Чи потрібна оренда лісів в Україні?

Ще одна робота Веніаміна Тихонова, подана на конкурс, що проводиться програмою ФЛЕГ і Телекритикою. Її друга частина присвячена розбору дій попередньої лісової влади. Можливо, Ви знайдете щось нове. М.П.

Тимчасове користування лісами за Лісовим Кодексом України може бути короткостроковим – до одного року, і довгостроковим – від одного до 50 років. Наявність широкого діапазону законодавчої норми строку тимчасового користування лісами пояснюється особливим значенням довгострокового користування в районах, важкодоступних для лісокористування, зокрема в Карпатському регіоні.

Мабуть, ні! Оренда лісів в Україні, здається, не допускається.

Лісовий Кодекс України, чомусь, волів щось подібне до оренди сховати під поняттям «тимчасове користування лісами»? Хоча Земельний Кодекс України передбачає саме «оренду земельних ділянок». Свого часу автор уже зазначав (2012), що порятунок лісового господарства України не в оренді, не в передачі лісів у користування. Досвід Росії показав не так уже й давно, що ліси, передані орендарям-лісозаготівельникам, виявилися практично безпритульними. Пожежі 2010 року знищили до 2 млн га лісу й не в глухій тайзі, а значною мірою в обжитих регіонах європейської частини Росії. Гасити ліси виявилося нікому. Ось такі результати оренди лісів.

Сучасний досвід оренди лісів у Росії показав, що оренда не відповідає ні державним інтересам, ні інтересам приватного бізнесу. Теоретично не можна орендувати те, що повністю споживається й не підлягає поверненню. Виходить, що лише земля є майном, а ліс лише її похідним, «врожаєм», продуктом, що споживається, хоча й відтворюється, її корисною властивістю. Звідси й відмова деяких вважати оренду лісу ефективною формою виробничої діяльності в лісі. До того ж монополія державної власності на ліси в Радянський період призвела до втрати відчуття приватної власності, поваги до неї не лише на ліси, а й на основні засоби виробництва в промисловості.

Тимчасове користування лісами за Лісовим Кодексом України може бути короткостроковим - до одного року, і довгостроковим - від одного до 50 років. Наявність широкого діапазону законодавчої норми строку тимчасового користування лісами пояснюється особливим значенням довгострокового користування в районах, важкодоступних для лісокористування, зокрема в Карпатському регіоні. Слід зазначити, що в ЛК не дуже чітко визначено право тимчасових користувачів на використання ресурсів, зокрема право на заготівлю деревини. На відміну від постійних користувачів лісу.

«Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що
перебувають у державній, комунальній або приватній власності.
Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим -
терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим -
терміном до одного року.
Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на
договорі строкове платне використання лісових ділянок, які
виділяються для потреб мисливського господарства,
культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і
освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Довгострокове тимчасове користування лісами державної та
комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок
у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування,
прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними
користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового
господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами
центрального органу виконавчої влади з питань лісового
господарства.
Довгострокове тимчасове користування лісами приватної
власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом
укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем
договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з
питань лісового господарства Автономної Республіки Крим,
територіальних органах центрального органу виконавчої влади з
питань лісового господарства.
Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі
другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та
інших потреб, передбачених цим Кодексом, здійснюється без
вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного
лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається
власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам,
установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам
без громадянства, іноземним юридичним особам.
Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є:
власники лісів або уповноважені ними особи;
підприємства, установи, організації, громадяни України,
іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.
Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові
ділянки в тимчасове користування іншим особам.»
Стаття 18. . ЛІСОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

І тільки? А заготівля деревини? Як розуміти й виконувати побажання й очікування багатьох, що довгострокове тимчасове користування лісами сприяло б залученню до експлуатації (до рубки!?) значних масивів стиглих і перестійних насаджень у країні. Тут і аргументація, що на сьогодні державі робити це не під силу через відсутність доріг, техніки, соціальної інфраструктури. Надії лише на інвестиції приватного бізнесу під гарантії держави на розвиток виробничої та соціальної інфраструктури регіону. Чи розв'яже все це питання лісокористування - ймовірно. А ось лісівничо-екологічні, та й соціальні проблеми місцевого населення - під питанням.

Справді, багато хто визнає, що державний Лісовий фонд, лісові ресурси деревини України використовуються недостатньо, не повністю й неефективно. Причини бачать. . . у бездоріжжі та у незаконних рубках і. . . у поганому управлінні. Нарікають при цьому, що запас стиглих деревостанів стрімко росте, а державні лісгоспи сьогодні не справляються з рубками, не маючи достатньої кількості техніки й обігових коштів. Тут і виправдання. З управлінням у лісовому господарстві непорядок: самі рубаємо, самі себе й контролюємо. Очевидно, не відаючи, що лісове господарство управляється не комірниками-сторожами, а фахівцями - інженерами лісового господарства. Протиставляти контроль - виробничій діяльності в лісовому господарстві безплідно. Єдність їх природна й випливає з характеру вікового циклу вирощування лісів та їх виробничої експлуатації, включно із заготівлею й переробкою деревини.

І все-таки подальший розвиток лісової галузі багато хто бачить лише в оренді лісових угідь під контролем лісників. Ліси, за законом, пропонується передавати в короткострокову чи довгострокову оренду приватному бізнесу. Завдяки йому держава, лісова галузь може отримати мости, дороги, податки, і головне - сучасну технологію й техніку деревопереробки.

На практиці держава зараз поки що задовольняється «дрібницею» й воліє чинити простіше - проводить систему аукціонів з продажу деревини та тендерів із заготівлі лісу. Мотив - у складності (?) контролю дотримання умов оренди. Але це ж, по суті, і є оренда, точніше «тимчасове короткострокове користування лісом». Питання лише в тому, хто володітиме заготовленою деревиною? Лісгосп чи лісозаготівельник? І в цьому випадку держава, як і за старих часів «за царя», ігнорує, втрачає можливість отримати максимальний прибуток для держави за самостійної заготівлі деревини. Не кажучи вже про глибоку переробку. Зрозуміло й їжакові, що вартість деревини й дохід могли б зрости в кілька разів. Проте держлісгоспи, через убогість (?) мотивацій, не маючи власної дороговартісної сучасної техніки для заготівлі деревини та іншої, змушені проводити... воліють (! ?) тендер із вирубки лісу підрядником - приватною фірмою. Їх в Україні мало? Тоді, або тому, ліс рубають здебільшого, виявляється, переробники деревини, І це ще не всі негаразди. Такий лісозаготівельник не отримує навіть гарантії, що зможе купити на аукціоні саме цю, зрубану ним, деревину. Таку безглузду схему аукціонів фахівці вважають надуманою, фіктивною, точніше брудною. Зрозуміло лише, що іноді «лісгоспи продають деревину, якої немає на складі, її потрібно рубати» самому покупцеві. Усе це в підсумку, звісно, охолоджує інтерес покупців деревини, особливо іноземних.

Таке становище речей далеко не влаштовує українських лісопереробників. Цим вони нерідко й виправдовують спостережуваний досі занепад галузей промислової переробки деревини в Україні. За словами одного з них, Г. Простакова, вони визнають, що, справді, за роки незалежності целюлозно-паперова та меблева промисловість України очікуваної технологічної досконалості й успіхів не досягли. Цьому, чималою мірою, «допомогло» й те, що деревина, яка заготовляється, найпотужнішим потоком «хлинула» за кордон. Замість переробки всередині країни. Діловий «кругляк», часто за ціною дров, із низькою доданою вартістю йде за кордон на шкоду внутрішньому ринку. Виходить, що ліси країни перестали працювати максимально на її економіку, не створюють нові робочі місця й кінцеві продукти споживання. Ринок країни донині заповнюється імпортним папером і меблями, нерідко створеними з експортованої української деревини. Ось такі справи!

Довгострокова оренда лісів допускається багатьма країнами, зокрема й Росією, де приватна компанія може орендувати ліс строком на 10-50 років. Лісовий кодекс України поки що й мови, ніби, не веде про масштабну довгострокову оренду лісів приватниками, тим більше про приватизацію. В Україні вона, на думку багатьох, загрожує знищенням лісів. І з цим можна погодитися, ураховуючи відсутність чітких законодавчих норм, що регулюють умови й вимоги до орендарів і власників лісів. На думку інших, оренда це прообраз майбутньої приватної власності на ліси? Відродження приватної власності на ліси через оренду має безліч, як прихильників, так і противників. Нагадаємо ще раз і докладніше, що в Росії оренда оцінюється як півзахід, що не відповідає інтересам ні держави, ні бізнесу. Держава не покриває свої витрати доходами, а бізнес обтяжується великими витратами на ведення лісового господарства. Та й за теорією виходить, що не можна орендувати те, що повністю споживається й не підлягає поверненню. У лісі земля є майном головним, а ліс похідним, приналежним майном, врожаєм, що збирається тим більше лише через багато десятиліть. Звідси напрошується висновок, що властивість приналежного майна відтворюватися лише через 80-100 років не дає підстав для визнання оренди лісових ділянок ефективною формою виробничої діяльності в лісі. Тому в Україні відродження приватної власності на ліси через оренду Лісовий кодекс, мабуть, і не передбачає.

Є думка, що застосовувати в класичній формі інститут оренди в лісовому господарстві не можна ще й тому, що відтворювальний цикл 80-100 років, а наявні строки оренди - лише 49 років. Правильніше говорити про майнову позику лісової ділянки, яку отримує орендар від власника майна - держави. «Тимчасове користування лісами», мабуть, ближче до цього поняття. Продовження ж строків оренди до 100 років не цікаве економічно взагалі нікому. «Ні емірові, ні ослові» Хтось із них помре раніше? Не менше сумнівів і щодо вигідності для держави навіть 49-річного строку оренди.

І все ж оренда лісів в Україні, мабуть, потрібна. Звідси пропозиції щодо необхідності докладнішого опрацювання лісових відносин на базі багатоманіття форм власності або шляхом розвитку нових прав користування лісами. Як і в Росії, з її різноманітністю лісорослинних зон, в Україні варто подумати про диференціацію прав користування лісовими ділянками, як для малолісних, так і для багатолісних регіонів. Звідси до тексту договору слід було б включати пункт про компенсацію орендодавцем витрат на будівництво лісових доріг у багатолісних регіонах. Доповненням до наявних прав користування пропонується й запровадження пріоритетних інвестиційних проєктів, приватно-державного партнерства в лісовому секторі та різноманітності змісту орендних відносин. За всіх недоліків і недосконалості орендних відносин тоді вони справді можуть стати прообразом приватної власності на ліси в майбутньому, можливо. І насамперед у багатолісних районах України.

Багатоманіття форм власності на ліси - хоча й спірна тема, але для вітчизняного лісового господарства вона законодавчо відбулася. Зрозуміло, що Питання широкої масштабної приватизації мають бути відкладені до настання певної стабільності в економіці країни, утворення відповідних громадських інститутів і вироблення єдиної, однозначної державної лісової політики.

« . . . Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях
яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають,
та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд
України і перебувають під охороною держави. . .»
Стаття 1. ЛІСОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Всупереч старому гаслу:

«ліс має належати лише державі й остання має бути господарем у ньому...Державність - це спільність інтересів; ліс, належачи державі, належить тим самим усім, і лише держава може доцільно розпоряджатися ним в інтересах всенародних».

Що краще для України - покаже час, а зараз можна лише ностальгійно згадувати. Наявність однієї державної форми власності на ліси, слід визнати, показала низьку ефективність економічних відносин у лісовому господарстві. Напрошується висновок про неминучість пошуку альтернативних форм власності або розвиток багатоманіття прав лісокористування в рамках однієї державної форми власності. Досвід оренди лісів державної форми власності в Росії вже показав, що оренда їх не відповідає нічиїм інтересам.

У дореволюційній Росії переважаючою формою власності (60%) була приватна форма власності на ліси, державні ліси становили лише 40%. Перевага приватновласницького ведення лісового господарства доводиться й економічними викладками прихильників приватної форми власності на ліси. Незаперечним є той факт, що прибутковість приватних лісів нині практично в усіх країнах Західної Європи, як правило, вища за державні. Але такий монетарний підхід до розгляду переваг приватної власності щодо вітчизняних умов, де , на жаль, лише починають розвиватися нові лісові відносини, не може правити за підставу для запровадження приватної власності на ліси в Україні. Поява інституту оренди лісів Росії вже показала ущербність розвитку свідомості орендаря. В економічній сфері це обертається відсутністю своєчасної та повної сплати податків і зборів, орендної плати. В екологічній - виробництво заготівлі деревини з порушенням екологічних вимог. У правовій - порушення лісового правопорядку. Особливо це стосується дрібних орендарів. Зміни лісових відносин потребують духовно-морального забезпечення процесу реформування лісової власності. Немаловажну роль при цьому мають відіграти вищі та середні спеціальні навчальні заклади лісового профілю, засоби масової інформації, неурядові організації.

Приватна власність на ліси, безсумнівно, матиме як позитивні, так і негативні наслідки. Для держави: з одного боку поповнення бюджету, зниження витрат на управління лісами; з іншого - складнощі під час відчуження лісових ділянок для державних потреб, додаткові витрати на компенсацію; для приватного бізнесу: з одного боку - підвищення капіталізації бізнесу, зростання мотивації, обігоздатності лісових ділянок; з іншого - непередбачуваність державної лісової політики, системи оподаткування; для населення: практично жодних наслідків, окрім обмеження свободи доступу на лісові ділянки.

Звідси напрошується висновок про обережність чергового переділу власності в розвитку лісового господарства України під приводом низької економічної ефективності й тим більше через труднощі бюджетного фінансування. Нинішні обсяги та джерела фінансування лісового господарства поки що можуть більш-менш забезпечити нормальну господарську діяльність на території земель лісового фонду в лісовій, та й лісостеповій зонах країни за добропорядності лісоуправління. Складніша справа, звісно, у степовій зоні південного сходу України. І все ж політичні та економічні події в країні останнього часу свідчать про неминучість початку ширшого процесу приватизації лісів, але лише в майбутньому, далеко не термінового, як це вважають деякі. Слід погодитися, що це справа часу й не одного покоління. До того ж не слід забувати, що ліси це й соціальне благо, ефект від яких поширюється далеко за межі приватних володінь. Зрозуміло, що будь-які рішення щодо зміни форми власності на ліси необхідно ухвалювати з урахуванням думки громадськості.

Є реальні побоювання багатьох, що запровадження приватної власності на ліси призведе до їх масової вирубки без лісовідновлення. Такий наслідок підтверджується негативними результатами приватизації в галузях енергетики, транспорту тощо. Тому ідеальним господарем-власником лісів багато хто вважає державу. Ідеалізувати самосвідомість приватних лісовласників поки що не варто. Важко сподіватися, що власник придбаної лісової ділянки одразу ж почне вести господарство на засадах сталого лісового господарства. У сьогоднішніх умовах він неминуче буде змушений або продавати свій ліс, або рубати його. В ринкових умовах ліс стає надійним об'єктом вкладення капіталу. Ринок нерухомості поповниться ще одним об'єктом, ціна на який формуватиметься під впливом попиту й пропозиції.

Проблеми правових відносин у сфері управління, лісоохорони та лісокористування свідчать про необхідність серйозного доопрацювання ЛК і внесення доповнень до його окремих положень. У період становлення ринкових лісових відносин слід говорити не стільки про розвиток багатоманіття форм власності на ліси, скільки про правове регулювання привласнення ренти, оскільки в основі лісової власності більшою мірою лежить не право на ліс, а право на привласнення ренти суб'єктами лісових відносин, що отримується від користування лісом. Запровадження приватної власності на ліси в Україні не розв'яже сьогоднішніх проблем лісової галузі. Ефекту можна очікувати лише через кілька поколінь, оскільки він визначається не лише економічними чинниками, а й етичними. Етику як систему норм морально-етичної поведінки приватних лісовласників не можна запровадити нормами лісового права, вона потребує певного історичного розвитку. Процеси широкомасштабної приватизації лісів не слід прискорювати до настання певної стабільності в економіці країни та вироблення єдиної, однозначної державної лісової політики. А поки що поговоримо про розвиток подій, політики управління та трансформації лісової галузі України останніх років з урахуванням і багатоманіття прав власності на ліси, що складається.

У нашій роботі 2012 року «Орієнтири розвитку лісової галузі України», що подавалася на другий конкурс «Правозастосування та управління у лісовому секторі України», було розглянуто деякі аспекти пошуку шляхів удосконалення державного лісоуправління в частині економічної ефективності лісового господарства. Зараз, у зв'язку з безславним занепадом триліттної епопеї загального «покращення» експрезидента Януковича, для уроку на майбутнє, варто поглянути на результати трирічного грабунку лісової галузі, лісового фонду країни та оцінити «плоди» обіцяного вдосконалення лісоуправління під керівництвом ексглави Державного агентства лісових ресурсів України Сівця В. М. - одіозного «лісника Януковича». Час його керування, як відомо, закінчився добровільною? відставкою (26.02.14) і боягузливим зникненням, услід за ганебною втечею (22.02.14) самого Януковича до Росії.

ЛІСНИК ЯНУКОВИЧА

Нагадаємо, що Віктор Сівець 1970 року народження, спортсмен - професіонал , закінчив Київський інститут фізкультури (1987-1992), майстер спорту та чемпіон СРСР серед студентських команд з водного поло (ватерполо). З цим і пов'язане й отримання ним у 1998 році диплома міжнародника-економіста МДІМВ - традиційно напівзакритий елітний Московський інститут міжнародних відносин. «Альма-матер» багатьох міжнародників радянського істеблішменту.

З перших днів самостійності України він, як і багато безшабашних спортсменів, без огляду на своє ідейне комсомольське минуле, мимохідь пірнув у захаращений «пострадянський бізнес купи-продай», безповоротно занурившись у темні глибини жадібної кримінальної приватизації народної власності, рекету, оскаженілого бандитизму «червоних піджаків» і всеохопної корупції, що розквітла махровим цвітом. Випадок заніс його, «спортсмена-ватерполіста»...у торгові «води» здичавілого паркетно-меблевого виробництва країни.

У 1994 році юний 24-річний, поки що лише спортсмен, Сівець виринув на ринку деревини українсько-польського спільного підприємства СП ТОВ «Апогей» інвестора Кшиштофа Крупа. Незабаром на особу, близьку до Сівця, було навіть «придбано» лісозавод «Промінь» у селищі Клевань Рівненської області, що спеціалізується на виробництві столярних виробів. Далі - більше. У небезкорисній зв'язці з Клеванським держлісгоспом, а також місцевим деревообробним комбінатом і конторою «Поліссябудресурси» розпочався бурхливий «роман» сучасного «лихого купця» з польськими інвесторами з вирубки та продажу за кордон деревини зі змішаних лісів району, переважно найціннішого дуба, сосни й граба, нерідко за ціною дров. Поступово на такій тучній злачній ниві виникла ціла зграя «Апогеїв»: ТОВ «Промислова група «Апогей», ТОВ «Апогей», СП ТОВ «Апогей», ТОВ «Імак». Розпочалося й власне виробництво дорогих меблів і декоративного паркету. Відкрили магазин «Дім паркету» й утворили корпорацію DP Group.

Як спортсмен «випливав» на політичний «олімп» 2000 року в рідній Україні, історія замовчує. Можна лише здогадуватися. Найцінніші політичні дивіденди Сівцю принесла його передбачлива «щедрість» на безкоштовні вікна й двері потрібним людям. Це й забезпечило йому не лише високу посаду в Київській міськдержадміністрації та, але й, зрозуміло, подальше просування у владі. Кажуть, що після постачання в апартаменти Маріїнського палацу декоративного паркету, що захопив перших осіб країни, його організаторські здібності вони помітили й оцінили вже у 2000 році. 30-річного спортсмена - бізнесмена зробили державним мужем - чиновником - заступником пана Черновецького, скандального голови Київської міської держадміністрації, можливо з розрахунком на його заміну. Але не сталося. Призначений керівником виборчого штабу Віктора Януковича в Києві Сівець тоді не виправдав його надій, не організував, не забезпечив йому потрібну кількість голосів. Як розраду він лише став рясно отримувати багатозначні грошові держзамовлення на постачання паркету й меблів: у 2001 р. - до кабінету президента та зали офіційних прийомів його Секретаріату. У 2003 р. - до «Будинку з Химерами» на Банковій вулиці, до Адміністрації президента тощо. Усе це дозволило залишитися йому на поверхні політичних подій і зробити новий кидок до влади. Настав час, і про нього згадали ще раз.

У 2005 році Сівця було «випробувано» на новому поприщі. Доля уготувала йому ласе для паркетника поприще - лісову ниву. Ліс він знав, але лише як споживач деревної сировини, переважно за картиною Шишкіна, прозваною в народі «Ведмеді на заготівлі лісу». Уявляв його у своїх фантазіях не більше, як склад колод, сировини для паркету. Парадокс, нездійснений міжнародник, ексспортсмен, ніби й не мисливець , далеко не лісівник, і навіть не «куховарка» за Леніним, торговець паркету . раптом мимохідь, як то кажуть із вулиці, зайняв крісло поки що лише Заступника Голови Державного комітету лісового господарства країни (Держкомлісу). Можна сказати, «Головного лісничого країни», виходячи з суті посади. Розводити, садити в країні ліси виявилося нікому. Чи знав він, що дерева садять у землю корінням донизу, а не вгору? Навряд чи! Не знайшли гідного професіонала-лісівника. До цього, буквально через пів року - він, завдяки торгашеському вмінню «домовлятися» з будь-ким, Указом уже президента Ющенка замінив самого Голову Держкомлісу. Виявилося просто: «призначили вовка пасти овець». Іншими словами, зробили господарем, можна сказати власником Держлісфонду країни, більше того - «торговцем» усіх державних лісів України. Ось таке роздолля отримав сучасний «лихий купець» зі спортсменів.

Але «недовго музика грала». Дбайливим опікуном лісового господарства Сівець не зумів зарекомендувати себе. А ось про відверто корупційні справи його вже тоді стали багато писати в газетах. Повідомлялося, що за його вказівками вся найцінніша деревина реалізується підлеглими держлісгоспами за заниженими цінами й лише через його закордонні «фірми». Після багатьох наполегливих скарг і негативних висновків різних перевірок Сівця все ж було тихо прибрано. Без кримінальних наслідків. Хоча, що ж могло загрожувати прагматичному «шановному» паркетникові, якщо щойно, у 2007 році його фірма облагороджувала декоративним паркетом і меблями Верховний Суд України. Тут, щоправда, як на гріх, у серпні-вересні 2007 року сталися катастрофічні лісові пожежі на Херсонщині. Вони показали слабкість управління відомчої охорони, захисту лісів, організації пожежної безпеки. За тиждень згоріло 5 тисяч га рукотворних соснових насаджень на аренних пісках Нижньодніпров'я Херсонщини. Збитки від пожежі виявилися незчисленними. Президентові Ющенку довелося навіть особисто «гасити» ці лісові пожежі.

І все ж, через 3 роки «старий друг» Янукович, ставши президентом, не забув свою київську довірену особу, «кореша». Тепер уже його Указом Віктора Сівця 12 січня 2011 року було відновлено на тій самій посаді Голови Держкомлісу, перейменованого на «Державне агентство лісових ресурсів». Вважай завскладом Лісового фонду. Дива! З лісників-професіоналів гідного кандидата в керівники лісового господарства країни не знайшов і Янукович. Збулися надії перетворення лісового господарства країни, «за натурою» на бездонне джерело бабла, зробивши з нього невичерпний «торговий склад дров, ресурсів». У відповідь на тривогу багатьох щодо перейменування відомства Сівець заспокоїв: «Найголовніше - не назва, а суть. У положенні про Державне агентство лісових ресурсів України чітко зазначено всі необхідні функції, що дають змогу висаджувати ліси, доглядати за ними, створювати нові і якнайкраще використовувати ті лісові ресурси, які вже є у державі. Процвітання лісової галузі обіцяно. Про ці функції не забуто! Але розумій: дається можливість забути про них, за бажання, на розсуд? Точніше було б, тому, назвати агентство «Торговий дім лісу».

Ну а Сівець, у душі торгаш, залишився вірним собі. Своє друге «пришестя» у 2011 році на лісову ниву, як уже «бувалий» лісовий ділок розпочав із публічної заяви: «дешевої деревини не буде». Першою турботою в порядку «догляду» за лісом стало «корчування» небажаних кадрів професіоналів. Замінив заступників - досвідчених лісівників на «своїх» людей. Ігор Шишов - це співвласник лісозаводу «Промінь». Ярослав Макарчук, очолював «Київзеленбуд» за роботи Сівця в Київській міськдержадміністрації. Попередив і начальників обласних управлінь про звільнення в разі, якщо буде щось не так із «самоокупністю» лісу, з його заготівлею й торгівлею. Заявив, що « кадрова політика буде дуже стримана і прозора. Лісове господарство - специфічна галузь. У керівництві обласних управлінь і лісгоспах мають бути тільки люди з фаховою освітою та значним досвідом роботи у лісовому господарстві.». Про себе сказати забув. У багатьох людей уже тоді з'явилися причини серйозно замислитися про майбутнє українських лісів.

Коронним завданням Сівець обрав корисливу масштабну прокладку в лісах мережі доріг для сучасної техніки, лісовозів. «Використовувати ті лісові ресурси, які вже є у державі «. Суть справи розкриває його «торгашеський» аргумент. Кожен кілометр таких лісових автодоріг, вартістю пів мільйона грн. «відкриє доступ до додаткових ресурсів на 15-17 млн. « Його головне озвучене гасло - лісу в країні вистачить рубати ще на 300 років, навіть не відновлюючи! Ось таку державну політику «процвітання» у сфері лісового та мисливського господарства проголосив спортсмен - торговець.

Сталий розвиток галузі, включно з розширенням площі лісів, обіцяно проводити лише на основі повного самофінансування, госпрозрахунку, за рахунок розширення доходів від рубки та продажу лісу. Наявна новаторська реформа лісового відомства, з пріоритетом заготівельних і дорожніх інтересів.

Звідси й знадобилася словесна підміна поняття «ліс» на «ресурс», гра у словосполучення «лісове господарство» і «лісові ресурси». Виходить він, ліс - це «склад деревини» , цікавий лише як економічний ресурс, сировина для роботи заготівельників і переробників деревини й нічого більше. Тхне споживацьким поглядом печерної людини. Формально відкидається поняття, що цивілізована людина має ще й доглядати за лісом, більше того, садити й вирощувати його для блага майбутніх поколінь та споживання як ресурсу.

Начисто ігнорується або просто через невігластво й малограмотність не розуміється, що Ліс - це жива багаторівнева динамічна екосистема взаємопов'язаних живих і неживих компонентів. А тому господарювання в ній відзначається специфічним віковим виробничим циклом вирощування, «виховання». Ліс, нарешті, це «комора», де чітко має бути поставлено облік і організацію раціональної експлуатації багатоманіття його корисностей, включно й з «невагомими». Виходить, що все це засунуто на другий план, втратило не лише національну, а й глобальну екологічну значущість в ім'я сьогохвилинної користі та зиску. Пріоритет віддано продажу лісових ресурсів, торгівлі. І ось зараз настав час підбити підсумки діяльності лісника Януковича.

Не відомі твої шляхи, господи! Ні! Відомі! Поганий приклад заразливий. Дещо подібне, під копірку, одночасно відбувалося, щоправда, в іншій країні, Росії. Там лісову галузь у 2008 році теж очолив подібний двійник Сівця, теж спортсмен.- бізнесмен. До приходу в лісову галузь він нічого про ліс теж не відав, оскільки торгував... соняшниковою олією. Ідеться про Бажанова А. А, - колишнього заступника керівника Рослісгоспу (2008-2009 рр.) та заступника міністра сільського господарства, який відповідав за лісове та мисливське господарство (2009-2010 рр.). За два роки курування лісами він нічого помітного для розвитку галузі так само не зробив і пішов тихо, без жодних нарікань. Але навесні 2013 року Бажанова раптом було притягнуто все ж до кримінальної відповідальності. Виявилося за розкрадання понад 1,1 млрд. рублів у роки керівництва лісовою галуззю. Від правосуддя в ході слідства Бажанов, зрозуміло, «втік» і лише оголошений офіційно в міжнародний розшук. Чи не там він, де зараз і Сівець?

Спішно йдучи в невідоме, Віктор Сівець не забув ще й похвалити себе. У чому ж виразилося процвітання лісової галузі України в другому «пришесті» Віктора Сівця в епоху «покращення» президента Януковича.

Поспішно тікаючи, Віктор Сівець 26 лютого 2014 року у своєму зверненні по інтернету до працівників лісового господарства ще й устиг похвалити себе за «непосильну працю» на лісовому поприщі. Про «досягнення» свого першого пришестя до лісової галузі (2005-2008 рр.) він скромно змовчав, а зараз вирішив проголосити, що протягом трьох років лісова галузь під його керівництвом пройшла успішний шлях розвитку, реформації та процвітання.

Ну а що ж Сівець зробив насправді. Та передусім особисто збагатився! У пошуку способу збагачення, тінізації, привласнення державних коштів Сівець централізував процеси купівлі-продажу в галузі, обмежив можливості госпрозрахункової діяльності лісгоспів, самостійного здійснення ними прямих фінансово-договірних операцій. Для цього він почав розвивати й використовувати систему підлеглого Укрлісконсалтингу, його обласних уповноважених структур подобу контор радянського Лісзбуту, як посередників для особистого контролю фінансових потоків. За свідченням преси, він легко перенаправляв їх своїм компаніям і збагатився на понад 100 мільйонів грн. Таким шляхом Сівець використовував для особистого збагачення й реалізацію садивного матеріалу розсадників, виготовлення бланків товаротранспортних накладних, виготовлення актів на землю й навіть закупівлю вогнегасників і бензопил тощо.

Сівець ні в чому не соромлячись установив чітке правило - «хто не зі мною і моєю фірмою, той проти мене. Ці люди в галузі працювати не будуть». Коли в Черкасах начальник облуправління лісового господарства Анатолій Карпук відмовився продати його фірмі деревину за цінами в 1,5-2 рази нижчими за ринкові, то його незабаром було відсторонено. Ось таку позицію керівник агентства зайняв щодо кадрів. У Луганську ще гірше. Уповноважений (це вже інший «кадр», із кримінальною кличкою) Укрлісконсалтингу зобов'язав лісгоспи вести продаж лише через 2-3 відверто кримінальні фірми.. Що вже там казати про поліпшення прозорості процесу реалізації «ресурсів» галузі. Якщо в регіонах кримінальних авторитетів призначають у державне підприємство й діляться з ними (точніше, з їхніми фірмочками) відсотком від монополізації ринку збуту деревини.

Виходить, для досягнення мети Сівцю всі засоби були хороші?
Чи варто говорити про всеукраїнський скандал із закупівлею президентських портретів і сувенірних «лісових гербів». Сівець без докорів сумління «списав» портретну авантюру на колишнього підлеглого. ексзаступника - Юрія Марчука, одного з небагатьох професіоналів у керівництві галузі.
Про які якісь інші концептуальні прагнення Сівця досягти процвітання, розвитку лісової галузі країни сказати практично нічого, якщо не вважати бажання встановити контроль над усіма лісами країни, читай стати власником деревини агро- та військлісгоспів. Звідси й з'явилися й пропозиції деяких: необхідний заслін монополізму в лісовому господарстві. Порятунок вбачається у відродженні приватної власності на ліси.

Загалом, у складне становище лісову галузь кинув спортсмен, лихий купець.

Ще за часів свого першого пришестя до лісової галузі 2005-2008 років Сівець уже зловживав. змушував лісгоспи продавати деревину через німецьку фірму «Алексис Гмбх». Окрім цього, лісникам наказували платити ще й за маркетингові послуги кіпрській фірмі Zelenio Ltd. Але то були ще квіточки.

У 2011 році лісгоспи агентства зобов'язувалися вже продавати ліс найкращого сорту лише через компанію «Елодеріо» - офшорну фірму. Наприклад, дубовий пиловочник вищого сорту проводився в документах як перший сорт, що на 30% менше від його справжньої ціни. Місце реєстрації та банк компанії Eloderio Ltd. дивовижним чином збігаються з банком і місцем реєстрації компанії Zelenio Ltd. Той самий Кіпр, місто Лімасол, рахунки в тому ж латвійському Aizkraukles Banka. З Щорічного продажу Україною деревини на 4 мільярди грн. третина цієї суми проходить через Eloderio Ltd. Особлива увага приділялася цінним і рідкісним породам. Їхня закупівельна ціна в Україні в 15-20 разів менша за ту, за яку потім сировина продавалася в Європі. Різниця осідала в кишенях посередників. Хто ж вони? Та передусім виявляється брат водія Віктора Сівця.на посаді директора Eloderio Ltd. Андрій Прус.

Не нехтував Сівець «тирити» по дрібницях. Чого варта «портретна історія», коли всі лісгоспи агентства отримали рахунки за портрети Януковича, сувенірні герби на суму 15 млн. грн. від київської приватної фірми Романа Новікова, яка працює в будівлі Держлісагентства по вул. Шота Руставелі. За повідомленням з інтернету Сівець спільно зі своїм мисливствознавцем Андрієм Хролом розробив схему вимагання великих поборів від членів Українського товариства мисливців і рибалок за отримання дозволів на використання угідь. КРУ визнавало ще й раніше голову Держлісагентства Віктора Сівця закоренілим корупціонером і рекомендувало його звільнення, але безрезультатно. І ось тепер нарешті звершилося, Після вимушеного відходу в лютому 20014 р. він залишив замість себе свого кума Ярослава Макарчука. На своєму місці залишився також і хабарник Хрол.