Чому французьким університетам вигідно бути прозорими?

Новий закон про вищу освіту передбачає, що діяльність вишів має бути прозорою. Але виші не поспішають виконувати цю норму закону. Міністерству освіти довелося звертатися до керівників вишів зі спеціальним листом-нагадуванням, що на сайті вишу мають бути оприлюднені його статут, документи, пов'язані з організацією освітнього процесу, перелік вакантних посад, кошторис, фінансовий звіт, штатний розклад, інформація про тендерні процедури тощо.

Вести підзвітну фінансову й адміністративну політику, інформувати про власні програми, дисципліни та очікувані результати навчання, бути взагалі відкритим — усе це виші здебільшого сприймають як вимогу. Водночас у багатьох країнах прозора політика університету — це насамперед спосіб показати свої досягнення. Так університети змагаються за довіру до себе і абітурієнта, і потенційного грантодавця чи донора. Тобто прозорість є інструментом для пошуку фінансування та підвищення якості освіти.

Цікавий у цьому плані досвід університетів Франції. І не лише розвиненою університетською автономією, а й тим, що тут уже відчутні перші результати нещодавнього укрупнення університетів, про яке дискусія в Україні не вщухає вже досить довгий час.

Через глобалізацію ринку освітніх послуг французькі університети почали програвати конкуренцію іншим великим гравцям. Це дало поштовх до проведення реформи вищої школи.

Як результат, у 2007 р. було значно розширено адміністративну та фінансову самостійність університетів. У сфері управління, зокрема, було розширено повноваження адміністрації, спрощено створення структурних наукових і дослідницьких підрозділів, прийом на роботу іноземних викладачів, запроваджено процедуру попереднього електронного запису до університетів, створено відділи працевлаштування при університетах. Перебування на посаді президента університету було обмежено двома чотирирічними термінами, крім того, щороку університет має публікувати звіт про свою діяльність.

Але набагато суттєвішими виявилися зміни у фінансовій сфері. Університетам надали право вільно розпоряджатися всім своїм бюджетом і нерухомістю (крім відчуження). Змінили підхід до формування фонду заробітної плати — тепер його розмір має дорівнювати торішньому обсягу, помноженому на різні коефіцієнти. Таким чином, щоб наступного року отримати більше коштів і збільшити поточний фонд заробітної плати, університет зацікавлений самостійно шукати фінансування. Для цього закон спростив процедуру створення приватних фондів для фінансування вишів і змінив формулу фінансування університетів. Відтепер фінансування залежить від оцінки продуктивності й активності. Нова система передбачає розподіл коштів залежно від кількості студентів і дослідників, їхньої успішності, коефіцієнта розміру університету, наявності технологічних спеціальностей, навчання на яких коштує дорожче, та рівня працевлаштування випускників.

З упровадженням реформи університети ужили важливих адміністративних заходів, два з них виявилися знаковими.

По-перше, університети почали створювати об'єднання на національному та регіональному рівнях. Це важливо для проведення якісніших і глибших досліджень. У 2013 р. навіть було ухвалено закон, згідно з яким такі об'єднання стали обов'язковими, якщо в певному регіоні є факультети, що дублюють навчальні програми.

Малі та середні університети були змушені піти далі — укрупнюватися для ефективнішого управління бюджетними й людськими ресурсами шляхом злиття університетів на місцевому та регіональному рівнях. Це зменшило кількість університетів, але вони стали помітнішими для потенційних студентів, дослідників і донорів. Сьогодні у Франції налічується 74 публічні університети, а ще у 2010 р. їх було 86. Так, нинішній Університет Страсбурга (Université de Strasbourg) було утворено шляхом злиття трьох університетів цього міста, а університет Екс-Марсель (Aix Marseille Université) — трьох університетів регіону Прованс—Альпи—Лазурний берег. Університет Екс-Марсель став найбільшим у Франції, а Університет Страсбурга — третім за розміром. Це дало їм змогу потрапити до Шанхайського рейтингу й на цьому будувати свій імідж. Торік Університет Страсбурга посів у ньому 95-те місце, а Екс-Марсель — 101–150. При цьому в глибших національних рейтингах (де ставка робиться не так на цитування й публікації, як на кількість студентів, що закінчили цикл, на різноманітні оцінки якості та опитування) вони закріпилися на позиціях посередині.

По-друге, університети були змушені стати відкритішими. В умовах жорсткої конкуренції, у ситуації, коли треба постійно залучати донорів як на національному рівні, так і на рівні ЄС, боротися за найкращих студентів, услід за якими прийде фінансування, не бути відкритим стає невигідно. Це несе репутаційні втрати для навчального закладу, а посадовець, який приховує інформацію, не зробить вдалої кар'єри.

Водночас високий рівень правової культури, вплив громадянського суспільства усувають потребу так детально, як в Україні, законодавчо регулювати доступ до публічної інформації, адже механізм працює й без цього. Доступ до інформації у Франції базується на статті 15 Декларації прав людини і громадянина 1978 р., яка гарантує, що суспільство має право вимагати, щоб кожен представник влади звітував про свою управлінську діяльність, а також на нормах Закону №78–753 від 17 липня 1978 р. про заходи щодо поліпшення відносин між публічною адміністрацією та громадськістю у сфері адміністративних, соціальних і податкових відносин. Закон побудований на подібних до українських принципах: дає вичерпний перелік інформації, доступ до якої обмежено, зобов'язує враховувати положення про захист персональних даних і окремо встановлює, що наукові установи й освітні заклади також є суб'єктами відповідних правовідносин.

Щороку державне фінансування університетів збільшується. Лише за перший рік після реформи 2007 р. децентралізація і передача повноважень загалом дали змогу збільшити фінансування з 6800 до 9000 євро на одного студента. Маючи право розпоряджатися всім обсягом коштів на власний розсуд, університети несуть відповідальність за управління державними коштами. Ця відповідальність вимагає прозорості, яка передбачає не лише фінансову звітність, а й відкритість інформації про освітню політику університету та діяльність адміністрації. Засідання всіх органів управління навчальним закладом відкриті для громадськості (за винятком особистих перемовин, наприклад, з питань укладення трудового контракту, але результати таких перемовин мають бути оприлюднені в найкоротший термін). Те саме стосується перемовин щодо укладення контракту на науково-дослідну діяльність: перемовини можуть бути таємними, але результат — ніколи. Норми закону про захист персональних даних (Loi Informatique et Libertés) не можуть використовуватися з метою приховування університетської політики.

Власне, через те, що є можливість прийти й бути присутнім на будь-якому засіданні керівних органів або безперешкодно отримати відповідний документ за запитом, немає потреби оприлюднювати на сайтах вишів специфічні документи — наприклад, штатний розклад чи кошторис. Водночас вища рада з оцінювання наукових досліджень і вищої освіти, адміністративний орган, покликаний оцінювати якість вищої освіти, регулярно публікує на своєму сайті так звані рапорти оцінювання (Rapport d'évaluation) щодо кожного з університетів. З рапорту можна дізнатися про структуру управління, кошторис університету, кількість ставок, викладачів на постійному й тимчасовому контракті, наявність вакансій і динаміку їх заповнення, інформацію про матеріальні ресурси: нерухомість, транспортні засоби, лабораторії, обладнання тощо. Усе це представлено у зручному для ознайомлення форматі графіків і таблиць, із динамікою змін за попередні роки.

Візьмімо для прикладу два університети. Перший — столичний Університет Пантеон-Ассас, який є одним із лідерів у сфері права та економіки і символом вдалого освітнього менеджменту. Він налічує 18 тисяч студентів, 2016 викладачів і має бюджет 92,3 млн євро. Другий — Університет Ліон-2, що спеціалізується на гуманітарних і суспільних науках і налічує 27 тисяч студентів, 2,5 тисячі викладачів, має бюджет 120 млн євро. Адміністрація Ліон-2 після реформи 2008 р. була переконана, що університет зможе самостійно забезпечити роботу багатьох кафедр і підрозділів, не співпрацюючи з регіональними конкурентами. Але конкуренти, які краще зуміли розпорядитися акумульованими фінансовими ресурсами, швидше запропонувати нові програми та подвійні дипломи, почали вигравати. Водночас Ліон-2, невдало використавши нові можливості, був змушений скоротити бюджет на 20 млн євро впродовж 2012–2014 рр. і тепер надолужує згаяне.

У Франції законодавство зобов'язує університети оприлюднювати склад наглядової ради, інформацію про поточні державні закупівлі, звіт про закупівлі за минулий рік і звіт ректора. Проте університети зацікавлені надавати набагато більше інформації. На обох сайтах міститься повна інформація про структуру університету з контактами та годинами прийому уповноважених осіб, оприлюднено статут, склад адміністративної ради (вищого колективного органу управління, створеного згідно з реформою 2007 р.), наукової ради (відповідальної за дослідження) та студентської ради. Університет Ліон-2 додатково публікує інформацію про всі наглядові ради, створені в окремих наукових підрозділах, подає контакти всіх керівників кафедр, наукових департаментів, інститутів, бібліотек і сервісних служб. На оголошення про вакансії є пряме посилання на першій сторінці сайту університету. Університети створили також окремий розділ «Документи», де можна знайти не лише статут, а й положення, яким регламентуються діяльність рад, порядок навчання, стратегічний план розвитку, статистичні дані про навчання та фінансування.

Інформація університетів про навчальні дисципліни та порядок вступу ідентична. На обох сайтах представлено детальний опис навчальних програм, перелік дисциплін із кількістю годин, видів навчальних робіт і практик, пояснено розподіл оцінки за кожною дисципліною та порядок складання іспитів. Якщо викладач має постійний контракт в університеті й прив'язаний до певного курсу, то це також зазначено на сайті.

Крім того, на сайтах є зручний пошук навчальних програм, програм обміну з можливістю вибирати як за освітнім рівнем чи факультетом, так і за компетенціями або галузями економічного чи суспільного життя, де ці компетенції можна застосувати на практиці. Уся інформація представлена французькою та англійською мовами.

За даними французької статистики, станом на 2014/2015 навчальний рік Ліон-2 уперше за останні три роки вийшов на зростання бюджету й став одним із трьох університетів, який зумів залучити найбільше коштів донорів. Це стало можливим завдяки укладенню низки угод із установами ЄС і Швейцарії, започаткуванню спільних наукових програм з університетом Сент-Етьєна. Але цього в будь-якому разі не сталося б, якби університет не проводив політику фінансової й адміністративної прозорості.

Своєчасні й правильні кроки приносять свої плоди. У короткостроковій перспективі вже збільшилася кількість іноземних студентів, нові університети увійшли до світових рейтингів, уряд постійно збільшує обсяг витрат на освіту й надає додаткові можливості. У 2010 р. було запущено окрему програму «Інвестиції в майбутнє» (Programme d'investissements d'avenir (PIA), у межах якої на сьогодні вже виділено 47 млрд євро під конкретні дослідницькі проєкти. З них університети отримали на свої проєкти 22 млрд євро, і це без урахування різних позауніверситетських дослідницьких установ, які так чи інакше тісно пов'язані з університетами.

Але, очевидно, найважливішим досягненням проведеної реформи стануть довгострокові результати. Змагаючись між собою за студентів і гранти, але водночас кооперуючи зусилля в навчальній і дослідницькій роботі, французькі університети наближаються до створення мультидисциплінарних дослідницьких інноваційних наукових центрів, які будуть помітні на міжнародній арені, але при цьому не втратять зв'язків із регіоном, де вони розташовані, даючи поштовх залученню інвестицій та економічному розвитку.