Полювання. Пуща. Неволя

Наша країна має великий потенціал для розвитку полювання як повноцінної галузі. Площа мисливських угідь України становить 46,4 млн га.

Крім того, на території країни виділяють низку кліматичних регіонів, кожен з яких відрізняється кліматом, рельєфом, тваринним світом (наприклад, Полісся, Карпати, Крим). Досить різноманітні об'єкти полювання — безліч видів птахів, копитних, хутрових звірів.

І до полювання сьогодні в країні досить великий інтерес. “Мисливські господарства не можуть прийняти всіх охочих. Якщо згідно з лімітом у господарстві дозволено добути, наприклад, 100 кабанів на рік, при цьому прийняти можна 1 тис. мисливців, то охочих піти на цього звіра може бути 3 тис. осіб. Але господарств із такими лімітами одиниці, більшість мають ліміт добування близько 10 голів. Крім того, як правило, у мисливських господарствах недостатньо підготовлених єгерів. Як результат, місцеві мисливці починають їздити до сусідніх країн, зокрема до Білорусі”, — каже директор мисливського господарства, який побажав залишитися неназваним.

Найпопулярніше полювання на птаха, здебільшого на качку. Також масовим є полювання на зайця. Досить високий попит на загінне полювання на копитних, а також на полювання на оленя в період гону. Перспективне одне з найяскравіших полювань — полювання з гончаками. Нерозвинене в Україні, але цікаве мисливцям соколине полювання. Зростає інтерес до індивідуального трофейного полювання.

Деякі представники мисливських господарств упевнені, що за належної організації роботи великий інтерес до полювання в Україні виявлять іноземці. Хоча сьогодні для них наша країна є білою плямою на карті світу. 10 років тому деякі мисливські господарства приймали іноземних мисливців, при цьому в доходах таких господарств частка доходів від обслуговування іноземців становила близько 50%.

Іноземців в Україну могло б привабити насамперед трофейне полювання, оскільки в Європі якісні трофеї (роги козулі, ікла кабана тощо) значно дорожчі, ніж в Україні. При цьому в нас трапляються тварини, які потенційно є рідкісним трофеєм. Наприклад, в окремих регіонах є козулі, які в 1,5-2 рази більші за середню козулю в країнах Європи.

Але за всього свого потенціалу мисливська галузь у країні переживає не найкращі часи. “Доходи від мисливського господарства Угорщини перевищують $70 млн на рік, зокрема від іноземного мисливського туризму — $30 млн. В Україні в докризові роки всі доходи від мисливських послуг становили менш як $3 млн, а в кризові — і того менше”, — каже Олексій Ісаєв, біолог-мисливствознавець, колишній директор держпідприємства “Мисливське господарство “Кагарлицьке” (м. Кагарлик, Київська обл.; з 1959 р.).

Вторить йому і Віктор Сівець, голова Державного агентства лісових ресурсів України (Держлісагентства), хоча в нього інші дані про доходи від мисливської діяльності (див. “Бліц-інтерв'ю”): “Територія Угорщини в 6 разів менша за територію України. Добувається в Угорщині щороку близько 100 тис. копитних тварин. Серед них 24 тис. оленів європейських, 5 тис. ланей, 36 тис. козуль, 35 тис. кабанів і 800 тис. голів дрібної дичини, зокрема 120 тис. зайців, 558 тис. фазанів, 2 тис. сірих куріпок, 160 тис. качок, 4,5 тис. гусей і 2,5 тис. вальдшнепів. У Німеччині щороку в середньому відстрілюють 1,3 млн голів копитних і 1,5 млн голів дрібної дичини. У Швеції щороку добувається понад 100 тис. лосів і 300 тис. козуль” (скільки добувається дичини в Україні див. “Добування…” — Ред.).

Оператори

За радянських часів на території УРСР було лише п'ять мисливських користувачів (користувачі мисливських угідь, які мають служби для ведення мисливського господарства та надають мисливські послуги), у незалежній Україні до 2000 р. — 22, а сьогодні їх, за даними Держлісагентства, 1057.

За Українським товариством мисливців і рибалок (УТМР) закріплено 31,9 млн га всіх мисливських угідь країни (68,7%), за підприємствами Держлісагентства — 5,3 млн га (11,4%), Товариством військових мисливців і рибалок (ТВМР) — 0,8 млн га (1,8%) і за іншими (здебільшого приватними) мисливськими користувачами — 8,4 млн га (18,1%).

За словами операторів, зростання кількості мисливських користувачів стимулював Закон України №1478 від 22.02.2000 р. “Про мисливське господарство та полювання”. “Завдяки цьому Закону в приватних інвесторів з'явилася можливість займатися полюванням як бізнесом. До 2000 р. у цій галузі працювали лише громадські та державні організації”, — розповідає оператор, який побажав залишитися неназваним.

Потенційним приватним мисливським господарствам доводиться звертатися до УТМР, ТВМР або Держлісагентства з проханням відмовитися від тих чи інших угідь. Зазвичай ці організації погоджуються віддати в користування приватникам невеликі ділянки (якщо мова, звісно, не йде про ті угіддя, де розвинена мисливська інфраструктура й багата фауна, а також про ті, де стріляють звіра сильні світу цього).

УТМР або ТВМР, що відмовляється від угідь, має повідомити про це Держлісагентство й заявити про відмову в місцевій раді, на території якої розташовані ці угіддя.

Приватник, який претендує на отримання цих угідь у користування, має звернутися до Держлісагентства з відповідною заявою, а воно вже подає документи для затвердження нового користувача угіддями також у місцеву раду, на території якої розташовані угіддя. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, має, згідно із Законом №1478, становити не менше 3 тис. га.

І громадські організації, і підприємства Держлісагентства часто з легкістю відмовляються від користування угіддями, бо не в змозі повноцінно розвивати мисливський бізнес, інвестувати в організацію послуг мисливцям, в охорону та відтворення диких тварин.

Загалом, вони й не ставлять перед собою мету заробляти на мисливських послугах. Так, громадські організації існують за рахунок внесків своїх членів. Щоб поліпшувати якість послуг, збільшувати поголів'я тощо, нарікають “громадські діячі”, необхідно встановлювати вищі внески учасників.

Роботою громадських організацій багато мисливців вельми незадоволені — інтернет-форуми рясніють претензіями, кількість членів у мисливських товариствах із кожним роком скорочується. Держлісагентство ставиться до мисливських господарств як до придатку лісозаготівельної галузі.

Загалом, як кажуть “стрільці”, до мисливських господарств в Україні ставлення не як до бізнесу, а як до дозвілля. І сьогодні, як це не сумно, немає гідної альтернативи громадським і державним господарствам, і більшість “добувачів” задовольняють свої потреби поки що в громадських мисливських господарствах.

Адже для більшості приватних господарств стоїть завдання створити не міцний бізнес, а релаксаційні майданчики, де можна вирішувати різні бізнес-питання з партнерами й чиновниками. Як правило, господарі приватних мисливських господарств — це великі бізнесмени або великі підприємства. І полювати на своїх угіддях вони дозволяють лише своїм партнерам і топменеджерам.

“Деякі приватні господарства справді інтенсивно нарощують поголів'я тварин, але при цьому вони є закритими, недоступними для більшості мисливців. А ринок мисливських послуг, як і раніше, не сформований, і чисельність мисливських видів тварин загалом по країні залишається стабільно низькою”, — розповідає мисливський користувач, який побажав залишитися неназваним.

Цифри

Після позитивного рішення місцевої ради про надання в користування мисливських угідь новоспечений мисливський користувач зобов'язаний укласти договір із відповідним обласним управлінням лісового та мисливського господарства про ведення діяльності. Після цього протягом двох років мисливський користувач має розробити й погодити проєкт мисливського впорядкування.

Як уже було сказано, за чинним законодавством, мисливське господарство повинно мати в своєму розпорядженні мінімум 3 тис. га угідь. Хоча, за оцінками операторів, оптимальний розмір мисливських угідь — 7-10 тис. га. Цікаво, що для європейських мисливських господарств це казкові площі, деякі з них (здебільшого спеціалізовані, для індивідуального полювання з вишки) примудряються процвітати на 500 га. Як розповіли оператори, краще брати мисливські угіддя комплексні, що мають лісові, польові та водно-болотні масиви.

Для повноцінного обслуговування мисливців господарству варто одразу після отримання угідь у користування збудувати мисливську базу, де можна буде переночувати, відпочити, де буде стоянка для транспорту, приміщення для утримання мисливських собак, де допоможуть розібрати туші добутих тварин тощо.

Необхідно постійно дбати про щільність популяції мисливських тварин: для отримання дозволу на добування звіра цей показник для початку повинен відповідати мінімально допустимим нормам (наприклад, 4 кабани, 8 козуль на 1 тис. га угідь). Хоча оптимальна кількість тварин, як правило, у 2-3 рази перевищує цей мінімум.

Можна заздалегідь дізнатися, скільки мисливських тварин на тому чи іншому угідді, щоб визначити перспективність мисливських послуг на цій території. Як правило, єгері, які працюють на угіддях, можуть повідомити ці відомості, так би мовити, “до голови”.

Крім того, існують різні методи визначення чисельності тварин, наприклад, так званий метод прогону (на ділянці угідь затираються всі сліди тварин, потім по ній із шумом прогонюють звірів, а потім підраховують сліди), який використовується насамперед для обліку копитних тварин.

Господарства, націлені на перспективу, виділяють значні кошти на підгодівлю тварин, на облаштування угідь біотехнічними спорудами, вишками, вольєрами тощо, на утримання мисливських собак, на технічні засоби для забезпечення охорони, на придбання й розведення тварин. Мисливські господарства купують мисливських тварин для розселення у своїх угіддях де доведеться.

Сьогодні ніхто в Україні не займається системним розведенням мисливських тварин з метою відлову й реалізації для розселення в інші мисливські господарства (як, наприклад, це було в СРСР у Кримському заповідно-мисливському господарстві, яке забезпечило шляхетними оленями всю Україну. — Ред.).

Винятком є фазани, яких купують на приватних фермах, що займаються розведенням цих птахів. Втім, купують фазанів, так би мовити, “під постріл”, а не для розведення й збільшення поголів'я диких тварин.

“Вирощені в клітці тварини, як правило, не приживаються в природних умовах”, — каже п. Ісаєв. Іншими словами, мисливські господарства здебільшого розраховують на поголів'я місцевої фауни, що мешкає в угіддях, які їм дісталися.

За словами мисливських користувачів, на окупність мисливське господарство може вийти в середньому на третьому році роботи. За оцінками операторів, для організації охорони мисливського господарства з 3 тис. га угідь знадобиться близько $100 тис. на рік.

Заробляти таке господарство із середньою чисельністю мисливських видів тварин, які відтворюватимуться лише природним чином (тобто без постійного підселення до них нових тварин), може понад $50 тис. на рік.

За словами операторів, вартість полювання на копитних складається з вартості ліцензії (відстріл козулі — 200 грн, кабана — 600 грн, оленя — 800 грн), вартості єгерських послуг (у середньому робота одного загонщика обходиться в 100 грн за одне полювання за день, для якісного полювання на копитних необхідно 5-6 загонщиків) і вартості трофея (1-5 тис. грн залежно від якості, величини, статі, віку тварини).

Перші дві позиції оплачуються незалежно від того, було добуто тварину чи ні. За підрахунками гравців, середній чек одного полювання на одного звіра становить близько 3 тис. грн.

За чинним законодавством, можна полювати близько 300 днів на рік. “На практиці так не виходить. Наприклад, завдяки старанням чиновників, 1 травня, як правило, на самця козулі полювання не відкривають. Це при тому, що найрезультативнішим полювання на цього звіра може бути в травні — на початку червня, поки немає буйної рослинності й звір на видноті. Крім того, як правило, ліміти на добування щороку затверджуються із запізненням, так само як невчасно видаються й ліцензії мисливським користувачам. Невчасно також відкривається полювання “по перу” через надуману пожежонебезпеку періоду”, — скаржиться п. Ісаєв.

Перешкоди

За словами операторів, гальмує розвиток мисливської галузі низка нібито об'єктивних чинників. Передусім це недосконалість управління мисливською галуззю. Гравці вважають, що або має бути створений спеціалізований відомчий галузевий орган, або Держлісагентство (яке призначене центральним органом виконавчої влади у сфері мисливського господарства) має рівноцінно ставитися до лісової й мисливської галузі.

“Приймалися й продовжують прийматися згубні рішення для галузі, зокрема, кожен голова Держлісагентства вважає за обов'язок підняти вартості ліцензії на добування. Опоненти можуть сказати, що ще один самостійний відомчий орган — це додаткові витрати держбюджету, але доходи, які країна втрачає через відсутність органу, який би лобіював інтереси мисливської галузі, не співмірні з витратами на фінансування цього органу”, — каже мисливський користувач, який побажав залишитися неназваним.

Однак практика інших країн свідчить, що самостійний відомчий орган — ще не гарантія вирішення всіх проблем галузі. Наприклад, у Росії є спеціалізоване відомство Главохота. При цьому мисливське господарство в Росії ненабагато краще функціонує, ніж в Україні. Зате у Білорусі мисливські господарства курує багатопрофільне Міністерство лісового господарства (аналог нашого Держлісагентства), а в лісах повно дичини й іноземних мисливців.

Відстоювати інтереси галузі мали б громадські організації, за якими закріплена більша частина угідь, але, судячи з усього, вони про це не здогадуються. На їхню думку, якби не було перевірок, галузь би запрацювала, ринок сформувався, виросло б поголів'я мисливських тварин, а браконьєри зникли.

“Недосконалість законодавства дає змогу чиновникам різного рівня втручатися в діяльність мисливських користувачів, що унеможливлює, наприклад, своєчасне відкриття полювання, правильне й раціональне використання поголів'я мисливської фауни, організацію прийому мисливців. Перевірки користувачів мисливських угідь часто не узгоджені між собою, що породжує їхню безсистемність і неефективність”, — каже Микола Шуляр, голова президії УТМР (м. Київ; з 1921 р.; понад 280 тис. членів).

Змін, вважають мисливські користувачі, також потребує Закон №1478 “Про мисливське господарство та полювання”. Зокрема, сьогодні відсутній ефективний механізм побудови взаємовідносин землевласників і користувачів мисливських угідь.

Кандидат у мисливські користувачі повинен погодити право на користування угіддями з власниками й користувачами земельних ділянок, на яких організовується мисливське господарство (ст.22 “Порядок надання в користування мисливських угідь”).

“Між потенційними мисливськими користувачами та основними землекористувачами виникають конфлікти, зокрема через те, що останні за погодження хочуть грошей. Але до 2015 р. діє мораторій на стягнення плати за ці погодження (розділ VII “Прикінцеві положення”. — Авт.). А землекористувачів на угіддях, як у нашому випадку, може бути понад 1 тис.”, — кажуть в УТМР. На думку гравців, якщо збережеться вимога погоджувати угіддя з власниками (користувачами) землі, а також буде скасовано мораторій на стягнення плати за погодження, то це загрожує Україні екологічною катастрофою.

“Мисливські користувачі почнуть відмовлятися від угідь. Тварини мігруватимуть у безгосподарні угіддя, де стануть здобиччю браконьєрів. Тобто замість мисливських господарств розвиватиметься браконьєрство”, — запевняє оператор, який побажав залишитися неназваним.

“Площа мисливських угідь УТМР — близько 32 млн га. Щоб за 1 га землі землекористувачам заплатити хоча б по 1 грн, потрібно буде 32 млн грн”, — з жахом підраховують в УТМР.