Інновації як основна проблема української революції

Будь-яка революція, що набуває зрештою світового змісту, не є соціальною. У цьому головна помилка марксизму, яка виказує його редукціоністський характер. Велика французька революція 1789 року і Жовтнева революція 1917 року, яку називають ще соціалістичною, не були власне соціальними революціями. Такими їх можна назвати, ґрунтуючись на концепції Маркса, звужуючи антропологічний потенціал революцій виключно до соціального контексту.

І революція у Франції, і революція в імперській Росії були цивілізаційними революціями. Це означає, що вони, незалежно від декларованих політико-соціальних цілей, виходили на питання змін культури та системи мотивацій, зміни етичні й естетичні, зміни картини світу (онтології) та зміни бачення перспективи (транзитології) цілого світу.

Цивілізаційна революція в Україні потребує інновацій

Ми маємо переглянути контекст Революції Гідності в Україні, перший етап якої (2013-2015) мав зовсім не вузько соціальний, а цивілізаційний характер. Іншими словами, Україна не просто змінювала свою геополітичну орієнтацію, тобто від підпорядкування Російській цивілізації переходила до підпорядкування західноєвропейській цивілізації, — Україна намагалася повільно й спорадично створювати нову цивілізацію.

Заради інтеграції в Європу, економічних змін, боротьби з корупцією та олігархією не варто було робити революцію в Україні. Тут цілком би підійшли реформи, такі самі повільні, як і всі процеси в Україні. Революція в Україні була зумовлена цивілізаційним розривом між архаїзованою Росією та прокрастинізованою Європою. Україні як країні фронтиру не залишалося вибору, як бунтувати проти одного й іншого, намагаючись пред’являти власні цивілізаційні новації шляхом мережевої фрагментації території та анархістського суспільного тиску на власний правлячий клас і більше того — амбівалентного тиску на західну цивілізацію, що зумовило залучення всього світу в українську революцію.

Однак саме слабка й маловпливова позиція українських інтелектуалів зумовила повільні зміни в Україні та контрреволюцію навесні 2016-го року. Українські інтелектуали були не просто роз’єднані концептуально — вони були роз’єднані соціально: як креативний клас, що перебуває на корупційному утриманні, і жертовний прошарок маргіналів від інтелектуалізму.

Ключовою проблемою української революції також виявилася неготовність правлячого класу і навіть суспільства загалом до інновацій, які пропонувалися вузьким прошарком інтелектуалів. Суспільство загалом більше довіряло журналістам і телеекспертам, які представляли позиції помірковані та по-різному компрадорські — з російським зовнішнім управлінням або із західним зовнішнім управлінням.

Століття української історії привчали українське суспільство до повільності та поступовості перетворень. Українці як представники фронтирної цивілізації завжди пам’ятали — радикальність змін у країні фронтиру неминуче призводить до зовнішньої агресії і потім до Руїни на довгі десятиліття.

У цьому сенсі суспільству складно розпізнати — коли відбуваються геополітичні зміни та соціальна революція, а коли відбувається цивілізаційна революція. Щоб це розпізнати, потрібно довіряти власним інтелектуалам. Однак у країні, де власна влада була більшу частину історичного часу чужою, а інтелектуали в позиції креативного класу працювали на чужу владу, інтелектофобія стала способом дистанції від влади.

Усі ці обставини й зумовили те, що цивілізаційна революція не була розпізнана українським суспільством. І відповідно суспільством не було ухвалено просте, але з дуже складними наслідками рішення — реформ у цій революції не достатньо, потрібні інновації, причому цивілізаційного рівня.

Тому більшість інновацій, запропонованих українськими інтелектуалами, були не те що не реалізовані, а навіть не прийняті до розгляду, не розпізнані, а то й узагалі не виявлені. Українське олігархічне в своїй переважній більшості телебачення виявилося відмінним контрреволюціонером, а критика й тролінг соціальних мереж, запущені олігархічними експертами, виявилися не в змозі конкурувати з телебаченням.

Місце інноватики серед інших типів транзитологічних змін

У книзі Нікітіна-Чудновського (Нікітін В., Чудновський Ю. Основа іншого — К.: Оптима, 2011, 176 с. з іл., с. 56) наводиться схема позиційного місця інноватики серед інших типів змін/перетворень. Я називаю цю схему «Транзитологічна ієрархія Нікітіна».

Тут сім рівнів транзитологічних (що претендують на інше) змін — починаючи від ремонту і закінчуючи смисловим управлінням. Будь-який рівень змін може бути зрозумілий і відрефлексований лише на вищому рівні, крім самого вищого, який може мати вищу позицію «пророк», що керує смислом ірраціональним чином і спорадично. Тому кожен вищий рівень керує нижчим.

Питання реформ і модернізації перебувають на найнижчих рівнях транзитології. Ці два рівні, як правило, мають зовнішнє управління — як з точки зору оперативної ситуації, так і з точки зору образів, еталонів і норм, запозичуваних ззовні, а не розроблюваних безпосередньо.

Рівень політики пов’язаний із зіткненням усвідомлених групових інтересів і перспектив, де шляхом конфліктів періодично досягаються і руйнуються рівноваги в процесі неоднорідних змін. На цьому рівні саме й можливо проводити лише модернізацію та реформи. Однак рівень політики принципово нездатний до стратегування.

Для стратегування потрібна державницька еліта, яка мало бере участь у політичних іграх, будує стратегії цивілізаційного розвитку, під які просуває президентів, формує ті чи інші політичні партії для парламенту, створює ті чи інші судові системи та підтримує правовий режим справедливості в суспільстві.

Рівень інноватики це рівень вільного підприємницького оновлення цивілізації. Він завжди непередбачуваний — не те що для політики, а навіть і для позиції стратегування, тобто для еліти загалом. Якщо еліта чутлива до інновацій, вона може їх вчасно підхоплювати. Дуже просунута еліта може навіть стимулювати інновації, але це буває рідко.

Рівень смислового управління це рівень філософів, поетів, письменників і релігійних діячів. Цей рівень власне й покликаний виявляти інновації та створювати для них нові змістовні перспективи, продукуючи при цьому нові смисли. Окремі й дуже рідкісні представники з цього рівня можуть переходити на наступний рівень — пророків, про яких уже згадувалося. Пророки спорадично й ірраціонально керують смисловим рівнем.

Ця схема показує, що кризи, особливо світові кризи, завжди закидають людство на рівень інновацій. Однак суспільство, особливо розбещене споживацтвом, може відмовлятися від інновацій, передоручати інновації певному впливовому або, навпаки, маргінальному шару суспільства, тобто симулюючи інновації або взагалі відмовляючись від них.

У нинішній світовій кризі основні інноватори вчинили таким чином. США залучили під цілі інноватування корпорації та корпоративних підприємців, давши їм карт-бланш на цивілізаційне оновлення. Китай, крадучи й здійснюючи чужі інновації, щосили намагається навчитися виробляти власні. Росія симулювала псевдоінновації, проводячи агресивну архаїзацію в більшості сфер цивілізаційного існування, якось намагаючись інноватувати лише свою військову зброю та технології маніпуляції громадською свідомістю. Європа прокрастинізується (скочується по ієрархії вниз — від рівня стратегії) і підпадає під вплив Росії.

У цьому сенсі за запропонованою схемою справа стоїть так. США намагаються втриматися на рівні смислового управління, забезпечуючи інноватику корпоративними суб’єктами (що без власної філософської традиції зробити буде дуже складно). Китай намагається з рівня стратегування вийти на рівень інноватики. Росія з рівня політики намагається вийти на рівень стратегування, але блокування реформ і демодернізація не дозволяють їй це зробити. Європа намагається втриматися на рівні стратегування, але скочується на рівень політики.

Україна мала шанс у ході революції піднятися на рівень інноватики, але, не подолавши опір олігархії та корумпованої системи політики, скотилася на рівень реформ і має негативну перспективу скотитися на рівень модернізації.

Що таке інновації?

Інновація або інновації (у більшості випадків поняття вживається у множині) розуміється як певна новація, що забезпечує якісне зростання ефективності системи, у ринковому розумінні — процесів або продукції, у соціальному розумінні — всього суспільства.

Однак так зрозуміла «інновація» одразу ж може бути проблематизована в контексті ефективності. Річ у тім, що інновацією є лише те, що принципово змінює не лише певну систему, а й критерії її ефективності.

Новація, винахід і навіть відкриття принципово не є інновацією, якщо її можна описувати в рамках підвищення ефективності наявної системи.

Тому інновація є не лише якістю функціонально-цільової зміни системи, а й змістовною глибиною зміни системи. Глибинна інновація породжує революцію. Тому інновація це не просто нова ідея, новий пристрій чи новий метод, а нова зміна-оновлення, спрямована вглиб, у саму суть, яка передбачає революцію системи та її перетворення на іншу систему.

Інновація — лише те, що сягає глибини, суті, найважливішого змісту, основи, системоутворювального моменту.

Приставка «in», додана до латинського «novatio» (оновлення, зміна), містить орієнтацію або настанову на це оновлення і зміну.

Іншими словами, інновація це не просто певне якісне оновлення чи зміна, а таке оновлення/зміна, яке тягне за собою інші оновлення/зміни.

Тому ми можемо сформулювати три принципи інновації: 1) те, що змінює суть і якість самої системи, тобто щось орієнтоване на глибину, основу, підхід; 2) те, що змінює ефект від дійсного функціонування системи і відповідно критерії її ефективності, тобто змінює умовну або дійсну цільову орієнтацію системи; 3) те, що орієнтоване на подальші оновлення та зміни.

Також ми можемо пред’явити суто формальні або функціональні ознаки інновації: 1) вона є новим підходом, що не застосовувався ніде і ніким раніше; 2) вона працює з ширшим класом ситуацій-проблем-завдань, ніж старі підходи; 3) вона поліпшує наявні якості й пред’являє нові якості, що не існували раніше; 4) вона пред’являє нові можливості, а в ідеалі — створює нову реальність зі своїм виміром; 5) вона породжує інші інновації, а граничного рівня інновація (реальнісна) породжує цілий напрям непередбачуваних інновацій.

Однак усі ці твердження сформовані нами в системному підході.

Якщо застосувати інновацію до самого цього підходу, тобто перейти в конструктивістський підхід, то можна стверджувати, що в постсистемному баченні інновація є не реконструкцією і не деконструкцією наявної системи, а конструктивним формуванням нової системи — проконструкцією, що перебуває на межі між старим конструктом і новим конструктом, що створюється в акті творіння.

З точки зору конструктивізму, інновація є не вдосконаленням моделі реальності, а такою зміною реальності, яка потребує нової моделі, що породжує революцію та перехід до іншої реальності.

Тому в конструктивному підході — інновація є передреволюційною конструктивною зміною, спрямованою на здійснення такої революції в найближчому майбутньому, яка поміняє підхід, мету і відкриє цілий ланцюг змін, створюючи тим самим нову реальність.

Саме ця обставина — потенційна здатність викликати цілу лавину змін і фундаментально змінювати наявну та звичну реальність — є найпривабливішою для революціонерів і дуже небезпечною для обивателів і консерваторів в інноваціях.

Соціалізація інновацій

Інновації дуже рідко бувають вимогою або орієнтацією/настановою.

Значну частину людської історії інновації з’являються стихійно в тих сферах, на які не спрямована громадська увага. Вони виробляються одинаками, стають відомі у вузькому колі й лише з часом, поширюючись в інші подібні кола однодумців, стають тією чи іншою мірою впливовими.

Інновації виявляються бажаними, тобто заявляються як вимоги частиною суспільства, лише в ситуації кризи, революції та війни. Суспільства, які не здатні з тієї чи іншої причини здійснювати інновації навіть у ситуаціях кризи, революції та війни, руйнуються, впадають у депресію і припиняють своє існування.

Важливою складовою інновацій є їхня суспільна прийнятність. Тому для інновацій існують традиційні для політології виміри — легальність і легітимність.

Легальність інновацій це прийнятність інновацій для владних інститутів, яка виступає як законність. Якщо інновації бажані для влади, то при появі інновацій влада змінює закони під ці інновації. Якщо інновації не бажані для влади, то при появі інновацій вони оголошуються незаконними і блокуються, саботуються, забороняються, репресуються тощо.

Легальність інновацій є формальним середовищем їх здійснення. Легальність або нелегальність інновацій мало впливає на швидкість їх поширення. Принциповішою для інновацій є їхня легітимність.

Легітимність інновацій це прийнятність інновацій для суспільства загалом або хоча б для якоїсь його частини, незалежно від їхньої бажаності чи небажаності для влади. Легальність і легітимність інновацій є різними вимірами, які можуть бути присутніми одночасно і нарізно.

Тому для інновацій дуже важливою обставиною є політолого-соціологічний перелік соціальних груп, де вони виявляються легітимними. Такий перелік груп є середовищем легітимності інновацій. Перелік соціальних груп, де інновація нелегітимна, є середовищем нелегітимності.

Щоб щось зрозуміти про перспективу впровадження інновацій, потрібно порівнювати впливовість середовищ легітимності та нелегітимності. Якщо середовище легітимності інновації впливовіше, то інновація відбуватиметься успішно, і навпаки.

Інноваційне поле — це перелік сфер знань і технологій, який покривається тією чи іншою країною (суб’єктом інноваційного розвитку). У другій половині ХХ століття США та СРСР покривали все інноваційне поле людства. Зараз майже все інноваційне поле покривають лише США.

Соціальні моделі інновацій — американська, європейська, російська, китайська.

Американська модель — це засновані на університетах і технологічних інститутах кластери, навколо яких виникають технопарки або дослідницькі центри з корпоративним розподілом функцій. «Гаражні інновації», придумані та застосовувані в США, це індивідуально-корпоративні інновації, що входять на ринок безпосередньо за неопору держави і готовності суспільства їх підтримати.

Американська модель продукує широке інноваційне поле — ширше, ніж у Європі, Росії чи Китаї. Європейська модель — залежна від американської з сильно звуженим і постійно звужуваним інноваційним полем.

Китайська модель заснована на ролі держави, яка стимулює крадіжку корпораціями чужих інновацій і здійснює державну підтримку критичних інновацій на рівні всієї країни. Китайці намагаються постійно розширювати інноваційне поле, конкуруючи з американцями.

Російська модель інновацій побудована на інкубаторах і вибірковій державній підтримці. Російські інкубатори інновацій у принципі не можуть подолати державне обмеження і не в змозі виходити на корпоративні ринки. Інновації в Росії інтелектуально забезпечені краще, однак інноваційна сфера надзвичайно вузька через політику архаїзації, що проводиться державою. Росія має ще більш звужене і ще більш звужуване інноваційне поле, ніж Європа.

Інноватори — це виробники онтологій і знань для своїх і наступних інновацій. Інноваційні послідовники це ті, хто бере лише технології, але неспроможний здійснювати теоретичні та інженерні розробки для нових інновацій. До теперішнього часу інноваторами були США та Європа. При цьому Китай був інноваційним послідовником. Росія протягом усього свого існування, за винятком 60-70-х років ХХ століття, була інноваційним послідовником.

Соціальні інновації та цивілізаційні інновації

Соціальні інновації — найскладніший і найрідше затребуваний тип інновацій. Соціальні інновації не обов’язково виробляються з рівня політики і не обов’язково мають на меті модернізацію суспільства чи його реформи. За соціальними інноваціями цілком можуть стояти цивілізаційні претензії.

У цьому сенсі соціальні інновації це те, що можуть зрозуміти політики, що може бути публічно пред’явлено суспільству й обговорюватися цим суспільством. Цивілізаційні інновації це те, що обговорюють інтелектуали. Цього не слід боятися суспільству як певної маніпуляції в громадській свідомості.

Традиційно прихованих маніпуляцій суспільство боїться, якщо вони спрямовані на його пряме або приховане обкрадання, закабалення чи приниження. Обговорення інтелектуалами цивілізаційних інновацій не спрямоване на безпосереднє захоплення влади чи на безпосередній перерозподіл влади, на зміну структури економічного багатства чи на зміну культурного впливу.

Звісно ж цивілізаційні інновації до цього призводять, але не через те, що якісь інтелектуали хочуть собі багатства, влади чи культурного впливу. Лише шляхетні мотивації інтелектуалів дозволяють їм найефективніше просувати цивілізаційні інновації.

Хто хоче влади й багатства, той ніколи не домагається цивілізаційних змін. Тому соціальна революція може робити революціонерів багатими і давати їм владу, а справжня цивілізаційна революція нічого цього не дає. Навпаки, цивілізаційна революція пов’язана з жертовністю тих, хто її здійснює.

У цьому сенсі найсильніші соціальні революції це цивілізаційні революції. Які ж ознаки переходу соціальної революції в цивілізаційну революцію?

1. Зміна картини світу (конструкції-моделі світу).

2. Претензія не лише на зміну культури (зразків, еталонів і норм), а й на зміни базової системи мотивацій.

3. Зміна способу оформлення та впровадження перспективи (нова транзитологія).

4. Власне транзитологічні інновації трансцендентної властивості, тобто виявлення нових концептуальних полів розвитку цивілізації (в актуальності це віртуальність, інші світи, психоконструювання тощо).

5. Технологічно несподівані інновації в рамках сучасних технологічно-інноваційних трендів (гено-, робо-, інфо-, нано-).

6. Структурні інновації соціальної організації (в актуальності це фрагментація та мережевізація світу).

Соціалізація соціальних інновацій є найскладнішим із завдань інноватування. Соціальна інерція щодо саме соціальних інновацій найсильніша. Соціальні інновації розробляються важко, просуваються зі зусиллями і складно впроваджуються.

Давайте подивимося на можливі інноваційні виходи з ситуації нинішньої світової кризи. Для цього використовуватимемо два виміри в ситуації світової кризи — світовий загальний продукт і населення світу. Схема із сайту глобальної мережі вчених світового руху «Great Transition Initiative» показує такі сценарії світового розвитку залежно від тих чи інших інновацій: «великий перехід», «реалістичний прогноз», «політичні реформи», «ринкові сили», «світ-фортеця», «руїна».

Сценарії світового переходу

У цьому сенсі екстремальні сценарії «великий перехід» і «руїна» це сценарії радикальних інновацій і радикального відходу від інновацій. Такі сценарії для світу є негативними, оскільки призводять до найруйнівніших наслідків.

Наступні крайні сценарії — «реалістичний прогноз» і «світ-фортеця» — всупереч ученим-експертам не є оптимальними. Причина не дуже проста для розуміння. Зростання світового багатства ціною скорочення населення або зростання населення шляхом скорочення світового багатства однаково погані, оскільки зберігають дисбаланс світу.

Іншими словами, зростання світового багатства і зростання населення у світі не буває збалансованим. Якщо зростає багатство, то воно зростає саме в країнах «золотого мільярда», а якщо зростає населення, то воно зростає саме в найбідніших країнах світу.

«Реалістичний прогноз» просувається вченими країн «золотого мільярда», оскільки вони чудово знають, що зростання загального світового продукту припадатиме саме на їхні країни, а скорочення населення буде вироблено за рахунок найбідніших країн. Це дуже людожерський прогноз, що називається вченими при цьому «реалістичним».

Сценарії «політичні реформи» і «ринкові сили» не сильно відрізняються від «реалістичного прогнозу» і в цьому сенсі теж не є оптимальними, хоча, зрозуміло, що ці реформи й ринкові дії знову ж таки будуть здійснені найрозвиненішими країнами «золотого мільярда».

Найоптимальніший прогноз «рівноважних інновацій» тут відсутній — його лінія має перебувати між прогнозом «ринкові сили» і прогнозом «світ-фортеця», тобто в порожньому просторі, де уяви вчених не вистачило для інноватування.

Найоптимальніший у ситуації світової кризи — сценарій мережевого розвитку спільнот світу за інноваційних зусиль корпорацій. З одного боку, корпорації не дозволять державам влаштувати «світ-фортецю», а з іншого боку, мережеві спільноти не дозволяють корпораціям отримати всю повноту політичної та економічної влади.

Однак сценарій корпоративно-спільнотного мережевого розвитку світу вчені розвинених країн не бажають обговорювати. Їх цілком влаштовує позитивна доля країн «золотого мільярда» в сценаріях «реалістичного прогнозу», «політичних реформ» і «ринкових сил».

Тому світова гуманітарна наука сьогодні не є шляхетною справою розумних людей. Наука перетворилася на служницю влади й багатства. Нам потрібна інша гуманітарна наука для цивілізаційного перетворення світу.

Нам потрібен «нереалістичний прогноз», щоб утримати інноваційність і водночас рівновагу світу. Україна у своєму цивілізаційному пориві має реалізовувати сценарій нереалістичного в західному світі та в Росії прогнозу розвитку мережевих спільнот та інноваційних корпорацій. Якщо піти цим шляхом — в України з’являється шанс цивілізаційного прориву.

Для створення таких цивілізаційних інновацій необхідна наявність розвиненого гуманітарного процесу виробництва, націленого на створення нової філософії та нових гуманітарних теорій.

Просування цивілізаційно-соціальних інновацій пов’язане з наявністю клубів гуманітарної спрямованості та соціальних мереж, націлених на гуманітарну комунікацію.

Впровадження соціальних інновацій пов’язане з наявністю рухів, орденів і братств, що ставлять завдання гуманітарних перетворень, які виходять за рамки одного покоління.

Політичні партії можуть представляти рухи, ордени і братства. Однак самі по собі політичні партії не пов’язані більше не лише з цивілізаційними, а навіть і з соціальними революціями. Політичні партії дуже сильно схильні до процесу плутократичного захоплення для перерозподілу влади й багатства наявних груп впливу.

У цьому сенсі зв’язка: гуманітарна теорія — клуб — рух (орден, братство) — політична партія є неодмінною умовою будь-яких фундаментальних перетворень суспільства.

Крім того, критично важливими є ще дві пов’язані між собою умови, що стосуються ментальності суспільства: 1) готовність до самостійних інновацій — самостійно придуманих, самостійно обговорених, самостійно реалізованих; 2) інтелектуалізм на противагу інтелектофобії як довіра до інтелектуальних розробок і стимулювання таких інтелектуальних розробок (стимулювання їх появи, оплата їх створення і готовність їх використовувати попри все).

За відсутності цих умов жодні зміни у відсталому суспільстві неможливі: суспільство животітиме, руйнуватиметься, втрачатиме територію, втрачатиме самоповагу, жертвуватиме великими масами населення, але так і не наважиться на інновації. Такому суспільству навіть екзистенційний струс не допоможе — воно просто сприйматиме війну й розруху, що сталися, як непереборну стихію.

Тому вимоги модернізації чи реформ в інтелектофобному та консервативному суспільстві є не просто слабкими, а й марними. Лише духовний струс може якось з часом змінити таке суспільство — та й то, якщо такий духовний струс супроводжуватиметься безперервним інтелектуальним зусиллям.

Що може бути таким духовним струсом — ніколи наперед невідомо.