З життя чорнобильських вовків. Результати радіослідкування

Дуже якісна робота й цікава стаття Валерія Домбровського. М.П.

Я йду глибоким пухким снігом із GPS у руках у самому центрі зони відселення поблизу колишнього населеного пункту Красносілля. Сосновий ліс змінюється заболоченою обширною низиною, порослою куртинами жорсткого верболозу. Тут лосине царство. Численні сліди, всі гілочки верби підрізані, трапляється кілька свіжих лосиних лежанок. Ось і шукана точка. Майданчик серед очерету й кущів сильно витоптаний, велика зелена купа — вміст шлунка — лежить, неподалік від неї шкура, великі кістки широко розкидані. Стандартна картина після вовчої трапези. Знаходжу чисто обгризену нижню щелепу й сую її в рюкзак. За зубами можна буде визначити точний вік добутої особини. Знову лось. Це вже 20-й лось, рештки якого я знаходжу за 2 останні місяці з середини грудня до середини лютого. Схоже, ні оленя, ні кабана в здобичі вовка цієї зими мені вже не дочекатися.

Місце, де зграя вовків розібрала молодого лося

Якщо з кабаном усе зрозуміло, то відсутність оленя спантеличує. Усе-таки це основна жертва вовка за результатами багатьох досліджень. Олені є, і їх немало на території цієї зграї. Мабуть, правий грузинський етолог Ясон Бадрідзе в твердженні, що вовки мають спочатку навчитися добувати певний вид тварин. Знання передаються від батьків дітям у процесі спільного полювання. Полювання на кожен вид потребує особливої методики та навичок. Олені ще 20 років тому були рідкістю в заповіднику, як і зубри. Згадалася розповідь місцевих працівників про сліпе зубреня, яке близько 10 років тому цілий місяць прожило в лісі неподалік від зубророзсадника в повній самотності, доки його не відловили люди й не визначили до зоопарку. Вовки його не чіпали. Незвичний звір не був сприйнятий як потенційна їжа на тлі звичних лося та кабана. Є й зворотний бік медалі. Коли мисливці вбивають материх вовків, у зграї залишаються лише молоді й недосвідчені, які просто не вміють полювати на велику здобич. Їм пощастить, якщо вони приєднаються до іншої зграї. В іншому разі їм доведеться все життя перебиватися дрібною здобиччю, а коли притисне – виходити на скотомогильники й сільські смітники, де на них уже чекатимуть капкани місцевих борців із кровожерливим хижаком. Окремі особини навчаться витягати собак із буд і породять легенди про полчища чорнобильських вовків, що тероризують усю округу.

На GPS залишилося ще три точки, які я планую відвідати за сьогодні. Після тримісячного досвіду я навчився безпомилково визначати місцезнаходження вовчої здобичі – і це стало рутинною роботою. Спочатку було не так.

Американські колеги мітять вовка нашийником

У жовтні-листопаді 2016 року група американських учених із Джорджіанського університету США та Дмитро Шамович помітили комбінованими нашийниками 6 вовків на території Поліського радіаційно-екологічного заповідника. Основною метою проєкту є прижиттєве вивчення накопичення дози зовнішнього опромінення у вільно живучих диких тварин. Нашийники працюватимуть до серпня 2017 року, а потім автоматично відщелепнуться. Окрім вовків подібними нашийниками помічено 10 єнотовидних собак, але про них буде окрема розповідь. Щогодини нашийники записують координати свого місцезнаходження й періодично передають їх на супутник. На мій комп'ютер інформація приходить із деякою затримкою, іноді до 2-х діб. Спеціальна програма малює на карті маршрут вовка. Коли точки завмруть на місці, значить, вовк загинув, потрібно їхати шукати нашийник. Але мені цього мало. Маючи в руках таку унікальну можливість, я хочу вичавити з неї максимум інформації. Я хочу знати, що вовки роблять, скільки особин у зграї та чим зграя харчується. Перший час я відвідував усі підряд місця тривалих і коротких зупинок вовків і поступово навчився відрізняти місця відпочинку від місць годування. Це виявилося не зовсім просто. Тривалість стоянки вовків ніяк не корелювала з імовірністю знайти там їхню жертву. Іноді вовки проводили по 12 годин поспіль, просто лежачи або спілкуючись у якомусь полюбленому ними місці. І навпаки, добувши лося й нашвидкуруч наївшись, вони, як правило, не залишалися тут, а йшли іноді досить далеко, щоб потім повернутися ще раз-два по добавку.

Вовча лежанка

Здивувала сильна, я б навіть сказав, надмірна обережність вовків щодо невідомого. Одного разу мене зацікавило місце, де вовки пролежали всю ніч поруч із шосе неподалік від Оревичів. Після прибуття ми з моїм частим супутником Миколайовичем виявили лосеня-цьогорічка, що лежить за 30 м від дороги, неподалік від нього трималася лосиха. На наш подив лосеня ніхто не чіпав. Воно загинуло вчора, але жодних слідів насильницької смерті не було, окрім двох підозрілих дірочок у ногах. Очевидно, що воно загинуло не від зубів вовка. Лежанки 4-х вовків були за 50 м від лосеняти. Я встановив камеру в надії зняти вовків. Але надії мої виявилися марними. Вовки не підійшли ні цієї, ні наступної ночі, а камера розрядилася, знімаючи щохвилини орланів, круків і сорок.

6 помічених вовків розподілилися по трьох різних територіях. 3 вовки ходять у складі однієї зграї, назвімо її Красносільською, 2 вовки – другої зграї (Тешковської), а один практично відразу пішов на територію української зони відчуження й досі перебуває там. Українська дослідниця Марина Шквиря встановила, що цей вовк тримається одинаком, доїдаючи за місцевою зграєю рештки здобичі.

Малюнок . Локалізація п'яти помічених особин на території заповідника за результатами супутникового слідкування в період з 29 листопада 2016 року по 18 лютого 2017 року (З особини ходять у складі однієї зграї, 2 особини – у складі іншої зграї)

Територія Красносільської зграї простягається на 23 км з півночі на південь (від Дронок до Білої Сороки включно) і на 15 км із заходу на схід (від Вяжищ до Масанів). Площа її за три зимові місяці становила близько 250 кв.км. Така ж площа, яку займає Тешковська зграя (від Конотопа до Вяжищ і від Михайлівки до Кожушок). Але при цьому максимальна чисельність Красносільської зграї близько 12 особин, а Тешковської – 8 особин. На території кожної зграї тримається 2-3 одинаки, які харчуються рештками здобичі, коли зграя її залишає. Цю інформацію я отримую шляхом тропління помічених особин і обліку слідів невідомих груп і одинаків.

Структура Красносільської зграї виявилася досить складною й незрозумілою. Іноді всі особини об'єднувалися та ходили разом, потім без видимої причини розходилися на кілька днів і знову сходилися в найрізноманітніших поєднаннях. Однозначно є кістяк, що складається з 5-7 особин, які здебільшого й добувають лосів. І є ще 4-5 особин, які приєднуються до кістяка на деякий час. Іноді лише на час поїдання добутого лося. Вражає, як на великій відстані близько 10 км такі ось «відщепенці» безпомилково по прямій ідуть до того місця, де кілька годин тому їхніми товаришами було добуто лося. Іноді причина роз'єднання зграї здається інтуїтивно зрозумілою. Наприклад, цілий день зграя у повному складі ганяє когось (лося, звісно) по заболочених колишніх полях, але безуспішно. Але ось одна за одною відокремлюються й ідуть у різні боки помічені вовчиці, мабуть, зневірившись дочекатися успіху. Ударна група з міченим самцем у складі теж залишає це нещасливе місце, щоб пошукати удачі в іншому... У середньому ця зграя добуває одного лося кожні три дні або десять лосів на місяць.

З Тешковською зграєю все набагато простіше. Восени вона іноді розбивалася на групи. Але потім сталося так, що льодохід на Прип'яті роз'єднав членів зграї на цілих 2 тижні. Цікаво було спостерігати, як різні групи метушилися вздовж берега навпроти одна одної, намагаючись знайти якийсь шлях. Їм довелося чекати льодоставу. Зате потім зграя з 8 особин більше не розлучалася за жодних обставин до кінця лютого.

Прип'ять проходить прямо через центр однієї вовчої території та «відтинає» майже третину в іншої. Несподіване відкриття – велика річка не є якоюсь значущою перешкодою для вовків більшу частину року. І вона не є межею між ділянками сусідніх пар, що здавалося б, було цілком логічно. Але у вовків своє розуміння цього питання. Холодна вода їх анітрохи не зупиняє. За треками добре видно, що вовки майже щодня перетинали Прип'ять, а іноді заодно й кілька її рукавів, аж до самого грудня. Останнє запливання відбулося, коли по річці вже йшло сало. І лише льодохід на час перервав цей рух.

Малюнок. Схема розподілу вовчих зграй по території заповідника за теоретичної умови мінімально можливого розміру ділянки мешкання кожної зграї. Червоним кольором показано реальні ділянки мешкання двох підконтрольних зграй, синім кольором – клони реальних ділянок.

Отримана інформація має величезне значення для розуміння застарілої проблеми – оцінки чисельності вовка в заповіднику. Нікому ж у голову не спаде під час ЗМО, що зграя, яка залишила вчора слід у б.н.п. Кожушки Хойницького району, це та сама зграя, що пройшла сьогодні в б.н.п. Тешков Наровлянського району. Так штучно завищується чисельність, роздувається істерія в ЗМІ, сиплються звинувачення на адресу заповідника як «розсадника» вовків у країні.

Тим часом ми підходимо до чергової точки розбирання лося вовками. Це вже здобич Тешковської зграї. Ми її відрізняємо одразу. У залишку лише шкура, кісток не знайти, навіть черепа немає. Ми з Миколайовичем уже охрестили Тешковську зграю за цю особливість «кістоглотами». У них усе йшло добре до кінця першої декади січня, а потім як відрізало. Понад два тижні жодного лося в здобичі. 15 січня зграя повернулася й доїла кістки та шкуру лосеняти, добутого 10 днів тому. 19 січня «кістоглоти» начисто доїли лося, якого добули красносільські вовки на їхній же території. Це виглядало як подачка від удачливішого сусіда. Що важливо зазначити, навіть у цей важкий період зграя не вийшла до людей за межі заповідника. За картою добре видно, що лише раз вона наблизилася на 1,5 км до жилого села Конотоп, але тут же розвернулася й пішла.Тропління «кістоглотів» показало, що зграя багато мишкує. До лютого в них знову налагодилося полювання на лося, але манера все з'їдати без залишку з кістками та шкурою стала візитівкою цієї зграї.

За 100 м від нас прогуркотів вертоліт. Уже другий день ідуть авіаобліки вовка в заповіднику. Цікаво, помітили нас чи ні? Людей у камуфляжі навіть у розрідженому лісі помітити важко. А вовка?

Як виявилося, вовка теж. Солідна облікова група з чиновників Мінлісгоспу, Мінприроди та МНС упродовж 3-х днів провела авіаобліки на території всього заповідника. У Брагінському районі не відзначено жодного вовка, у Хойницькому – 10 вовків, у Наровлянському – 2 вовки. Звісно, це не говорить про те, що в усьому заповіднику 12 вовків, але водночас показує, що їх набагато менше, ніж обліковці очікували побачити після численних сенсаційних репортажів у ЗМІ. Зате чисельність лосів їх приємно вразила. Особливо той факт, що багато лосиць тримаються з двома лосенятами. Експерт із Мінприроди на підставі побаченого та свого досвіду дає оцінку популяції в заповіднику – 2-2,5 тис. особин. Популяція перебуває в стадії зростання. Так руйнуються стереотипи, створювані мисливцями, про неможливість підтримання високої чисельності популяції копитних за присутності вовка. А адже й минулої зими, і позаминулої кабана в заповіднику майже не було. Навіть дані цього року, коли кабани знову починають траплятися на очі, показують, що з великих копитних у харчуванні вовка присутній лише лось. Хижацьке навантаження на один вид має бути колосальним. Але воно не лише не призвело до зниження, а навіть дозволило певне зростання популяції лося.

Вертолітник показує мені трек на карті: «Ось тут ми помітили групу з 5 вовків і зробили петлю». Порівнюю з моїми даними. Та це ж моїх вовків вони помітили, ударну красносільську групу. Після контакту з вертольотом вовки по прямій від Радина пішли за кордон в Україну. Дивлюся, де були решта вовків під час обліків. Одна вовчиця відпочивала в лісі й ніяк не відреагувала на вертоліт, що пролетів за 500 м від неї. Друга була в Наровлянському районі, поки вертоліт крутився в Хойницькому, потім пішла в Хойницький, коли облік проводили в Наровлянському. «Кістоглоти» лежали неподалік від нещодавно задавленого лося, але вертоліт пролетів повз. Коли чисельність звіра невисока, то будь-яка випадковість сильно впливає на результати обліку.

Ось такі лосі живуть у Поліському радіаційному заповіднику

Облік вовка методом радіо- або супутникового слідкування на цей момент вважається найточнішим для оцінки чисельності та щільності популяції цього виду, хоча й він дає невелику похибку через наявність поодиноких вовків. Наношу на карту заповідника території вовка. За основу беру форму й розміри ділянок 2-х підконтрольних зграй. Вони овальної форми й збігаються майже один в один. «Пакую» зграями всю територію заповідника. Ось він, об'єктивний результат. У межі заповідника з деякою натяжкою, частково наклавши овали один на одного, можна вмістити максимум 6 зграй. Ще 3 українські зграї частково заходять на нашу територію в Наровлянському та Брагінському районах. Якщо навіть узяти за основу Красносільську зграю з її максимальною кількістю вовків –15 (включно з бродячими одинаками), то отримуємо 90 вовків на території заповідника плюс 15-20, що заходять іноді з України. Але потрібно враховувати, що щільність вовка й копитних вища в центрі зони відселення. На периферії і тих, і інших буде менше, що й показує Тешковська зграя та результати обліків. Тож реальна чисельність вовка буде ще нижчою, можливо, 70-80 особин, не рахуючи українських.

Тим часом підраховано результати ЗМО, що проводилися одночасно з вертолітними обліками. Вони невблаганні – 184 особини вовка. Радує лише те, що 2010 року чисельність вовка була завищена в 3 рази, а зараз – лише у 2. Наявний певний прогрес.

Не дає спокою одна думка. Адже не вперше в заповіднику проводиться робота з вовками. Ті самі американці такими самими нашийниками помітили 10 вовків 2014 року. Науковий відділ заповідника на той час наотріз відмовився виконувати цей проєкт. Відповідальним виконавцем призначили людину з відділу радіаційної безпеки, далеку від біології. Інформація, отримана в результаті виконання проєкту, ніяк не використовувалася в наукових звітах заповідника, і навіть самі результати проєкту не збереглися. Мені довелося їх запитувати напряму в Джорджіанському університеті. За отриманими від них картами з нанесеними ареалами мешкання вовків стає зрозуміло, що вже тоді можна було зробити висновки і про чисельність, і про територіальні зв'язки, і про те, що вовчі зграї не виходять за межі заповідника для полювання. Імовірно, вже тоді можна було б уникнути галасу, що здійнявся навколо заповідника. Усе це чудово видно, але не було використано. Чому? Очевидно, що за відмови від співпраці прагнення до наукової істини перебувало не на першому місці. Але що маємо, те маємо. Тепер доля вовка в заповіднику цілком перебуває в руках вищого керівництва з департаменту. Є результати обліків вовка, проведених трьома методами. Який із них буде взято за основу для ухвалення управлінських рішень, покаже час.

Фото Сергія ПЛИТКЕВИЧА та з архіву автора