Анна Єльська: "Без незалежної міжнародної експертної оцінки наукових установ "оптимізація" безглузда"

Привид "оптимізації" блукає академічними інститутами. Наукові працівники з тривогою чекають завтрашніх новин, картаючись здогадами — над ким завис дамоклів меч скорочення чи звільнення?

Процес т.зв. оптимізації отримав офіційний старт — після новорічно-різдвяних свят вийшла постанова президії НАН України №11 від 20.01.2016 р., що викликала бурхливе обговорення в науковому середовищі. Ситуація з фінансуванням академічних установ украй складна — за інформацією НАНУ, не вистачає від 15 до 40% коштів на утримання штату співробітників. Багато хто "добровільно" бере відпустки за свій рахунок, звичними стали чотириденний, а тепер і триденний робочий тиждень, переведення на 0,5 і навіть 0,25 ставки. Фінансова асфіксія, як результат критично низької підтримки науки в Україні, змусила керівництво головної наукової організації країни терміново вживати рятувальних заходів. Проте процедура "оптимізації" викликає багато запитань. Кого скорочуватимуть і на підставі яких критеріїв? Чому скорочення мають провести до 25 квітня, а не до 1 серпня — дати, зазначеної в Законі України "Про Державний бюджет на 2016 рік"? Чому процедура розподілу коштів на утримання наукових установ і президії НАНУ позбавлена прозорості? Чому фінансування урізається до початку оптимізації — де логіка? Власне, це слугувало приводом для інтерв'ю з директором Інституту молекулярної біології та генетики (ІМБГ) НАН України, академіком НАНУ Анною ЄЛЬСЬКОЮ. Є й інший привід — нагородження її Золотою медаллю ім. В.Вернадського. Разом з А.Єльською найвищої відзнаки Національної академії наук України удостоєно професора Ентоні Тернера (Швеція).

Вручення нагороди ЄБА у Відні 

— Анно Валентинівно, спершу про приємне. Розкажіть коротко, за які наукові заслуги ви і ваш закордонний колега отримали найвищу нагороду НАН України? 

— Для мене це була цілковита несподіванка, і, звісно ж, приємна. Але, відверто кажучи, я не можу по-справжньому радіти нагороді, хоча це дуже велика честь. Адже коли на твоїх очах знищують науку в Україні, справу всього твого життя, коли інститут на межі знищення, то відчуваєш скоріше почуття депресії...

Золотої медалі ім. Вернадського я удостоєна за два напрями моєї наукової діяльності. Один — суто теоретичний, а інший — прикладний. Перший напрям — новий у молекулярній біології — ми починали багато років тому разом із Геннадієм Харлампійовичем Мацукою. Нас зацікавило питання, яке взагалі мало хто вивчав, — біосинтез білка в тварин. Тоді дослідження проводили здебільшого на бактеріях, дріжджах, і отримані результати автоматично переносили на організм тварин. Нам вдалося виявити особливий, дуже цікавий механізм, який регулює біосинтез білка у вищих еукаріотів. Явище "функціональної адаптації тРНК до синтезу специфічних білків" було зареєстровано як відкриття. Подальшими дослідженнями, зокрема, показано, що один із головних чинників біосинтезу білків у тварин існує у двох формах, і одна з цих форм за певних умов стає онкогенною. Зараз ми намагаємося зрозуміти, чому це відбувається.

Другий напрям моїх наукових інтересів пов'язаний із біомолекулярною електронікою та аналітичною біотехнологією. Ми займаємося створенням біосенсорів — аналітичних приладів для медичної діагностики, біотехнології, харчової промисловості, екологічного моніторингу. За допомогою сенсорного датчика можна дуже швидко, буквально за лічені хвилини, визначити забруднення води (наявність у ній хімічних речовин, токсинів, солей важких металів), перевірити якість харчових продуктів, визначити вміст важливих метаболітів у крові тощо.

У цьому напрямі ми вже багато років співпрацюємо з професором Ентоні Тернером (Швеція), який по праву вважається батьком біоелектроніки. Найвідоміший і найпоширеніший у світі біосенсор — глюкометр для використання в домашніх умовах — розроблений під його керівництвом.

У галузі біосенсорики наш інститут посідає одне з провідних місць у Європі, роботи наших учених знають у всьому світі й широко цитують у міжнародних виданнях. У нас є закордонні патенти (щоправда, спільні, бо самі ми не в змозі заплатити за патентування за кордоном). Новим кроком у цьому напрямі останніми роками стала розробка сенсорів на основі біоміметиків (від лат. bios — життя і mimesis — наслідування), т.зв. молекулярно-імпринтованих полімерів, і використання наноструктур.

Демонстрація біосенсора журналістам 

— Академічній науці дорікають у неефективності, у тому, що не дає прикладних розробок. Ваші біосенсори сьогодні затребувані?

— За кордоном — так, тоді як в Україні, попри величезний споживчий попит, їх нікому виробляти. Ми б могли забезпечити дешевими глюкометрами всю країну або забезпечити сенсорами (на сечовину й креатинін) усі клініки, де займаються гемодіалізом. Крім біосенсорів, в інституті є ціла низка розробок для ранньої діагностики онкозахворювань, зі створення вітчизняних ліків, застосування стовбурових клітин тощо, які чекають на впровадження. Подібна ситуація в багатьох академічних інститутах. Але все впирається в те, що в нас у країні немає інноваційної інфраструктури. Це наша головна біда — в Україні майже повністю відсутня інноваційна інфраструктура, створення якої, наприклад у США, американські економісти вважають найбільшим досягненням другої половини ХХ ст. Така структура, поряд із відродженням промисловості, абсолютно необхідна, щоб вивести країну з прірви, як це свого часу було зроблено в Німеччині, Японії та Південній Кореї.

— В ІМБГ проводиться широкий спектр досліджень у сучасних наукових напрямах — геноміка, молекулярна та клітинна біотехнологія, біоінформатика, біомедицина. Це переважно дороговартісні дослідження. Як виходите зі становища, адже на обладнання й реактиви статті витрат не передбачені?

— Завдяки співпраці із зарубіжними країнами, які просто елементарно нас підтримують. Дуже допомагають поляки, особливо Міжнародний інститут молекулярної та клітинної біології. Наші хлопці приїжджають туди на два місяці й проводять дослідження. Адже в нас часто немає потрібних реактивів і ферментів, причому деякі з них коштують надзвичайно дорого.

Останнім часом в ІМБГ щороку виконується близько 15 міжнародних дослідницьких грантів, 50—60 грантів НАНУ та МОН. Завдяки цим грантам, головним чином міжнародним, і дослідницькій роботі в інтернаціональних командах ми маємо низку результатів світового рівня. Насамперед це стосується геноміки онкологічних, нейродегенеративних і спадкових захворювань, виявлення механізмів виникнення мутацій у генах, розроблення молекулярних тестів для ранньої діагностики тяжких захворювань, проблем виявлення механізмів корекції помилок, що виникають під час роботи біологічних систем тощо. Роботи опубліковано в міжнародних журналах із високим імпакт-фактором, понад десять учених інституту входять до списку 50 найцитованіших учених України.

У Міжнародному інституті молекулярної та та клітинної біології на конференції у Варшаві (Польща), 2009 

— Зараз часто можна почути, що наука має бути самоокупною, держава не повинна витрачати на неї кошти, тим більше що зараз криза, незгасна воєнна агресія на Сході, маса соціальних проблем.

—Я не знаю науково-дослідної установи в галузі фундаментальних наук про життя, яка б працювала лише на грантах, без підтримки держави та приватних фондів, а мені довелося побувати в багатьох країнах і спілкуватися на міжнародних форумах із представниками більшості країн світу. І це при тому, що розмір грантів у цивілізованих країнах незрівнянний із жалюгідними крихтами, що виділяються в нас. Тому заклик народного депутата В.Пинзеника "до принципово іншої філософії фінансування науки, переходу від системи утримання установ до оплати замовлень", хоч на перший погляд і здається "революційним", по суті є не просто хибним, а навіть небезпечним. За відсутності міжнародної експертизи такий підхід у реаліях нашої країни — це безмежне поле для корупції, а фундаментальна наука просто загине. А саме фундаментальна наука є інформаційним і кадровим базисом для розвитку інновацій, нових технологій, зокрема медицини, промисловості й аграрного сектору, створення нових товарів і послуг.

Щоб ефективно використовувати навіть ті мізерні фінансові кошти, які виділяє держава, необхідно провести оцінку діяльності всіх наукових інституцій, знову-таки із залученням міжнародних експертів високого рівня, і вирішити принципове питання — чи потрібна нам така-то установа, і якої фінансової підтримки вона заслуговує. Те саме й в інститутах — чи варто утримувати певну структуру, такого-то наукового співробітника, і якої заробітної плати він заслуговує. А для цього потрібно мати контрактну систему та широкий спектр заробітної плати.

Фінансування науки урізали без попередньої оцінки діяльності академій наук і наукових установ. За логікою спочатку треба було провести оцінку їхньої діяльності, а потім уже скорочувати фінансування або, навпаки, підвищувати залежно від результату оцінювання. А зараз реформу науки звели до того, що просто-напросто зменшили фінансування.

Я входила до групи з оцінювання діяльності наукових організацій у Чехії 2015-го і знаю, як це робиться за загальноприйнятими у світі критеріями. А що в нас? Інститути отримали від президії НАН вказівку привести штатний розпис у відповідність до обсягу виділених їм коштів. При цьому питання поставлено так: ви самі вирішуйте, кого скорочувати, кому урізати.

— Ситуація вельми пікантна. Директори інститутів подібно до сороки-білобоки мають розділити горщик фінансової каші — тому дам, тому…, а цьому не дам. Конфлікту інтересів не уникнути.

— Головна проблема в тому, що критерії оцінювання толком не відпрацьовані. На якій підставі урізати фінансування інститутам, які мають добрі результати? Водночас — і всі це розуміють — є ціла низка "наукових" (у лапках) організацій і підприємств, які потрібно не те що скорочувати, а взагалі закривати. Так, може, спочатку позбутися того, що зайве, без чого можна обійтися? Тоді вивільнилися б кошти, і не довелося б різати по живому тих, хто ще робить науку. І якщо провести міжнародну експертну оцінку, то побачили б, що в нас є чудові інститути. І ці інститути треба підтримати, а не скорочувати.

Не можна урізати "під одну гребінку", без проведення аудиту за участю міжнародних експертів — це просто безглуздо.

А.В.Єльська з молоддю свого відділу, 2006 

— Методика оцінювання ефективності діяльності наукових установ з'явилася лише кілька днів тому, а не, як передбачалося, минулої осені. І викликає багато запитань. "Застосування нової методики в таких екстремальних умовах може виявитися не на користь. …І ця добра, …ідея може бути дискредитована, бо запроваджується невчасно" — відверто визнав в інтерв'ю, опублікованому на сайті НАН України, віцепрезидент НАНУ Анатолій Загородній. 

—Якщо не буде проведено серйозного аудиту інститутів НАН, обов'язково з міжнародною експертною радою, жодна комісія нічого не зробить. Це моє тверде переконання. Коли йдеться про поділ невеликих коштів між багатьма зацікавленими, вмикається все, що завгодно — домовленості, корупція… Якщо й вдасться відібрати людей кришталево чистих і висококваліфікованих, то ще не факт, що їм дадуть нормально працювати… Тому має бути міжнародна експертна оцінка. Якщо ж комісія з оцінювання складатиметься лише з українських учених, об'єктивної оцінки ми не отримаємо.

— Як думаєте виходити зі становища, що склалося?

— У мене серце кров'ю обливається від думки, що потрібно скоротити штат співробітників інституту приблизно на третину. І це в інституті, який регулярно посідає перші місця в рейтингу наукових установ України за наукометричними показниками! Ми створили комісію з оцінки діяльності окремих структурних одиниць і ще п'ять років тому розробили критерії. Серед них: публікації (вітчизняні та зарубіжні), гранти (вітчизняні та зарубіжні), договори про зарубіжну співпрацю, патенти, ліцензії, впровадження, кількість захищених кандидатських і докторських дисертацій, організація міжнародних конференцій тощо. За цими критеріями ми провели рейтинг і виявили, які підрозділи найбільш кульгають, тому їх скорочуватимемо на більший відсоток. А ті відділи, які попереду й становлять обличчя інституту, намагаємося хоч трохи підтримати фінансово, хоча ця підтримка на мізерному рівні.

Про це боляче говорити — єдина в Україні програма з біотехнологій "Молекулярні та клітинні біотехнології для потреб медицини, промисловості та сільського господарства" теж потрапила "під ніж". Знаєте, скільки зараз коштує один проєкт, що фінансується в межах цієї програми? 40 тис. грн на рік. Найбільший — 75 тис. грн. Це навіть не смішно…

У робочому кабінеті, 2014 

— Дорікають, що академічна наука не досягає успіху в боротьбі за гранти Програми "Горизонт-2020". 

—Програма ЄС "Горизонт-2020" більшою мірою орієнтована на інноваційні проєкти. Якщо ви пропонуєте проєкт з біотехнології, у вас має бути біотехнологічна фірма, яка разом із вами це втілюватиме. Дозвольте запитати, з ким ми створюватимемо інноваційні проєкти? За роки дії рамкових програм утворилися вже свої команди, що борються за гранти, яким убога Україна не потрібна. Наприклад, є програма ЄС EUREKA. Ми разом із литовцями виграли в цій програмі грант із біосенсорів. Кожна з країн-учасниць має внести певну частку коштів як внесок. Так ось Литва свою частку внесла, а наше Міністерство освіти і науки не заплатило ні копійки. І ми працювали безкоштовно, користуючись тим, що в нас із литовськими колегами добрі стосунки. Боюся, що з проєктами "Горизонт-2020" буде аналогічна ситуація.

ІМБГ, беручи участь у виконанні семи проєктів Рамкових програм ЄС, був координатором великого проєкту "Зміцнення кооперації в галузі біомедицини між ЄС та Україною". Ми беремо участь в інших міжнародних програмах і проєктах. Наприклад, у двох програмах міжнародної науково-дослідної мережі GDRI, присвячених вивченню ранніх етапів розвитку онкологічних, аутоімунних і нейродегенеративних захворювань людини на молекулярному та клітинному рівні.

— Багато ваших співробітників поїхали працювати за кордон. А як зараз?

— Виїжджають. Був невеликий період із меншим відтоком. Може, це звучить крамольно. Як не дивно, за попередньої влади фінансування інституту й академії було краще.

— Ще б пак — "проффесору" виявили честь імениті академіки, запросивши до членів президії НАНУ, а прем'єра обрали в член-кореспонденти. Зараз про це в академії соромляться згадувати.

— Знаєте, мене важко звинуватити в співчутті колишньому режиму. І я, і весь інститут брали участь в обох Майданах, підтримували нашу армію, як могли. І все-таки хочу підкреслити, що деяким із колишніх можновладців певною мірою була притаманна простонародна, природна шанобливість до науки і навіть розуміння її соціальної ролі.Зараз же, коли при владі "яйцеголові" хлопчики, які володіють англійською мовою, незрозуміло, на якій підставі на науку й учених дивляться зверхньо. Наче лише знання англійської визначає інтелектуальний і культурний рівень людини. Якщо українську науку прем'єр-міністр докоряє за відсутність Нобелівських лауреатів, то де наші українські Рузвельти, Черчіллі, Лі Куан Ю та Меркелі?..

За часів прем'єрства Юлії Тимошенко трохи коштів підкидали на обладнання, були гроші, хоч і невеликі, на реактиви. Зараз постановою Кабміну взагалі заборонено купувати обладнання, навіть якщо самі знайдемо кошти. Тому виїжджають, на жаль, такі талановиті хлопці…

— А випадки повернення були?

— Раніше були, останнім часом — ні. Кілька років тому повернувся мій нинішній заступник Михайло Тукало, який пропрацював майже 10 років у Франції. Повернулися ще двоє-троє людей. В останні роки не пригадую жодного випадку повернення.

Сьогодні багатьма опановує розчарування, і не лише від ситуації, що склалася в науці й в інституті, а й від того, що відбувається в країні. У нас ніяк не з'явиться державний діяч, який був би амбітний не лише в досягненні особистих цілей, а понад егоїстичні мотиви ставив інтереси держави. У нас відбулася Революція гідності. Де ця гідність? Хто скористався здобутками Майдану? Потрібно мати дуже міцні моральні засади, щоб після всього залишитися людиною та хотіти щось робити в цій країні. Тому коли подекуди бачу молодих і розумних, що палають бажанням допомогти Україні піднятися й воскреснути, з'являється надія. Хочеться, щоб вони могли реалізувати свої здібності у своїй країні.

Моя колишня аспірантка Марина Роднина, яка свого часу поїхала на стажування до дуже хорошої закордонної лабораторії, удостоєна найвищої наукової нагороди Німеччини — премії Лейбніца. Разом із нагородою вона отримує 2 млн євро на подальший розвиток своїх наукових досліджень.

Це я до того, як позначаються на долі людини умови, де вона працює. Марина потрапила до провідної європейської лабораторії з унікальним обладнанням, і в результаті людина реалізувала себе. Вона директор Інституту біофізичної хімії в Німеччині й отримала найвищу наукову нагороду цієї країни. Водночас багато не менш талановитих її колег, які залишилися тут, хоча й стали професорами, член-кореспондентами НАНУ, але повністю реалізувати себе не змогли.

Зустріч на честь нагородження Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, 2008

У нас немає альтернативи — або ми розвиваємо науку і виходимо на світові інвестиції, або перетворюємо країну на зубожілу спільноту людей, що втрачає інтелект і перспективи на гідне майбутнє. Третього шляху не дано.