Малим не здасться. Міністр Тарас Кутовий про майбутню земельну реформу

Міністр аграрної політики Тарас Кутовий розповів Фокусу про майбутню земельну реформу, перспективи приватизації скандальних державних агропідприємств і стимули для розвитку малого фермерства

Тарас Кутовий — уже третій міністр аграрної політики, призначений після Революції гідності. Його попередники Ігор Швайка й Олексій Павленко залишили новому міністру купу невирішених проблем — невдоволення агрохолдингів мораторієм на продаж землі, вимогу фермерів щодо держпідтримки, на яку немає грошей, корупцію на держпідприємствах і труднощі з пошуками нових ринків для продукції українського тваринництва замість закритого російського. Утім, Тарас Кутовий налаштований оптимістично й запевняє, що все ще можна змінити.

Хто він
Міністр аграрної політики

Чому він
Опікується розвитком ключової нині галузі української економіки

Продажу підлягає

Мінагрополітики називають одним із найінертніших відомств. Що ви робите, щоб прискорити його реформування?

— Безумовно, міністерство дуже інертне. Минулих років, по суті, його реформуванням ніхто не займався. Люди працюють так, як десятки років тому. Плануємо змінити принцип роботи міністерства з галузевого на проєктний. Люди не повинні просто сидіти й готувати якісь папірці з рослинництва, тваринництва.

Пріоритетних напрямів у міністерства три: земельна реформа, розвиток малого та середнього агробізнесу, приватизація держпідприємств. Сподіваюся, що законопроєкт про обіг земель сільськогосподарського призначення потрапить до парламенту на друге читання вже наступного місяця й до кінця року його ухвалять. Що стосується підтримки малого та середнього бізнесу, ми зараз готуємо законопроєкт, який принципово змінює підхід до системи дотацій сільгоспвиробників, унаслідок чого акцент зміститься з підтримки великих агрокомпаній, які й без того показують хороші результати, на підтримку фермерів, які не можуть нормально працювати через відсутність коштів на техніку та впровадження нових технологій. Якщо говорити про приватизацію держкомпаній, то вже ухвалено закон про умови приватизації Укрспирту, призначено нових керівників Артемсолі та Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ). Сподіваюся, що до кінця року ми передамо хоча б одне з цих підприємств до Фонду держмайна.

Чи вірите ви, що приватизація цих скандальних підприємств відбудеться найближчим часом?

— Якихось перешкод для приватизації Укрспирту я не бачу вже зараз. Припускаю, що від продажу корпорації держава отримає від $200 млн до $400 млн. Ми розробили модель приватизації, яка змусить інвесторів боротися за спиртзаводи. Ми встановимо загальний ліміт виробництва харчового спирту для країни. Після приватизації кожного заводу його потужності відніматимуться із загального ліміту. Це змусить інвесторів конкурувати за найпотужніші заводи, підвищуючи ціну активу на аукціоні. Після того як ліміт буде вичерпано, решту потужностей можна буде використовувати для виробництва біоетанолу або як виробничі майданчики, перепрофілювавши їх під інші виробництва.

В Артемсолі ми нарешті подолали бандитське свавілля попередніх років. Потрібно ще часу, щоб налагодити бізнес-процеси, і підприємство можна виставляти на приватизацію. Складніше з ДПЗКУ. На ній і досі висить $1,5 млрд китайського кредиту, навколо якого виникли розбіжності. Китайські партнери вважають, що ДПЗКУ має продавати до вичерпання суми кредиту все зерно їм, навіть якщо інші контрагенти пропонують вигідніші умови. Ми з таким трактуванням контракту не згодні. Це питання зараз розглядає Лондонський арбітраж. У будь-якому разі, доки ми не виконаємо контракт, для приватизації ДПЗКУ потрібно буде отримати згоду китайської сторони. Я вже звертався до китайців із цього приводу. У принципі, вони не проти, але тривалих переговорів навряд чи вдасться уникнути.

«Якщо ми дозволимо продаж землі, багато людей її продадуть, щоб виручити велику за їхніми мірками суму, але потім залишаться взагалі без засобів до існування»

Гра в довгу

Ви запропонували нову версію земельної реформи — можливість продажу права оренди сільськогосподарської землі на 49 років. По суті, оренда землі на 49 років — це її продаж. Навіщо потрібні такі складнощі?

— Довгострокова оренда землі та її продаж — різні речі. У селі багато людей годується зі своїх паїв. Вони отримують за них або якісь гроші, або зерно, необхідне для ведення підсобного господарства. Якщо ми дозволимо продаж землі, багато людей її продадуть, щоб виручити істотну за їхніми мірками суму, але потім залишаться взагалі без засобів до існування. Якщо ж ми дозволимо довгострокову оренду, то паї нікуди не подінуться, люди продовжать отримувати за них орендну плату, але агропідприємства матимуть тверду гарантію для ведення бізнесу. Зараз, коли договори з фізособами укладаються на сім років, компаніям важко планувати свої виробничі цикли.

Ще одне нововведення — можливість застави права довгострокової оренди землі. Це впорядкує взаємини банків і позичальників. Зараз, якщо агрокомпанія не може виплатити кредит, вона просто передає орендовані паї пов’язаним компаніям. У підсумку з усього заставного майна банк отримує право розпоряджатися лише будівлями, які без землі не становлять цінності. Закінчується все тим, що кредитор викуповує в банку своє майно з великою знижкою. Неможливість реалізувати заставу за справедливою ціною підвищує вартість кредитування агросектору, а високі ставки гальмують розвиток галузі. Якщо право на оренду землі передаватиметься як застава, банк зможе передати господарство новому власникові разом із землею. Неповернень кредитів стане куди менше, гроші стануть дешевшими. Нарешті, можливість продажу та застави прав довгострокової оренди запустить механізм ціноутворення на землю. Ми розумітимемо, чи росте в нас галузь, чи підвищується ціна на землю з часом.

Частка агросектору в економіці з року в рік зростає, сільгоспвиробники вже обійшли металургів і машинобудівників. Але чи в правильному напрямі рухається українська економіка, адже більшість аграрних країн живуть бідно?

— Україна вже стала одним із ключових експортерів зернових і олійних культур у світі. Зараз перед нами стоїть завдання збільшити в агропромисловому комплексі частку агропродукції з високою доданою вартістю. Нещодавно був у Данії, ця маленька країна, маючи в десять разів менше орної землі, отримує на 50% більше доходу від сільського господарства, ніж ми. Нам потрібно збільшувати частку нішевої продукції, на яку у світі є попит. Наприклад, українські виробники органічної продукції вельми конкурентоспроможні на ринках ЄС. А коштує «органік» набагато дорожче, ніж конвенційна продукція аналогічної якості. Саме тому я й кажу про необхідність підтримки малого та середнього бізнесу. Великі агрохолдинги — молодці, вони дають потік прибутку до країни, але нішевий бізнес їм нецікавий.

Фермери ж хочуть займатися нішевими культурами, але просто не можуть цього робити: немає техніки, немає можливості освоювати нові технології. За розміру земельного банку до 500 га отримати банківський кредит практично неможливо. У підсумку вони змушені просто здавати землю в суборенду великим агрохолдингам. Тому необхідно перейти до прямої фінансової підтримки малих і середніх фермерів. Для цього необхідно не менше 3 млрд грн. Намагаємося домогтися, щоб ці гроші заклали в бюджет наступного року. Якщо коштів не знайдуть, доведеться шукати можливість дотувати фермерів через пільговий режим оподаткування. Але цей варіант гірший, оскільки фіскальні преференції завжди залишають можливості для схем.

Природно, наша підтримка фермерів не обмежуватиметься грошима. Міністерство має допомогти їм навчитися експортувати продукцію. Для цього ми зараз працюємо над створенням офісу з просування продукції невеликих сільгоспвиробників на світові ринки. У великих холдингів достатньо ресурсу, щоб просувати себе за кордоном. А в маленької компанії такої можливості немає. Фермер не поїде, скажімо, до Ірану домовлятися про постачання. Це має зробити профільне міністерство. Домовитися про співпрацю, повернутися до Києва та повідомити виробникам, що в Ірані потрібно те й те, і яким стандартам якості має відповідати ця продукція.

Далі на базі ДПЗКУ ми формуватимемо великі партії фермерської продукції та, використовуючи нашу інфраструктуру, відправлятимемо їх за кордон. При цьому фермерам ми надамо можливість на пільгових умовах використовувати державні елеватори та портові перевалки за прийнятними для них цінами.

МВФ не буде проти збереження податкових пільг для аграріїв, якщо грошей на прямі дотації не знайдуть?

— МВФ спочатку був проти й перехідного періоду в оподаткуванні агросектору, але про це з ним вдалося домовитися. Якщо ми доведемо МВФ, що збереження податкових пільг для фермерів необхідне для стабілізації української економіки, проблем виникнути не повинно.

Команда вашого попередника Олексія Павленка із захопленням говорила про перспективи євроінтеграції. Але створюється враження, що Європа не надто рада нашій продукції тваринництва та готовим продуктам харчування. Чим можна реально замінити втрачений ринок Росії?

— Зараз нарешті почало зсуватися з «мертвої точки» питання збільшення безмитних квот. Раніше ЄС узагалі не хотів його розглядати. Але ми спробували пояснити вплив на наш торговий баланс блокади Росії. Для європейської сторони це сильний аргумент. Зараз ключове питання постачання продукції тваринництва та готових продуктів харчування до ЄС — відповідність стандартам якості. Як я казав, у нас практично розвалені контролюючі органи, що існували раніше, а нові ще не запрацювали. З цього питання ми регулярно зустрічаємося з головою Держпродспоживслужби Володимиром Лапою. Сподіваюся, що найближчими кількома місяцями новостворена система контролю якості харчової продукції повноцінно запрацює, і ми зможемо показати всьому світові високу якість нашої продукції. Інша річ, що не треба концентруватися лише на Європі. Україна дуже слабко інтегрована в ринки Південно-Східної Азії та Африки. А це гігантські ринки. Потрібно працювати над поглибленням проникнення на ці ринки. Нещодавно був в Індонезії, більшу частину продуктів харчування туди завозять з Австралії. Ми можемо запропонувати продукцію не гіршу за якістю, але за нижчими цінами.