Експерти назвали помилки, які занапастили економіку за 25 років Незалежності

Фото: Олег Терещенко Економісти вважають, що наша країна - "гора, що народжувала мишей" і "кубик Рубіка з однією складеною стороною".

В української незалежності чималий ювілей – чверть століття. Щоправда, країна підійшла до цієї дати не в найрадіснішому настрої. Про те, що було зроблено за минулий час, хто винен у руйнуванні економіки і чому ми продовжуємо шукати своє місце в цьому світі, так і не просунувшись у цьому пошуку ні на крок, "КП" в Україні" запитала в економістів.

Валентин Землянський, енергетичний експерт:

- На мій погляд, в Україні спочатку була поставлена мета побудови кланово-олігархічної економіки за дотримання з більшою частиною населення негласного суспільного договору: ми крадемо підприємства, а вам залишаємо низький рівень тарифів і даємо можливість відносно безбідного існування. А криза виникла тоді, коли влада вирішила змінити правила, практично анулювавши наявні умови, але при цьому повністю зберігши олігархічну систему.

Водночас 25 років – це чималий період, і за цей час можна було встигнути дуже багато. Достатньо згадати, як була відновлена економіка СРСР за 20 років після закінчення війни. Аналогічний приклад ближче до нашого часу - це Південна Корея, яка за рахунок зростання індустріального сектору вийшла у світові лідери. А ось країни Східної Європи після вступу до ЄС як приклади не пропоную, оскільки вони всі базувалися на дотаціях ЄС в тому чи іншому вигляді та супроводжувалися ліквідацією промисловості цих країн.

Дмитро Кучер, фінансовий експерт FIBO Group:

- Ось уже чверть століття в країни немає ні чіткого економічного плану, ні стратегічної лінії розвитку. З перших днів незалежності Україну крутили як кубик Рубіка, складаючи лише ту сторону, яка була вигідна владі.

Не секрет, що Україна перебуває в сфері геополітичних інтересів заходу та Росії, і за всі ці роки керівництво країни так і не наважилося зайняти нейтральну позицію. На чолі держави завжди перебувала людина, вигідна або одній стороні, або іншій, і говорити за такої ситуації про незалежність просто неможливо.

Довгий час Україна перебувала "під крилом" Кремля. Спроба змінити вектор розвитку відбулася в 2004-му, коли до влади прийшов прозахідний Ющенко, і знову розчарування. Не дивно, що в політику країни знову повернувся проросійський вектор, але, як ми пам’ятаємо, протримався лише до 2014-го.

Зрештою всі 25 років ми спостерігаємо "гойдалки", які, крім хаосу та нестабільності, нічого не принесли. Чому ж Україна не може розвиватися незалежно, маючи рівні дипломатичні, торговельні та економічні відносини з усіма? Чому країна не може досягти таких самих результатів, як ОАЕ чи Сінгапур, які менш ніж за 40 років стали однією з найсильніших держав світу за темпами економічного розвитку? На мій погляд, корінь зла криється в самому політичному устрої нашої країни, а, скоріше, в самій виборчій системі, яка залишає надто багато шляхів для маніпуляцій зі списками виборців. Плюс до всього найсильніший вплив бізнесу на політичне життя.

Зрештою ми отримуємо політика, який відстоює інтереси не держави загалом, а конкретних бізнес-груп або іншої держави, у сфері впливу якої перебуває. За такої ситуації просто неможливо виробити єдиний стратегічний план економічного розвитку, який би враховував інтереси всіх країн-партнерів, але при цьому не був би підконтрольний одній конкретній державі.

Олександр Дудчак, економіст:

- Витоки занепаду і розрухи йдуть ще від розвалу Радянського Союзу. А це, у свою чергу, з одного боку результат системної роботи Заходу проти СРСР, з іншого – "заслуга" Горбачова і діячів з хутірським мисленням – Кравчука, Шушкевича, Єльцина та інших.

Втім, і в умовах розпаду можна було зберегти основні галузі економіки, науку, культуру. Але до влади приходили люди, які воліли продати високоточні верстати на метал, а не займатися копіткою роботою на перспективу, збереженням співпраці з братніми республіками - "суверенними" державами. Весь цей час Україна вкривалася мережами різних неурядових організацій, встановлювався контроль над ЗМІ, йшло формування громадської думки агресивними методами з основною метою – якомога далі розвести народи, що населяють уже різні країни, а не союзні республіки. Саме Україна стала територією, де потужні геополітичні процеси проявлялися і проявляються у всій своїй красі.

Лідерів, здатних поставити інтереси держави вище за особисту "хатинку", не знайшлося, тому "українська гора" народжувала мишей усі 25 років "незалежності".

Для Історії 25 років – строк невеликий. Водночас є чимало прикладів, що доводять, що за такий строк можна відновити державу з попелу.

СРСР відновив рівень довоєнного промислового виробництва за 5 років після закінчення війни, а через 16 років запустив людину в космос! Україна ж за чверть століття практично знищила все те, чим могла пишатися. Країна повертається до свого "коріння" - віночок, бузочок, шаровари – не в змозі зрозуміти: усе це чудово, коли є фундаментальна наука і високотехнологічна промисловість. Але їх немає, і "декомунізація" не в змозі заповнити цю прогалину.

Олександр Охріменко, президент Українського аналітичного центру:

- За 25 років зробили багато. Коли Україна з’явилася як незалежна держава, народ стояв у чергах, не мав поняття, як робити бізнес і мріяв, що держава його годуватиме. Людина зі 100 доларами в кишені вважалася багатою, а тепер уже й 1000 доларів мало. Тож доходи українців суттєво зросли, щоправда, і запити теж. До того ж доходи, наприклад, росіян і казахів зросли більше. До речі, Казахстан можна взяти як приклад для України. Він починав свою історію з ВВП на душу населення 1515 доларів, а зараз ця сума перевищила $10 тисяч. В Україні цей самий показник виріс з 1418 доларів у 1992 році до 2115 доларів у 2015-му. Тож без революцій економіка розвивається краще.

Крім того, важливо, щоб країна з усіма дружила. Той самий Казахстан дружить і з Китаєм, і з Росією, і зі США, і з ЄС. В Україні ж дуже багато політики і дуже мало економіки. З 25 років економіка розвивалася в 1996-1998, 2001-2004, 2006-2008, 2010-2013. А всі інші роки – або криза, або революції.

Андрій Вигиринський, аналітик:

- Шлях України можна назвати прийнятним перші років 14: держава була молодою, визначалася форма правління, суспільство вчилося почуватися самостійною нацією. У країни були стійкі зв’язки з країнами Союзу, була можливість розвиватися, використовуючи географію, людський ресурс, копалини. Та й поняття держборгу було не таким болісним, як сьогодні.

На такому потенціалі можна було прожити років 10, але, щоб не втратити конкурентоспроможність, потрібно було працювати. Проводити модернізацію, інвестувати в сектори, які розвивалися – це, власне, і є метою приватизації. Щоб новий власник не лише паразитував на підприємстві, а будував довгострокові плани.

Але сталося те, що сталося, і за зовсім короткий час у руках кількох людей зосередилися ключові і, між іншим, найпроблемніші сектори економіки. Частина промислового потенціалу, що залишилася в держвласності, не стала ламати звичні правила і працювала так само: у збиток за фінзвітністю і в прибуток для особистої кишені. Борги країни зростали, але для населення тримали фіксований курс, низькі тарифи, стримували інфляцію – просто щоб не ставили зайвих запитань, щоб не бунтували. І все б ішло накатаною і далі, але влада зробила фатальну помилку, не врахувавши бажання громадян їздити до Європи без віз.

Це бажання, підігріте грошима заходу, стало каталізатором революції. І ось ми знову перебуваємо на стадії створення країни, тільки цей стан гірший, ніж 25 років тому: величезний борг, відсутність промпотенціалу, розірвані зв’язки із сусідами, втрачений Крим, військовий конфлікт на промисловому сході. І ми знову шукаємо себе і своє місце у світі, при тому, що сьогодні наша роль у світі повністю визначається іншою державою. І, напевно, це закономірно, адже більшу частину з 25 років ми намагалися нібито розвиватися самостійно, але вийшло якось не дуже…