Екологічне самогубство: хто і навіщо знищує хижих птахів у Білорусі?

До 1964 року хижі птахи в СРСР, а отже, і на території Білорусі фактично були поза законом. За відстріл яструбів (тетерев'ятника та яструба-перепелятника) а також болотяного луня і пугача навіть виплачувалися премії. Потім, після запеклої полеміки вчених-орнітологів і мисливців, переміг здоровий глузд: переслідування всіх хижих птахів на державному рівні припинилося, було ухвалено закон про їхню охорону. Але вороже ставлення до хижих птахів час від часу знову дає про себе знати. На фото: Беркут

У цьому плані показова доля білоруського беркута: по всій Європі чисельність цього виду зростає, а в нас вона, навпаки, скорочується, причому катастрофічними темпами. Станом на сьогодні в Білорусі гніздиться лише кілька пар. При цьому вистачає і корму, і місць для будівництва гнізда (завдяки зусиллям орнітологів на великих верхових болотах Вітебської області з'явилися десятки спеціальних платформ).

Напрошується висновок, що беркутів незаконно відстрілюють мисливці, які бачать у них своїх прямих конкурентів, адже ці великі хижаки живляться тетерячими птахами та зайцями, тобто одним із найпопулярніших різновидів дичини. При цьому забувається істина, яку можна знайти в будь-якому шкільному підручнику: хижаки (і птахи не виняток) добувають насамперед хворих і ослаблених тварин, допомагаючи підтримувати здоров'я популяцій. Мисливці, яких цікавлять передусім трофеї, тобто найбільші й найздоровіші самці, не зможуть їх замінити.

Так само рішуче налаштовані й голуб'ятники. Старший науковий співробітник лабораторії молекулярної зоології НПЦ НАН з біоресурсів Валерій Домбровський, який є одним із провідних білоруських фахівців із хижих птахів, згадує, як їхні представники звернулися до Національної академії наук із проханням офіційно дозволити знищення на території Мінська яструбів-тетерев'ятників, що гніздяться. Довелося пояснювати, що подібні заходи не мають сенсу, оскільки різке збільшення чисельності яструбів у містах є сезонним явищем. Воно відбувається за рахунок пролітних і зимуючих птахів. Основним кормом яструбів є численні напівдикі сизі голуби, які своєю чергою створюють чимало проблем комунальникам і санепідслужбам. Отримавши відмову, голуб'ятники прямо відповіли, що вирішуватимуть проблему по-своєму. Навряд чи варто сумніватися в тому, що від слів вони перейшли до діла.

Офіційної статистики, що стосується знищення хижих птахів, просто не існує. Час від часу в пресі з'являється інформація про поодинокі випадки, які вдається виявити Інспекції з охорони тваринного і рослинного світу. При цьому слід розуміти, що всі хижі птахи перебувають під захистом Конвенції СІТЕС, яку підписала і наша країна. Тому їх знищення будь-яким способом загрожує великим штрафом (у 2015 році за вбитого зимняка, який навіть не гніздиться в Білорусі, браконьєру довелося заплатити понад 30 млн. неденомінованих рублів).

Валерій Домбровський вважає, що великою мірою винне зниження мисливської культури в нашій країні, коли під постріл сучасного горе-мисливця потрапляє будь-який птах, що опинився в полі його зору. Двічі на очах вченого намагалися підстрелити великого підорлика, який має статус глобально загроженого виду. І справа тут не завжди лише в тому, щоб виявити свою удаль: деякі мисливці хочуть мати опудало добутого птаха «на згадку», а якщо пощастить, то й продати його таксидермістові.

Один із жителів Івацевицького району, який побажав залишитися невідомим, розповів про те, що в середині 1990-х років, коли мода на опудала хижих птахів досягла свого піку, лише його знайомі таксидермісти виготовляли 12 опудал сови бородатої на рік. І це при тому, що загальна чисельність цього виду на території Білорусі становить лише кілька сотень особин. Відтоді одні фахівці померли, інші відійшли від справ. Проте ще п'ять років тому заготівельники шкур відкрито пропонували місцевим жителям убивати й заморожувати хижих птахів для подальшого продажу.

Сова бородата

Після кількох резонансних випадків подібні ділки стали поводитися обережніше, останніми роками вони не дають про себе знати. Можливо, допомогла й екологічна просвіта. Все ж час від часу деякі мисливці продовжують убивати хижих птахів у надії, що їх потім вдасться продати. Стандартний тариф становить лише кілька літрів самогону. Проте навіть за таку скромну винагороду знайти покупця часто не вдається, і тоді тушки просто викидають на смітник або закопують.

Все ж у більшості випадків конфлікти відбуваються «на побутовому ґрунті», як люблять писати в міліцейських протоколах. Типовий сценарій виглядає так: яструб-тетерев'ятник убиває курку чи іншу домашню птицю, після чого її господар бере рушницю і стріляє в першого-ліпшого хижака. Найчастіше розправа відбувається над лунем, канюком або підорликом, які не лише ні в чому не винні, а ще й допомагають контролювати чисельність мишоподібних гризунів, що є їхньою основною здобиччю (те саме стосується й сов).

Застаріла ворожнеча між людиною і хижими птахами часто набуває анекдотичних форм, коли Міністерство природних ресурсів і охорони навколишнього середовища перенаправляє до Академії наук Білорусі звернення простих білорусів, у яких ті розповідають про зграї шуліки, які в буквальному сенсі знищують усе на своєму шляху. Тоді орнітологам доводиться цілком серйозно писати у відповідь, що обидва види шулік, які мешкають у Білорусі, дуже рідкісні, а тому зграями літати ніяк не можуть, і що відстрілювати їх не можна вже хоча б тому, що і чорний, і червоний шуліки занесені до Червоної книги Білорусі.

Пугач

Частіше партизанська війна проти хижих птахів ведеться таємно, але із завидною послідовністю. Валерій Домбровський згадує жителів одного віддаленого хутора, в яких стали зникати гуси. Винуватцем одразу оголосили пугача, хоча в нього явно не вистачило б сил, щоб віднести таку велику здобич. Напевно, це зробила лисиця, проте потерпіла сторона винесла свій вирок і відтоді рішуче приводить його у виконання, відстрілюючи всіх пугачів, які тільки трапляються на очі.

Самими заборонами та штрафами, якими б великими вони не були, проблему не вирішити. Свою роль могла б відіграти виплата компенсацій, але в цьому, схоже, ніхто не зацікавлений, і насамперед сама білоруська держава. Залишається сподіватися, що екологічна просвіта, а радше зміни в самому способі життя білорусів призведуть до «реабілітації» хижих птахів, які з уявного ворога перетворяться на об'єкт для спостереження та фотозйомки.