Східна Європа: ліс і колоніалізм

У 1924 році британська компанія «Центура» уклала з польським урядом концесію на вирубку половини всіх лісових угідь Речі Посполитої

Останній рік Польщу сколихує великий екологічний скандал, який швидко перейшов у політичну та економічну площину. Місцеві природоохоронні організації звинуватили уряд у масових вирубках Біловезької Пущі, які проводяться під благовидним приводом боротьби зі шкідником-короїдом. Міністерство навколишнього середовища Польщі вирішило збільшити ліміт вирубки заповідного лісу одразу вп'ятеро – до 318 тисяч кубометрів. У відповідь екологи подали на це скаргу до Європейської комісії, зазначаючи, що рубка лісу проводиться з суто комерційною метою та приносить величезний прибуток, а в розташованій поруч білоруській частині Пущі ніхто не знищує заражені жуком дерева.

Польський уряд прийняв цей виклик, відповівши на нього в суто демократичному дусі. Міністр навколишнього середовища Ян Шишко, якого називають відкритим лобістом лісопромисловців, демонстративно звільнив директора Національного парку «Біловежа» та понад тридцять учених, які входили до Ради охорони природи. А потім санкціонував кампанію цькування екологічних дисидентів, представляючи борців за порятунок заповідного лісу як ворожу агентуру.

«Міністерство навколишнього середовища спільно з євродепутатами від правлячої партії «Право і справедливість» організувало в будівлі Європарламенту виставку, що просуває в маси версію уряду про порятунок лісу через вирубки – поки він «не згнив на наших очах»… Уряд створив нову Наукову раду лісництв, набрану, як стверджують критики, з лояльних фахівців. Її голова професор Януш Сова казав: «Є лише один метод управління лісами – сокира». Інший член ради Миколай Яновський на тому самому засіданні назвав екологів паразитами та запропонував заслати їх на десять років «у ГУЛАГ до Путіна». Екологи зазначають, що риторика щодо них стала агресивнішою: їх називають екотерористами, зрадниками, купленими росіянами, німцями чи євреями», – пише про це портал «Росбалтик».

Усе це нагадує добре забуту, але дуже повчальну історію часів міжвоєнної Польщі, до якої входили території Західної України та Білорусі. У 1924 році британська компанія «the Century European Timber Corporation», більш відома під поширеною народною назвою «Центура», уклала з польським урядом десятирічну концесію на заготівлю 17 мільйонів кубометрів деревини – що становило половину всіх лісових угідь Речі Посполитої. Європейські бізнесмени без труднощів підкуповували місцевих політиків і безцеремонно змушували Варшаву розплачуватися за військову та фінансову підтримку під час нещодавно завершеної польсько-радянської війни.

Британці задешево наймали на роботу бідних селян і колишніх солдатів з добровольчих бандформувань білогвардійського генерала Булак-Балаховича, які перетворилися на приватну армію «Центури». Корпорація вирубувала ліс від Литви до Волині, однак основна частина заготівель проводилася саме в Біловезькій Пущі. До неї підвели залізниці-вузькоколійки й приступили до хижацької вирубки лісу – насамперед, зводячи під корінь цінні породи дерев. Лише в одному 1925 році британські бізнесмени вивезли з Польщі понад 800 тис. м3 деревини – вважається, що палуба й обшивка збудованих у ті роки британських суден здебільшого виготовлялася з польського, білоруського, литовського та українського лісу. При цьому «Центура» платила лісорубам мізерну платню, що призводило до запеклої страйкової боротьби. А уряд Польщі щоразу звинувачував в організації цих страйків агентуру більшовиків. Лише в 1929 році, під тиском громадської думки, польська сторона розірвала кабальний контракт із британською корпорацією, сплативши їй неустойку в 375 тисяч фунтів стерлінгів. А знищені ліси згодом із величезними труднощами відновлювали в повоєнні роки.

Нинішній біловезький скандал свідчить про те, яку гостру потребу в лісі відчуває зараз європейська економіка, а заразом пояснює, чому ЄС виявляє такий інтерес до збільшення постачання української деревини. Невипадково Євросоюз найбезсоромнішим чином вимагає від України скасування мораторію на експорт українського лісу, погрожуючи відмовити Києву в уже погоджених кредитах. Деревообробним підприємствам європейських країн вигідно купувати український ліс за заниженими цінами, зберігаючи власні лісові угіддя, вирубка яких передбачає дорогу рекультивацію та загрожує конфронтацією з екологічними організаціями – як це і сталося зараз у Польщі.

«Європейські партнери вже не соромляться. Українські машини, механізми, метали їх не цікавлять. На них не знижуються квоти, немає жодних програм підтримки та інтеграції. Зате сировина, металобрухт, продукція АПК з нульовим рівнем переробки – цілком затребувана. Тепер, коли Україна здала практично всі позиції та загнана в кут, саме час порушити питання, які не вирішувалися раніше. Хочете кредит на закупівлю газу? Хочете черговий транш макроекономічної допомоги? Скасовуйте мораторій на експорт лісу!», – прокоментував цю політику шантажу колишній перший віцепрем'єр-міністр України Сергій Арбузов. Причому, за його словами, офіційно озвучені дані про експорт українського лісу, якими оперує влада, не враховують величезні обсяги нелегальної торгівлі українською деревиною, завдяки яким вона зростає навіть зараз, коли ще діє мораторій.

«Насправді, в умовах безвладдя навіть за чинного мораторію ліс-кругляк вивозився під виглядом виробів, дров, чого завгодно. Про це яскраво свідчать дані статистики. За останні два роки частка лісу в експорті до ЄС зросла майже вдвічі – з 3,6% у 2012 році до 6% у першому півріччі 2016 року. Торік було підписано мораторій, а експорт збільшився на 16%. Ніхто цього мораторію не дотримується – 70% нашого лісу йде до Європи. Що там ганяють із прикордонних територій, обліку взагалі не підлягає. Важливо інше: з Україною переходять на мову грубого диктату. І це нова реальність, з якою нинішній владі доводиться жити. На жаль, не лише владі, а й народові України», – розповідає Арбузов.

У результаті цієї хижацької, суто колоніальної політики Україна втрачає не лише свої нечисленні природні ресурси, а й рештки своїх виробничих потужностей. Масштабне вивезення лісу призвело до того, що деревообробні фабрики нашої країни парадоксальним чином страждають від нестачі сировини, простоюючи чи закриваючись – незважаючи на те, що схили українських Карпат лисіють буквально на очах. А вироблена з українського дерева продукція імпортується на українські ринки, де зростає експансія іноземних виробників меблів.

«Чому країни Євросоюзу не хочуть вирубувати свої ліси: Словаччина та Румунія бережуть Татри й Карпати, а Австрія та Італія – Альпи? Вони націлені на український ліс, скуповують за копійки, виробляють із нього продукцію, а потім продають її – зокрема й нам – утридорога. Якщо Євросоюз ставить умову надання Україні допомоги в обмін на зняття мораторію на експорт деревини, тим самим він демонструє, що бачить у нашій країні сировинний додаток», – безрадісно констатує Геннадій Москаль, патріотичний губернатор Закарпаття, де за останні два з половиною роки зі страхітливою швидкістю зникли цілі лісові масиви.

Іноземні політики, які активно лобіюють інтереси європейського бізнесу, не шкодують навіть власні заповідні угіддя – хоча Біловезька Пуща заслужено вважається природним символом Польщі та ввійшла до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Не дивно, що в Європі зовсім не переживають щодо екологічних та економічних наслідків, які неминуче принесе за собою масова вирубка українських лісів. А одурені жителі України починають розуміти, що її відносини з Євросоюзом можуть вибудовуватися зараз лише на залежних, нерівних умовах – коли європейські еліти використовують нашу країну у своїх економічних інтересах, не даючи натомість нічого, крім ультимативних вимог підняти комунальні тарифи.

По суті, сьогодні в нашій країні знову повторюється на свій лад стара історія корпорації «Центура», що мало не знищила ліси слухняного васала Антанти, яким була Польща, що відбила «більшовицькі орди». Європейський капітал, як і дев'яносто років тому, розглядає Східну Європу як ринок збуту, резервуар дешевої сировини та дармової робочої сили. Причому, за іронією долі, ліс і тепер, як за часів Габсбургів і Пілсудського, залишається основним експортним товаром країни, що розгубила свій індустріальний потенціал. А ті, хто виступає проти самогубного процесу руйнування своєї батьківщини, як і раніше, ризикують стати жертвою ритуальних звинувачень у роботі на зовнішнього ворога. Поки справжні вороги України торгують її народом, її природою та самим майбутнім нашої країни.