Заступниця голови Антикорупційного бюро Латвії: зі злочинцями спілкуватися простіше, ніж з політиками

Бюро із запобігання та боротьби з корупцією (БЗБК) Латвії на початку жовтня виповнилося 10 років. Таке порівняно маленьке за віком антикорупційне відомство уже відоме гучними справами далеко за межами країни: арешт двох мерів Юрмали, затримання посадовців Ризької думи, затримання голови правління найбільшої латвійської залізничної компанії Latvijas Dzelzcels («Латвійська залізниця», LDz).

В Україні бюро з боротьби з корупцією тільки створюється. На цьому етапі скандали виникають ще не через гучні справи бюро, а навколо відомства, нових призначень.

На початку 2015 року прем'єр Латвії заявила, що планує відправити до України одного зі своїх експертів із БЗБК. Пізніше в ЗМІ з'явилася інформація, що консультувати українських борців із корупцією приїде заступниця голови БЗБК Юта Стрике. Офіційно цю новину перші особи країни не підтвердили. Пані Юта, яка перебуває на керівних посадах у бюро Латвії з перших днів, розповіла про свій досвід роботи в БЗБК.

– Цього року бюро виповнилося десять років. Ви на керівній посаді від самого початку. Пам'ятаєте, як і чому створювався головний антикорупційний орган Латвії?

– У Латвії антикорупційне бюро створили не тому, що політики зрозуміли, що в країні багато корупції.

У Латвії бюро створили насамперед тому, що представники Світового банку та інші міжнародні організації сказали, що з таким рівнем корупції Латвія не може вступити до ЄС і НАТО. І для того, щоб вступити, ми маємо вжити рішучих заходів. Тому в країні почали створювати Бюро із запобігання та боротьби з корупцією.

– Ви брали участь у конкурсі на посаду керівника бюро, проте стали заступницею. Як так вийшло?

 – Це був 2003 рік. На той момент я працювала в поліції безпеки Латвії. На першому та другому конкурсі на посаду керівника бюро нікого не обрали. Я взагалі тоді ще не подавала заяви. Потім колеги мені сказали, що якщо ми хочемо щось змінювати — необхідно брати участь, бо інакше нічого не зміниться. І я це розуміла.

У мене є товариш, який затримував торговця наркотиками п'ять разів. Його засуджували. В'язниця. Три-чотири місяці, його дружина продала машину — заплатили гроші — він знову продає наркотики біля школи. І ти розумієш, що доки ти не посадиш цього прокурора, який його звільнив, — ти до пенсії цього злодія садитимеш.

Я вирішила піти на конкурс. Відбір був дуже серйозний, у комісії сиділи: державний контроль, Transparency International, міністр внутрішніх справ, генеральний прокурор... За результатами конкурсу мене обрали кандидаткою на керівника БЗБК. Кабінет міністрів затвердив. Далі мою кандидатуру відправили на затвердження парламенту. У той час парламентські голосування були закритими.

Я пройшла всі фракції, вперше побачила політиків. І мені кожна фракція, усі політики казали: «Так, ти підходиш. Ти пройдеш». Потім відбувається голосування, і за мене проголосували близько 40 депутатів (40% — УП). У громадськості був шок, оскільки публічно, по телебаченню, політики мене підтримували, а потім, на закритому засіданні, проголосували проти. Проте тодішній в. о. керівника бачив результати конкурсу, який я пройшла, і прийняв мене на посаду заступниці.

– Як Ви набирали людей до бюро: якості, критерії, освіта? Як створювали свою команду?

– Коли я прийшла, єдиного колективу ще не було. Проте мені дуже пощастило, бо через конкурс набрали багато дуже розумних і чесних людей. Але були й такі, яких довелося звільняти. Частину працівників я добре знала. Бо якщо ти активно працюєш у сфері боротьби з корупцією, ти знайомишся з багатьма людьми.

Також ми запровадили такий негласний критерій оцінки: якщо ти когось рекомендуєш, а потім він виявиться нечесним, то ти звільняєшся разом із ним. І коли мені хтось пропонував узяти на роботу друга, то я питала: що, як він виявиться злодієм, підеш разом із ним? Хлопці, жартуючи, це питання ставили так: «Зуб за нього даєш?».

– В Україні кандидатів на посаду в НАБУ перевіряли на поліграфі. Як Ви перевіряли своїх співробітників на чесність?

– Якщо ти помилишся щодо хорошої людини й вважатимеш її нечесною, то вона не зможе самореалізуватися. Навіть якщо людина чогось не знає, не розуміє. Дуже важливо не зламати крила своїми підозрами, своїми якимись дисциплінарними справами ... Необхідно довіряти. Найскладніше й найважливіше в житті та на посаді керівника — це бути справедливим.

– У команді були зрадники: люди, які виносили інформацію з бюро, чи? ...

– Були. Це був шок для нас. Один працівник, якому довіряли зберігання коштів, вилучених під час обшуків ... Тобто гроші, на яких були відбитки пальців. Він їх привласнив. Інший випадок: незаконна передача інформації суб'єктам, які були зацікавлені в цій інформації.

– Як Ви вирахували цих людей? Покарання було?

– Якщо колектив на 90–95% здоровий, він сам знайде. Тоді наш колектив самостійно вирахував зрадників. Працювали із запальним азартом, бо ... Ну як? Є команда, яка не спить уночі, яка думає, як затримати, як зібрати докази: вистачить доказів, не вистачить... І тут ти розумієш, що хтось «зливає» інформацію.

Ти розумієш, що в команді є зрадник, який працює проти своїх. Ми їх затримали. Був суд. Двох посадили. Тобто ми дали сигнал усім своїм: якщо ти вчиниш злочин, то жодного звільнення з роботи, жодного штрафу, ти сидітимеш у в'язниці. У таких організаціях повинні працювати люди, у яких є мета й місія.

– Чи здійснювали на Вас тиск? Можливо, не давали відкрити якусь справу або не давали збирати факти?

– Тиснути можна лише на того, кого можна «придавити». Якщо ви виключно слухатиметеся керівництва: звільнити — звільняю; затримати — затримую. Якщо ви до цього готові, то завжди це робитимете. Якщо хочете досягти справедливості та правди, то це набагато складніше — ви повинні думати, читати, ви повинні суперечити керівництву, усвідомлювати, що вас можуть звільнити, відсторонити. І головне — ви повинні розуміти, що кар'єризм — це не той шлях, який ви обрали.

– Вам пропонували хабарі?

– Я від самого початку роботи в бюро дала зрозуміти, що маю інші цілі та пріоритети, тому навіть ніхто й не пробував. Може, комусь і пропонували. Мені — ні. Тиск був.

– Що це був за тиск? Погрози були?

– Через ЗМІ. Реакція в усіх завжди однакова: затримуєш посадовця — це політичне замовлення; затримуєш дільничного інспектора — це політичне замовлення. Я знову проводжу паралель між простими злочинцями та політиками — у перших усе просто: опір злодія — тікати, опір грабіжника — битися, опір політика-корупціонера — адвокати, преса, члени партії...

І ви не думайте, що це легко. Ви затримуєте мера якогось міста. Він проводить пресконференцію — вас поливають брудом. У нього багато грошей, щоб подати до Європейського суду, найняти десяток адвокатів.... Він робить із цього шоу.

– У місцевій пресі дуже багато публікацій про те, що в Вас конфлікт із керівником БЗБК? Він у судовому порядку намагається понизити Вас на посаді... Що це за конфлікт?

– Я заступниця начальника бюро й відповідаю за оперативно-слідчу роботу. З кожною вдалою кримінальною справою зростає кількість впливових людей, які хочуть зруйнувати команду бюро будь-якими способами. Вважаю, що нинішній начальник бюро є виконавцем чужої волі й систематично незаконно намагається звільнити багатьох досвідчених працівників бюро, а також заважає нам працювати й не дає мені виконувати мої обов'язки. Черговий виток еволюції в боротьбі з корупцією…

– Як будувалася співпраця з СБУ, МВС, прокуратурою? Це співпраця чи конкуренція?

– Часу минуло багато ... Стосунки були дуже різні. Здебільшого ми розраховували тільки на себе, оскільки співпраця — це дуже крихка річ, яку дуже важко збудувати й легко зруйнувати. Співпраця дуже важлива, але можлива лише тоді, коли ти довіряєш правоохоронним органам на рівні керівництва або принаймні на рівні середнього керівника... Якщо ти не знаєш людину або не віриш їй: то виникає питання, чи не «злиє» вона інформацію, над якою ти працював два роки…

– Чи перешкоджали бюро — МВС, СБУ, прокуратура? Адже БЗБК було створено саме тому, що наявні правоохоронні органи не справлялися зі своїми функціями?

– Проблеми були. Навіть багато. Але в принципі ми від цього ставали тільки сильнішими. У нас до того, як було створено бюро, його функції виконували економічна поліція, поліція безпеки, державна поліція, митна служба ...

– Після створення бюро Ви забрали в цих правоохоронців справи, що були у сфері повноважень і функцій бюро?

– Ні, ми не забрали справи. У нас було таке право, але ми не забрали.

– Чому?

– Тому що ... Ну, наприклад, вам необхідно написати картину. Ви хочете взяти картину іншого художника й перемалювати її.

 – А якщо цей художник уже кілька років малює і він уже смертельно хворий?

– Якщо хтось бере хабарі, великі хабарі, то він їх усе одно братиме. Отже, навіщо доводити, що він брав хабар рік або два тому, якщо ти можеш упіймати його зараз? Корупція настільки латентна й секретна річ, що дуже важливо зібрати докази в той момент, коли вона відбувається, у момент учинення злочину.

Я думаю, в Україні, так само як і в Латвії — у вузьких колах — знають, хто бере хабарі. Тобто ти знаєш, що людина зараз бере хабарі — навіщо тобі доводити, що вона три роки тому брала гроші — візьми її зараз і так, щоб суд не міг нічого заперечити.

– А чи часто судді намагаються заперечити?

– Є справедливість і є докази. Чи достатньо доказів, часто оцінюється судом суб'єктивно. Ти опитав двадцять громадян, а судді тобі кажуть, чому ти не опитав ще двадцять, які також живуть у цьому ж будинку. Ми іноді з литовськими колегами з певним острахом усвідомлюємо, що якщо ти працюєш у бюро, ти не маєш права на помилку. Тобто якщо ти відправляєш справу до суду — у тебе все має бути так, щоб судді не змогли оскаржити твій фактаж і закрити справу.

– Тобто судді не завжди об'єктивно оцінюють докази? А чи затримувало бюро суддів?

– Дуже складно працювати проти суддів. Бо вони щодня займаються вивченням доказів. Проте затримання були. В одному районі Риги був суддя, який брав хабарі, і був голова суду, який розподіляв справи.

Вони працювали за домовленістю. Нам вдалося записати, як вони брали гроші за швидкий розгляд виконавчих справ телекомпанії щодо боржників. Суддям платили за швидке вирішення питань, щоб якомога швидше отримати виконавчі листи й почати стягнення коштів із боржників. Це справа, де вже засудили і де вже відсиділи. Це були залишки радянського часу.

Мені взагалі не зрозуміло — у суддів хороші заробітні плати, хороші пенсії ... Проте є звички. Був ще один голова районного суду Риги. Він займався корупційними махінаціями багато років і не міг кинути. Він набрав фіктивних працівників: архіваріуса, помічника, бібліотекаря, а їхні гроші сам витрачав.

Тобто фактично цих працівників не було, проте гроші їм нараховувалися, і ці гроші суддя забирав собі. Отже, служитель Феміди отримував другу зарплату. І він це робив настільки давно й довго, що вже просто не міг зупинитися. І поки йому в наручниках пояснили, що цього робити не можна, — він не зупинявся.

– Уявіть ситуацію, що Ви дуже довго працювали над справою: збирали докази, проаналізували велику кількість документів, спілкувалися з різними інформаторами... Передаєте справу до суду. І розумієте, що суддя вже отримав хабар за «правильне» вирішення справи. Що робитимете?

– Перше, я розумію, що ми погано працюємо, оскільки цього суддю ще не засуджено. Відповідно, у нас були неправильні пріоритети. Є недоліки. Друге, працюватимемо краще.

– В Україні НАБУ тільки формується. Обрали слідчих. Ще тільки обирають прокурора, а громадськість уже вимагає результатів. Коли перші результати з'явилися у Вас? Чи була критика бюро?

 – Так, критика була й завжди буде. Бо нова організація, їй довіряють і всі чогось чекають. Коли обрали першого керівника бюро — одразу з'явилися звинувачення. Він був єдиним, кого обрали. У нього не було ні працівників, ні приміщень.

Треба було проводити конкурс, а це все час. І вимоги були такі: ми сьогодні створили бюро, чому воно вчора не затримало всіх міністрів. Проте раніше ніж через півроку чекати перших результатів — це нереально. Тим більше, вони мають бути якісними.

Політики займаються популізмом. Проте бюро не має права цього робити, не має права вестися на популізм. Якщо немає доказів — бюро не затримує, є докази — затримує. І якщо якийсь високопосадовий політик каже, чому Бюро когось не затримало, це не означає, що воно має когось затримати. Насамперед — докази.

І є ще одна проблема. Бюро може зробити все, що від нього залежить, а далі відправити справу до прокуратури. Прокуратура може справу довго «маринувати». І судді можуть розглядати справу п'ять років, десять років ... І ось ця судова тяганина — лягає плямою на бюро. Бо наші справи не пройшли три судові інстанції, і вироку — немає.

– Найскладніші, гучні справи?

Найскладніші справи — це не лише затримання публічних високопосадових політиків, суддів. Це справи, де великі корупційні гроші перераховуються рахунками кількох десятків країн, зокрема через офшори. Для оперативних працівників — коли місяць не ночуєш удома, сам збираєш інформацію, по п'ятнадцять годин сидиш у машині в очікуванні підозрюваного… Це складно.

Ну а найвідоміші: затримання й посадка мерів Юрмали, численні арешти високопосадовців Ризької думи, затримання голови правління Латвійської залізниці, міжнародна справа з Латвенерго, де також були замішані посадовці… Багато було. Усього не пригадати.

– Як Вас називають колеги?

– Хтось із політиків одного разу назвав мене Жанною д'Арк, а я спитала: як давно вони хочуть мене спалити? (сміється — авт.)

– ЗМІ Латвії поширили новину, що Ви приїдете консультувати представників Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Вам про це щось відомо?

– Знаю, що прем'єр-міністр збирався когось із представників нашого бюро відправити до України в ролі консультанта. Проте я не можу коментувати цю інформацію. Оскільки про те, що я нібито їду до України, почула по телебаченню в травні цього року. Серйозних офіційних детальних перемовин зі мною не було.

– Ви б поїхали?

– Якщо це буде можливо й необхідно для українських борців із корупцією — обов'язково поїду.
П