Активізація не пройшла. Будемо стимулювати

Відносини з найбільшим зовнішньоторговельним партнером України — Росією, на яку в минулому році припало 25,6% українського експорту товарів у грошовому вираженні та 39,7% експорту послуг, — погіршуються. І це змусило Міністерство економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ), очолюване Ігорем Прасоловим, згадати про бракуючу ланку активізації економіки, курс на яку це відомство проголосило на початку нинішнього року. (Див. «Стратегічна плутанина» // «2000», №8(643), 22—28.02.2013).

«Ерогенна» зона Кабміну

Минулого місяця Кабмін схвалив Концепцію створення системи держпідтримки експорту та доручив МЕРТ у тримісячний строк подати на затвердження уряду план заходів щодо її реалізації.

Як іде робота над цим документом, у МЕРТ не коментують. Проте з концепції випливають певні ключові напрями, насамперед такі.

Оптимізація товарної структури експорту, що передбачає збільшення частки продукції з високим рівнем доданої вартості, особливо за рахунок високотехнологічних і наукомістких виробництв.

Географічна диверсифікація традиційного експорту вітчизняних товарів (для чого потрібно проаналізувати попит на них і виявити найперспективніші зарубіжні ринки).

Впровадження нових, сучасних підходів до представництва зовнішньоекономічних інтересів країни за кордоном.

Налагодження та вдосконалення механізмів державної фінансової підтримки експортної діяльності (кредитування, гарантування та страхування експорту).

Забезпечення комплексної інформаційної підтримки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Формування механізму впровадження результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та освоєння випуску нових видів вітчизняної продукції для експорту.

Поліпшення умов для залучення інвестицій, спрямованих на модернізацію експортоорієнтованих виробництв.

Удосконалення законодавства про держпідтримку українських експортерів під час їх участі в міжнародних тендерах за кордоном.

Забезпечення підтримки участі в міжнародних виставках.

Розвиток і впровадження систем сертифікації, управління та контролю якості.

Підтримка і розвиток інфраструктури вітчизняного АПК та сприяння збуту агропродукції, у тому числі за допомогою дипломатичних представництв країни за кордоном.

Удосконалення матеріально-технічної бази фармацевтичної галузі та медичного обладнання, просування їхньої продукції на нові ринки та закріплення на вже освоєних.

Стимулювання виробництва й експорту продукції високотехнологічних галузей, особливо літакобудування, суднобудування, оборонно-промислового комплексу, космічної галузі тощо.

Підтримка розвитку транспортної інфраструктури та просування логістичних послуг.

У Програмі активізації економіки України на 2013—2014 рр., затвердженій Кабміном узимку цього року, про посилення експортної складової говорилося лише побіжно. Набагато більше уваги було приділено імпортозаміщенню. Це пояснювалося істотним погіршенням зовнішньоторговельного балансу у 2012 р. та посиленням очікувань девальвації національної валюти. За підсумками минулого року від’ємне сальдо від торгівлі товарами та послугами зросло на 26%, досягнувши $9,027 млрд. Щоправда, від’ємний баланс від торгівлі товарами (-$15,85 млрд.) дещо скрашується позитивним сальдо від торгівлі послугами ($6,82 млрд.).

Заробітки країні традиційно приносять перекачування природного газу й аміаку по нашій території ($3,25 млрд.), послуги морського ($1,08 млрд.), залізничного ($945 млн.) і повітряного ($872 млн.) транспорту, технічні послуги, такі як проектування промоб’єктів за кордоном ($821 млн.), а останніми роками — і комп’ютерне програмування ($499 млн.).

Найпростіший шлях у цій ситуації в Кабміні побачили в скороченні імпорту товарів. А резерви — в уже анонсованих або таких, що реалізуються, промислових проектах, спрямованих на зниження залежності українських виробників і торговельних мереж від завізної сировини та готової продукції. Серед них можна виділити сім найбільших:

— будівництво компанією «Інтерпайп» сталепрокатного комплексу в Дніпропетровську, який дасть змогу холдингу Віктора Пінчука повністю відмовитися від російської та білоруської трубної заготовки й перейти на свою;

— модернізація виробництва великогабаритного флоат-скла та ще кілька інвестпроектів на ПАТ «Лисичанський завод «Пролетарій» (Луганська обл.), завдяки чому має наполовину знизитися імпорт аналогічної продукції для склопакетів, переважно з Польщі;

— будівництво в Тернопільській, Львівській, Донецькій областях та АРК п’яти великих тепличних комплексів, які дадуть змогу зменшити імпорт «зимових» овочів з Туреччини та Центральної Європи (найбільший із цих проектів — будівництво Дмитром Фірташем на його малій батьківщині — в с. Синьків Тернопільської обл. — комплексу «Едем-Ф» площею 30 га);

— реконструкція у 2013—2014 рр. (за допомогою держкредитів або без них) понад півтораста тваринницьких комплексів по всій країні;

— збільшення дотацій на придбання аграріями за допомогою лізингу вітчизняної сільгосптехніки;

— створення за допомогою французької компанії Danone кооперативів з переробки молока приватними господарствами в кількох регіонах нашої країни;

— освоєння вітчизняними підприємствами випуску нових ліків і ортопедичних виробів для інвалідів, ветеринарних препаратів для тваринництва та ін.

Очевидно, що деякі з цих проектів спрямовані не лише на заміщення імпорту, а й на розвиток експорту. Наприклад, завершення тією самою «Дніпросталлю» комплексу з випуску сталевої заготовки передбачає збільшення виробництва та експорту труб на 700 тис. т, що в грошовому вираженні становитиме $700 млн. А збільшення на 20% потужностей з переробки соняшнику олієекстракційними заводами в Кіровоградській, Вінницькій і Донецькій областях автоматично потягне за собою заміщення насіння в експорті дорожчою соняшниковою олією. І т. д.

Проте минуло лише пів року після широкого обговорення зверстаної держпрограми активізації, а вже виявилося, що її недостатньо. Тепер МЕРТ готове розродитися новою програмою, яка обіцяє бути аж ніяк не меншою, а то й місткішою, ніж «активізаційна».

Найочевидніша причина «реформаторського свербежу» чиновників — прогнозоване погіршення відносин України зі країнами Митного союзу після підписання договору про створення ЗВТ з Євросоюзом: за цією подією, найімовірніше, послідує виключення України із ЗВТ країн СНД. На початку року вітчизняним чиновникам і в страшному сні не привиділася б така реакція північного сусіда на зближення з Європою.

Між тим збитки нашої країни від створення ЗВТ з ЄС академік НАНУ Сергій Глазьєв, радник російського президента, оцінив у $2—5 млрд. щорічно. Він, зокрема, підкреслив:

«Підписання та набуття чинності Угоди (з ЄС. — Ред.) погіршить умови для розвитку і навіть для підтримання економічних зв’язків між Україною та МС за всіма основними напрямами. Насамперед це спричинить подальше згортання науково-технічної взаємодії в літакобудуванні, енергетичному машинобудуванні, ракетно-космічній техніці, атомній промисловості та енергетиці, суднобудуванні. Розрив кооперації в галузі високотехнологічних і оборонних виробництв може призвести до сумарного скорочення українського експорту до $2 млрд.» (Див. «Поки не вмерла Україна» // «2000», №34 (665) 23—29.08.2013).

Крім того, на третину, тобто приблизно на $600 млн., може знизитися обсяг імпорту Росією українських продуктів харчування та сільгосппродукції. І настільки ж — обсяги грошових переказів від українців, які працюють у РФ, у разі запровадження візового режиму.

Нарешті, після завершення будівництва «Південного потоку» у 2015 р. на 70% знизиться обсяг прокачування газу по нашій території; у підсумку надходження до казни впадуть ще на $2,8 млрд. у цінах 2012 р.

Загалом збитки можуть навіть перевищити $5 млрд. Отримавши недвозначні сигнали від найбільшого зовнішньоторговельного партнера, українські чиновники вирішили, що однієї активізації економіки вже недостатньо, і взялися готувати ще одну програму для залучення інвестицій.

Наприкінці серпня Микола Азаров на своїй сторінці у Facebook анонсував проведення в листопаді «спеціального форуму за участі фахівців, які готують Давоський форум». Цей захід, треба думати, затьмарить червневу бізнес-конференцію ABC: Ukraine & Partners, присвячену Програмі активізації економіки на 2013—2014 рр.

Листопадова конференція стане майданчиком для презентації програми диверсифікації експорту. І така далекоглядність нібито робить честь вітчизняним чиновникам... Якби не та обставина, що однією з найявніших причин, які підштовхнули МЕРТ до розроблення Концепції створення системи держпідтримки експорту, стала утопічність Програми активізації економіки.

Аналізуючи останню, багато експертів ще навесні зауважували, що її виконання в повному обсязі нереальне. Тепер правильність цього прогнозу починає підтверджуватися.

Так, за обсягу дохідної частини Держбюджету на 2013 р., що дорівнює 363 млрд грн, і дефіциту понад 50 млрд грн чиновники лише на поточний рік запланували виділити із загальнодержавної казни та місцевих бюджетів на активізацію економіки суму в 32 млрд грн. А ще передбачено 215 млрд грн (тобто $26,9 млрд, або 60% дохідної частини бюджету) надходжень із позабюджетних джерел, у тому числі у вигляді кредитів під держгарантії. На наступний рік передбачено приблизно такі самі цифри.

Між тим за даними Держслужби статистики, у першій половині нинішнього року нерезиденти інвестували в нашу країну лише $2,7 млрд. А отже, щоб плани відомства Ігоря Прасолова виправдалися, у другому півріччі потік інвестицій має зрости практично на порядок. Чи є підстави сподіватися на такий поворот подій за невтішних прогнозів міжнародних експертів про поточний стан нашої економіки? Питання риторичне...

Та й у Кабміні не вірять у затверджені ним самим цифри. Ще в червні Мінфін скоригував прогноз зростання ВВП країни, знизивши очікуваний показник до 1,0—1,5%, хоча раніше намічалося, що програма активізації має дати приріст 2,5—3,4% у 2013-му та 3—4% — у 2014-му.

Ще стриманіші зарубіжні експерти. Зокрема, Світовий банк вважає, що в поточному році приріст ВВП у нашій країні не перевищить 1%, а компанія Ernst & Young (EY) очікує показника 0,3%.

Нова програма розвитку експорту сама по собі слугує свідченням провалу Програми активізації економіки, затвердженої на початку року, і демонструє бажання чиновників зверстати реальніший документ для української економіки, що стискається, подібно до шагренової шкіри.

І навряд чи хтось здивується, якщо в листопаді учасники ділового саміту побачать уже відомі їм проекти в новому пакуванні.

Дякуємо, що попередили

В останньому інтерв’ю журналістам провідних українських телеканалів Віктор Янукович розповів, як йому особисто доводиться вникати в проблеми найбільших експортерів. Зокрема, не так давно президент з’ясовував у президента Туркменістану, чому його держава перейшла на закупівлі іранських труб великого діаметра замість українських.

У американських президентів їхні українські колеги традиційно «випрошують» контракти для оборонно-промислового комплексу. Характерний приклад — понад півмільярдний (у доларах США) контракт на постачання Іраку бронетранспортерів БТР-4 і вантажних літаків Ан-32, який фактично становить плату за участь України у військовій операції в цій країні.

Для Єгипту, також не без участі американських дипломатів, «Укрспецекспорт» збирається провести модернізацію (із заміною двигунів і озброєння) танків Т-62 виробництва «Уралвагонзаводу» та бронетранспортерів OT-62 Topas польсько-чехословацького виробництва, поставлених до Північної Африки ще в 60-х роках минулого століття. Контракт також обіцяє бути багатомільйонним.

Логіка тут проста. Щоб не посилювати російську оборонку, колишні покупці радянської зброї, які нині перебувають в орбіті Вашингтона, повинні користуватися послугами українців.

У нинішній ситуації, коли наша країна ризикує позбутися прихильності російської влади, а разом із нею і кількох мільярдів від прокачування газу по своїй території, постачань металопрокату та сільгосппродукції, економічна артикуляція українських дипломатів напевно посилиться.

Не буде нічого дивного, якщо ми вже наприкінці нинішнього або на початку наступного року дізнаємося про новий «грандіозний успіх» українських зброярів або про кілька скромніших контрактів. Цілком можливо, одна (а то й кілька) з держав — сателітів США в Південній Азії чи Африці замовить українську техніку в рахунок наданої США фінансової допомоги.

Європейських же колег українські дипломати цієї осені продовжать «мучити» щодо анонсованих раніше проектів будівництва нових металургійних заводів. Одне з таких підприємств — вартістю 5—6 млрд євро — до кризи збиралася збудувати в Одеській обл. на березі Чорного моря австрійська група Voestalpine.

Менеджерів швейцарської компанії Euroglas — одного з найбільших виробників уже згаданого флоат-скла — напевно продовжать обсаджувати підлеглі віцепрем’єр-міністра Олександра Вілкула, переконуючи в необхідності витратити до $400 млн на будівництво ще одного заводу в Дніпропетровській області.

Проте політичні важелі щодо виробництва мирної продукції не діють, якщо не розв’язано питання її збуту. А з територіального погляду і з урахуванням наповненості ринків сусідніх з Україною країн продавати майже все вироблене в нас вигідно в Росії чи Білорусі. Проте непоступлива позиція російської адміністрації в питанні одночасної присутності в ЗВТ з МС і з ЄС залишає українській владі дуже мало шансів на це.

У всякому разі складно говорити про успішну диверсифікацію збуту високотехнологічної продукції українських аерокосмічної галузі, літакобудування, енергетики та машинобудування.

Наприклад, поки не увінчалися успіхом спроби вітчизняних ракетників домовитися з китайськими чи індійськими колегами про будівництво в нашій країні заводу з виробництва маршових ракетних двигунів — на заміну російським. Азіатам це невигідно з економічного погляду, а США чи Росії — з політичного.

Не менш витратне завдання — заміна російських комплектуючих для літаків, що проектуються в нас. Численні контракти концерну «Антонов», пов’язані з пошуком таких можливостей, поки обмежуються створенням складальних виробництв в Ірані, Казахстані чи Індії. Проте більшість із угод — не більше ніж декларації про наміри.

Не уникнуть проблем і енергетики. Хоча деякі з них нині живуть цілком стерпно. Наприклад, «Запоріжтрансформатор» Костянтина Григоришина на рівних конкурує з такими світовими гігантами, як ABB, Siemens чи General Electric, практично на всіх континентах. Проте навіть у цього підприємства питома вага російських замовлень перевищує 50%. Ще в більшій залежності від РФ перебуває Сумське НВО ім. Фрунзе, що спеціалізується на виробництві обладнання для нафтової, газової та хімічної промисловості. На підприємстві обсяг російських продажів оцінюють у 70%.

Не обіцяють радощів найближчі роки й вагонобудівникам. Перебуваючи в «просторі 1520 мм» (ширина залізничної колії на території пострадянських держав), постачати готові вагони до Західної Європи, де ширина колії 1435 мм, українські вагонозаводи не будуть. У найкращому разі обмежаться цистернами, а також колесами чи іншими комплектуючими.

Тому під час серпневих «навчань» на російській митниці було небезкорисно спостерігати за реакцією «непримиренних» прихильників європейської інтеграції України.

Один із провідних рупорів цього «історичного вибору» — журнал «Український тиждень» (УТ) — серпневий номер випустив під шапкою «Хохли, приєднуйтеся!» і всіляко намагався переконати читачів, що «Кремль блефує»*, а залежність української економіки від російської свідомо перебільшується. При цьому як доказ зазначалося, що серед поставлених росіянами «є чимало товарів, які можна було б замінити» вітчизняними; це, «наприклад, продукція чорної металургії, хіміко-фармацевтичної галузі, харчової промисловості (особливо какао, кава, чай, тютюн і вироби з них...), добрива... продукція машино- та приладобудування».

Текст вставки
_______________________________
*Кремль блефує. Залежність економіки України від Митного союзу свідомо перебільшується // УТ, 23.08.13

«Цілком вразливою позицією» в російських постачаннях до нашої країни УТ назвав навіть нафтопродукти та вугілля, а в разі подальшого загострення торговельних відносин закликав українську владу розгорнути відповідну торговельну війну з росіянами.

Але доводиться констатувати, що поданий прихильниками євроінтеграції аналіз «вразливих місць» російської економіки страждає перебільшеннями. А ось зворотний бік медалі вони не схильні розглядати.

Як неодноразово писали «2000», у багатьох випадках українські підприємства імпортують російське високотехнологічне обладнання для створення власної продукції з високою доданою вартістю з наступним її експортом — до тієї самої Росії чи інших країн. Повною мірою це стосується аерокосмічної промисловості та літакобудування.

Випуск азотних добрив неможливий без дешевого природного газу, а комплексних — ще й без фосфору чи калію, що завозяться з Росії та Білорусі.

Що ж стосується какао, кави, чаю, то, зважаючи на те, що на території ні України, ні РФ не вирощуються ці культури, говорити про те, ніби вони можуть стати інструментом торговельних війн, щонайменше наївно.

Усе це чудово відомо вітчизняним чиновникам, більшість із яких у нинішньому складі уряду мають солідний досвід роботи на промислових підприємствах Східної України. Тому російсько-української торговельної війни однозначно не буде. Буде відступ. І одне зі свідчень на користь такого прогнозу — зміщення економічних акцентів з імпортозаміщення на експортну орієнтованість.

Адже відмовившись від серйозних зобов’язань перед Росією та МС щодо облаштування євразійського простору, українська влада автоматично опинилася в ролі прохачів інвестицій у майбутніх європейських партнерів. Підтверджує це й намічена низка бізнес-конференцій, ділових самітів та інвест-форумів. Хоча публіцистичний ефект від них поки перевищує реальну користь.