура води не падає нижче 10 градусів. Це означає, що тунцеловні флотилії північних країн залишаться без роботи, і банк можуть зірвати приморські жителі південних морів, але не хоче тунець так уже легко «ставати в стійло». Нині світовий ринок тунця лише на 1% складається з аквакультури.

Тож цінувальникам суші, насамперед у Японії, яка споживає понад 80% світового вилову блакитного тунця, доведеться або розщедритися, або переходити на щось інше. Але літнє японське суспільство надзвичайно консервативне і, маючи значні кошти, готове й далі оплачувати свої вподобання, живучи за принципом «після нас хоч потоп».

НАЗАД У СРСР

Ось ми й приходимо до необхідності: регулювати споживання ресурсів і водночас стимулювати створення нових технологій. Ці технології можуть дати реальну віддачу лише через багато років, а отже, малоцікаві для приватного капіталу. Причина проста — термін життя приватного інвестора, який, природно, мислить масштабами свого особистого життя, зазвичай набагато менший за термін життя держави чи суспільства.

Тож чому є всі підстави вважати, що на нас чекає для багатьох сумне, але неминуче повернення до планово-розподільної системи, хоча соціалізм радянського зразка вже одного разу програв змагання з капіталізмом у 80-ті роки ХХ століття?

Поняття «планова економіка» і «командна економіка» часто плутають, але різниця між ними є. Одна справа, якщо ми знаємо, що в країні з населенням 140 млн осіб 20 млн хочуть купити планшетники, 20 млн — ноутбуки, а 35 млн — настільні комп'ютери, і промисловість випускає ці обсяги. Інша справа, якщо влада встановлює вольовим рішенням, що вироблятимуться лише ноутбуки в обсязі 75 млн штук. До того ж такі, що вантажать просту картинку по п'ять хвилин. Найімовірніше, торгівля з ними здорово пролетить: багатьом просто не потрібен буде такий мотлох. Так уже було на початку 80-х, коли на ринок СРСР було випущено котушкові відеомагнітофони — вони просто не знайшли споживача.

Тому ми не розглядатимемо перекоси командної економіки, яка має право на існування лише в умовах війни або глобальних катастроф. Але й просто планова економіка має одну важливу ваду, на яку вказав ще Людвіг фон Мізес 1922 року, — а саме на складність оперативного реагування на потреби суспільства, що може призвести до дефіциту товарів і послуг, які користуються попитом, а також високої ймовірності ухвалення неправильних рішень щодо обсягів виробництва тієї чи іншої продукції.

1982 року, на початку своєї геологічної кар'єри, мені довелося з колегами займатися створенням нормативних документів для нового виду інженерно-геологічних досліджень. У тому числі — і щодо витрати матеріалів. Ми були в шоці від того, що за існуючої системи звітності зреагувати на потребу експедицій у тих чи інших реактивах, запчастинах до техніки й інших речах не було жодної можливості. Документація рухалася повільніше за зміну потреб, тому багато позицій замовлялися про запас. У результаті на момент виникнення справжньої потреби потрібних речей просто не було, зате непотрібні припадали пилом на складах у надлишку. Епоха тотального дефіциту сусідила з кризою надвиробництва.

МОБІЛЬНИК — ОСНОВА УСПІШНОГО ПЛАНУ

У Радянському Союзі цю проблему дуже добре розуміли, і ще в 50-х і 60-х роках здійснювалися спроби збудувати єдину автоматичну систему управління народним господарством, що складається з потужних комп'ютерних вузлів, пов'язаних між собою єдиною мережею. Занапастили все інтриги всередині радянського керівництва, примітивна боротьба за владу й вплив.

Головний прорив до планової економіки, проте, було зроблено в цитаделі капіталізму. 26 червня 1974 року о 8 годині 1 хвилині було продано перший у світі товар зі штрихкодом. Запровадити штрихкод довелося, тому що великим торговельним мережам потрібно вести якнайсуворіший облік закуповуваних товарів багатьох тисяч найменувань і відстежувати динаміку їх споживання.

Так планування економіки почало набувати сучасних обрисів. Якщо раніше минали місяці, а то й роки, поки ставало ясно, що й в якому обсязі треба виробляти, то зараз, за розвитку комп'ютерних систем контролю за рухом товарів і послуг ви можете отримувати цю інформацію онлайн. Зараз відомо не лише скільки продається взагалі помідорів, котлет, скільки зубної пасти й туалетного паперу. Зараз при оплаті карткою вже можна сказати, хто й де купує ці товари.

Величезну роль відіграв розвиток мобільних пристроїв, які стали нашими комп'ютерними симбіонтами. За їхньої допомоги ми вже можемо платити, вони знають, де ми географічно перебуваємо, з ким поруч. Усе наше споживче життя з кожним роком стає прозорішим. Незабаром, зовсім незабаром ми отримуватимемо рекламу саме на наш мобільник, із зазначенням, що й де нам потрібно придбати. Йорма Оллила, Стів Джобс, Білл Гейтс — ось апостоли нової епохи тотального контролю та планування.

ГЕТЬ СМІТНИК

Тільки ось питання: із чого ми зробимо цей мобільник, чим заправимо машину й де зможемо купити суші з тунця, якщо все це стане дефіцитом з об'єктивних причин виснаження природних запасів? Як розтягнути задоволення користування планетою? Відповідь напрошується сама собою: треба перестати працювати на звалище, де гниють нез'їдені продукти й валяються непотрібні речі. А це знову ж таки можливо лише за належного планування.

При цьому немає необхідності розкуркулювати капіталістів і душити приватну ініціативу. Припустімо, ми знаємо, що в нас на планеті запасів металу індію — на 100 млн нових планшетників. Навіщо робити ті, які взагалі не потрібні? За допомогою інтернету ми зараз цілком можемо розмістити передзамовлення на потрібну нам модель, а компанії, узагальнивши дані, ідуть по квоту на цей індій, з якого роблять справді потрібні споживачеві прилади.

Хто визначить квоти? Напевно, міжнародні організації. Цей метод недосконалий, але кращого поки немає. Хто встановить ціну? Існує багатий досвід продажу квотованих ресурсів методом «голландського аукціону», коли ціна на лот постійно знижується, і переможцем стає той, хто першим перехоплює вигідну партію. Така техніка чудово працює в гуртовій торгівлі квітами, а також квотованою рибою. Це породжує корупцію? Корупцію породжує жадоба споживання, і там, де воно обмежене, корупції теж не надто вдається розгулятися. Плюс існують ще норми поведінки, горезвісні «поняття», які не можна скидати з рахунків.

ВІЙНА І СОЦІАЛІЗМ

12 червня цього року, коли Москва святкувала й мітингувала, далеко в штаті Індіана відійшла з життя перша жінка, яка отримала Нобелівську премію з економіки — Елінор Остром. 2009 року було відзначено її роботу, в якій вона встановила, що спільними ресурсами: лісами, рибними господарствами, пасовищами й водою — можуть успішніше керувати ті люди, які їх використовують, а не державні органи чи приватні компанії.

Остром шукала вихід із ситуації, позначеної ще 1968 року біологом Гарретом Хардіном. Хардін доводив, що безліч індивідуумів, які діють незалежно й раціонально у власних інтересах, зрештою виснажують спільний обмежений ресурс, навіть якщо очевидно, що це не відповідає довгостроковим інтересам жодного з них. Що, до речі, ми бачимо на прикладі лову того самого тунця.

Проте Остром спостерігала на практиці, що якщо люди знають одне одного й можуть зрозуміти взаємні інтереси, то вони здатні домовитися. Вона звернула увагу на формування в кожної об'єднаної спільним інтересом групи особливих норм поведінки, які визначають умови їхньої співпраці. Раніше формування цих «груп за інтересами» обмежувалося одним містом чи районом. Тепер, завдяки розвитку соціальних мереж і мобільного зв'язку, ці групи формуються в глобальному масштабі. Дякую Марку Цукербергу та всім його послідовникам і попередникам.

Ідеться не про те, що планування завжди краще за ринкову економіку, і вже тим паче — не про те, що потрібно душити приватну ініціативу. Але потрібно розуміти, що час експоненційного зростання за рахунок необмеженого споживання природних ресурсів закінчився. Ми так і не освоїли сусідні планети, і нам доведеться зробити вибір: або, як звірі, з автоматами й бомбами битися за зайвий шматок розкоші, або погодитися з тим, що на певний рівень життя мають право всі.

А отже, потрібно будувати суспільство, яке буде в змозі розумно спланувати свої витрати й споживання. Суспільство, яке працює в інтересах усіх своїх членів, дбає про їхні права й дотримується їх, називається соціалістичним. Ми за такого ще не жили, але технологічна революція дає всі підстави сподіватися, що епоху тотального дефіциту ми подолаємо якраз за допомогою «цифрового соціалізму».