Заповідники в зоні АТО: «Для нас і раніше життя було війною ...»

Фото: «... Там, здається, мін більше, ніж листя».

Поглянувши на схему розміщення заповідних об'єктів на сході України, важко не помітити, що найбільші й найважливіші з них простягаються вздовж межі зони АТО. Останні півтора року повністю змінили життя працівників заповідників і національних парків. Персонал природоохоронних установ залишився по різні боки фронту: хтось поїхав, зазнавши переслідувань від проросійських бойовиків, а хтось, навпаки, залишився в заповіднику зі справою всього свого життя.

Про будні природоохоронних зон українські ЗМІ пишуть нечасто, тому мало кому відомо, що з ними відбувається з початку бойових дій. Частина заповідних земель упродовж війни перетворилася на згарище, вкрилася вирвами, окопами та бліндажами ...

Війна не оминає заповідники та національні парки. Тепер, через півтора року після її початку, підбиваємо перші сумні підсумки. З огляду на унікальність ландшафтів, рослинного й тваринного світу Донбасу, можна сказати, що будь-яка втрата природи тут є вагомою в масштабах усієї країни.

Заповідний степ і вороги

Найпростіший приклад того, як війна шкодить довкіллю, — це пожежі. Їхній неконтрольований перебіг виключно спотворює природні ландшафти. Лише за перші шість місяців конфлікту в зоні АТО сталося близько 3 тисяч масштабних займань у лісах, степах і на орних землях. Дослідження впливу вогню в зоні АТО проводили екологи міжнародної благодійної організації «Екологія — Право — Людина» (ЕПЛ) за допомогою відомостей, отриманих із супутників НАСА.

«Ми обчислили площу території, охопленої вогнем у червні — вересні 2014 року. Лише в цей короткий період полум'я знищило рослинність на 14% усієї території зони АТО. Якщо говорити про окремі типи ландшафтів, то згоріло 18% загальної площі лісів, 23% — степів і 14% — орних земель, — розповідає еколог ЕПЛ Катерина Норенко. — Очевидно, під вплив цього руйнівного чинника потрапили й заповідні об'єкти. Сьогодні в нас є дані про масштабне пошкодження вогнем 23 заказників. Але найбільшої шкоди дикій природі завдали згарища на місці відділень Луганського заповідника «Луганський степ» і «Трьохізбенський степ», регіональних ландшафтних парків «Донецький кряж» і «Зуївський», а також у великій частині національного парку «Святі гори».

Водночас зона АТО окреслила ареал поширення незаконного видобутку корисних копалин на Сході. Активісти Національного екологічного центру України досліджують це питання вже не перший рік.

«Площа незаконних кар'єрів для відкритого видобутку вугілля в Луганській області за президентства Віктора Януковича потроїлася й досягла 57 км2. Ці масштабні вугільні промисли нещодавно були орієнтовані виключно на нелегальний експорт до Росії. Копанки в межах зони АТО охопили простір, що дорівнює двом третинам її заповідних територій. Тому дивуватися нічому: від цього промислу постраждали деякі заказники, — розповідає дослідник-еколог Григорій Коломицев. — Тепер, користуючись режимом окупації, відсутністю органів контролю, у зоні АТО ще більшими темпами розгортається відкритий видобуток вугілля. Лише 2015 року копанки пошкодили п'ять заказників».

Луганський природний заповідник має чотири відділення, два з яких на окупованій території й одне на звільненій. Адміністрація заповідника, розміщена в Станиці Луганській, однією з перших відчула появу «ЛНР». Ще під час існування самопроголошеної «держави» кілька груп бойовиків навідувалися до його контори. Усе цінне майно природоохоронної установи, включно зі службовими автомобілями, пішло на «потреби республіки». Директора, а також кількох наукових співробітників бойовики записали в «агенти «Правого сектору» й оголосили в розшук. Усі працівники, що були активістами луганського євромайдану, мали швидко залишити область разом із родинами.

«Я працював у заповіднику понад шість років, дружина — теж. Щойно почався конфлікт на Сході, я став волонтером, допомагав українським військовим у нашій області. Після перших збройних сутичок ми організовували вивезення поранених, купували амуніцію, продукти, медикаменти для бійців. Але після захоплення сепаратистами Станиці Луганської та деяких населених пунктів мене й інших хлопців, які допомагали українській армії, почали переслідувати. Я особисто був занесений у розстрільний список. Поїхати ми вирішили лише тоді, коли українська влада зовсім втратила контроль над областю, а міліція перейшла на бік сепаратистів, — розповідає луганчанин Сергій Глотов. — Мені дуже подобалася робота в заповіднику, я мріяв про неї з дитинства, хотів розвивати його. Тепер у деяких місцях там, здається, мін більше, ніж листя. Про повернення поки не думаю. І не зможу думати до остаточного звільнення та зачистки території».

Увесь час, поки адміністрація заповідника була захоплена, жодне з його відділень, навіть у межах підконтрольної Україні території, не функціонувало належним чином. Сьогодні Станиця Луганська знову має законну владу.

Контора заповідника відновлює роботу, хоча й залишається в прифронтовій зоні, де небезпечно перебувати колишнім активістам луганського Майдану та патріотично налаштованим місцевим жителям.

Друге відділення Луганського заповідника, відомий «Луганський природний заповідник», лежить практично на кордоні з РФ, тому російські бойовики заїжджали сюди з перших днів сепаратистського заколоту. Навесні 2014 року тут сталася масштабна степова пожежа, яку гасити вже було нікому й нічим. Адже пожежна техніка та службові автомобілі заповідника теж із перших днів були «вилучені для потреб молодої республіки». Тому вся територія «Провальського степу» вперше за багато десятиліть згоріла дотла.

Ще одна частина Луганського заповідника, «Трьохізбенський степ», — біля села Трьохізбенка, відомого з військових хронік. Заповідник розкинувся осторонь населених пунктів. У минулому, ще до оголошення цієї території природоохоронною, тут був військовий полігон, тому обстріли 2015 року не завдали природі непоправних втрат. Водночас адміністрація заповідника діє саме в Трьохізбенці. Окрім пожежі, спричиненої обстрілами, є ще одна проблема: частину угідь бойовики перетворили на мінне поле.

У тему: Степ без індустріального чаду
«Буде Україна — будуть і заповідники. Уже понад рік жоден із них в окупованому Донбасі не працює як наукова установа. Територія замінована, фахівці виїхали й повертатися особливо нікуди», — розповідає науковий співробітник «Трьохізбенського степу» Володимир Тимошенков. Чоловік мав залишити зону АТО разом із родиною, коли стало зрозуміло, що село стане стаціонарною мішенню для російських «Градів».

На думку Володимира, Україна повинна зберегти заповідники як наукові установи, попри окупацію, і чекати, доки їхню повноцінну роботу можна буде відновити. Що ж до заповідних територій у прифронтовій зоні та безпосередньо на лінії розмежування, то вчений вважає за потрібне тимчасово реорганізувати їхню охорону, безпосередньо долучивши до контролю за ними армію. Це вбереже заповідники і від місцевих жителів, і від самих військових, які також можуть істотно зашкодити природі.

Роздивитися з космосу

Український степовий заповідник розташований у Донецькій області й теж має кілька відділень: два з чотирьох окуповані «ДНР», одне вже звільнене. Українські біологи прагнули зробити заповідною Хомутівську цілину ще в 1920-х. Відтоді й донині ця ділянка — останній еталон неораного приазовського чорноземного степу. Жодної іншої цілини в краї не лишилося. У 2016 році планували відзначати 90-ту річницю створення заповідника. Але його окупували «донські козаки», мотивуючи необхідність свого контролю тим, що в ньому утримуються коні — мовляв, це ж так очевидно: коні, «козацтво» ...

Коней, які стали причиною особливої уваги бойовиків у природоохоронній зоні, випасають у заповідних угіддях. Понад півстоліття фахівці Інституту ботаніки НАН України вивчали в «Хомутівському степу» механізми збереження степового ландшафту. Сьогодні адміністрацію заповідника без жодного майна переведено до сусіднього — «Кам'яні могили». Частина працівників відмовилася поїхати й покинути напризволяще тварин, що живуть у підсобному господарстві заповідника.

Поставивши за мету знайти фото понівечених війною природоохоронних зон в інтернеті, ви зіткнетеся з певними труднощами. Вести такі фотохроніки під час бойових дій майже нікому. Проте це принципово робить головний учений розташованого неподалік Слов'янського заповідника «Крейдова флора» Сергій Лиманський. Торік тут точилася багатомісячна боротьба за міст через Сіверський Донець у селі Закотне.

Facebook-сторінка еколога містить безліч фотографій вирв, окопів, укріплень і згорілих лісів. Сергій самостійно відшукує в заповіднику розтяжки та невибухлі боєприпаси, щоб уберегти від лиха колег. Приїхавши працювати сюди ще у 1980-х, він живе біля гір досі. Не виїздив навіть тоді, коли заповідник охопили бої.

У приватній розмові вчений жартома називає себе «служителем гір» і бажає, щоб іншим заповідникам не випала така зла доля, як «Крейдовій флорі». Каже, що зараз головне — вберегти природоохоронні зони вздовж лінії розмежування, все одно всі окуповані землі повернуться до України, як повернулася після кількох місяців окупації «Крейдова флора».

Трохи північніше Новоазовська є ще одне відділення заповідника — «Кальміуське». Мабуть, саме в ньому найбільша terra incognita Донбасу. Так дивно вивітрені скелі-останці, як у цій місцевості, можна побачити хіба що в Казахстані чи Центральній Африці. Кілька тижнів тут тривали обстріли з російської території, після чого смуга підконтрольних «ДНР» земель розширилася на захід по лінії Новоазовська. Пожежі, що виникли того дня, добре видно на теплових супутникових знімках НАСА.

Національний парк «Святі гори» — найвідоміша природоохоронна територія Східної України. Ще 1914 року харківські біологи Валерій Талієв і Георгій Бризгалін запропонували створити саме тут перший національний парк на землях України за зразком американських.

Сьогодні це єдиний у Донецькій області національний парк. До речі, у Луганській області нацпарків немає взагалі.

Святогірська лавра, крейдові гори та широка заплава Сіверського Дінця тепер огорнуті зовсім новою атмосферою. Варто сказати, що «Святі гори» — це лісові масиви, які оточують місто Слов'янськ. Перші бої АТО відбулися саме тут, на території парку. Мені довелося побувати в «Святих горах», коли сили АТО вже відтіснили бойовиків південніше, до нинішньої лінії розмежування. Враження були більш ніж приголомшливими: ліс перетворено на нескінченне мереживо критих окопів і бліндажів, збудованих із того ж лісу ... Багато дерев пошкоджено вибухами. Велике згарище, що утворилося внаслідок обстрілів, займає площу трохи менше 1 тис. га. При цьому більша частина лісів замінована, а в землі чимало невибухлих снарядів.

Сьогодні «Святі гори» звільнені від бойовиків. Директор парку повернувся з фронту, де звільняв територію самого парку та решти Слов'янського району, і знову працює в заповідній установі.

Найбільше від війни постраждав Регіональний ландшафтний парк «Донецький кряж».

Тут розташована загальновідома Савур-могила — найвища точка кряжу. Перебуваючи на ній, одразу розумієш, що Донецький кряж — це дуже старі гори. Під час Другої світової війни тут точилися запеклі бої; так і зараз: одні з найбільш масштабних битв АТО відбулися тут. Катерина Норенко разом із колегами порахувала кількість вирв від вибухів великокаліберних боєприпасів у районі Савур-могили. Лише за знімками з космосу можна розгледіти понад 16 тис. вирв діаметром від 1 м до 12 м. Екологи мусять констатувати, що майже вся територія парку (понад 3 тис. га) була знищена пожежами під час боїв.

«Сума збитків, завданих лише території регіонального ландшафтного парку „Донецький кряж“ унаслідок згоряння лісів, становить близько 13,89 млрд грн. Однак ми не маємо можливості оцінити кількість знищених рослин, занесених до Червоної книги України; не можемо оцінити навіть приблизну кількість тварин (включно з комахами та іншими безхребетними), збитків, заподіяних ґрунтовому покриву внаслідок вибухів. Усе це становить у десятки разів більшу суму, розрахувати яку неможливо», — розповідає Катерина.

Озвучена екологами сума збитків значно перевищує будь-які інші суми, що раніше називалися як ілюстрації масштабів шкоди, завданої Україні війною.

У тему: Як українські вчені з окупованих територій рятують свої дослідження
Насправді можна перелічити безліч інших негативних наслідків. Багато заказників знівечено вирвами від вибухів. На території низки заповідників викопано окопи та збудовано інші фортифікаційні споруди. Крім того, фортифікації зведено також і далеко за межами зони АТО: на Харківщині, у Національному природному парку «Дворічанський», який розташований на кордоні з Росією. Тут, без відома дирекції парку, це зробили самі бійці АТО. За межами зони антитерористичної операції на території Регіонального ландшафтного парку «Ізюмська лука» на Харківщині, а також на території заповідної зони «Святих гір» невідомі особи здійснюють масові вирубки лісу, пояснюючи це «потребою армії в деревині».

Співпрацювати, щоб вижити

Заслуговує на увагу історія Національного природного парку «Меотида». Цей парк включає в себе все узбережжя та приазовські коси в межах Донецької області. Його адміністрація розташована в Новоазовську. Парк, який було створено не так давно, опинився в особливій ситуації. За одну ніч територію Новоазовська було окуповано. Багато проукраїнськи налаштованих громадян виїхали з міста на підконтрольну Україні територію. У результаті склалася ситуація, коли переважна більшість його території опинилася поза управлінням адміністрації парку.

Влітку 2015 року на окупованій частині національного парку було проведено зйомку рекламного ролика про «військовий флот Новоросії», через що було знищено п'ятдесятитисячну колонію строкатодзьобих качок. Через відсутність служби охорони нацпарку зросли масштаби рибного браконьєрства в акваторії «Меотиди».

На відео, яке тепер неважко знайти в мережі інтернет, видно вишку та паркан заповідної зони парку.

Тим часом у «паралельній реальності» «ДНР» 3 червня 2015 року окуповані території «Меотиди» та заповідника «Хомутівський степ» оголосили «біосферною особливо охоронюваною природною територією республіканського значення «Хомутівський степ — Меотида». Аналогічно регіональні ландшафтні парки «Донецький кряж» і «Зуївський» перейменували на «республіканські ландшафтні парки», а також створили їхні адміністрації, підпорядковані органам «ДНР».

Для заповідних територій це певним чином шанс пережити окупацію. Мені вдалося поговорити з директором окупованої «Меотиди» Олександром Міхеєвим, який рішуче налаштований зберегти заповідні території, що потрапили під контроль «ДНР», недоторканими. Розповідає про перші успіхи.

На прикладі «Меотиди» можемо побачити психологічний тиск, під який потрапила велика кількість жителів Донбасу. Частина працівників усе покинула, поїхала й намагається створити нову адміністрацію парку, інша — залишилася в «ДНР» і намагається вберегти як контору парку, так і його територію від численних «свіжих ідей молодої республіки». Дати моральну оцінку діям кожної з названих груп працівників «Меотиди» вкрай складно: перебуваючи по різні боки вимушеного кордону, ці люди намагаються врятувати національний парк, у який прийшла війна.

Міністерство екології та природних ресурсів України перереєструвало парк на містечко Мангуш, де тепер перебувають працівники, велика територія та ... голі стіни офісу, в яких біологам незабаром доведеться перечекати зиму.

Громадська організація «Друзі парків» оголосила про збір меблів і техніки для офісу української частини «Меотиди». Перший візит зі зібраним обладнанням планується вже на початку листопада. Долучитися до благодійної кампанії може кожен, у кого є зайва полиця, стіл, принтер чи ноутбук.

Проте, як вирішити проблему окупованих заповідників, незрозуміло досі. Підтримувати наукові установи на непідконтрольній території неможливо, як не можна просто залишити напризволяще території, що охороняються майже 90 років.

Володимир Тимошенков каже: «Ми ж працюємо в заповіднику ... Хіба нам ніколи не погрожували зброєю, не стріляли в наш бік? Нам і раніше життя було війною, яку ми самі обрали».

***

Основними чинниками погіршення стану заповідних територій унаслідок бойових дій на сході України є:

• втрата природних ландшафтів унаслідок пожеж;

• фізичне пошкодження території вибухами та під час проїзду важкої техніки;

• спорудження фортифікацій і укриттів (пошкодження ландшафту та вирубка лісів);

• втрата контролю за лісокористуванням і видобутком корисних копалин;

• забруднення території продуктами вибухів боєприпасів і через пошкодження об'єктів промисловості.

Загалом виявлено 38 об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) у Донецькій та Луганській областях, повністю або частково пошкоджених унаслідок впливу одного чи кількох зазначених чинників. Також усі установи ПЗФ або їхні відділення, розміщені в межах зони АТО, є тимчасово втраченими як діючі державні органи.