Шлях до «даху»

Корисні копалини осадового походження (вапняки, гіпси, крейда, піски, пісковики, глиняна сировина, торф), що становлять значну частину загальноукраїнських покладів, є візитівкою Тернопільщини. Але безсистемне, вузькокомерційне використання надр давно перетворилося на гнійну рану на тілі економіки області.

Про багато що розповість узагальнена інформація Геоінформу України. Торік в області розроблялися 132 родовища. Але спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами мали лише 106 суб'єктів господарювання. А загалом картина виглядає так: майже кожен третій кар'єр на Тернопільщині розробляється без гірничого та земельного відводів, 40% — без необхідних проєктів розроблення та рекультивації земель, планів розвитку гірничих робіт. Людям залишається нелегальна низькооплачувана робота, підірване здоров'я, а громадам — розбиті дороги й екологічні лиха. Торік від діяльності надрокористувачів місцеві бюджети області недоотримали понад 12 млн грн.

Величезні труднощі під час отримання дозволів спонукають бізнес шукати прикриття у контролюючих і правоохоронних органів.

На півдні області давно стало тіньовим бізнесом незаконне видобування піщано-гравійної та піщано-галькової суміші з русла Дністра. Ні для кого не секрет, що розмивання берегів призводить до підтоплення тисяч гектарів земельних угідь, житлових будинків і господарських будівель. У різних районах, наприклад у Заліщицькому, Бучацькому, Монастириському, Теребовлянському, Чортківському, місцеві жителі й підприємці самовільно розробляють родовища пісковику різного кольору, який застосовується як побутовий камінь і облицювальний матеріал. А про самовільне використання приватними підприємствами родовищ пісковиків, вапняків, пісків можна говорити нескінченно.

Більш ніж переконливий факт: зі 68 цегельних заводів сьогодні працюють менш як половина — 32. А з відповідними дозволами на видобуток суглинків ще менше — до 19. Наприклад, навесні почав працювати цегельний завод у селі Олієве Зборівського району. Найближчий кар'єр глини використовується без спецдозволу, не має гірничого та земельного відводів. Власник — ТОВ «Олієвський цегельний завод» — не забезпечує безпечних умов роботи. Трактор, що видобуває глину, приводиться в рух не з кабіни, а ззовні, що створює серйозну загрозу життю водія. А безпосередньо на заводі працівники працюють без спецодягу. Механізми, що обертаються, відкриті, не захищені кожухами, що може призвести до травматизму. Людей ніхто не інструктував із техніки безпеки, адже немає відповідального за цю ділянку роботи. Територіальне управління Держгірпромнагляду в області наклало штраф у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на директора цегельного заводу й заборонило експлуатацію печі.

Подібні заходи було застосовано до підприємця Петра Щурка, який розробляв родовище пісковиків у селі Налужжя Теребовлянського району без будь-яких дозвільних документів. Перелік можна було б продовжити, але зупинімося, лише зазначивши, що суто каральними методами проблему не розв'язати.

У піщаних кар'єрах панує повний безлад. З 45 облікованих родовищ піску на території області легально працює 21. Понад десяток розробляються самовільно.

У питанні надрокористування Бережанський район не є надзвичайним. Окремі родовища пісковиків, як, наприклад, в урочищі Лисоня поблизу райцентру, офіційно не розробляються. Камінь, придатний для спорудження будинків і ремонту доріг, зрідка видобувають і вивозять невідомі особи. Міліція їх ніяк не могла встановити, тому райвідділ торік відмовив у порушенні кримінальної справи щодо незаконного зняття верхнього шару ґрунту кам'яного кар'єру. А місцева влада досі не створила комунальне підприємство, яке б на законних підставах розробляло цей кар'єр і продавало будівельний камінь дорожньо-ремонтним організаціям.

У ТОВ «Мечищів-пісок», що розробляє Мечищівський кар'єр піску, закінчився термін дії спецдозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловим розробленням надр. Наступного документа, який дозволяв би видобувати цю сировину, поки немає. І коли автор цих рядків разом з одним із депутатів райради відвідав об'єкт, там працювала важка техніка, видобували й вантажили пісок.

А Воліцьке родовище піску, розташоване на території Рогачинської сільради, — вельми оригінальне явище. Серед засновників ПП «Кремінь-Аква» дві меткі тещі — голови райради Василя Німка та ексголови райдержадміністрації Віктора Зінчука — Любов Куромонова та Марія Дика. Ліцензію на видобуток корисних копалин підприємство отримало ще в січні 2009 року. Але з іншими документами було проблематично. Наприкінці 2010-го прокуратури області та району внесли припис директору підприємства оформити всі правовстановлюючі документи на ділянку родовища. Процес тривав понад рік. Зараз згадане приватне підприємство має всі дозволи та договір оренди землі. Але в кар'єрі оселився підступний жук. У проєктній документації на розроблення родовища не було оцінки впливу на довкілля та позитивного висновку державної екологічної інспекції. Цей факт визнала прокуратура області. Тому й не дивно, що під час експлуатації кар'єру активізувалися зсуви ґрунту. Схил піщаної гори повільно сповзає до осель людей.

Мальовниче село Дунаїв, що неподалік Кременця, природа не обділила копалинами. Тут є три кар'єри пісковиків. Але лише один з них розробляється більш-менш легально. Надрокористувач — ПМК-9 — вносить плату за користування надрами та оренду земельної ділянки. 8 тис. грн на рік для сільської скарбниці — кошти невеликі, але краще, ніж зовсім нічого.

Інший суб'єкт господарювання — ПАТ «Кременецький крейдяний завод» — не має жодних дозвільних документів на розроблення двогектарного родовища пісковиків. Не отримав ще ліцензію на користування подібним кар'єром підприємець Володимир Фендич, хоча й погодився брати участь у соціально-економічному розвитку села та платити за оренду земельної ділянки. Проте, як переконує сільський голова Дунаєва Євгенія Лісова, «два останні кар'єри розробляються, у них працює техніка й вивозиться будівельна сировина». Це підтверджує й депутат облради, член комісії з питань законності Богдан Гачкевич: «Побувавши в трьох кар'єрах, які доволі активно розробляються, я був просто шокований. Сільрада отримує копійки, тоді як зараз, у пік будівельного сезону, машина піску чи каменю коштує шалені гроші. Незрозуміло, куди дивляться місцева влада, податкова служба, правоохоронні органи? Я звертатимуся з депутатськими зверненнями до різних інстанцій, щоб покласти цьому край. Злодії мають бути покарані й притягнуті до відповідальності за розкрадання добра громади».

Процедура отримання спеціального дозволу (ліцензії) для підприємства, яке має намір розробляти новий кар'єр, дуже ускладнена. Узгодження в усіх місцевих радах — від сільської (міської) до обласної виглядає як тривале хождіння по муках. Адже частина депутатів будь-якого представницького органу може не проголосувати за видачу дозволу, прикриваючись благородними мотивами — турботою про здоров'я та безпеку жителів. Своєю чергою, Міністерство екології та природних ресурсів України часто повертає заявнику весь пакет документів, не обґрунтовуючи причин. І виходить, що бюрократична тяганина під час отримання спецдозволу триває рік-два.

Залежно від площі родовища та розвіданих запасів ліцензія на видобуток корисних копалин коштує від 50 тис. до понад 1 млн грн. Але для переоформлення документа Державна служба геології та надр призначає експертизу проєкту розроблення кар'єру. Зауважимо, чинного! Для підприємця чи підприємства це додаткові
витрати — від десятків до майже
200 тис. грн. Засновник ТОВ «Скала-Подільський спецкар'єр» Василь Гнидой не приховує обурення: «Наше підприємство розробляє родовище вапняків уже 65 років. Держава витратила кошти на геологорозвідувальні роботи, підприємство вклало чималі інвестиції в розроблення родовища, підвело комунікації та створило всю необхідну виробничу базу. А тепер ми можемо не переоформити ліцензію на користування надрами. Я не бачу в цьому жодної логіки. Підприємство втрачає доходи, працівники — роботу, а держава — надходження до бюджетів».

Добре, зазначені документи є. Тепер потрібно отримати в обласній раді гірничий відвід. Процес має непогані шанси призупинитися, адже знову триває бюрократична тяганина.
Нещодавно надрокористувачів здивувала ще одна несподіванка. Орган, що видає ліцензію, став вимагати укладення договору на «здійснення моніторингу та наукового супроводу виконання особливих умов дозволу й угоди про умови користування надрами». Незалежно від обсягів видобутку в надрокористувача не залишається іншого виходу, як дістати з кишені кілька десятків тисяч гривень. Так урядові структури полегшують умови отримання ліцензії, тим самим спонукаючи бізнес працювати нелегально, шукати прикриття в правоохоронних і контролюючих органів. Чимала кількість дорогих дозволів — хіба не найкращий шлях до «даху»?