Віктор Пінзеник: В Україні зник бюджет як інструмент державної політики

Екс-міністр фінансів Віктор ПІНЗЕНИК в інтерв'ю ZN.UA розповів, чим зумовлена нереальність нинішнього держбюджету і чому йому потрібен секвестр, про несправедливість нинішніх «справедливих» цін на газ для населення та системні вади державної соціальної політики, чим загрожує подальше нарощування державного боргу і які існують можливості збалансування головного державного кошторису країни.

— Вікторе Михайловичу, повернімося до ваших недавніх оцінок. Ви говорили про недобір коштів у держбюджеті на 35—40 млрд. Ви мали на увазі недобір до запланованих доходів чи фактичний дефіцит?

— Ні. Ідеться саме про недобір. Запланований дефіцит — окрема тема, а це — додатковий дефіцит. Згідно з тенденціями, які спостерігаються зараз, недобір може досягти дуже серйозної цифри — 35-40 млрд грн.

— Ідеться про загальний фонд?

— Так. Оскільки статистика щодо всього бюджету з'являється лише наприкінці наступного за звітним місяця. Оперативна інформація з'являється лише щодо загального фонду, але для країни принциповим є саме він, адже спеціальний фонд має особливі правила використання, і він не створює особливих проблем. Там — скільки надійшло, стільки й витратили. А щодо загального фонду — якраз проблема.

— Ви прогнозуєте, що бюджетний дефіцит, зважаючи на постійні пропозиції щодо збільшення видатків, має всі шанси побити рекорд 2009 р. На чому цей прогноз ґрунтується? Про які саме пропозиції щодо збільшення видатків ідеться і на яку суму вони можуть збільшити дефіцит?

— У бюджеті було затверджено нестачу коштів у 50 млрд гривень — це плановий дефіцит, який рахувався, зважаючи на те, що заплановані доходи будуть зібрані. Я ж говорю про невиконання плану доходів. Він уже не виконується, оскільки в ньому закладено зростання надходжень майже на 12%. А фактичні доходи за 8 місяців — «мінус» 0,4%. Тому до запланованої на поточний рік цифри 50 млрд треба додати цифру невиконання бюджету, яка плаває, бо ситуація змінюється. Це — ще до 40 млрд грн.

До того ж наприкінці минулої сесії депутати ухвалили кілька змін до закону про бюджет, які збільшують видатки на кілька мільярдів. Зі повідомлень у пресі ми дізнаємося, що те саме збирається зробити уряд — збільшити видатки на НАК «Нафтогаз» із держбюджету на 11 млрд грн. І до того ж виступ президента, у якому він передбачає зміни до бюджету для реалізації, за рахунок невідомо яких коштів, своїх соціальних ініціатив. Тому я й виходжу на цифру, яка може бути ще песимістичнішою. За моїми оцінками, загалом дефіцит може бути більшим, ніж 100 млрд грн. І це без урахування проблеми, пов'язаної з державними гарантіями, які де-юре нібито не є державним боргом, але де-факто ними стають.

— У чому ви на сьогодні вбачаєте основні причини такого дефіциту? І чи є можливість за існуючих умов, без якихось кардинальних змін, поліпшити ситуацію?

— З самого початку бюджет був нереальним. Ще до його ухвалення я наполягав, що показник доходів узяли невідомо звідки. Цифра, яка була намальована, була взята зі стелі — вона не була вмотивована динамікою економіки. Відповідальні люди готували б держбюджет з зовсім іншою цифрою — вона повинна спиратися на реальний стан економіки та пов'язані з цим можливості. А це означає, що планували б зовсім інший обсяг видатків. Просто комусь захотілося намалювати цифру надходжень, які виконати було неможливо. Не могло бути таких доходів, зважаючи на тодішній стан економіки. Адже ВВП уже тоді був у мінусі. І підстав очікувати кардинального поліпшення теж не було. Уряд заклав нереальні показники. І це виявляється сьогодні — тому бюджет і прориває.

Це мені нагадує 2009 рік. Тоді Мінфін, готуючи бюджет, дав цифру обґрунтовану й реальну, а її вирішили взяти невідомо звідки. Наслідки були відповідними. Зараз відбувається те саме.

— Ви говорите про заходи, які можна застосувати в цій ситуації. І ви говорите про необхідність проведення секвестру бюджету. Що скорочувати, адже близько 95% статей бюджету є захищеними? І це насамперед — соціальні виплати, які зачіпати боляче для відповідних верств населення, чи то пенсіонери, чи працівники дитячих садків. Як вийти з такої ситуації?

— Насправді ситуація дуже проста: уряду нічим забезпечувати видатки. Що означає 100 млрд дефіциту? Це означає, що немає коштів для здійснення виплат на 100 млрд грн. Нічим. Чи є тут альтернатива? Обрано найгірший варіант поведінки — залізти в борг. А далі що? А чи замислюється уряд над тим, що за таких масштабів дефіциту й боргу завтра хтось може не позичити? Тим більше, ми вже постійно чуємо про факти, що Мінфіну не вдається позичити грошей: провалюються аукціони з розміщення ОВДП.

Ситуація, яка складається з Держказначейством, дуже показова. Насправді відповідні проблеми та можливі зловживання — це наслідок, а не суто проблема казначейства. Це наслідок існування такого великого дефіциту. Без збалансованого бюджету проблему нестачі грошей на казначейському рахунку не розв'язати.

Для держбюджету наявність незахищених статей — це нонсенс, суто українській винахід. І насправді — неправильна й непотрібна норма. У державному кошторисі всі статті мають бути захищені. І захищати їх повинна реальність цього документа. Оскільки в реальному бюджеті всі статті видатків мають бути профінансовані. І немає в ньому соціальних і несоціальних видатків.

— А капітальні видатки? Без нової школи чи мосту, звісно, погано, але ж не платити пенсію — взагалі злочин.

— З капітальними видатками те саме, адже якщо комусь не заплатили за збудовану школу, то будівельники, які там працювали, залишаться без зарплати. Робітники, які цеглу виготовляли для постачання на цю школу, теж залишаться без зарплати. Це на першому етапі виглядає, мовби капітальні видатки, а з погляду впливу на економіку немає різниці, які видатки уряд не профінансував. Це — ті самі соціальні видатки. Тому, коли ми говоримо про фінансування видатків, бюджет повинен бути реальним і цим гарантувати, що кожна стаття буде профінансована. Оскільки коли бюджет затверджено, то з'являється право на видатки, з'являється право на замовлення. Комусь замовили збудувати щось або поставити армії продовольство, а потім не оплатили — це б'є по економіці, це її знищує. Тому бюджет повинен бути збалансованим. Ми не маємо вибору в нинішній ситуації — скорочувати видатки чи ні. Проблема в одному — в бажанні бачити виклики й реагувати на них. А цього якраз і немає, хоча ситуація змушує діяти так, як я кажу. Але бажання так діяти я не бачу.

— Діяти за вами означає йти на секвестр. Які видатки — називатимемо їх захищеними чи ні — можна скоротити? Або які додаткові надходження можна отримати?

— Знову підкреслю: питання не в тому, чи є що скорочувати. Звісно, є! Але проблема у відсутності відповідного бажання! У нас немає вибору, адже нічим платити. Питання ж не в тому, що десь у загашнику є гроші, однак через чиюсь злу волю їх пропонують не платити. Ще раз підкреслю: у нас нічим платити. Ми ліземо в борг. Що це означає? Що для того, щоб дати людині гривню, в неї «крадуть» 1 грн 20 коп. Українці цього не бачать, оскільки «красти будуть» завтра. При цьому обсяг «крадіжки» наростає. Бо борг заміщується новим боргом. У нас уже на відсотки платиться сума, від якої інфаркт можна отримати — 10,4% загального фонду бюджету...

— Це вже наступне питання, повернімося до попереднього: на чому сьогодні можна
заощадити...

— Чи є на чому економити або знайти додаткові джерела? Є. Насамперед є речі, пов'язані з доходами — офшори, як зовнішні, так і внутрішні. Класичний приклад зовнішніх — Кіпр. Уряд нібито хотів закрити офшори, але так і не закрив. Кіпр «закривали» дуже довго й усе одно там залишилися діри. І немалі діри.

Доходи від продажу активів в Україні, що належать інвесторам із Кіпру, не обкладаються податками. Час від часу ми чуємо повідомлення про такі продажі. Український бюджет не отримує жодних податків від таких операцій.

Тепер щодо внутрішніх офшорів, або податкових пільг. Закривайте їх! Можна говорити про якийсь пошук компромісів — але тут є величезна діра. Пам'ятаєте, який ефект ми отримали 2005 року, коли закрили офшори? Однак потім процес пішов у зворотний бік, і сьогодні в Податковому кодексі — величезний перелік податкових пільг, який вирішили відродити.

Про так звану інвестиційну діяльність тощо. Учора (інтерв'ю відбулося в середу 4 вересня ц.р. – Ред.) хотіли черговий офшор провести через невинний закон про кодифікацію видів діяльності.

Далі. Ви згадували будівництво. Попри соціальні аспекти, хіба ви не бачите багатьох речей, далеко не пріоритетних? У Києві будують об'єкти, далекі від украй необхідних. Я розумію вразливість проблеми, але спочатку ресурс потрібно знайти. І насамперед потрібно позбутися головної проблеми — боргу.

І ще. Проблема процедури тендерів у державних закупівлях залишається надзвичайно актуальною. Усім добре відомо, які в цій сфері існують величезні обсяги відкатів, усіляких схем тощо. Ця проблема взагалі не розв'язується — навпаки, процес іде у зворотному напрямі.

І навіть у соціальних речах хіба нам нічим зайнятися? До яких пір із державного бюджету дотуватиметься споживання газу далеко не бідних громадян? Я не знаю, який фінансовий стан у «Нафтогазі» — немає доступу до цієї інформації. Але цифра, яку сьогодні озвучують, мене дуже насторожує. Це не мінус 11 млрд. Це — «плюс» до того, що для нього вже в бюджеті є, а також приховано в мільярдах кредитних боргів «Нафтогазу».

І вагома частина цих коштів іде на оплату газу, спожитого далеко не бідними людьми, оскільки уряд вирішив їх дотувати... Як можна купувати газ за 400 доларів, а продавати за 100? Більше вигоди від такого «продажу» отримує той, хто більше купує. А купує більше той, у кого більший будинок. І держава величезні кошти спрямовує на підтримку навіть тих людей, для яких ці гроші взагалі нічого не варті. Цього що, уряд не бачить? Компенсувати слід лише тим, хто справді цього потребує, і для цього в країні існує, нехай і далеко не найкраща, але система житлових субсидій.

В Україні миряться з фундаментальними принциповими провалами соціальної політики. У нас вона не пов'язана з доходами тих, хто отримує соціальну допомогу. Зовсім не пов'язана. Поки українська влада не розумітиме того, що розуміє кожна проста людина: підтримувати держава має тих, у кого доходи менші? У нас же левова частка соціальних виплат іде тим, хто далеко не відповідає критеріям бідності.

— Ви згадували про пільги, і про них багато говорилося як останнім часом, так і раніше. Є цифра, що податкові пільги обходяться бюджету щонайменше у 95 млрд грн недоотриманих доходів на рік. У МВФ постійно говорять про необхідність їх скорочення. Тобто розмов багато, але до їх реальної ліквідації справа не доходить. Наприклад, аграрні пільги. На ваш погляд, їх існування виправдане? Адже соціальні проблеми села вони не розв'язують, фермерів не стає більше, а ось зловживань — безліч.

— Я спростую ваше твердження, що ніколи справа не доходить до конкретних речей. 25 березня 2005 року було ухвалено закон, який скасував абсолютну більшість податкових пільг. Ми зробили це. І таким чином збільшили доходи бюджету майже вдвічі. Ми закрили абсолютну більшість пільг. Коли є бажання, воля — це реально.

Крім того, треба розуміти, що таке податки. Джерелом сплати всіх податків є кишеня простих громадян. Ось, наприклад, ПДВ — це не податок, який платить бізнес. Нічогенька заслуга — накрутити за законом на ціну продажу 20 відсотків і перерахувати до бюджету. Покупець міг би й сам це зробити. Яку функцію тут виконує бізнес? Посередника, агента. Він лише повинен те, що взяв додатково з покупця, перерахувати державі. З певними особливостями інших податків їх природа така сама. Бізнес — лише посередник. І ось чомусь окремим фігурантам ми говоримо: те, що треба передати до бюджету, вони можуть залишити собі. Це абсурд. Податкові пільги взагалі не мають права на існування! Якщо комусь потрібна якась підтримка, якщо це визнано суспільством доцільним, то для цього потрібен інший інструмент. Існує інструмент адресної підтримки.

— У системі адресної підтримки також виникає поле для корупції та зловживань. Адже оскільки адресної підтримки завжди всім не вистачає, отримують її лише обрані. І хто ж вирішує, кому підтримка потрібна?

— Взагалі, підтримка бізнесу — нонсенс. Його не повинен підтримувати ніхто. Чому? Тому що природа бізнесу — заробляти гроші. Що це означає? Вкласти 100 — отримати 150. А навіщо нам бізнес, який вкладає 100, а отримує 50? Це абсурд, що суперечить логіці всієї господарської діяльності.

Звісно, є винятки. В окремих випадках припустимі й потрібні субсидії. Наприклад, специфіка літакобудування потребує певної підтримки. Тому, коли ми говоримо про таку підтримку, це не означає, що ми створюємо касу, і ставайте, мовляв, у чергу — усім даватимемо гроші. Це має бути винятком.

А загроза корупції існує в будь-якому разі. І єдиний спосіб її мінімізації — публічність. Суспільство повинно розуміти, чому ми погоджуємося піти на підтримку якогось інноваційного проєкту, наприклад, і знати всі деталі й умови такої підтримки.

— А наприклад, пільги з ПДВ на ліки мають існувати?

— Ні. Адже, попри відсутність ПДВ, хіба в нас дешеві ліки? За кордоном їх часто можна купити дешевше. А крім того, ця пільга дискримінаційна. Пільга звільнення від ПДВ через природу застосування ПДВ діє лише щодо імпорту. Це означає, що імпортні товари дотуються. Вони можуть бути штучно дешевшими. Не тому, що українські виробники випускають дорожчі ліки. А через режим оподаткування. Це — нонсенс податкової політики, коли дискримінується національний продукт.

І навіть якби ця пільга працювала на здешевлення ліків, хіба ліки купують лише бідні люди? Найгірша відповідь на соціальні питання — це ціна. Тому що ціна не бачить кишені людей. Через ціну ви більше дотуєте тих, хто більше купує, оскільки в нього більше грошей. Тобто від таких пільг виграють лише заможні люди.

— Якщо взяти структуру сьогоднішніх бюджетних надходжень загалом, зокрема податкових. Пропонується не лише скорочення пільг, а й підвищення ставок деяких існуючих і запровадження нових податків і зборів. Чи може і як сьогодні розширюватися база оподаткування, чи підніматимуться ті самі рентні платежі. Податок на комерційну нерухомість чи справжній, а не запропонований, податок на розкіш?

— Коли ми говоримо про розширення бази оподаткування, то насамперед треба ліквідувати пільги. Усі без винятку мають платити однаково. Жодних пільг! Це з погляду інвестиційного клімату дуже важливо, оскільки ставить усіх в однакові умови.

Тепер щодо підвищення ставок податків. Можливості тут є. Коли ми говоримо про рентні платежі — там справді нерідко занижені ставки. Наприклад, на газ. Деякі структури відчайдушно опираються, але, зважаючи на ціни на газ, що склалися на українському ринку, рентна плата має бути значно підвищена. Бо це, знову ж таки, не є заслугою бізнесу. Це — наслідок світової кон'юнктури.

Безперечно, є чимало потенційних джерел підвищення бюджетних надходжень або скорочення видатків, які не викликають запитань і мають бути реалізовані. Але перша річ, яку треба зробити, — запровадити мораторій на збільшення видатків. У мене є відчуття, що ні у влади, ні в парламенті немає усвідомлення серйозності сьогоднішньої ситуації. Легким помахом руки одні подають документи, а інші голосують. Майже протягом кожного сесійного тижня голосуються законопроєкти, що передбачають збільшення діри, а не її закриття. Одна з невідкладних речей — проведення професійних парламентських слухань бюджетної ситуації.

— Ви говорили про збільшення боргового навантаження на держфінанси...

— На сьогодні понад 10,4% (кожна десята гривня) усіх доходів загального фонду йдуть на вітер — на сплату відсотків. 2008 року сплата відсотків обходилася у 2%. Оскільки борг зростає цифрами, які й не снилися...

Якщо на початок 2008 року було 88,7 млрд грн боргу, то сьогодні вже понад 553 млрд.

Нинішня динаміка, обсяги та вартість обслуговування боргу б'ють по країні дуже боляче, роблячи ситуацію дуже непевною для інвестора. У всіх цих явищ одна ключова причина — дефіцит.

Його існування не просто створює проблеми з фінансуванням державних видатків, воно не дає можливості нормально планувати інвестиції, поточну діяльність окремих компаній і домогосподарств. Бюджетний дефіцит не дає можливості спокою — нормальної щоденної роботи економіки. Ось про які ризики ми говоримо. Якщо не усунути ці ризики, — на які інвестиції можна розраховувати? З чого їх робити? І навіть якби в держави були ресурси, — ніколи державний бюджет не здатний замінити те, що робить приватний сектор. Країна зобов'язана усунути масу ризиків, що накопичилися за останні п'ять років. Треба насамперед забезпечити стабільність і стійкість її фінансової системи. І тоді інвестиції в економіку надходитимуть.

— Щодо стабільності. Ви сьогоднішню майже нульову інфляцію вважаєте благом чи злом?

— Скажу парадоксальну річ: я прихильник дуже низької інфляції, але нинішній її стан я оцінюю погано. Це реакція на те, що економіка стикається з кризою збуту. Це не відображення нормальної монетарної ситуації та нормальної економічної поведінки. Це нехороший елемент у нинішній ситуації. За оптовими цінами, я дивлюся, відбуваються драматичні коливання. Раптом ціни зросли на 3% — відбулося якесь пожвавлення. Наступного місяця — падіння на 2,7%. Ми не бачимо такого щодо споживчих цін. Це ознака того, що економіка стикається з кризою збуту. Таке падіння було лише в період кризи 2008 року. У нас був такий період. Тому мене не радує ця низька інфляція.

— Щодо Пенсійного фонду ситуація погіршується чи поліпшується? 20,3 млрд дефіциту — така цифра нібито планується на наступний рік. Порівняно з тими цифрами, які ми спостерігаємо останнім часом, це багато чи мало?

— Я не оцінюю дефіцит за тими цифрами, які дає уряд. Оскільки це не весь дефіцит. Для мене дефіцит Пенсійного фонду — це вся сума бюджетних коштів, які витрачаються на Пенсійний фонд. Це і є реальний показник. У нас же чомусь ця цифра розбита.

Дефіцит ПФ мав скорочуватися. Оскільки діє норма про підвищення пенсійного віку — це позитивно впливає. І було б більше позитивного впливу, якби не чергове змагання з боргового «поліпшення» соціальних стандартів, влаштоване перед парламентськими виборами.

За умови припинення популістських змагань з часом ця норма також могла б приносити скорочення дефіциту ПФ, хоча сама по собі й не розв'язала б проблеми до кінця. Треба доводити реформу до логічного завершення. І насамперед дуже необхідний крок — це єдині правила пенсійного забезпечення для всіх категорій громадян. На жаль, доступ до інформації Пенсійного фонду в мене обмежений і повної інформації немає, тому я не можу судити про реальний розмір дефіциту.

— Згідно з нещодавно опублікованою в ЗМІ інформацією, на наступний рік закладається зростання реального ВВП на 3%, але обсяг доходів бюджету на 45 млрд менший, ніж цього року. Насамперед це пояснюється запланованим зниженням ставок податків (зокрема податку на прибуток і ПДВ). Як би ви це прокоментували?

Щоб давати оцінки, хотів би спочатку побачити документи. Без певних дій я не очікую, що бюджет наступного року матиме доходи більші, ніж фактичні цього року. Ніяк бюджет не отримає 322 млрд (я знову ж таки говорю про загальний фонд), які він передбачає. Не буде такої цифри. Тому, на мою думку, мають бути заплановані менші доходи, якщо ми говоримо про реалістичні доходи.

— А якщо буде ліквідовано податкові пільги?

— Спочатку треба, щоб це відбулося... Якщо буде внесено конкретні корективи, тоді можна буде щось аналізувати й оцінювати. Я вважаю й наполягаю на тому, що їх треба вносити, — пільги мають бути анульовані. Але чи станеться це? Велике питання, на жаль. У нинішніх умовах немає підстав очікувати доходів навіть на рівні цього року.

Мені дуже прикро дивитися, що в Україні зник бюджет як інструмент державної політики. У нас є відомості щодо роздачі грошей із державної каси, причому ще й із подвійною бухгалтерією. Бо одному дадуть гроші, другому — вексель замість грошей, а третьому — взагалі нічого.

Держбюджет має стати повноцінним, збалансованим документом. А ще — інструментом, який би не лише забезпечував фінансову стійкість, стабільність країни, а й почав розв'язувати (а не створювати) її проблеми.