Позитивні та негативні тенденції місцевих виборів в Україні

Почитайте. Цікаво і "легко" написано.М.П.

Вибори пройшли. Одні хвалять «партію влади». Інші кричать про зраду ідеалів Майдану. Треті про регіоналів, що піднімають голову. Є невелика група, яка бачить позитивні зміни в суспільстві. Якщо вдуматися, тією чи іншою мірою праві всі. Але якщо подумати ще, провести паралелі з історією, стає зрозуміло – Україна вступила в найнебезпечніший історичний період. Період відносного миру після війни. І зараз не стоїть питання «хто буде при владі». Питання стоїть по-іншому: «Чи буде Україна, чи буде сіра зона, terra incognita». Усе залежить від того, чи наступлять українці на граблі свого національного характеру. Але про все по порядку.

Вибори та позитив

Основний позитив цих виборів криється там само, де й негатив – у результатах голосування. Тут, як то кажуть, залежно від того, з якого боку дивитися на склянку: вона або наполовину порожня, або наполовину повна. Так, нерідко результати далекі від ідеальних. Явка теж не втішила.

Але, панове:

Навіть за регіонами, які «на слуху» у любителів негативу, помітно, що «проєвропейські» або «реформаторські» (тут, природно, з купою застережень) партії міцно посідають друге місце. Причому нерідко з колосальними (за мірками Східної України) відсотками. Природно, у сумі — за всіх разом. Те, що не об'єдналися — це негатив. Про нього трохи згодом.

Явний провал відвертих популістів. Так, популісти зі старих сил пройшли. Але ось нові групи, що ставили на «солодше крикнути, побільше пообіцяти», опинилися в програші.

Поступовий відхід відверто проросійських сил. Колишня ПР розкололася на кілька таборів, залишивши лаври «друзів Росії» «Опозиційному блоку». Це вже непогано.

Самі партії були змушені в авральному порядку почати вибудовувати структури на місцях. Нехай по-дурному, нехай не системно. Але процес пішов.

Поява одразу кількох нових груп, які вигідно вирізняються з-поміж «аксакалів політичного поля».

Але найголовніше — поступова зміна настроїв українців. Поки не глобальна, але вже помітна. І низька явка, і результати голосування на місцях демонструють те, що частина людей чекає конкретних пропозицій на кожному рівні. Якщо вибори місцеві — говори про громади, про розвиток територій. У крайньому разі про місцевий бізнес.

При цьому конфлікти щодо підсумків (і зрив виборів у тому самому Маріуполі) дають ще одну тему для міркувань — готовність громад захищати своє право вибору. Ой, скажете ви, це вже було. Так, було. Але мова не про факт протестів. Люди зрозуміли важливість системної роботи та структуризації. Навіть у протестних акціях.

Виклики державі

Ось тепер підходимо до неприємного. Деякий час тому я писав тексти щодо специфіки сприйняття українцями навколишнього світу. Негативу нижче буде багато, тому дам посилання на позитивно-гумористичний текст «Діти Всевишнього. Період дорослішання». Наведу звідти дві цитати

«Неприйняття влади. Будь-якої! Українець генетично не поважає владу. Жодну. Загалом. Так було завжди… будь-яка влада земна сприймається ним лише як прикре непорозуміння… Українець, звісно, поважає земляка, що «пробився в люди». Але не відчуває до сану ані найменшого пієтету. Тому в разі конфлікту володареві варто швидко самому «забитися в найглухіший куток». Так безпечніше.»

«Виконання законів – окрема тема. В українському мозку поняття «правове поле» і «висока ідея» – дві великі різниці. Поки інші думають, як відреагувати на виклики в межах закону, українець діє. Українець, як дитина, згодний виконувати лише ті правила, які йому подобаються. Ну, або в крайньому разі, якщо «тато кулаком по столу гепне». А якісь папірці, написані якимись людцями… Ой, та не смішіть мої капці.»

До цього додамо таку річ, як українське кумівство з одного боку і любов до «своєї маленької ділянки». Отримуємо класичну формулу України в стані спокою. Влада займається своїм, народ своїм. Законів не виконують ні ті, ні інші. Соціальні ліфти… читай кумівство. Суспільство живе завдяки системі горизонтальних зв'язків і горизонтальній комунікації.

Це ні погано, ні добре. Це особливість існування груп людей. І вона, до речі, виявилася (і виявлялася – почитайте історію) надзвичайно ефективною у випадку зовнішньої загрози. Саме завдяки горизонтальним зв'язкам:

Суспільство мобілізується за лічені дні

Виробляються механізми перерозподілу ресурсів – матеріальних, владних, людських

Паралельно створюються (і впроваджуються «з коліс») одразу кілька механізмів нейтралізації загрози

У разі потреби швидко висувається нагору 1 (один) керівник, якому можна вручити практично диктаторські повноваження.

Тобто поки інші думають «як зробити за законом» або «за підручником», українці діють, наплювавши на формальні правила. Так було на Майдані, так сталося і на початку 2014 року.

Але в кожної медалі є зворотний бік. Якщо говорити про державу як механізм, то вона спирається на певну кількість вертикальних зв'язків. Зокрема обов'язкових до виконання норм. І комунікації «начальник-підлеглий». А це значна частина українців не приймає на «генетичному рівні». Будь-яка вертикальна система – персональний виклик. Її можна терпіти доти, доки існує явна зовнішня загроза. Щойно вона зникла – знесення (або спроба знесення) вертикалей.

Озирніться в історію. Був Хмельницький. Який у перервах між війнами (визвольними, справедливими, народними) займався тим, що придушував повстання проти себе як лідера цього самого визвольного, народного руху за справедливість. УНР, Директорія тощо. Щойно на фронтах затишшя – черговий переворот у молодій українській державі. Та навіть УПА. Німці пішли далі – ситуація стабільна – бандерівці та мельниківці з'ясовують стосунки за допомогою карабінів. Тобто частини українських еліт за підтримки частин українського суспільства починають самозабутньо зносити нечисленні ознаки вертикальної системи, яка виникла в період гострої фази кризи. При цьому під час такої боротьби про створення нових вертикальних механізмів практично ніхто не замислюється.

Що ми маємо сьогодні? Те саме. Був Майдан. Змінилася влада. Причому в крісла сіли далеко не лідери думок. Але сталася агресія Росії. Це мобілізувало суспільство. І українці справді вчинили диво:

• не дали розростатися сепаратистським настроям
• відновили боєздатність силового блоку
• фактично «закінчили внічию» військові дії з державою, що перевершує Україну за ресурсною базою в рази.

Але на сході «перемир'я». Стріляють менше. Є запит Майдану – реформування країни. А це, якщо говорити про успішну державу, завжди якісь рамки, якісь вертикальні системи. Останні можуть гармонійно об'єднуватися з наявними горизонтальними. А можуть їх і обмежувати (або навіть знищувати). Ось вам і конфлікт. Або безліч конфліктів, зважаючи на кількість горизонтальних систем у суспільстві.

Сюди ж варто додати такі чинники, як:

«перемир'я», а не перемога у війні

погіршення якості життя. Воно об'єктивне. Але про причини замислюватися не хочеться – це неприємно.

Важка (у фінансовому плані) зима – рахунки за комунальні послуги будуть неприємним сюрпризом для багатьох

Кількість незадоволених руйнуванням або обмеженням горизонталей. Що більш ніж логічно – будь-яка система в хаотичному оточенні викликає відторгнення та неприйняття. Причому з усіх боків.

Те, що вертикальну систему намагаються збудувати (або якщо хочете запустити модернізовану стару – яка так і не запрацювала в 1991-2013-му) представники «старих еліт». Це вже неприйняття на рівні персон, а не дій.

Потужний подразник. Це, природно, влада. Вона встановлює якісь рамки. Що не може подобатися (будь-яка людина не любить обмежень). Висновок – геть владу й обмеження. Питання «що замість них» не стоїть. Головне – геть. Це був фактичний лейтмотив минулої електоральної кампанії.

Вибори та Негатив

Якщо чесно, то найбільше розчарування викликали політичні партії. Особливо ті, хто любить себе зараховувати до «проєвропейських» або «патріотичних» сил. Насамперед ідеться про довгожителів на політичній арені (під будь-якими «новими» назвами).

По-перше, ті, хто за родом занять має відстежувати зміни настроїв, не вловили їх. І значною мірою отримали по заслугах.

По-друге, відірваність кампанії від місцевих проблем. Я вже писав, судячи з гасел, складалося враження, що обирати належить світовий уряд. Не менше.

По-третє, питання координації діяльності. Партії виявилися слабкими для потужної кампанії з перехоплення влади на себе. І замість хоча б «пакту про ненапад» зайнялися гризнею, зокрема й одна з одною.

Але найголовніше в іншому. Практично всі опоненти влади (зокрема з-поміж її «союзників») працювали не заради перемоги на місцевих виборах. Завдання було в іншому – розхитування системи. Як результат — переформатування Ради та корекція політики держави.

На перший погляд усе логічно. Але, панове, прочитайте попередній блок. Держава успішна тоді й лише тоді, коли має вертикальні системи управління. Сьогоднішня влада намагається вибудувати їх. Згоден, нерідко далеко не в ідеальному вигляді. Можна цьому заважати. Можна працювати на розвал такої системи. Але лише коли:

• ви маєте чітке й ясне уявлення, яку систему збудуєте замість цієї.
• ви маєте людський ресурс для реалізації своїх планів. Або у вас готові механізми, як отримати такий ресурс у найкоротші терміни
• ви володієте необхідним потенціалом для того, щоб брати повноту влади.
• Якщо всього цього немає, можна намагатися розхитувати систему, якщо ви маєте союзників:
• які поділяють ваші погляди
• з якими ви виробили спільні підходи до формування нової вертикальної системи
• які компенсують ваш кадровий дефіцит

В обох випадках за такі сили населення з радістю віддало б свої голоси. Тобто за тих, хто на питання «чому погана влада» відповідає конкретно, послідовно, докладно й пропонує свою концепцію. А не звичним українським «тому що!».

Поки відбувається саме останнє. Жодна із сил, що намагалися працювати на злам наявної системи, не може запропонувати своєї цілісної концепції. Та що там, навіть альтернативи вертикальним схемам, які намагається зламати. Тобто пропонує повернутися на рівень «горизонталі». Панове, це вже було раніше. І 400, і 200, і 100, і навіть 2 роки тому. Більше того, зважаючи на події 2014-2015 року, можна стверджувати, що така Україна (нездатна на відбудову потужної держави) вельми вигідна східному сусідові.

Виходячи з цього, посилення позицій БПП можна вважати позитивом цих виборів. На жаль, президентська сила далека від формулювання ідеальної (і навіть просто хорошої) концепції держави. Але вона поки єдина, яка намагається вибудувати хоч якусь систему. Що в умовах фактично війни й кризи в економіці надзвичайно важливо. Це не заслуга БПП. Це біда й діагноз політичної системи країни — інші ще гірші.

Дії влади

За цих умов дії влади були логічними та прогнозованими:

Узяти контроль над територіями там, де це можливо. Зокрема в областях, які раніше давали голоси фактично «спочилому» Народному Фронту

Через гру компроматом, домовленості та компроміси розтягнути людський ресурс колишніх регіоналів по кількох політичних проектах. І тримати щонайменше 1-2 з них як сателітів

Там, де можливо — підтримати нові групи з-поміж «місцевих бізнесменів» — представників місцевого бізнесу, які рвуться у велику політику. І тим самим зменшити вплив популістів і того самого «опозиційного блоку»

Там, де неможливо виграти самостійно або опосередковано, через «місцевий бізнес» випустити в гру кишенькові партії з колишньої ПР. І тим самим усе одно отримати контроль над територіями.

І, як бачимо, усі 4 завдання були тією чи іншою мірою успішно виконані. Навіщо? Відповідь проста – необхідно втримати ситуацію під контролем. Принаймні до кінця зими. Тобто не допустити парламентської кризи. І як наслідок, перегляду правил ухвалення рішень усередині держави. Ідеться про збереження та зміцнення створюваних вертикально-орієнтованих систем.

Природно, персональний набір «нових» лідерів громад — депутатів і мерів – далекий від ідеалу. Але він керований. Що дає змогу відносно спокійно проводити політику. Крім того, є ще один плюс, який безпосередньо пов'язаний з виборчою кампанією. Опоненти влади, природно, звинувачуватимуть Київ у всіх смертних гріхах і бідах людських. Але так мине місяць, два, пів року. І доведеться відповісти на просте питання «добре, у Києві зрада, але коли ти с***н сину організуєш вивезення сміття (подачу води, ремонт поліклініки тощо)». Або ще гірше «як розвиватиметься наше місто?». А ось із цим у значної частини критиків явні проблеми. Вони про це не думали. Та й будуть зайняті іншим – відбиванням колосальних коштів, витрачених на вибори. Що, природно, так само не додасть «любові народної».

А далі все просто. Теперішнє місцеве самоврядування — максимум на два роки. Якраз на строк, за який дуже популярні й подекуди патріотичні партійці встигнуть неабияк набриднути. З іншого боку, строк достатній для успіху тих, хто справді візьметься до діла. А це вже – кадровий резерв для тієї самої влади.

Головне в іншому — місцеві вибори навряд чи викличуть серйозні потрясіння на рівні ВР. Спокійно, природно, не буде. Можливо, буде й відставка прем'єра, уряду. Але у вигляді контрольованого процесу. Запущеного самою владою.

У такому режимі країна зможе спокійно дожити до весни-літа 2016. Коли й нові парламентські вибори можна буде проводити.

Питання «Що робити?» в позитивному ключі.

Влада, природно, не ідеальна. Система, яку вона вибудовує, так само. Але без вертикальних систем держава неможлива. Успішна держава тим більше.

І тут хочу ще раз прописати кілька ключових позитивних змін:

Запит частини суспільства на побудову (!!!) ефективної системи не зник. Більше того, він посилився. Це поки не мейнстрим, але вже помітні настрої.

Люди, які були готові йти і змінювати країну, нарешті починають розуміти важливість структур. І системності роботи. Тому свідчення нові партії та спільна робота на виборах у частині регіонів.

Теперішня влада (природно, не вся — частина її представників) розглядає місцеві вибори як відбір кандидатів на «підйом соціальними ліфтами».

Усе це дає великі надії на успіх. Україна вперше отримує групу людей, готових вибудовувати вертикальні системи. І захищати їх. Ідеться не про представників влади. А про тих, хто думає, чим замінити «систему України 1991-2013 рр.». Це ключова різниця. Раніше був прихід до влади «тому що» і вибудова системи для захисту своєї влади. Зараз ідеться про концепцію приходу до влади заради встановлення ефективних систем. Різниця в словах невелика — порядок написання. У смислах — колосальна.

Більше того, такі групи фактично вперше (так широко) пробували свої сили на виборах. Мінус у цьому процесі — його швидкість. Існує кілька десятків груп. Одні вже у вигляді партій, інші — горизонтальних структур. Їхні погляди близькі, але єдиної позиції поки немає. Але вони розуміють головне. Держава — це структури, системи комунікації. Горизонтальні та вертикальні. Держава настільки сильна, наскільки сильні структури й системи. Це стосується всього. Український прапор на Донбасі, у Криму з'явиться тоді й лише тоді, коли Україна структурно й системно зможе гарантувати його втримання. А також розвиток цих територій за своїми правилами. В інших випадках — це проєкти. Прапор повісити можна — унаслідок бравого рейду. І він висітиме доти, доки такий самий бравий рейд не здійснять твої противники.

Таким чином, завдання можна сказати сформульоване — створення структур і системна робота. Час є. Бажання так само. А з появою структур і системи з'являться й ресурси. Зокрема для входження до влади або перехоплення її. Тим більше що частина теперішнього керівництва в принципі не проти зміни підходів до державного будівництва. Просто старі еліти, виховані в СРСР і «веселій Україні 1991-2013 рр.», мало уявляють собі, як це робити самим.

Тому якщо процеси йтимуть навіть із теперішньою швидкістю, нова ВР зразка 2016 року цілком може бути набагато адекватнішою, ніж теперішній склад. А там недалеко і до докорінного оновлення влади.

Але є одне «але». Процес іде тоді, коли його підтримують. Ті самі громадяни. Як? Дуже просто:

ставити питання й вимагати відповідей. Наприклад, дістати нову владу питанням про концепцію (план/дорожню карту тощо) розвитку території. Вони ж для цього обиралися.
не очікувати формування нових структур «кимось іншим», а допомагати. Нехай не участю — то порадою, запитанням. Та навіть критикою

чуючи крики про «зраду» нагорі та вимоги «геть», ставити просте й наївне питання: «ОК. А що ви пропонуєте в цій галузі. Стисло, будь ласка, і по пунктах». Це, можливо, змусить думати частину теперішніх партій. І змінить їх. За таких можна й проголосувати.

Що стосується решти (як противників змін, так і зрадоманів) — рвати їх як Тузік грілку. Запитаннями, тролінгом, тим самим голосуванням.

І тоді, так, можна буде казати «Все буде Україна!» І справді все так і буде )
Якось так…