Соціально-інформаційні процеси в СРСР: відлига, перебудова та інші

Інформаційно-комунікативні технології породжують нові типи структурностей, у межах яких існують соціосистеми. Сьогоднішній Інтернет також породжує своє власне покоління з іншими поглядами та інтересами, ніж це було раніше. Але так само довоєнне покоління формувалося за допомогою радіо й кіно, а повоєнне – під впливом телебачення. Причому часто з інформаційного потоку покоління бере зовсім не те, що йому нав'язують. «Шамкаючий» з екрана Брежнєв мав для руйнування Радянського Союзу не менше значення, ніж публікації ЗМІ часів перебудови, тому що вони лише підтвердили те, що вже зрозуміли громадяни-телеглядачі, а інших громадян в СРСР не було, як зараз немає не Інтернет-молоді, для якої телевізор уже не є таким могутнім віщувачем істини.

Епоха модернізації, а для Радянського Союзу вона збігалася з гонкою озброєнь і протистоянням із Заходом, заважала СРСР утримувати своїх громадян під замком лише у власних інформаційному та віртуальному просторах. Модернізація неминуче мала розкривати країну світові. Одним із таких послаблень стала відлига, пам'ять про яку сьогодні намагаються організувати за допомогою однойменного телесеріалу.

Чим далі ми від відлиги, тим сильніше реальну пам'ять живих людей замінюють медіапродукцією. Це в принципі характеризує роботу з пам'яттю, якою зайняті держави, що відбирають у минулому набір ключових подій і значущих особистостей, на яких з усіх сил утримують увагу, причому в тій інтерпретації, яка максимально легітимізує теперішнє. Минуле і майбутнє мають з погляду влади виправдовувати теперішнє.

Колективну пам'ять створюють і утримують медіа, спогади учасників і свідків подій. Наприклад, серіал «Жуков», що пройшов колись, діє сильніше, ніж підручник з історії. І хоч родина Жукова вважає його образ у серіалі цілком недостовірним, це не відіграє жодної ролі для масової пам'яті.

Вважається, що СРСР мав кілька так званих відлиг – після 56 і після 61 р. Єдиною їхньою відмінністю були м'якші інформаційні правила того часу. Природно, що це не так торкнулося ідеології, оскільки вона була найохоронюванішою, як літератури, де протестність не має явного характеру.

Інформаційно ми можемо розглядати відлигу як певне послаблення навіть не в інформаційному, а у віртуальному просторі. При цьому і цензура, і опіка органів зберігалися в повному обсязі. Це як варіант перебудови, яка, проте, була і в інформаційному, і у віртуальному просторах, маючи метою руйнування всієї радянської системи. Такої мети у випадку відлиги не було.

Д. Биков справедливо вважає відлигу після смерті Сталіна сильнішою, такою, що різко змінила ситуацію в країні: «Думаю, що п'ятдесяті роки були в цьому відношенні глибшими – тому що шок 56-го року був сильнішим, ніж 61-й. Розумієте, викрити культ особи Сталіна – більший шок, ніж його закопати. Тим більше що викрили його публічно, а закопали таємно» [1].

Імовірно, почасти з цієї причини великого шоку Сталін усе ще не може піти з масової свідомості. Чим менше залишається живих свідків тих подій, тим позитивніше оцінюється його особистість, оскільки піднімають його на підставі масової культури. Сталінський час взагалі став для пострадянського часу варіантом «дикого Заходу» для кінематографістів. Саме в цьому часто використовуваному сюжеті киплять пристрасті, саме тут хочеш не хочеш, а працівники НКВС отримують людські риси, оскільки кіно захоплює всі види контекстів.

Відомий сценарист Н. Рязанцева також згадує про певні характеристики того часу: ««Відлига» відчулася після смерті Сталіна справді. Якраз коли я вступила до ВДІК, у 1955 році, вийшов наказ – зробити 120 ігрових картин по всьому Союзу. І всі так чи інакше пожвавішали, отримали роботу, і всі, хто хотів і міг, знімали. Але як у 1958 році розігнали наш курс, так і почалося. Хлопці записали на магнітофон пародію на «Незабутній 1919-й», фільм про революцію, і відразу стерли, але вранці начальство ВДІКу знало. Досі сперечаються, хто стукач» [2].

Але вона ж по суті у своїх інтерв'ю говорить, що відлига як феномен опису цього часу по суті придумана Г. Шпаліковим, сценаристом знакового фільму того часу «Застава Ілліча» режисера М. Хуцієва. Шпаліков же написав пісню-емблему покоління 1960-х «А я іду, крокую по Москві». Шпаліков, до речі, закінчив Київське суворовське училище, де почав писати вірші, але, отримавши на маневрах травму коліна, вступив у результаті до ВДІКу (див. про нього [3]).

Хрущов, хоч і значився творцем відлиги, усіма силами від неї відхрещувався, лаючись, що це вигадав син троцькіста Булат Окуджава. Тобто відлига реально не була таким значущим кроком, як це намагаються подати сьогодні, знімаючи серіали на цю тему, наприклад, «Відлига» або «Стиляги». І це можна зрозуміти, оскільки для радянської системи будь-який подібного роду крок був розширенням західного впливу на населення і звуженням свого власного.

В іншому своєму інтерв'ю Н. Рязанцева також говорить про штучність відлиги: «Розумієте, в той час, коли ми до ВДІКу приходили, усі були дуже політизовані: у 1956 році сталися перші протести – Угорські події. Тоді з'явилася певна свобода; доповідь Хрущова знаменита [доповідь “Про культ особи та його наслідки” на закритому засіданні XX з'їзду КПРС. – С.Ш.], яку всім читали, і нам читали теж – у великій залі інституту збирали навіть. І вирішили, що тепер свобода, відлига. Це збіглося взагалі з “відлигою”, знаєте ж, чому “відлига” називається? Ну ось. Книжка Еренбурга вийшла, коли я ще в школі вчилася. Пам'ятаю, як учитель математики мене запитав, що це я читаю під партою, і я сказала, що дісталася мені звідкись ця “Відлига”. А він, Віктор Соломонович, сказав: “Дайте почитати”. Я прочитала і дала йому почитати, точно пам'ятаю, що це було в школі, у дев'ятому, здається, класі. Ну а тут, у ВДІКу, вирішили, що все дозволено, стінгазету випускали величезну, якісь пародії, якісь жарти, капусники – взагалі ВДІК повним життям жив. Але потім розігнали наш курс. Наш курс постраждав насамперед. Причому ми були вже на четвертому курсі, коли розгін стався – з комсомолу, з інституту» [4].

Ми бачимо, що спогади живого свідка кажуть, що відлига була вигаданою, а не реальною. Вона скоріше здавалася, оскільки її хотіли побачити, ніж реально була. Ми всі живемо в межах певних метанаративів, тому спроба зміни метанаративу завжди нелегка.

Відлига все одно мала суттєві наслідки. Вона породжує явище «шістдесятників», які в літературній формі виражали якщо не протестність, то альтернативність тим літературним формам, наприклад, соцреалізму, які вважалися панівними в СРСР (про шістдесятників див., наприклад, [5 – 6]). Але, чесно кажучи, шістдесятники також ні на що не вплинули, окрім своєї долі.

Відлига спробувала змінити віртуальні потоки (література, мистецтво, кіно і навіть певною мірою ідеологію, оскільки зникла постать Сталіна). Це змінювало мізки, але не змінювало країни, оскільки це було грою системи, яка легко поверталася на жорсткіші позиції, коли відчувала реальну небезпеку.

Можна згадати 1968 р. у Парижі та Празі. Стихійні студентські хвилювання завершилися тріумфом системи. Де Голль провів позачергові вибори, де його партія здобула перемогу, оскільки масові протести налякали населення. СРСР ввів танки й повернув усе на круги своя. До речі, і сьогодні з гордістю повідомляється, що захоплення аеропорту Праги зайняло 9 хвилин 21 секунду [7]. Тоді літак зі спецназом ГРУ запросив аварійну посадку нібито у зв'язку з відмовою двигуна.

Конспірологи розглядають у в'язці вбивство Кеннеді та зняття Хрущова. Світ нібито почав «розморожуватися» через досягнуті між ними домовленості, а потім пішла знову «заморозка», прикладом якої й були Париж – 68 і Прага – 68. Сьогодні також знову виникла ідея свідомої організації чорнобильської катастрофи як такої, що веде до розвалу СРСР [8]. Це говорить фізик І. Остреців, акцентуючи, що на ліквідацію довелося витратити суму, співмірну з річним бюджетом СРСР.

Слід визнати, що холодна війна цілком могла мати такого роду проєкти, оскільки в них гостро потребували країни-суперники. Без дій у фізичному просторі важко виграти війну, а рівень напруженості тих часів був такий самий, як і за гарячої війни.

Холодна війна трансформувала насамперед інформаційні потоки, які йшли із Заходу в СРСР, лише частково змінюючи віртуальні потоки, оскільки неможливо було налагодити необхідний великий обсяг художньої літератури, оминаючи цензуру. Західні радіоголоси більше орієнтувалися на новини, ніж на романи.

Холодна війна також приходила і крізь масову культуру в її перекладних варіантах, створюючи прецедент, коли в західному фільмі люди бачили одне життя, причому досить конкретно показане. Жінки бачили моди, чоловіки – марки автомобілів, усі разом – будинки й кухні. Усе це не відповідало ні рівню радянського життя, ні тезі про гниття капіталізму, яку просувала радянська пропаганда. Недарма один зі спорів між Хрущовим і Ніксоном отримав назву кухонного, оскільки відбувався на тлі кухні, привезеної 1959 р. на американську виставку в Москві [9]. Те, що ти бачиш очима, слабо перемагається словами.

Прикмети послаблення сьогоднішнього російського режиму у вигляді скасування деяких одіозних судових вироків, які напередодні виборів виникли в Росії, поспішили інтерпретувати як відлигу. Але більшість із цим не погодилася. Г. Павловський заявив про протести, що почалися в березні: «Не треба чекати протестів у романтичному сенсі слова. Але треба чекати м'якого й упертого зростаючої незгоди міст, які втомилися від глибокої телевізійної депресії та обкрадання» [10].

Держава влаштована так, що вона своїми комунікаціями виражає глибокий оптимізм, у той час як громадяни оцінюють ситуацію з погляду песимістичних сценаріїв. Це створює певні складнощі для державного управління, змушуючи його вдаватися до найрізноманітніших способів утримання власного інформаційного порядку денного.

Мова завжди йде про те, що стимулюють і що контролюють держави, бажаючи отримати потрібний тип поведінки у своїх громадян. Довоєнний СРСР дав серйозний злет індустріальний і культурний, але контрольований цензурою. Парадоксальне поєднання злету й цензури, імовірно, можна пояснити тим, що можливість застосувати свої сили отримав набагато більший сегмент населення, ніж це було в царській Росії, внаслідок чого країна відчула злет нових можливостей, особливо у сфері літератури, мистецтва, кіно.

У двадцяті роки СРСР «відрізав» від мейнстриму носіїв чужої ідеології, реальних і умовних. Релігія також стала об'єктом такої боротьби, оскільки ідеологія і релігія конкурують на віртуальному полі. У запроваджуваному післяреволюційному метанаративі релігія стала об'єктом для висміювання, її «прив'язували» до відсталих, неписьменних людей.

1937 рік приходить уже після цього злету як спроба скоротити різноманітність, що виходила з-під контролю держави. Відповідно до кібернетичного закону, керуючий суб'єкт має мати більшу різноманітність, ніж об'єкт керування. Цього дедалі важче досягти, коли різноманітність об'єкта починає зростати. Це відбувалося щоразу під час відлиги чи перебудови, працюючи на злам системи. Контроль над відхиленнями, небажаними для держави, здійснювався шляхом репресій у фізичному просторі й цензури в просторах інформаційному та віртуальному.

Повоєнна відлига є послабленням контролю не стільки в інформаційному, як у віртуальному просторі, прикладом чого можуть бути поети, які читають вірші на площі. Це було порушенням минулих правил поведінки в публічному просторі.

Перебудова – це не просто послаблення контролю в інформаційному та віртуальному просторах, а запровадження в них нового метанаративу, чого не було у випадку відлиги. Якщо до цього метанаратив підштовхував до розповідей про, умовно кажучи, «будівництво раю на землі» в СРСР, то тепер метанаратив, спущений зверху, говорив про несправедливість як держави, так і всіх її керівників. Зараз мова навіть не йде про правду чи неправду, а про повну заміну метанаративу.

При цьому цікаво, що найкращі телепередачі того періоду («Погляд», «До і після півночі») замислювалися ЦК і КДБ до перебудови як інструментарій, який дозволив би повернути молодь до телевізора. Це стало важливим завданням, оскільки очікувалося припинення глушіння західних радіоголосів.

СРСР завжди мав великий обсяг завдань у фізичному просторі (колективізація, індустріалізація, війна, модернізація, освоєння цілини), на які слід було піднімати населення. Одночасно ставилися завдання створення нової людини, потім єдиного радянського народу. Слід було виправдати позбавлення і дефіцит, що аргументувалося не лише підступами ворогів, а й моделлю, схожою на релігійне загробне життя, – компенсацією тягот побудовою в майбутньому комунізму.

Основні інформаційно-комунікативні періоди СРСР можна звести до такої таблиці:

ПЕРІОД ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЮ
СРСР (після революції) Послаблення контролю, збільшення різноманітності художнього життя
СРСР (до війни) посилення контролю інформаційного та віртуального (цензура) і навіть фізичного простору (репресії)
СРСР (після війни 1) зменшення різноманітності шляхом ведення кампаній «проти» (боротьба з низькопоклонством перед Заходом, боротьба з космополітизмом [11])
СРСР (після війни 2) послаблення контролю віртуального простору (відлига), що тимчасово веде до збільшення різноманітності
СРСР («модель випускання пари» Ю. Андропова) послаблення контролю для обраних (Є. Євтушенко [12 – 13], Ю. Семенов, Ю Любимов та ін. [14], див. також книги спогадів Ф. Бобкова)
СРСР (у процесі руйнування) послаблення контролю всіх трьох просторів (перебудова) з метою зміни метанаративу
Росія (сьогодні) утримання метанаративу про правильний власний рух і неправильний решти світу від України, Білорусі, країн Балтії до країн Заходу)
Пострадянський простір (сьогодні) вибудовування свого власного метанаративу, відмінного від радянського та російського, причому активність російської пропаганди розглядається як можливий крок до інтервенції (див., наприклад, реакцію Литви [15])
Виходить, що головним елементом будь-якої революції є зміна метанаративу. Перебудова робила це настільки активно, що на Заході вона йде в зчепленні з поняттям «гласність». Лютнева революція 1917 р. сьогодні трактується теж як «кольорова» [16]. Усі кольорові революції ведуться насамперед саме в інформаційному та віртуальному просторах. Для кольорових революцій дуже важливою є спроба поміняти метанаратив, або запустити процес його трансформації. У 1917 р., напевно, цим новим метанаративом була відмова від царя, який, як ми пам'ятаємо, під час перепису населення в графі рід занять назвав себе «господарем землі руської». А це дуже болісний процес, оскільки він руйнував усю модель світу. Наприклад, американці в період окупації Японії за порадою антропологів не чіпали постаті японського імператора, заклавши у вибудовуваний новий метанаратив ідею про те, що імператор добрий, це навколо нього були погані генерали. Усе це було зроблено, щоб не руйнувати японської моделі світу [17].

Ж. – Ф. Ліотар пов'язував поняття метанаративу з постмодернізмом [18]. Точніше, постмодернізм задається ним як недовіра до метанаративів, якими легітимізувалися минулі види знання, тобто це перехід до менш об'єктивних з погляду науки варіантів легітимації. Суспільство майбутнього для нього лежить не в галузі ньютонівської антропології, до якої він відносить структуралізм і теорію систем, а в мовній прагматиці, тобто не в об'єктивній, а в інтерпретованій сфері.

Ось ще одна думка на цю тему: «У Ліотарі можна побачити явну епістемічну відносність (віру в особисту або культурно специфічну правду чи факт) і пропаганду привілейованого «живого досвіду» над емпіричним доказом» [19].

Однотипно сьогодні виникають міркування на тему, як має трансформуватися телебачення в епоху Трампа [20 – 21]. Це схожа проблема, оскільки фейки й альтернативні факти теж приходять із галузі комунікативної, а не з реальності. Реальність тяжіє до єдиності свого об'єкта, а комунікативність – до множинності.

Усе це перемога ніби комунікативної реальності над інформаційною, в межах якої вимагалася відповідність дійсності. Сьогодні, коли пост-правда перемагає правду, дійсність відсувається на другі ролі. Це результат наступу на правду інформаційно-комунікативних технологій, коли технічне перемагає людське.

Зміна Радянського Союзу на не-радянський або антирадянський захопила із собою в новий етап розвитку безліч старих характеристик, головною з яких залишається монополізм держави в усіх сферах.

Якщо в СРСР усе було ідеологією, то на пострадянському просторі все стало економікою. І в тому, і в іншому випадку це основна мета державного управління, включно зі спецслужбами. Лише якщо політика була суспільною метою, то сьогоднішній орієнтир на економіку часто має суто особистісний характер для державного управлінця.

Ще однією характеристикою, що прийшла з СРСР, є обов'язковість ворога в структурі держави. Ворог завжди важливіший, ніж власний громадянин. Ворога треба перемогти, і тоді настане довгоочікуване щастя. Але, як правило, за цим ворогом усе одно приходить інший.

Якщо згадати, то «ворогів» було набагато більше, ніж одразу спадає на думку. Ворогами були Троцький або Бухарін, і це були вороги з великої літери, але в шістдесяті виникли вороги з маленької літери. Це ті, з ким активно боролися дружинники чи комсомольці, карали за джинси, довге волосся і туфлі на мікропорі. Молодь хотіла виділятися, але це розцінювалося як західний вплив.

Цю систематику нескінченності ворогів можна пояснити потребами об'єднання громадян. Коли в держави немає для цього позитивних стимулів, їй доводиться користуватися негативними. Наприклад, другі вибори Буша були забезпечені розгорнутою заради цього війною в Іраку, оскільки люди групуються навколо лідера в разі небезпеки. Така думка, наприклад, такого американського політичного психолога, як Д. Вестен [22]. Вибори Путіна також були зумовлені вибухами житлових будинків, як писав А. Литвиненко [23]. Тобто зовнішня шокова подія змінює масову психологію. Згадаймо, як виріс рейтинг прем'єра Путіна після фрази того часу «Ми будемо переслідувати терористів усюди. Якщо, пардон, у туалеті впіймаємо, то й у сортирі їх замочимо».

Подібно пояснюється й об'єднання людей у протесті: «Як могла статися первісна збірка таких різних людей у протестному русі? На мою думку, вона може здійснюватися лише в умовному термоядерному реакторі (прошу вибачення за всі ці метафори з моєї першої фізико-технічної освіти). Дуже різнорідні люди й групи, які взаємно політично відштовхуються, можуть бути з'єднані лише суттєвим зовнішнім контекстом. Консолідації такого роду відбуваються в разі, наприклад, якоїсь сильної зовнішньої загрози чи якогось спільного для всіх зовнішнього тиску. І тому мені здається, що головна причина того протестного руху, який існує, причина того, що ці люди зібралися і не розходяться, не в них самих, а ззовні» [24].

Одноразовий шок 11 вересня створив у результаті війну з терором, про яку Дж. Лакофф багаторазово писав як про логічно хибне позначення, оскільки терор – це спосіб дії, з ним не можна вести війну, оскільки війну ведуть із противником [25]. Однак поняття «війни з терором» не можна просто скасувати, оскільки це можна зробити лише за допомогою іншої шокової події.

СРСР мав дуже сильну систему того, що можна позначити як «м'яка пропаганда». Це пропаганда силами літератури, мистецтва, кіно, яка несе стратегічний вплив на відміну від газети з її тактичним впливом.

Загалом у СРСР усе працювало за принципом того, що можна позначити як «інформаційна карусель», коли всі медіа говорили про одне й те саме, але за допомогою своїх образотворчих засобів. Меседжі перетікали з одного медіа в інше, і оскільки нічого іншого альтернативного не було, то всьому цьому доводилося вірити.

З усього цього випливає, що репресивний апарат не є основним засобом управління, навіть у 37 році. Люди живуть ідеями про минуле чи про майбутнє, що змушує їх миритися з теперішнім. Довоєнний СРСР мав дуже сильне і водночас радісне кіно та літературу, замінюючи ними реальну пам'ять людей. Це дивовижна й жахлива особливість інформаційно-комунікативних технологій: вони створюють сильнішу реальність у наших мізках, ніж та, яку ми бачимо у себе за вікном своїми очима.

Майбутнє телебачення як джерела інформації опиняється під питанням, подібно до того, як втрачають свою позицію книги. Вік середнього глядача Бі-Бі-Сі … 61 рік [26]. І цю тенденцію навряд чи можна переламати. Одночасно нове покоління не набирає старих потрібних навичок. У результаті вони породжують навколо себе постписемну культуру, якій не потрібні тексти [27]. Виникає феномен того, що перебування в мережі збільшує самотність людини [28]. Вона живе в інформаційній культурі не факту, а фейку [29]. Звідси виникає вимога вчити розрізняти фейки, починаючи зі шкільного віку [30]. Усе це характеризує світ, принципово відмінний від того, в якому жило попереднє покоління. При цьому кожному поколінню здається, що його світ кращий за чужий.

Художня (фіктивна) реальність ще сильніше формує наші уявлення, ніж реальність справжня [31 – 33]. З одного боку, телевізійна реальність, наприклад, однаково й одночасно доступна всім. З іншого, вона яскравіша для сприйняття, ніж, наприклад, статистика чи газетна стаття. Фікція виявиться завжди сильнішою за правду. Звідси зрозуміло, чому Радянський Союз був настільки успішним у просуванні свого бачення світу, адже він базувався скоріше на художній реальності, ніж на суворій правді життя.

Література

1. Биков Д. Один // echo.msk.ru/programs/odin/1949172-echo/

2. Поради старійшин. Наталя Рязанцева, сценарист // daily.afisha.ru/archive/vozduh/cinema/natalya-ryazanceva-scenarist/

3. Шпаліков, Геннадій Федорович // ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2,_%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%B9_%D0%A4%D1%91%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

4. Рязанцева Н. Ми прийшли до ВДІКу зовсім дикими. Інтерв'ю // screenstage.ru/?p=5854

5. Утопія 60 // expert.ru/russian_reporter/2015/03/utopiya-60/

6. Афанасьєв Ю. Шістдесятники: підсумки бездумного шляху // gefter.ru/archive/2280

7. Оприлюднено суперсекретні операції спецназу ГРУ СРСР за межами Батьківщини // www.vpk-news.ru/news/35765

8. Каптар Д. Катастрофа в Чорнобилі була організована, щоб вдарити по СРСР // www.km.ru/v-rossii/2017/03/24/798483-katastrofa-v-chernobyle-byla-organi...

9. Nixon and Khrushchev have a “kitchen debate” // www.history.com/this-day-in-history/nixon-and-khrushchev-have-a-kitchen-...

10. Павловський Г. Забудьте про 2018 рік – усе важливе станеться у 2017-му. І вже відбувається // snob.ru/selected/entry/122332

11. Антисемітизм в СРСР // ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC_%D0%B2_%D0%A1%D0%A1%D0%A1%D0%A0

12. Салуцький А. Як Бродський підставив Євтушенка // svpressa.ru/culture/article/163637/

13. Євтушенко: сповідь чи напад на Бродського // www.evtushenko.net/evtushenko-ispoved-ili-napadenie-na-brodskogo.html

14. Почепцов Г. «Вожді» і пропаганда: Сталін та Андропов // psyfactor.org/lib/stalin-propaganda-2.htm

15. Graham-Garrison E. a.o. Lithuania fears Russian propaganda is prelude to eventual invasion // www.theguardian.com/world/2017/apr/03/lithuania-fears-russian-propaganda...

16. Брезкун С. Перша «кольорова» // www.vpk-news.ru/articles/35299

17. Бенедикт Р. Хризантема і меч. Моделі японської культури. – М., 2004

18. Lyotard J.F. The postmodern condition: a report on knowledge. — Manchester, 1984

19. Pluckrose H. How French «intellectuals» ruined the West: postmodernism and its impact, explained // areomagazine.com/2017/03/27/how-french-intellectuals-ruined-the-west-postmodernism-and-its-impact-explained/

20. Virtue G. The lying game: why unreliable TV narrators matter in the Trump era // www.theguardian.com/tv-and-radio/2017/mar/20/the-replacement-the-ketteri...

21. Smith N. TV in the age of Trump: ‘There are unheard voices who want more’ // www.theguardian.com/tv-and-radio/2017/mar/21/tv-age-of-trump-unheard-voi...

22. Westen D. The Political Brain: The Role of Emotion in Deciding the Fate of the Nation. — New York, 2008

23. Литвиненко О., Фільштинський Ю. ФСБ підриває Росію. Розділ 5. ФСБ проти народу // 2001.novayagazeta.ru/nomer/2001/61n/n61n-s05.shtml

24. Задорін І. Справа все-таки у змінившійся мовчазній більшості // igor-zadorin.livejournal.com/5591.html

25. Lakoff G. The political mind. — New York, 2008

26. Usborn S. A dying habit: why the average BBC1 viewer is 61 // www.theguardian.com/tv-and-radio/shortcuts/2017/mar/29/a-dying-habit-why...

27. Нотон Дж. Чи не йдемо ми до постписемної культури? // www.kommersant.ru/doc/3247049?utm_source=kommersant&utm_medium=tech&utm_...

28. Truong K. Why More Social Media Usage Might Actually Lead To Loneliness // www.refinery29.com/2017/03/143922/loneliness-social-isolation-research

29. Халаф Р. Школа має вчити відрізняти фейк // www.vedomosti.ru/opinion/articles/2017/03/30/683335-otlichat-feik

30. Wardle C. Fake news. It’s complicated // firstdraftnews.com/fake-news-complicated/

31. Appel M. Fictional Narratives Cultivate Just-World Beliefs

// Journal of Communication. — 2008. — Vol. 58. — I. 1

32. Lau H.Y. Cultivation Effects of Television Broadcasting and Online Media // New Media, Knowledge Practices and Multiliteracies. Ed. by W.W.K. Ma et al. — Singapore, 2015

33. Mutz D.C., Goldman S.K. Mass media // iscap.upenn.edu/sites/default/files/GoldmanMutzchapter.pdf