Коли помре остання держава

Світовий розвиток рухається до нового укладу, в якому організована особистість домінує над пасивним соціумом, суспільство — над економікою, а економіка — над застарілою державою. Фото: bizhijidi.com

З середини травня до середини червня - фактично за місяць - в одному лише російськомовному сегменті інтернету з'явилося понад десяток аналітичних робіт різного рівня якості, присвячених "новому світовому порядку". Не кажучи вже про одкровення діячів на кшталт голови комітету Держдуми з міжнародних справ Олексія Пушкова, який заявив, що "Велика сімка" змушує Росію активніше будувати такий порядок. Для початку зауважимо, що депутат сильно перебільшує можливості Москви, і зазначимо: поняття "світовий порядок" досить умоглядне й містке надзвичайно. Його облюбували політичні публіцисти, ексцентричні дослідники науково-популярного жанру, ну і, звісно, політики. У цьому легко переконатися, маючи під рукою пошукову систему, причому мова значення не має: в англомовному, наприклад, сегменті Мережі це словосполучення не менш затребуване, ніж у російському.

Справжні академічні вчені й чинні дипломати воліють висловлюватися обережніше та формулювати точніше. Не існує жодної організації під назвою "світовий порядок", договору про якийсь "порядок" чи органу, що створює такий порядок. Консервативний табір у дисципліні міжнародних відносин (або науки про "світову політику") досі дотримується позиції, вперше запропонованої Томасом Гоббсом, яка подає світову арену як анархію, хаотичне зіткнення непроникних куль-держав.

Цього року виповнюється 70 років ООН - першій спробі формалізувати міждержавні відносини в справді світовому масштабі. Проте багато десятиліть триває дискусія про те, чи не є ООН структурою-паралітиком, розсадником міжнародної корупції, а то й узагалі фікцією. Події останніх двох років схилили багатьох коментаторів саме до такого неприємного тлумачення: спроєктована як така, що балансує інтереси ядерних держав з метою недопущення великих конфліктів, Рада Безпеки ООН перетворилася на орган, безсилий перед російським мілітаризмом.

Втім, хоча ООН є єдиною договірною системою, яка охоплює практично весь світ і найближче стоїть до формальних критеріїв, які можуть бути висунуті до "світового порядку", пересічна людина не схильна сприймати цю організацію в такій якості. З погляду зближення наукового й народного розуміння "світового порядку" краще розглядати СОТ (ГАТТ). Цій організації, і справді, вдалося уніфікувати стандарти у світовій торгівлі. Що ж до дискусії щодо того, що її "ідеологія" підіграє сильним в економічному аспекті країнам, то вона спекулятивна, оскільки проблема лежить набагато глибше, ніж той рівень, на якому діє громіздка й конфліктна СОТ.

З початку ХХІ століття не завершено жодного збройного конфлікту - будь-який з них неодмінно перетворюється на складну систему, а самі держави втрачають контроль над його динамікою

Проблема полягає в девальвації суверенітетів, що відбувається ще з 1950-х років. І ця обставина відводить нас убік роздумів про "виняткові", дискримінаційні форми "світового порядку". За якими критеріями може відбуватися така дискримінація? Ці критерії цілком об'єктивні: рівень економічного розвитку, тип політичного устрою та військовий потенціал. Проводячи паралель із усталеними в дисципліні про світову політику школами - критерії інтересу, цінностей і сили.

У концентрованому вигляді прикладом "виняткової" організації є Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). У її складі відсутні економічно периферійні тиранії з відсталими збройними силами. Проте й ОЕСР насамперед є організацією суверенітетів. І, схоже, ОЕСР "спеціалізувалася". А як відомо з еволюційної теорії, спеціалізація є припиненням розвитку. Своєю чергою, бюрократизовані державні суверенітети та їхні різноманітні асоціації (яскравий приклад - ОБСЄ) давно перестали встигати за технологічним розвитком та економічними тенденціями, а крім того, схильні до розбещувальних форм лобізму аж до корупції (інший приклад - ФІФА).

Іншими словами, традиційні відкриті для членства ("плюралістичні") міждержавні організації вступили в епоху відмирання, а регіональні економічні блоки - в смугу кризи. При цьому так звані гегемонічні конструкції "світового порядку", у центрі яких перебуває держава-лідер (Стародавній Рим, середньовічний Папський престол, Франція, Великобританія, США або Китай), виявляються недовговічними й нестабільними, рано чи пізно спричиняючи перенапруження сил країни-гегемона. Цікаво, що той самий Китай узагалі не прагне до сумнозвісного "світового панування", проводячи винятково прагматичну зовнішню політику, орієнтовану на наздоганяючий розвиток, соціальну стабільність, що нагадує дотримання принципів фабіанського (поступового) соціалізму.

Фото: tainy.netФото: tainy.net

Тому слід, мабуть, звернути увагу на явища й тенденції, що лежать поза сферою "державного". А це, по-перше, трансформація публічної та непублічної політики, інструментарію громадського та медійного явища - усі ці сегменти швидко мігрують у Мережу. По-друге, це революція, що відбулася в глобальній сфері послуг, початок процесів індивідуалізації промислового виробництва, нова індустріалізація Заходу, зміна ролі енергетичних і трудових ресурсів, а також так звана "новітня теорія міжнародної торгівлі" ("пост-Кругман"), у якій держави відсутні, а присутні компанії. І по-третє, це швидка горизонтальна транскордонна взаємодія ефективних спільнот "активістів", які беруть на себе низку традиційних державних функцій.

Відмітними рисами початої епохи є інтелектуальний підхід до організації, споживчий індивідуалізм, горизонтальна й взаємодоповнювальна взаємодія. Парадоксальним чином подібна картина світу зовсім не відкидає класичну конструкцію Гоббса. Видозмінюється сам "хаос", іншій логіці підпорядковується "анархія": кулі - учасники міжнародних відносин набувають прозорості, а зіштовхуючись, "злипаються" своїми зруйнованими під час зіткнення сегментами.

Адже зауважте: з початку ХХІ ст., наприклад, не завершено жодного збройного конфлікту - він перетворюється на складну систему, а самі держави втрачають контроль над його динамікою. Знову-таки ціна виходу із системи міжнародної торгівлі заради примарних пріоритетів суверенітету зросла в десятки разів.
Відмирають цілі професії, а в мистецтві завершується епоха постмодернізму - знову затребувані романтична героїка й "технофанство", жанр наукової фантастики стрімко відроджується і в белетристиці, і в кінематографі.
Це лише кілька свідчень зміни парадигми світового розвитку на користь укладу, в якому організована особистість домінує над пасивним соціумом, суспільство - над економікою, а економіка - над застарілою державою.

Опубліковано в щомісячнику "Влада грошей" за липень-серпень 2015 р. (№7-8/432-433)