Ігор КАЛЕТНИК: «Появи нової депутатської фракції чи групи в парламенті очікувати не варто»

Тісне переплетення політики й економіки в Україні проявляється особливо наочно — навіть якщо це далеко не очевидно на перший погляд, більшість політичних вердиктів мають потужний економічний фундамент, при цьому саме політична доцільність, а не прагматичні економічні резони, визначають багато рішень української влади, зокрема й у законодавчій сфері.

Людина від економіки — нещодавній керівник Державної митної служби (нині підпорядкована новоствореному Міністерству доходів і зборів) Ігор КАЛЕТНИК зараз обживається як політик на посаді першого віцеспікера Верховної Ради. Тому й наше з ним спілкування торкалося найактуальніших як політичних, так і економічних аспектів.

— Верховна Рада 7-го скликання встановила своєрідний антирекорд: за 20 пленарних засідань, які вдалося провести за перше півріччя роботи, було ухвалено лише 28 законів. На сьогоднішній день роботу нібито відновлено, але іноді не вистачає двох-трьох голосів для ухвалення того чи іншого законопроєкту (як це було, наприклад, під час голосування за скасування пенсійної реформи), оскільки стійка більшість у нинішньому парламенті досі не сформована. Це призводить до значного підвищення ціни кожного окремого голосу і в прямому, і в переносному сенсі. Яка нині ця ціна і що сьогодні робиться для формування більшості?

— Насамперед треба сказати про одну головну річ у цьому аспекті — на сьогоднішній день може бути зібрано достатню кількість голосів для ухвалення будь-якого рішення. Інша річ, що немає того формату, який був у минулому скликанні, коли існувала коаліція більшості та відповідні можливості, передбачені регламентом Верховної Ради. Коаліція переважно діяла узгоджено, чітко, як єдина цілісна команда. Зараз ми говоримо про те, що кожна фракція є самостійною одиницею і діє виключно в рамках тих можливостей, які передбачені їхніми виборчими програмами та рішеннями самих цих фракцій. А говорити про те, що, наприклад, Компартія голосуватиме так, як хоче Партія регіонів, буде неправильно. Там, де наші позиції збігаються, — ми голосуємо. Або якщо позиція Компартії збігається з позицією «Батьківщини», «Свободи» чи УДАРу — ми теж голосуємо спільно.

З багатьох міркувань те, що зараз немає стійкої формалізованої більшості, — це добре. Це дозволить проводити широку дискусію щодо законопроєктів і не ухвалювати закони нашвидкуруч. Але є інша проблема, яка існуватиме постійно. Хоча іноді ще бувають випадки, коли голосування проходять не особисто, але Верховна Рада здебільшого вже майже на 99% забезпечила персональне голосування народних депутатів. Однак у результаті на сьогоднішньому ранковому засіданні (інтерв'ю відбулося в середу, 22 травня) жоден із трьох розглянутих законопроєктів, за які могла голосувати і одна, і інша сторона залу, все ж не набрав голосів. Чому? У залі не було достатньої кількості народних депутатів. Тому що персональне голосування передбачає особисту в ньому участь. Тому скільки б зараз не було перебіжчиків з інших фракцій, ця проблема залишиться. Оскільки чим більше їх переходитиме, тим більший буде люфт тих, хто може зайнятися якимись іншими питаннями під час, коли треба бути присутнім на пленарному засіданні.

— Сьогодні в парламенті налічується шість офіційних «тушок» при тому, що досить часті випадки так званих ситуативних голосувань. Коли, за вашими прогнозами, можна очікувати нової хвилі перебіжок і в якій кількості?

— Щодо прогнозів, а я їх давав уже неодноразово, я впевнений, що так званий тушкопад у нас ще попереду. Особливо це стосується тих, у кого великий бізнес і капітал. Або ті самі мажоритарники, незадоволені тими принципами й програмами ідеологічними, які є в їхніх фракціях, і вони сьогодні вже висловлюють свою неприховану позицію та свої наміри виходити в позафракційні. Мова йде не про вступ до Партії регіонів, а саме про перехід до лав позафракційних. Що це їм дає? Можливість бути самостійними під час ухвалення своїх рішень, бути незалежними від керівництва своєї фракції та мати свою особисту думку з цілого ряду питань, що розглядаються. Я вважаю, що ці події відбудуться дуже скоро.

Найнестійкіша політична фракція — «Батьківщина», яка «зшита» з різних політичних сил і не може бути монолітною. Мушу сказати, що якщо вихід із «Батьківщини» можна було передбачити, хоча він і очікувався не так швидко, то для УДАРу більш непередбаченим є те, що досі ніхто з депутатів не вийшов із фракції, хоча в партії Кличка зараз немає власної політичної ідентичності.

— Про можливість створення нової депутатської групи активні розмови йдуть уже кілька місяців. Причому не лише Єремєєв, а й Порошенко чи Балога теж цілком могли б забажати таким чином створити навколо себе статусне депутатське оточення. Окремі депутати говорять про можливість внесення нових змін до регламенту та скорочення кількості депутатів, необхідних для формування депутатської фракції чи групи, до 15 осіб. Як ви до цього ставитеся і чи може внаслідок цього нівелюватися вага фракції комуністів у парламенті, зокрема, її значущість при формуванні більшості для голосувань?

— Це — нереальні перспективи. Згідно з чинними нормами регламенту, найменша депутатська група чи фракція має бути не меншою за чисельністю від фракції, сформованої на першій сесії Верховної Ради нового скликання. Найменшою фракцією була наша — 33 народні депутати. Ми чітко маємо усвідомити, що стільки позафракційних народних депутатів ніколи не зберуться в одну депутатську групу чи фракцію. Оскільки в кожного з них є свої центри впливу, і боротьба за «князівську булаву» не дозволить їм об'єднатися заради того, щоб чітко працювати, як злагоджена фракція.

Тому, безсумнівно, й виникла ідея внести зміни до регламенту, скоротивши необхідну кількість депутатів для формування групи чи фракції до 15 осіб, яких більш реально зібрати. І вони, як, наприклад, фракція минулого парламентського скликання «Реформи заради майбутнього», могли б працювати як допоміжна філія, забезпечуючи голоси, яких бракує для ухвалення відповідних рішень. Сьогодні цілий ряд найзаможніших народних депутатів із позафракційних (зокрема й із прізвищами, названими вами) теоретично могли б спробувати зібрати й очолити певну депутатську групу.

Але для того, щоб це зробити, треба ухвалити відповідну норму, тобто, як уже згадувалося, внести зміни до чинного регламенту. Подібна ідея неодноразово розглядалася і сьогодні розглядається, як, наприклад, і пропозиція проводити голосування по четвергах. Але в регламенті чітко написано, що голосування проводиться після обговорення й завершення розгляду відповідного питання. Тобто не можна питання, які розглядалися й обговорювалися в середу, голосувати в четвер — потрібні зміни до регламенту.

Так само треба змінювати регламент і щодо фракційної кількості народних депутатів. Але яка з фракцій може підтримати сьогодні це рішення? Жодна з фракцій цього не підтримає, оскільки це невигідно «Батьківщині», бо саме від них будуть іти, це невигідно УДАРу, це невигідно «Свободі». А комуністи не голосуватимуть за це, бо в нас цих проблем немає. І немає необхідності підтримувати створення надуманих і штучно сформованих фракцій чи депутатських груп. Компартія ці ідеї підтримувати, голосуючи за них, не буде. Тому я вважаю, що появи нової депутатської фракції чи групи в парламенті очікувати не варто.

— Компартія ще під час виборів заявляла, що проводитиме в парламенті самостійну політику й не входитиме до будь-яких коаліцій. Але за низкою ключових голосувань усе ж продовжує підтримувати владу. У КПУ сьогоднішнього скликання з'явився незвичний феномен: з окремих питань голосують понад 20 депутатів, хоча їх загальна кількість, як ви згадували, 32, і раніше для фракції була характерна саме монолітність голосувань. Що це означає: договірну гру, незгоду з офіційною позицією фракції, загрозу розколу?

— Жодних розколів у нас немає й бути не може. По-перше, фракція і партія на сьогоднішній день єдині й монолітні, як ніколи. У нас дружна команда однодумців.

По-друге, якщо проаналізувати, то можна побачити, що голосування, про яке йдеться, — про недовіру уряду — проходило в п'ятницю на вимогу трьох опозиційних фракцій. Причому спочатку виникла ідея провести позачергову сесію, потім чомусь її переграли. Було внесено іншу пропозицію: розглянути це питання за звичайною процедурою на пленарному засіданні в п'ятницю. Порівняйте п'ятницю з яким-небудь іншим пленарним днем і ви одразу побачите різницю в кількості депутатів, які перебувають у пленарному залі. Тим більше що на наступний тиждень була передбачена робота в округах, а Компартія України, на відміну від інших, дуже системно працює з виборцями. Кожен народний депутат закріплений за конкретним округом, і щодо їх перебування та роботи там є відповідний графік.

Тому, якби в опозиції було справжнє бажання голосувати за недовіру уряду, то відповідну резолюцію поставили б на голосування в четвер чи у вівторок. Але не в п'ятницю, причому передостаннім питанням у порядку денному, коли вже всі народні депутати роз'їжджаються в округи.

Але позиція фракції була висловлена чітко і сьогодні залишається незмінною. Вона полягає в тому, що є надзвичайно серйозні претензії до виконання тих програмних зобов'язань, які брав на себе уряд, коли йому вдруге надали можливість працювати. І я думаю, що така критична маса депутатського невдоволення і, як наслідок, невдоволення наших людей назріває щодня.

— Депутати, причому не лише опозиційна їх частина, сприйняли розроблений у Мін'юсті й поданий Кабміном так званий законопроєкт Лавриновича як своєрідну петлю для мажоритарників, вирішивши разом його переписати. Чи згодні ви з точкою зору, що він створює механізм (причому аж ніяк не разовий), завдяки якому фактично будь-який депутат-мажоритарник може бути позбавлений свого мандата в обхід положень Конституції. І чи не може надалі цей самий механізм бути застосований і до партій? Адже можна встановити порушення й помилки і за загальнонаціональним виборчим округом.

— Порушення за загальнонаціональним виборчим округом щодо лише однієї партії встановити неможливо. Оскільки на підставі одних і тих самих бюлетенів одночасно йде підрахунок результатів і набраної кількості голосів усіх без винятку партій, і в разі виявлення порушень потрібно буде скасовувати результати щодо всіх разом.

Що стосується Конституції України, то, безсумнівно, Основним Законом передбачено чіткий перелік обставин, за яких народний депутат може бути позбавлений свого мандата. Тому й з'явилося звернення до Конституційного суду народних депутатів з метою встановити й роз'яснити рішення Вищого адміністративного суду щодо Балоги та Домбровського. У зв'язку з тим, що Конституційний суд розглянув це питання й встановив, що це виключно повноваження Вищого адміністративного суду, і вони не можуть ці питання тлумачити, тобто два виходи з цієї ситуації. Перший — коли Верховна Рада виконує рішення Вищого адміністративного суду, таким чином посилаючись на норми й на висновок Конституційного суду в тому варіанті, який уже є...

— Тут, напевно, потрібно уточнити, що Конституційний суд ухвалив не рішення, а постанову, що має рекомендаційний характер...

— Так. Другий варіант — звернутися до Вищого адміністративного суду, щоб вони винесли ухвалу, якою встановили б порядок виконання їхнього ж рішення. Хоча, якщо ми заговорили про відповідний законопроєкт про вибори, то сьогодні безперечно, на мою думку, треба вже приходити до того, щоб питання, що стосуються виборів, реалізовувалися через призму ухваленого закону, який діятиме не одноразово, а постійно й буде універсальним. Чому сьогодні Верховна Рада сотнями розглядає призначення виборів сільських і селищних голів, виборів у Києві, виборів в округах, мажоритарників Верховної Ради?! Закон має чітко давати відповідь: якщо за таких-то чітко визначених обставин представницька особа позбавлена свого статусу (або вона сама написала відповідну заяву, або з огляду на якісь форсмажорні обставини), то у відповідний термін мають автоматично призначатися нові вибори. А так у нас навколо цих питань завжди починається політична гра та торги, які не йдуть на користь тому, щоб ефективно працювала система місцевого самоврядування й обрані посадові особи якісно та своєчасно виконували свої обов'язки.

Позиція Компартії України тут насправді дуже проста. Такі речі, як законопроєкти про вибори, мають проходити всенародне обговорення за участю як експертів, так і широкої громадськості. І в висновку має стояти одна пропозиція: вибори мають відбуватися зрозуміло, чесно й прозоро. Усе. Тоді жодних проблем не буде. А коли починаються юридичні викрутаси, то чим їх більше, тим більше можливостей для зловживань і вибіркового тлумачення.

Проте такі закони не можуть готуватися й ухвалюватися лише під диктовку опозиції. Тому ми дійшли висновку, що треба закон про вибори опрацювати в профільному комітеті і, можливо, як варіант, внести узгоджений усіма п'ятьма фракціями варіант на розгляд у сесійній залі.

— Як ви оцінюєте шанси того, що при таємному голосуванні кандидатура Лавриновича до Вищої ради юстиції набере достатню кількість голосів?

— Шанси досить високі. Процедура таємного голосування — надзвичайно демократичний інструмент, адже в цьому разі ніхто не може диктувати рішення тому, кому належить право голосу. Сьогодні є три кандидатури до Вищої ради юстиції (ВРЮ), розглянуті комітетом з питань верховенства права та правосуддя, — міністра юстиції Олександра Лавриновича, чинного голови ВРЮ Володимира Колесніченка та голови Вінницького апеляційного адміністративного суду Віталія Кузьмишина. Я підтримую це рішення комітету. За моїми оцінками, шанси на те, що за них проголосують і найближчим часом оберуть членами Вищої ради юстиції, дуже й дуже високі.

— Політико-економічне питання — про газотранспортну систему. Рішення про можливість приватизації ГТС поки що не пройшло через парламент, проте очевидно, що це вже своєрідний нарив, який рано чи пізно прорветься. Яка ваша думка з цього приводу?

— Безперечно, тут потрібно керуватися виключно інтересами нашої держави. Компартія вже офіційно заявляла свою позицію, зокрема ці положення зафіксовані в Антикризовій програмі КПУ – державні активи мають залишатися в держвласності.

Якщо ми говоримо про інші утворення, наприклад, про газовий консорціум з Російською Федерацією, то це було б для України досить вигідною справою, оскільки це дозволило б за рахунок цього насамперед завантажити цю трубу. Це — як автомобіль. Якщо він у гаражі й ти ним не користуєшся, то він скоріше заіржавіє й вийде з ладу, хоча за ним усе одно треба дивитися, проводити технічний огляд.

Газотранспортна система — це великий цілісний механізм, яким мають користуватися постійно. Ми бачимо, як Росія будує «Північний потік» і «Південний потік» для того, щоб у майбутньому мати можливість відмовитися від використання української газотранспортної системи. І якщо ще кілька років події відбуватимуться в тому самому напрямі, що й зараз, наслідки можуть стати незворотними... Ми розглядали це питання на фракції й вважаємо, що створення газового консорціуму з РФ для України буде дуже вигідним, оскільки дасть можливість отримувати дешевший газ, забезпечити роботу наших українських підприємств, підвищивши їхню рентабельність. Це — ланцюг взаємопов'язаних речей, тому Компартія таке рішення готова підтримати. Але лише за умови, що буде знайдено механізм, коли газотранспортна система України залишиться у власності держави.

Решта пропозицій, зафіксованих у законопроєкті Кабміну, поки що викликають дуже багато запитань, тож з цього приводу має бути проведено широке обговорення. І коли буде ухвалюватися це рішення, жодної білої плями залишатися не повинно. Ми маємо відповісти на запитання, чому Україна йде на цей крок, що це дасть людям, економіці, і після цього ухвалити консолідоване, економічно виважене рішення, у жодному разі не політичне.

— Підвищення акцизного збору на нафтопродукти. Минулого місяця це питання вже піднімалося, і прем'єр-міністр запевняв, що воно не розглядається. Проте на початку поточного тижня керівник «Укравтодору» знову заявив, що акцизи на бензин і дизельне пальне треба підвищити приблизно вдвічі, оскільки інших джерел для фінансування ремонту й будівництва доріг зараз немає, а відповідний законопроєкт уже опрацьовується. Ви з ним згодні?

— На мій погляд, розглядаючи доцільність дворазового підвищення акцизів, необхідно насамперед ураховувати не поточні фінансові проблеми «Укравтодору» (іноді штучно створені), а те, як це вплине на стан економіки, окремих галузей і на добробут пересічних громадян. Ми маємо враховувати дуже неоднозначні тенденції на ринку нафтопродуктів, що потребують серйозного й глибокого аналізу, зокрема й у контексті останньої динаміки бюджетних надходжень. Але насамперед ми маємо аналізувати й думати, а чи зможе пересічний українець купувати пальне за значно вищими цінами? Особливо зважаючи на очевидні проблеми з його якістю, яка, як і зарплати та пенсії, ще дуже далека від європейської. Давайте спочатку піднімемо зарплати українців до європейського рівня, а вже потім говоритимемо про акцизи на пальне на рівні країн ЄС. Чому не ставиться питання таким чином?

Ми маємо проаналізувати, чи зможуть сільськогосподарські підприємства купувати за такою ціною нафтопродукти і якими при цьому будуть наслідки для економіки? Зокрема, як це вплине з часом на зростання собівартості сільськогосподарської продукції і, таким чином, на ціни на продукти харчування, на транспортні перевезення, споживчу інфляцію та, знову ж таки, на платоспроможність простих громадян.

Вважаю, що, попри нинішній справді катастрофічний стан українських доріг (навіть у столиці, не кажучи вже про регіони), постійно перекладати збільшення витрат на їх ремонт і утримання на плечі громадян неправильно. Адже виникає слушне запитання, чому за бездарну й непрозору фінансову політику «Укравтодору» має розплачуватися простий українець, пам'ятаючи про численні звинувачення на адресу автодорожників у завищеній собівартості робіт із ремонту та будівництва автотранспортних шляхів, у корупції та грандіозних відкатах у цій сфері. Давайте спочатку зробимо прозорою та зрозумілою структуру витрат цієї компанії, і насамперед саме на ремонт і будівництво доріг, а вже тоді разом, із залученням парламентарів, експертів і широкої громадськості пошукаємо джерела необхідних ресурсів.

Я думаю, що це дуже складне дискусійне питання, і сказати, що Верховна Рада сьогодні зможе проголосувати за підвищення акцизу, напевно, передчасно.

— Якщо продовжити розмову про тенденції в нафтогазовій сфері, то не можна не згадати нещодавнє повідомлення «Інтерфаксу» про значне падіння надходжень до бюджету від зборів з нафтопродуктів. Чим, якщо не зростанням тіньових поставок і контрабанди, це пояснюється?

— Щоб говорити про тенденції на ринку пального, треба мати на руках достовірні цифри, причому з кількох джерел. Це дані митниці, це дані перевізників, причому всіх, і дані видів поставок пального: потяг, автомобіль, потрібно порівняти всі види транспорту. Інформація Міненерговугілля про внутрішнє виробництво та інформація податкової служби.

Лише проаналізувавши ці основні носії інформації, можна достовірно встановити — чи є зменшення або збільшення обсягу ввезення й реалізації пального і які причини цього.

За моїми даними, які стали мені відомі як народному депутату, тенденція до зменшення ввезення нафтопродуктів у принципі існує. Але існує й інша тенденція: це зниження частки бензину в структурі імпорту нафтопродуктів і збільшення частки дизпалива, що не може не впливати на доходи від акцизного збору до бюджету.

З огляду на те, що ставка акцизу на бензин подекуди в чотири рази перевищує ставку акцизу на дизпальне, це не може не впливати на рівень надходжень акцизного збору до державного бюджету.

Водночас коли нафтопродукт опиняється на території України, він має реалізовуватися через роздрібні АЗС, оптову торгівлю. На кожному етапі цей процес обов'язково мають супроводжувати документи суворої звітності, облік яких ведеться в електронній базі вже податківців, а не митників.

У нас сьогодні досить прозора ситуація на митниці. Найменше спірне питання, що виникає, викликає широкий резонанс серед експертів і в суспільстві загалом. Сьогодні майже всі великі імпортери й нафтотрейдери мають стосунки з іноземними партнерами, серед яких — Європейський банк реконструкції та розвитку. Багато з них — публічні компанії з іноземними акціонерами. І якби тенденції на ринку пояснювалися контрабандою чи іншими зловживаннями, ніхто з них не мовчав би. І на світовому ринку ніхто б не мовчав, якби половина нафтопродуктів заходила в Україну без митного оформлення. Тому в поясненні згаданих вами цифр зростанням контрабанди я не вірю й підтвердити цю тезу не можу.

Тут, скоріше, відбувається зміна кон'юнктури товарних позицій, про яку я згадував вище. Сподіваюся, що найближчим часом запрацюють українські нафтопереробні заводи. Міністр енергетики та вугільної промисловості веде переговори з різними компаніями, зокрема й Російської Федерації, Азербайджану, про те, що є відповідна програма, і вона передбачає модернізацію, інвестиції та реалізацію. І найближчим часом ми побачимо, як ці питання вирішуватимуться.

— Одна з найактивніше обговорюваних сьогодні міжнародною економічною спільнотою тем — прозорість власності та сплати податків. Тим часом власниками більшості ключових промислових об'єктів в Україні є офшорні фірми. Чи не бачите ви в цьому проблему, і як її вирішувати?

— Справді, активну кампанію з боротьби з офшорами зараз розпочали по всьому світу. У США збитки бюджету, пов'язані з ухиленням від сплати податків, оцінили в
100 млрд дол., у Євросоюзі кажуть, що втрачають удесятеро більше! Тенденція останніх років — обмін інформацією про доходи осіб на міждержавному рівні. Навіть Швейцарія, відома своєю банківською таємницею, уклала відповідну угоду на початку нинішнього року.

Проблема втрат бюджету від податкових махінацій стоїть в Україні не менш гостро. Для нас це виливається в недонадходження з податку на прибуток і недоотримання валютної виручки. У нас податок на прибуток є одним із бюджетоутворюючих, його сума безпосередньо залежить від отриманих доходів і понесених витрат.

Чим менші доходи й більші витрати, тим менше потрібно платити податок на прибуток. Тому основні махінації в Україні спрямовані на неправомірне заниження виручки або необґрунтоване збільшення витрат.

На жаль, саме таку схему й використовують недобросовісні експортери, укладаючи за мінімальною ціною договори зі зв'язаними офшорами. При цьому реальний покупець отримує товар за справжньою, ринковою ціною, а весь прибуток акумулюється на закордонних рахунках посередника.

Не секрет, що основні галузі промисловості та сільського господарства є експортно-орієнтованими, тому й масштаби мінімізації податків з використанням офшорних схем колосальні.

Наведу деякі цифри, що свідчать про існування тенденції до заниження експортних цін. Майже 50% найменувань українських товарів під час експорту коштували на третину менше, ніж одиниця аналогічних імпортних товарів. При цьому таку різницю важко пояснити нижчою собівартістю українських виробів, адже їм доводиться конкурувати з дешевими китайськими аналогами.

Унаслідок цього розрахункові втрати валютної виручки за рік у 2012-му становили 200 млрд грн, втрати з податку на прибуток — 42 млрд грн.

На жаль, штучне заниження вартості товарів, що експортуються, стало цілком закономірним за умов відсутності законних механізмів протидії цьому явищу. Тому поява законопроєкту про трансфертне ціноутворення є логічним кроком, спрямованим на запобігання ухиленню від сплати податків.

Крім того, з огляду на світовий досвід боротьби з податковими шахрайствами, одним із пріоритетних напрямів міжнародної взаємодії для України має стати укладення міждержавних угод про обмін інформацією та взаємну адміністративну допомогу в митних і податкових справах.

— Наведення порядку в питаннях трансфертного ціноутворення, очевидно, зачіпає бізнес-інтереси багатьох народних депутатів чи партійних спонсорів мало не всіх фракцій. Чи є в трансфертного законопроєкту шанси пройти через парламентську залу хоча б у приблизно схожому на його першу версію вигляді?

— Щоб держава могла виконувати свої соціальні зобов'язання, збільшувати пенсії, зарплати, підвищувати стипендії, забезпечувати людей житлом тощо, все це можливо лише за рахунок поступового збільшення доходів бюджету.

При цьому таке збільшення має відбуватися не за рахунок посилення фіскального тиску, від якого постраждають сумлінні підприємці, а за рахунок легалізації тіньового сектору економіки та руйнування схем ухилення від сплати податків.

Великий бізнес сьогодні стає публічним, для нього вести справи відкрито стає вигідно.

Дедалі більше українських компаній розміщують або хоча б планують розмістити свої акції на відомих біржах, залучають кредити від іноземних інвесторів. Але однією з головних умов для всього цього є прозорість ведення бізнесу — дотримання міжнародних стандартів обліку та звітності, розкриття інформації про структуру власників.

Крім того, проблеми банківського сектору Кіпру, що спостерігаються останнім часом, зруйнували міф про надійні гавані, де можна безпечно зберігати приховані від оподаткування кошти. Раптом виявилося, що всі ці статки можна в один момент втратити й залишитися ні з чим.

До того ж дедалі потужніша протидія ухиленню від сплати податків на міжнародному рівні, про що ми з вами щойно говорили, навряд чи зробить успішним банальне приховування чи переведення коштів в інші пільгові юрисдикції.

Усе це надає мені впевненості в тому, що законопроєкт про трансфертне ціноутворення буде підтримано в сесійній залі.

— Зараз активно обговорюється питання перегляду існуючої системи податкових пільг у сільському господарстві через її неефективність і велику кількість схем ухилення від оподаткування великими агрохолдингами. Ваша точка зору: що потрібно змінити?

— Я б розглядав цю проблему у двох напрямах. Якщо ми говоримо про ухилення від сплати податку, то це насамперед поширюється на експорт сільськогосподарської продукції. Тому що в нас значний обсяг — чверть сільськогосподарської продукції виробляється за контрактами з країнами з пільговим оподаткуванням. За чотири місяці цього року це вже понад 1,1 млрд дол.

Таким чином, знижується експортна вартість товарів і недоотримується валютна виручка, з одного боку, з іншого — зменшується сума податку на прибуток, що підлягає сплаті такими експортерами.

Схема полягає в тому, що на експорт сільгосппродукція вивозиться виключно за тією вартістю, за якою її придбали тут, хоча в багатьох випадках вона продається зі значною націнкою. Так, ця націнка повністю осідає на рахунках офшорних фірм або на рахунках міжнародних корпорацій, що володіють зернотрейдерами, які працюють на аграрному ринку в Україні.

Тому фактично наша економіка не отримує належних надходжень від прибуткової діяльності експортерів.

Тому, до речі, у цьому випадку закон про трансфертне ціноутворення зможе істотно змінити розстановку сил. Бо там ідеться про те, що в разі, якщо товар продається за кордон за контрактом із підприємством, зареєстрованим у країні, де ставка податку на прибуток менша, ніж в Україні, то податкові органи можуть застосовувати звичайні ціни, виходячи зі світових тенденцій, а не фіктивні, які часто вказуються в контракті.

Це не призведе до значних додаткових надходжень валютної виручки, але істотно збільшить надходження від податку на прибуток. Це з одного боку, а з іншого — сьогодні ведуться дискусії про внутрішнє оподаткування господарської діяльності підприємств, що займаються виробництвом сільгосппродукції.

Законодавство України, на мою думку, містить дві основні пільги для них.

Перша з них — це те, що ПДВ, нарахований при продажу такої продукції, не перераховується до бюджету, а залишається в їхньому розпорядженні для покриття їхніх виробничих потреб.

І друга: такий податок, як податок на землю, податок на прибуток, замінюється фіксованим сільськогосподарським податком, який розраховується незалежно від обсягу виручки, а виходячи лише з площі земель та її нормативної грошової оцінки.

Ми маємо розуміти, що податки мають відповідати принципу соціальної справедливості, яким тут явно не пахне. Бо ми чудово розуміємо, що для різних видів діяльності, які кодекс на сьогоднішній день ніяк не виділяє, норми прибутку чи рентабельність виробництва зовсім різні. Тобто на одному гектарі можна вирощувати свиней чи курей (займатися тваринництвом) або зернові культури. На гектарі пшениці — це мінімальний дохід, при цьому такими гектарами можна володіти у великій кількості — сотнями гектарів. Водночас на цьому ж гектарі можна чудово розмістити птахофабрику тощо. Тоді виникає запитання: чому такі підприємства платять фіксований сільськогосподарський податок в одному й тому самому розмірі, при тому, що їхня виручка зовсім різна?

Щоб не зашкодити невеликим виробникам, дрібним фермерським господарствам, необхідно провести комплексний аналіз того, що відбувається, залучити зокрема вчених, учасників ринків, вислухати всі позиції та розробити такі пропозиції, які б не лише відповідали принципам соціальної справедливості, а й забезпечували повноту сплати податку до бюджету. Існують різні моделі, що використовуються за кордоном, у тих самих країнах СНД, Європейському Союзі. Головний принцип при цьому має бути таким — не зашкодити.