Віктор ЮЩЕНКО: «Чи буде третій Майдан? Я чую запах палаючих шин»

В інтерв’ю інтернет-виданню «ГОРДОН» третій президент України розповів, чому виступає не лише за відставку Арсенія Яценюка, а й за перевибори до Верховної Ради, чому саме Захід найбільше підвів Україну, чому політика «ні війни, ні миру» загрожує країні та чому сам готовий вийти на справжній третій Майдан

16 лютого в залі Верховної Ради відбулося те, що, мабуть, найточніше схарактеризував губернатор Одеської області, екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі — «олігархічний переворот», — український парламент не зміг відправити у відставку Кабінет міністрів Арсенія Яценюка. До мінімально необхідних 226 голосів не вистачило всього 32 «за», хоча за 15 хвилин до цього 247 народних обранців визнали роботу уряду незадовільною. Зрештою згідно із Законом «Про Кабінет міністрів» парламент не зможе розглядати питання про відставку Кабміну до кінця поточної сесії та початку нової. Іншими словами, Яценюк залишиться у своєму кріслі щонайменше до осені.

Провал голосування призвів до виходу з коаліції фракцій «Батьківщина» та «Самопоміч», ще більше збільшивши ймовірність позачергових парламентських виборів і до краю розпаливши протистояння між президентом, прем’єром і парламентом. У боротьбі за політичну вагу серед виборців напередодні можливих виборів було опубліковано стенограму закритого засідання Ради національної безпеки на початку анексії Криму, а в центрі Києва зібралися дивні люди, які захопили готель «Козацький», розбили намети та назвалися «третім Майданом».

Чому 16 лютого увійде в історію українського парламентаризму саме як «олігархічний переворот» чи «закулісна змова»? Тому що напередодні в Адміністрації президента мало не всю ніч ішли переговори, на Банкову тричі навідувався Яценюк. На засіданні своєї фракції президент дав зрозуміти, що ні на чому не наполягає.

Нардепи «Блоку Петра Порошенка» (БПП) зібрали підписи за відставку Яценюка, за годину до голосування глава держави виступив із відкритим зверненням, у якому недвозначно дав зрозуміти: Арсенію Петровичу, пора на вихід. Але в момент безпосереднього голосування в Раді сталося неймовірне: зал засідань раптом залишили нардепи Опозиційного блоку, а частина представників БПП, наближені особисто до президента й ще вранці підписалися за відставку прем’єра, раптово не віддали своїх голосів. Згідно з розслідуваннями та численними коментарями, переважна більшість парламентарів, які не проголосували, так чи інакше пов’язані з олігархами, яким невигідна відставка Яценюка.

Багато хто порівнює сьогоднішні події з повторенням кризи 2005-2007 років, коли розбірки всередині «помаранчевої» коаліції призвели до реставрації старого режиму та приходу до влади Януковича. Але тоді в країні не було війни, тисяч убитих і майже двох мільйонів внутрішніх переселенців, а отже, не було реальної загрози розпаду держави.

«МЕНІ ВСЕ ОДНО, ЯК ПРОГОЛОСУВАВ ОПОБЛОК, — НАБАГАТО ЦІКАВІШЕ, ЧОМУ В БПП 39 НАРДЕПІВ ЗА ВІДСТАВКУ ЯЦЕНЮКА НЕ ПРОГОЛОСУВАЛИ»

— Якби 16 лютого ви сиділи в залі парламенту як народний депутат, проголосували б за відставку Кабінету міністрів?

— Так. І справа не в самому прем’єр-міністрові, а набагато ширше — в осмисленості, точніше, її відсутності, процесів, які відбуваються в країні не один рік. Спробуйте поглянути з висоти й відповісти на питання: яка найгостріша та головна хвороба України?

— Корупція та відсутність стратегічного державного мислення влади.

— Це наслідок, а не причина. Що відбувається на сході країни? Не просто війна, вона теж наслідок. На сході України криза ідентичності, якою користується наш ворог. І щоб не віддати ворогові найслабшу частину нашої національної ланки, ми повинні сформулювати головне — завдання національної єдності. Я говорю про формування саме політичної української нації, до якої входять усі громадяни країни, незалежно від їхньої етнічної належності. Слабка національна єдність і слабка внутрішня інтеграція — ось корінь нашого зла в найширшому сенсі.

Те, що сталося у Верховній Раді 16 лютого, — одне зі свідчень цього зла. У залі зібралося «хрещене і нехрещене», ліві й праві, аферисти й авантюристи. На кону стояло питання, бути чи ні цьому урядові. І після всього, що сталося під час голосування, стало ясно: проблема навіть не в Кабміні, а в самій Раді.

Якщо ми справді парламентсько-президентська держава, то формування самої влади, її економічного, фінансового та політичного курсу визначається коаліцією. Лише коаліцією, і більше, вибачте, нікому! Але голосування 16 лютого підтвердило: нинішня коаліція не в змозі дати чітку відповідь, чи має уряд Яценюка залишатися в кабінетах на Грушевського, чи піти у відставку.

— Чому ви переносите всю провину на коаліцію, а не на Адміністрацію президента? Адже саме під тиском Банкової частина нардепів раптово не проголосувала за відставку Яценюка, хоча за 15 хвилин до того визнала роботу Кабміну незадовільною.

— Я прочитав багато коментарів після голосування в Раді 16 лютого. Знаєте, що мене трохи розлютило? Усі кажуть: «Винні Ахметов, Коломойський, Фірташ, Льовочкін та інші олігархи». Безумовно. Але в мене запитання: чи є в нас чітка позиція політичних сил, що становлять парламентську більшість? Якщо є, тоді чому відставка чи невідставка Кабміну стала кровним питанням умовного Ахметова, а не коаліції? Мені абсолютно все одно, як проголосував Опозиційний блок, це ситуативне, тактичне рішення. Набагато цікавіше, чому в «Блоці Петра Порошенка» 39 нардепів не проголосували за відставку уряду Яценюка.

— Тому що частина парламентарів настільки підконтрольна президентові, що за першою його вимогою змінює своє рішення на протилежне.

— А я впевнений, що першопричина політичної кризи, що загострилася, не в президентові чи прем’єрі, а саме в коаліції. Коли парламентська більшість спочатку оцінює роботу Кабміну як незадовільну, а після не висловлює цьому ж Кабміну вотум недовіри — це хвороба коаліції.

Зрозумійте, коаліція — це суть державного управління. Хлопці, ви взяли на себе відповідальність і відповідно до мандата сформували уряд. А що сьогодні виходить? Ми маємо нібито доблесну коаліцію, яка всіма силами «боролася» за відставку прем’єра, і нібито недоблесний Кабмін. Вибачте, але першопричина хвороби насамперед у коаліції, яка за рік свого існування так і не сформулювала головні національні завдання держави, не розробила для України стратегічний план. Усе інше — наслідок.

«РОКАМИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ СИДІЛИ Й СИДЯТЬ ЛЮДИ, ЯКІ Є ПОВНИМ НУЛЕМ У ПОЛІТИЦІ, АЛЕ ПРОЙШЛИ НАГОРУ ЗАВДЯКИ ВЕЛИЧЕЗНИМ ГРОШИМ І ЩЕДРО ЗАСІЯНИМ ВИБОРЧИМ ДІЛЬНИЦЯМ»

— Тобто ви наполягаєте, що проблема не в Яценюку та його небажанні розлучатися з кріслом прем’єр-міністра, а в безперервній гризні всередині коаліції?

— Переконаний: якби парламент дав Кабміну чіткий план, а той його не виконав, такий уряд легко можна було відправити у відставку. Але не було плану! І в основі нинішньої коаліції від самого початку не було нічого об’єднуючого, не було й немає спільної ідеологеми.

Партії, що склали парламентську більшість, мало що об’єднує. Така коаліція ніколи не стане ватажком політичної нації, не зможе реалізувати інтереси країни, не виправдає очікувань. Ось суть сьогоднішнього конфлікту «Верховна Рада — Кабмін».

— Усе одно не розумію, чому основну частину провини ви переносите на коаліцію, а не на Адміністрацію Порошенка та Кабмін Яценюка. Зрештою, міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус прямо заявив, що причина його відходу — політична корупція та наглядачі, приставлені до нього і президентом, і прем’єром.

— Ви окреслили ключову проблему — політична корупція. Сама по собі корупція на всіх рівнях не є причиною хвороби держави, вона лише наслідок. Якщо ми хочемо рухатися вперед, треба бити не по оглобці, а по коню. Бити не по мішку, а по ослу, який його везе.

— І хто в нашому випадку осел?

— Політичні квоти. Не важливо, говоримо ми про корупцію в медицині, освіті чи енергетиці. Природа проблем у будь-якому секторі саме в політичній корупції та квотному принципі влади. Візьміть Міністерство охорони здоров’я: яким би святим і професійним не був міністр, якщо до нього від трьох фракцій приставлені наглядачі, які курують потоки, про реформи мови бути не може. Про який розвиток держави може йти мова, якщо влада формується на корупційній основі, а уряд за квотним принципом плюс розставляються наглядачі та касири на всі потоки?

Для мене найяскравішим прикладом політичної корупції стали вибори в 205-му окрузі Чернігова. Два кандидати, в одного машина, напхана конвертами з грошима, в іншого — благодійний фонд з безкоштовною видачею продовольчих пакетів у центрі міста. І хлопці з цим ідуть на вибори! Більше того, жоден прокурор не сказав: «Хлопці, ви порушуєте закон!», жоден суддя не виніс рішення негайно зняти таких кандидатів із виборчого процесу, жоден поліцейський не відвів цих «героїв» до органів дізнання. (26 липня 2015 року пройшли проміжні вибори до Верховної Ради за чернігівським округом № 205. Боротьба йшла між представником Порошенка Сергієм Березенком і соратником Ігоря Коломойського Геннадієм Корбаном. Першого звинувачували у використанні адмінресурсу та грошовому підкупі виборців, другого — в роздачі гречки. Зрештою переміг Березенко. — «ГОРДОН»)

Вибачте, але подібний виборчий процес автоматично потребує корумпованого судді, прокурора, співробітника СБУ чи Генпрокуратури, які обслуговуватимуть таку «політику». Повторюю: корінь зла не взагалі в корупції, а саме в корупції політичній.

— І щоб остаточно й безповоротно вирвати цей корінь, необхідно...

— ...змінити наявну криміналізовану систему виборів.

Роками в українському парламенті сиділи й сидять люди, які є повним нулем у політиці, але пройшли нагору завдяки величезним грошам і щедро засіяним виборчим дільницям. Ви легко побачите, як три-чотири основні партії проводять неймовірно фінансово місткі передвиборні кампанії, що не відповідають їхньому виборчому бюджету. І ніхто не в змозі це зупинити.

— Але з наступного року почне працювати закон про бюджетне фінансування партій, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр. За словами одного з авторів закону, нардепа Сергія Лещенка, фінансування політичних партій обходитиметься кожному українцю приблизно в 80 копійок на місяць, зате суттєво зменшить залежність фракцій від фінансування олігархами.

— Але поки бюджетне фінансування партій не запущено, а отже, олігархічні клани продовжують рясно фінансувати фракції та впливати на громадську думку через свої ЗМІ. І ми не зможемо провести справді чесні вибори саме тому, що політична корупція закладена вже в перший крок виборчого процесу.

— Вікторе Андрійовичу, будьмо реалістами. Цей парламент ніколи добровільно не проголосує за пропорційну систему виборів без мажоритарної складової. Цей прем’єр-міністр ніколи добровільно не подасть у відставку. Ця влада ніколи не прибере олігархів від державних монополій. І що залишається робити рядовому українцю, який роздратований і виснажений безперервними домовленостями нагорі?

— Знаєте, я народився в селі, у дворі батьківського дому стояв колодязь, який чистили раз на сім років. Чим більше черпали води з цього колодязя, тим чистішим він ставав. Мені здається, зараз ми перебуваємо в тій фазі політичного устрою, коли необхідно проводити більше рокірувань і апелювати до виборця як до кінцевої інстанції.

Чим частіше чиститимемо політичний колодязь, тим скоріше прийдемо до чистішого політичного середовища. Іншими словами: чим частіше в Україні будуть вибори, тим гідніша буде її політична еліта.

«У ВІЙНІ В НАГІРНОМУ КАРАБАХУ, АБХАЗІЇ, ПРИДНІСТРОВ’Ї, ПІВДЕННІЙ ОСЕТІЇ, КРИМУ, НА ДОНБАСІ ОДИН І ТОЙ САМИЙ АГРЕСОР — РОСІЯ: СКРІЗЬ І ВСЮДИ ЛИШЕ РОСІЯ»

— Але Захід чітко дав зрозуміти: позачергові парламентські вибори призупинять транші Міжнародного валютного фонду, і країна щонайменше на півроку залишиться в підвішеному стані.

— Не варто боятися виборів, вони — єдиний реальний інструмент демократії, яка тільки встановлюється й набирає обертів в українських реаліях. Вибори не замінити жодними домовленостями. Потрібно регулярно міняти воду в політичному басейні, щоб навчитися плавати. За останні 10-15 років ми навчилися голосувати, тепер треба навчитися обирати.

— Що ви маєте на увазі?

— Обирати, вивчаючи біографію та професійну кар’єру кандидата. Обирати, відрізняючи риторику від демагогії, які сьогодні рясно ллються з усіх телеканалів. Обирати й постійно контролювати свого обранця.

На жаль, у політиці немає заочної чи вечірньої форми навчання, доводиться все проходити на практиці. Саме тому треба йти шляхом перевиборів. Подібне регулярне чищення зрештою призведе до формування політичної сили, яка займеться ключовою метою країни — питанням національної єдності та цілісності. Мені соромно, що сьогодні замість стратегічного вибору Україні не пропонується нічого, окрім короткозорого популізму.

— Ви розумієте, чому Захід, особливо США, так підтримують саме Яценюка в його протистоянні з президентом і парламентом?

— Мені здається, найбільше Україну підвів саме Захід. Ми залишилися сам на сам із ворогом, ідемо шляхом оман, які ніколи не приведуть до врегулювання конфлікту ні на сході, ні в Криму, ні з Росією.

— Що означає «підвів», якщо останні два роки саме Захід допоміг Україні грошима й запровадив болісні для Росії санкції?

— Яке сьогодні найактуальніше геополітичне питання? Втрата територіальної цілісності та політичного суверенітету країни і війна в центрі Європи. Усі давно переконалися: у війні в Нагірному Карабаху, Абхазії, Придністров’ї, Південній Осетії, Криму, на Донбасі той самий агресор — Росія. Скрізь і всюди лише Росія.

Війна на Донбасі — це не внутрішній конфлікт між українцями, а геополітичне зіткнення. І врегулювати його можна лише геополітичними інструментами. Ні в одному конфлікті на пострадянському просторі — від Нагірного Карабаху до Південної Осетії — не було тих механізмів, які передбачені в українській ситуації.

— Ви про Будапештський меморандум 1994 року, згідно з яким Україна в обмін на гарантії територіальної цілісності та суверенітету віддала свій стратегічний ядерний потенціал, що був на той момент за потужністю третім у світі?

— Цілком вірно. В українському портфелі є гарантії від світового ядерного клубу, є відповідь на такий виклик, як втрата територіальної цілісності. Ще раз: таких гарантій не мали ні Грузія, ні Азербайджан, ні Молдова — ніхто, крім України. І що виходить? У наших руках такий потужний міжнародний інструмент, а ми проводимо «консультації» із Захарченком і Плотницьким щодо врегулювання конфлікту! (Олександр Захарченко, так званий глава «ДНР», Ігор Плотницький — самопроголошений глава «ЛНР». — «ГОРДОН»). Вам не здається, що це гра в одні ворота?

«ЗА ПОЛТОРА РОКУ ТАК ЗВАНОГО «ПЕРЕМИР’Я» МИ ВТРАТИЛИ БІЛЬШЕ УКРАЇНЦІВ, НІЖ У РОКИ АФГАНСЬКОЇ ВІЙНИ. ЦЕ ЗАНАДТО ДОРОГИЙ «МИР»

— Мені здається, що у відповідь на вимогу України надати зброю Захід цілком резонно може поцікавитися: а де гарантії, що зброя не потрапить до рук проросійських бойовиків? Подивіться на «плановий» вивід українських військ із Дебальцевого, коли були залишені танки та бетеери. У вас немає відчуття, що Захід розчарований в Україні, де 25 років у всіх гілках влади процвітає кумівство, крадіжки та корупція?

— Може, й так. Нам багато чого не вдалося, хоча щиро визнаю: реформувати країну з таким складним внутрішнім національним кліматом, як Україна, неймовірно важко. Додайте сюди об’єктивні історичні обставини. Протягом 350 років в Україні йшло цілеспрямоване знищення національної ідентичності та мови. Ви ж грузинка?

— Так.

— Грузинам цього не зрозуміти, у вас збереглися мова, історична пам’ять, єдина церква та багато інших речей, які роблять грузин однією сім’єю. А в Україні, особливо на лівобережній її частині, за 350 років ця єдність була розгублена. І не тому, що українці не талановиті чи не дорожать корінням, а тому, що над нами завжди нависав найазіатськіший окупант на всьому континенті.

Окупант проводив в Україні насильницьку політику русифікації, зміцнював російську церкву, посилав російських солдатів. Це тривало не роками чи десятиліттями, а століттями! Саме тому багато українців втратили чутливість до важливої ідеї національної єдності. Важко проводити реформи, у тому числі економічні, серед народу, який не визначився з національною ідеєю.

— Дивно, а в мене відчуття, що українці якраз визначилися з національною ідеєю та хочуть сильної, європейської, демократичної України. І головна перешкода на шляху жорстких і швидких реформ — відсутність політичної волі перших осіб держави.

— Ви знову говорите про наслідок, а я — про першопричину хвороби. Ви знаєте, що італійці пізніше за всіх у Європі прийшли до власної держави? 150 років тому один великий італієць звернувся до співвітчизників: «Італійці, якщо у вас не буде своєї держави, ви будете схожі на військо без прапора, ваш голос ніхто не почує, ви будете байстрюками, що поневіряються по світу». Але якщо держава не визначилася з питанням національної єдності, інтеграції та цілісності, їй ніколи не вдадуться концептуальні економічні та соціальні перетворення.

— Це загальні слова, а в нас тут і зараз іде війна, гинуть люди, зубожіє населення й, як і раніше, злодій на злодієві сидить у всіх владних кабінетах.

— Безумовно, у нас багато чого не завершено або тільки-тільки розпочато, частина речей просто не вдалася, наприклад, боротьба з корупцією. Але я хочу повернутися до своєї тези, що Україну підвів саме Захід.

Вам не здається, що міжнародні договори підписуються для того, щоб їх виконувати, а не дорікати країні в «не тій ментальності, кумівстві та крадіжках»? Шановні, у 1994 році Україна передала весь свій ядерний потенціал. Тоді ми справедливо вважали, що здійснюємо унікальну планетарну місію, ставимо фінальну крапку в холодній війні. Натомість отримали міжнародні гарантії недоторканності кордонів, територіальної цілісності, суверенітету. Вибачте, але, як і в страховому договорі, настав страховий випадок! І де наші гаранти?

Ми можемо бути недосконалими, нам багато чого не вдалося, але не про це мова. Якщо Захід не допомагає нам у війні, тоді чому вимагає терміново вносити зміни до Конституції? У вас є приклад воюючої країни, від якої міжнародні гаранти вимагали провести позачергові вибори, у тому числі на окупованих територіях? А Україна вже пройшла за останні два роки три виборчі цикли — президентські, парламентські та місцеві. Три! Зараз, під тиском Заходу, ми наближаємося до четвертих виборів — на окупованій території. У вас немає відчуття сюрреалізму того, що відбувається?

— У мене відчуття, що постмайданна влада, м’яко кажучи, занапастила шанс України зробити потужний ривок уперед.

— Дивлячись на політику Києва, я не відчуваю, що це столиця воюючої країни, де ключовим пріоритетом є потужна відповідь агресору. Схоже, відсіч ворогові взагалі не стоїть на порядку денному українських політиків.

Хтось скаже: мовляв, немає альтернативи дипломатичному врегулюванню. Неправда. За півтора року так званого «перемир’я» ми втратили більше українців, ніж у роки афганської війни. Це занадто дорогий «мир», а нам торочать: переговори безальтернативні. Ні, дипломатія ефективна лише тоді, коли конфлікт або не почався, або дійшов до тієї точки, коли агресор сам відчуває потребу демонтувати проблему. Не думаю, що Путін палає бажанням урегулювати конфлікт. Навпаки: головне завдання Росії, як і у випадку з Азербайджаном, Грузією чи Молдовою — заморозити конфлікт, але так, щоб він постійно кровоточив і блокував Україну на шляху до Європи.

«НЕМАЄ В УКРАЇНІ ОБ’ЄКТИВНИХ ПРИЧИН ДЛЯ ГАЛОПУЮЧИХ ЦІН, ІНФЛЯЦІЇ ТА ЗНЕЦІНЕННЯ НАЦВАЛЮТИ — ЦЕ Ж ПРЯМА ПОРАЗКА У ВІЙНІ»

— Ви наполягаєте, що політико-економічне управління країною потрібно негайно й повністю перебудувати під одну мету — відкинути агресора за межі держави?

— Абсолютно!

— Але армія Росії щонайменше втричі потужніша і за чисельністю, і за озброєнням, а Захід чітко дав зрозуміти: він у пряме військове протистояння з Росією не вступить.

— Тоді в мене до вас запитання: наскільки США були потужнішими за В’єтнам?

— Непорівнянно.

— Вірно, у США справді перша армія у світі, але В’єтнам не здався. Росія слабка від своєї неправди й агресії. Як каже наш патріарх Філарет: «З нами правда, а де правда — там Бог і перемога». З війни є лише два виходи: або перемога, або поразка. Третього не дано. Черчилль казав: «Ніколи не здавайтеся — ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні в крупному, ні в дрібному. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся очевидно переважній потузі вашого супротивника». Ви хочете миру? Здавайтеся, і ввечері у вас буде мир, але мир несвободи та залежності, а по суті — капітуляція та втрата територій.

І коли я говорю про те, що треба відкинути агресора, маю на увазі не просто мілітарну компоненту, а єдиний державний план, до якого входить політична, економічна, військова та національна складові, усе для досягнення перемоги.

— Напевно, це не по-державницькому, але я не готова більше жертвувати жодним українцем заради клаптика землі.

— Звісно, ми всі молимося, щоб перестали гинути люди. Молимося про мир. Але про мир не поразки, а перемоги, де в України збережено свободу, суверенітет і територіальну цілісність. Особисто я в іншому світі жити не хочу.

Якщо ж ми поводимося так, як сьогодні, — ні війни, ні миру, — втрачаємо головне: дух народу та армії. І я хочу поставити три знаки питання перед кожним із нас: сьогоднішній стан — це справді те, що приведе Україну до повноцінного миру???

— Чи не могли б ви поставити ці три знаки питання не перед рядовими українцями, а перед президентом Порошенком і прем’єром Яценюком?

— Досягти миру — це означає мати успішну дипломатію, особливий мілітарний почерк, здорові фінанси, економіку, що зростає, а не падає. Подивіться на Ізраїль: країна десятиліттями у війні, але в її економіку йдуть інвестиції, шекель стабільний, бюджет збалансований, тому що основні м’язи війни — це фінанси, з ними не можна жартувати.

І тому ми повинні дати відповідь на головне питання: як вийти з фінансового та економічного хаосу, у який загнано країну? Ну немає в Україні об’єктивних причин для таких галопуючих цін, інфляції та знецінення національної валюти! Це ж веде до прямої поразки у війні. Необхідно негайно стабілізувати фінансову систему, і економіка одразу ж відреагує, почне йти вгору.

— Звучить як «я за все хороше проти всього поганого». Що конкретно треба робити для стабілізації?

— Розробити новий план Маршалла, залучити не лише зовнішні, а й внутрішні інвестиції. Позаминулого року з українського ринку втекло 12 мільярдів доларів іноземних інвестицій і 16 мільярдів вкладів населення. Сьогодні на руках в українців загалом до 100 мільярдів доларів. Але люди настільки не довіряють владі, що тримають ці гроші не в банках на депозитах, а в себе під матрацом. Не довіряють через нечітку державну економічну політику. У нас сотні мільярдів доларів українських ресурсів в офшорах.

«З 90-Х ЦЕ ВЖЕ ШОСТА ВІЙНА, РОЗВ’ЯЗАНА РОСІЄЮ, А ЄВРОПА РОБИТЬ ВИГЛЯД, ЩО ЦЕ ВНУТРІШНЬОУКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ: МОВЛЯВ, КРАЩЕ З КОРУПЦІЄЮ БОРІТЬСЯ»

— Як переконати зовнішнього та внутрішнього інвестора вкласти гроші в Україну?

— Є 10-15 початкових кроків, які влада зобов’язана негайно зробити, щоб покласти край недовірі та розпочати реальний діалог із західним інвестором, українським бізнесом і звичайними громадянами.

Маленький приклад абсурду: минулого року з української банківської системи втекло приблизно 200 мільярдів гривень вкладів. Що робить влада? Запроваджує податок на доходи від депозитів. Тобто навіть ті крихти, що залишилися, обкладаються податком. Ну як так можна? Навпаки, зараз держава має, як зазивала біля ресторану, закликати клієнтів: заходьте в нашу систему, ми її оздоровлюємо, гарантуємо вклади, запускаємо безвідкатні механізми. Зазивати насамперед населення, бо воно — перший і основний внутрішній інвестор. Другий інвестор — український бізнес, третій — іноземні компанії. Але почати треба з першого інвестора — самих українців.

Те, що я озвучив, лише частина компонентів, що працюють на оздоровлення економіки та, відповідно, на ефективну відсіч агресору. Можна ще довго перелічувати й перелічувати, але нас час підтискає.

До речі, коли ми з вами говорили про військовий компонент, упустили головне — НАТО. І знову я не чую від Заходу чіткого сигналу про бажання прийняти Україну до Північноатлантичного альянсу. Уперше з 1945 року на Європейській частині континенту сталася гуманітарна катастрофа — майже два мільйони переселенців із Криму та Донбасу. Не працює жодна державна чи міжнародна програма з надання внутрішнім біженцям медичних і освітніх послуг, забезпечення робочими місцями та мікрокредитування. Немає жодної міжнародної програми щодо українських переселенців. Це ще одна моя претензія до Заходу.

Українська нація, яка в ХХ столітті шість разів проголошувала незалежність і п’ять разів її втрачала, просить членства в НАТО. І що чує у відповідь? «Поки не час». Це несерйозно. Я дуже розчарований сигналами, які ми отримуємо від Європи та США.

— Вам не здається, що Захід, зі свого боку, розчарований і шокований, скільки зусиль доводиться докладати, щоб переконати українську владу не лише ухвалити, а й виконувати реформаторські та антикорупційні закони?

— На переговорах із врегулювання конфлікту на сході України Євросоюз узагалі не представлений як ключовий переговорник. З 1990-х це вже шоста війна, розв’язана одним і тим самим агресором, а об’єднана Європа робить вигляд, що це внутрішньоукраїнське питання, і каже: мовляв, краще з корупцією боріться...

Звісно, з корупцією треба боротися, але може статися, що Україна під натиском зовнішньої агресії до вечора не доживе. Ми проходимо стадію напіврозпаду країни. І коли піднімається питання про виконання взятих на себе зобов’язань і за Мінськими угодами, і щодо реформування держави, мені здається, щодо України Захід застосовує подвійні стандарти.

Переконаний: іноземні тверезомислячі політики добре знають, що конфлікт у Криму й на сході — це не внутрішньоукраїнське, а загальноєвропейське питання. Але позиція Заходу сьогодні виглядає дуже неорганізованою та слабкою, кроки робляться з великим запізненням.

«ПЕРЕКОНАНИЙ: МОЯ НАЦІЯ ВЖЕ ПЕРЕЖИЛА НАЙГІРШІ ЧАСИ, ПЕРЕБУВАЮЧИ ПІД ГНІТОМ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, І СЬОГОДНІШНІ ПОТРЯСІННЯ МИ ПРОЙДЕМО»

— Що б ви порадили Порошенку, якби сьогодні опинилися з ним сам на сам?

— Рівно три речі, навколо яких має відбутися абсолютна політична консолідація всіх сил влади. По-перше, президент, парламент і уряд мають виступити з ясним, чітким і зрозумілим планом військової перемоги.

По-друге, паралельно максимально сприяти фінансовій стабілізації, зростанню економіки, залученню інвестицій. Цього реально досягти за кілька місяців, якщо зробити наголос на мобілізації коштів із тіньової економіки та офшорів, легалізації капіталів, бездефіцитному бюджеті, реформуванні податкової системи і так далі.

По-третє — розробити та впровадити новий план Маршалла. Саме виконання цих трьох тактичних завдань приведе до головної стратегічної мети — перемоги у війні, економічного розвитку, уникнення соціальних конфліктів, єднання нації.

— Якщо найближчим часом ці три пункти не будуть виконані, що чекає на Україну?

— Я оптиміст. Переконаний: моя нація вже пережила найгірші часи, перебуваючи під гнітом Російської імперії. І сьогоднішні потрясіння ми пройдемо й вийдемо з них ще мудрішими та сильнішими. Господь Бог посилає випробування, щоб підняти культуру та відповідальність українців, щоб ми з населення перетворилися на громадянську націю. Як казав колись В’ячеслав Максимович Чорновіл: «Україна починається з тебе», тобто не з президента, прем’єра чи нардепа, а зі звичайного українця. І це велика радість! Ось витоки української революції.

— Як вам здається, чи буде третій Майдан?

— Я чую запах палаючих шин. І повірте, це буде справжній третій Майдан, а не імітація, яка нещодавно відбувалася в центрі Києва.

— І що радите співвітчизникам: підтримати третю революцію чи не розхитувати ситуацію зсередини?

— Підтримати й вийти на площу. Якби унікальні пориви «помаранчевого» та Євромайдану перетворилися на справжній політичний рух, Україна ступила б далеко вперед. Поки ж багатьох прекрасних активістів, які потрапили до влади, стара згнила політична система практично поглинула.

Обидва Майдани так і не породили новий рух, який став би політичним каркасом нації і в парламенті, і в уряді. Ми знову обираємо між старими політичними силами, які не вміють і не хочуть вибудовувати стосунки з громадянським суспільством по-іншому. Узяли доблесних людей із Майдану, розбавили ними кілька партій, щоб отримати голоси виборців, — і все, всередині фракцій логіка взаємодії залишилася колишньою. Це неправильно, потрібні принципово нові політичні сили.

Ще я б порадив президентові України усвідомити, що щонайменше дві третини сьогоднішніх викликів ми можемо вирішити самі, бо в українців є воля, сила та бажання. Але треба дати країні дуже ясний і послідовний план.

Європейська та євроатлантична інтеграція для України — це вишенька на торті, яку ми не повинні випускати з уваги, який би галас не здіймався на Заході: мовляв, Україна не готова, зараз не час. Але щоб здобути цю вишеньку, президент, парламент і уряд мають щодня не просто декларувати, а й виконувати конкретні кроки для стратегічної перемоги України і у війні, і в питанні єднання нації, і в геополітиці. Це головна мета, вона дуже дорого коштує, але іншого шляху немає.