Ексочільник Донецької та Луганської СБУ генерал Олександр ПЕТРУЛЕВИЧ: «Без санкції сина Януковича на прізвисько Саша-стоматолог на посаду в СБУ не призначався ніхто»

Натрапив на це інтерв’ю, захотів прочитати, а потім і  послухати...Специфічна тема: хочеться дізнатися різні точки зору. М.П.

Чи хотів Рінат Ахметов приєднання Донбасу до Росії, як поділили між собою Луганську область Олександр Єфремов і Наталія Королевська, що могло запобігти втраті Україною територіальної цілісності, куди втік колишній начальник Антитерористичного центру України Володимир Тоцький, з яких часів у СБУ працюють співробітники російських спецслужб і як задовго Росія готувалася до захоплення України, розповів в авторській програмі Дмитра Гордона на телеканалі «112 Україна» ексначальник Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях Олександр Петрулевич. Фото Ростислава ГОРДОНА

А також про те, хто допоміг йому втекти з полону сепаратистів, як у Донецьку катували й убили його батька-інваліда та чому більшість мешканців окупованих територій чекають повернення України. Інтернет-видання «ГОРДОН» ексклюзивно публікує текстову версію інтерв’ю.

«У 2000-х практикувалися прямі переведення співробітників ФСБ Росії до СБУ»

— Олександре Миколайовичу, добрий вечір. Вас ніде побачити не можна — надто вже засекречена ви людина, і тим приємніше, що ви сьогодні прийшли. Скажіть, наскільки високою була концентрація агентів Росії в СБУ напередодні Майдану?

— Цифру я назвати не можу, але досить сказати, що голова служби — пан Якименко, який виявився громадянином Російської Федерації, добирав кадри в СБУ і до свого призначення, і після: приклади можна наводити до безкінечності.

- Конкретні прізвища великих керівників — агентів Росії в СБУ — можете назвати?

— Якщо я скажу, що в 2000-х роках практикувалися прямі переведення співробітників ФСБ Росії до СБУ, вас це здивує? Як приклад наведу майора Панфьорова з Луганського управління СБУ, який на 10 березня 2014 року обіймав посаду помічника начальника Управління з роботи з АТЦ (Антитерористичним центром. — Д. Г.). Пізніше з’ясувалося, що прямим переведенням із ФСБ Російської Федерації він був зарахований до луганської СБУ, коли її очолював генерал Третьяк.

— Генерал Третьяк теж агент Росії?

— Не можу стверджувати, але в інтернеті пишуть, що проти нього зараз порушено кримінальну справу. Його син був затриманий за зв’язок із російськими спецслужбами, арештований і понад чотири місяці утримувався під вартою (потім його обміняли на наших військовослужбовців). Пізніше Третьяк відкрито, у студії МДБ (Міністерства державної безпеки. — Д. Г.) «ДНР», заявив про перехід на їхній бік і закликав до повалення існуючого в Україні ладу. Висновки робіть самі...

— Якименко, колишній керівник СБУ і, як з’ясувалося, громадянин Російської Федерації, — це ж колишній ваш підлеглий?

— Так. У квітні 2005 року, коли мене призначили начальником Управління СБУ в Донецькій області, я з’ясував, що ця людина закінчила в Росії військове училище, служила у Військово-повітряних силах Чорноморського флоту Росії, після закінчення Військово-повітряної академії імені Гагаріна, яка розташована в Підмосков’ї, знову потрапила служити до Криму — у ВПС РФ, звільнилася, оформила пенсію в Севастополі й менш ніж через рік була зарахована до Управління СБУ в Донецькій області (це було наприкінці 90-х)...

— Пізніше Якименко став керівником Служби безпеки України, а це правда, що за Януковича всіма призначеннями на ключові посади в СБУ особисто займався його старший син Олександр на прізвисько Саша-стоматолог?

— (Усміхається). Великого секрету в цьому немає.

— Для вас...

— Не лише для мене. У Службі безпеки знають, що всі — починаючи з начальника відділу будь-якого обласного управління до начальника управління — ходили до нього на співбесіду: без його санкції не призначався ніхто.

— Призначалися за гроші чи за розпорядженням Російської Федерації?

— Сказати не можу — поруч не стояв і, чи давалися гроші, не бачив, але були випадки (і це неодноразово озвучувалося офіцерами), коли люди приходили на співбесіду, але пройти її не могли — за якимись особливими критеріями. Цих критеріїв не знаю — я на співбесіді в нього не був.

«Чи впливає Ахметов на ситуацію? Думаю, так»

— Ви — уродженець Донбасу, очолювали Управління СБУ і в Донецькій, і в Луганській областях, добре знаєте місцеві особливості та менталітет. Скажіть, відділення Донбасу готувалося давно?

— Після підписання угод у Біловезькій Пущі Єльцин заявив, що між Росією та Україною ніколи не буде війни, тим більше через територіальні претензії, але не минуло й року (досить навіть відкриті джерела подивитися), як він почав говорити, що Україна від Росії не відійде. Як у спецслужбах, так і в міністерстві оборони Росії проводилися розробки планів на випадок різних нестандартних ситуацій при поверненні цієї території — відпускати Україну Росія не хоче й зараз.

— Отже, коли ви керували СБУ в Донецькій та Луганській областях, для вас не було секретом, що цей шматок території Росія збирається відхопити?

— Ну, згадайте 2004 рік — у Сєвєродонецьку проходив з’їзд сепаратистів, на якому було оголошено про створення так званої Південно-Східної української автономної республіки. Передбачалася федералізація України шляхом виділення 10 різних регіонів в особливу автономну республіку у складі України зі столицею в Харкові (з областей хотіли створювати маленькі федеративні республіки), а після зміни політичної ситуації в країні почали створюватися різні клани. На сесії Луганської облради були ухвалені рішення про перехід області на власне фінансування та вихід зі складу України, а в Донецьку було оголошено про створення так званої Донецько-Криворізької республіки, з якою я мужньо боровся і в 2005 році її переміг.

— Хто були головними сепаратистами Донбасу?

— У той період? Прізвища відомі — вони всі в пресі опубліковані. Ці люди ходили на допити до Генеральної прокуратури, але справа так нічим і не закінчилася. Питання в тому, що якби в 2005-2006 роках у ній було поставлено крапку, не було б зараз ні втрати територіальної цілісності, ні людських втрат (як серед військових, так і серед цивільних).

— Чи можна стверджувати, що Донбас контролює Рінат Ахметов?

— Це гучно сказано, але в нього великий фінансово-промисловий комплекс — із заводами, підприємствами, на яких працює, за даними 2006 року, понад 300 тисяч співробітників (і це лише ті, які на зарплаті). Понад 300 тисяч! Не враховуючи афілійованих підприємств, які підпорядковані головним: стоїть, наприклад, шахта, а навколо будуються магазини, школи, дитячі садки — інфраструктура. Як ви вважаєте, чи впливає Ахметов на ситуацію? Я думаю, так.

— Ахметов хотів приєднання Донбасу до Росії чи ні?

— На мій погляд, такого бажання в нього не було, оскільки, по-перше, увесь його виробничий комплекс розташований практично по всій території України — від Донецька до Львова, а по-друге, потрібно врахувати, хто є співзасновниками належної Ахметову корпорації «Систем Кепітал Менеджмент», хто її фінансує, кредитує...

— І хто ж?

— Представники Великої Британії, США, Євросоюзу: більше того, корпорація орієнтована на Євросоюз — не на Росію, це однозначно.

— У Ахметова остаточно відтиснуть те, що вже почали відтискати на Донбасі?

— Якщо, як було озвучено в пресі, справді починається «приватизація» чи «віджим», усе можливо. Давайте називати речі своїми іменами. Ще за Радянського Союзу всі підприємства були взаємозамкнені на процесі. Неможливо було б, наприклад, щоб металургійний комбінат і вся інфраструктура, зосереджена навколо нього, працювали лише у своєму напрямку — вони замикалися на кілька областей України. Якщо брати металургію, — це і окатиші, і кокс, і металобрухт, тобто ціла розгалужена мережа. По-перше, на окремо взятому, «віджатому» в Донецьку металургійному комбінаті цього зробити не можна, а по-друге, куди цю продукцію подіти? З невизнаної республіки її реалізовувати нікуди...

— ...крім Росії...

— ...так, і по-третє: хто керуватиме цим процесом? Сумніваюся, що менеджмент цих заводів, фабрик, шахт, машинобудівного комплексу залишиться там працювати. Ще сьогодні зарплату вони, як це не парадоксально, отримують з України, у гривні, і вони не просто задіяні як фахівці — вони забезпечують свої сім’ї, і якщо будь-яке з підприємств зупиниться...

До мене з Донецька часто знайомі приїжджають, і я їм кажу: «Подивіться на Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію — ось яке «процвітання» несе вам «русский мир».

— З Ахметовим ви часто спілкувалися?

— Наше перше знайомство відбулося у 2005-му, коли я був начальником обласного Управління СБУ, — за службовим обов’язком я мусив зустрічатися не лише з державними чиновниками та лідерами різних партій (без цього ніяк), а й з керівниками фінансово-промислових груп.

— Що він, якщо двома словами, за людина? Найзакритіша людина України...

— Дуже складно давати характеристику, не знаючи, що саме вас цікавить, але людина, яка створила таку розгалужену компанію — понад 300 тисяч співробітників...

— ...особистість непересічна?

— Непересічна.

— Він, на ваш погляд, патріот України?

— Якби не був патріотом, залишився б у Донецьку, але він перебуває в Києві й сплачує податки в Україні — зокрема й військовий збір.

«Луганську область контролювали дві людини — Королевська та Єфремов»

— Хто з місцевої еліти сьогодні контролює Луганську область і хто її контролював протягом усіх років Незалежності?

— Окуповану територію однозначно контролює Російська Федерація — починаючи зі спецслужб і закінчуючи адміністративними інституціями різних міністерств і відомств, які перебувають у Москві, а раніше її контролювали дві людини — Королевська та Єфремов

— Це правда, що Луганську область вони поділили навпіл?

— Однозначної відповіді на це питання немає. Якщо говорити про Єфремова як про колишнього народного депутата, то в нього нічого немає, але ось його син і Наталія Королевська весь бізнес у регіоні розділили справді навпіл. Зважаючи на різницю між Донецьком і Луганськом, вони добре влаштувалися. Ви в Донецьку бували?

— Багато разів...

— Ви бачили, як розвивався центр і місто загалом?

— Звісно, причому мені впадала в очі відмінність між багатим, процвітаючим Донецьком і жебрацьким, депресивним Луганськом. Чому це, до речі, так?

— На мій погляд, усі представники так званої донецької еліти, які вкладали гроші в Донецьк, хотіли в ньому жити й тому розвивали його — будували дороги, мости, стадіони, готелі...

— ...інфраструктуру...

— Основний кістяк фінансово-промислових груп входив до Партії регіонів (хтось — із патріотичних міркувань, хтось — з необхідності) — без цього просто не виходило, і коли змінювалася політична обстановка, зокрема, у 2004 році, їм було нелегко, але вони підлаштовувалися й усе одно виживали.

У Луганську була інша ситуація, там відбувся розподіл на два основні партійні рухи: на Партію регіонів (це Єфремов) і на «Батьківщину» (це Королевська). При зміні політичної ситуації у 2004-му Партія регіонів опинилася при владі, але якщо в Донецьку осередки «Батьківщини» знищувалися, у Луганську їх якось не помічали. Змінилася політична формація — і «Батьківщина» в особі Королевської захищала Єфремова енд компані: ось у такому балансі вони й перебували постійно.

— А Луганськ, поки в них був баланс, був у занепаді...

— А Луганськ у занепаді...

Я бачив не лише Донецьк — я проїхав по всій Україні і не тільки, але такого неподобства, як у Луганську (щодо людей і щодо міста), не бачив ніде: розбиті дороги, відсутність світла...

— ...тепла...

— ...гарячої води... Для окремих луганських фігурантів вичавлювалися практично останні соки, а населення нікого не цікавило.

«Коли почалася перша чеченська кампанія, штурмовики достоту так само захоплювали військові частини, будівлі КДБ і МВС, попереду йшли жінки, діти й старі, а за ними — військові. Спецслужби Росії взяли цю тактику на озброєння — у квітні 2014-го вони використали її вже проти нас»

— Це правда, що перший лідер так званої Луганської Народної Республіки Болотов був наглядачем за «копанками» в Єфремова?

— Те, що він реально займався «копанками»... Ситуація, загалом, така... На Донбасі особливий менталітет, там система вибудовується не так, як в Івано-Франківську чи, скажімо, Черкасах. Особлива специфіка роботи — на шахтах, металургійних комбінатах, у хімічній галузі тощо — виробляє систему підпорядкованості, як в армії, і якщо бригадир не вимагатиме від робітника виконувати інструкції, це призведе до надзвичайних подій — травм чи, не дай боже, до людської загибелі. Це важка праця — що у вибої, що біля мартена, тому система підпорядкованості просто необхідна. Вона, природно, поширюється на все управління, а це означає, що від рішень перших осіб, оскільки вони лідери й авторитети, залежить дуже багато.

— Отже, Валерій Болотов, так званий «народний губернатор» «ЛНР» — людина Єфремова?

— Звичайно.

— Ви задоволені тим, що Єфремов зараз під слідством?

— А чому я маю радіти тому, що в когось горе? Є слідство, і воно має визначити, винен Єфремов чи ні, — якщо винен, означає, має понести відповідальність.

— А він винен?

— Як політик — безумовно, а з погляду юридичних норм це має вирішити суд. За Конституцією, поки суд не визначив винуватість людини, вона невинна — презумпцію невинуватості ніхто не скасовував. У нашій же країні, на жаль, завдяки деяким засобам масової інформації виходить так: порушили кримінальну справу — отже, ти вже злочинець, але нехай це в суді доведуть. У європейських країнах, поки немає рішення суду, ніхто нікого злочинцем не називає.

— Квітень 2014 року, ви керуєте Управлінням Служби безпеки України в Луганській області, будівлю якого штурмують шість з половиною годин... Хто вас штурмував?

— Щоб це зрозуміти, потрібно повернутися в кінець січня 2014-го, коли на Майдані відбувалися відомі події. У Луганській області було створено так званий штаб зі стабілізації ситуації, який очолив губернатор Пристюк: до цього штабу увійшли представники СБУ, МВС, МНС, прокуратури — цілий список... Перед ними штабом було поставлено завдання зі створення загонів самооборони — з козаків, «афганців», дружинників... Ми ситуацію відстежували й одразу почали це питання вивчати. Коли я приїхав до Луганської області, мене здивувало те, що вона була заблокована — вся область і місто. Стоїть, наприклад, пост ДАІ, а біля нього — 8-10 людей у незрозумілій формі: так звана луганська гвардія...

— ...тобто там уже загони готувалися...

— Так, ось вони були сформовані ще в січні 2014 року, загальна чисельність їх становила від восьми до 10 тисяч.

— Ого! Хто ж із ними працював — російські спецслужби?

— Є відеоматеріал, опублікований в офіційних джерелах, на якому Пристюк заслуховував, зокрема, заступника начальника Головного управління МВС полковника Видрю. Губернатор поставив йому цікаве запитання: «Ваші бійці не вийдуть із підпорядкування?», на що Видря відповів: «Ні, у нас дисципліна — повзводно, поротно. Вони виконають завдання».

— Я повторю запитання: з цими загонами працювали російські спецслужби?

— Звичайно.

— Серед штурмовиків, які напали на вас, були чеченці?

— Були — один із них мене й допитував.

— Ви ж колись у Чечні служили....

— Ну так.

— І з ним по-чеченськи ви говорили?

— (Усміхається). Одне одного ми зрозуміли...

— Наскільки я знаю, в авангарді штурмівників стояли жінки, зокрема й вагітні, а також старі й діти — живий щит?

— Коли почалася перша чеченська кампанія, достоту так само захоплювали військові частини, будівлі КДБ і МВС Чечено-Інгушетії. Попереду йшли жінки, діти й старі, а за ними — військові. Тоді керівництво Радянського Союзу не могло ухвалити рішення, стріляти чи в беззбройних людей, а пізніше спецслужби Російської Федерації взяли цю методику на озброєння, і, якщо пам’ятаєте, на початку березня 2014-го Путін звернувся до Думи з проханням дати дозвіл на введення військ в Україну, а потім і указ про це підписав — нібито «для стабілізації ситуації», «гуманітарної допомоги». Так йому нам «допомогти» хотілося — у нього ж там усе добре, а за кілька днів він скликав пресконференцію, яку транслювали по телебаченню, і сказав: «Попереду підуть жінки й діти, а позаду підемо ми, збройні сили...

— ...я це дуже добре пам’ятаю...

— ...і нехай вони спробують стріляти!». Так от, у той період вони використали цю чеченську тактику вже проти нас. Втікачі згодом Якименко, Захарченко, Лебедєв росіянам говорили: «Ви тільки увійдіть...

— ...а там народ підтримає...

— ...зустрінуть із хлібом-сіллю, і армія перейде на ваш бік».

«Під час штурму будівлі Луганської СБУ я не міг ввести режим антитерористичної операції в регіоні, тому що дозвіл на це може дати лише одна людина — начальник Антитерористичного центру, але він на той час був знятий із посади й утік до Криму»

— 6 квітня 2014 року, коли штурмували будівлю Луганської СБУ, ви як керівник обласного управління ввели режим АТО?

— Гарне запитання, але знову давайте повернемося трохи назад. Щоб розпочати антитерористичну операцію, начальник обласного Управління СБУ має доповісти про це керівнику Антитерористичного центру країни, і тільки він дає письмовий дозвіл на проведення операції або ж сам вводить режим АТО. Так от, на період, коли в Луганську штурмували будівлю Управління СБУ, начальника Антитерористичного центру в країні не було, оскільки ще 26 лютого Тоцького, який раніше обіймав цю посаду, було знято з посади начальника АТЦ — він на той час узагалі втік до Криму.

— А нового ще не призначили?

— А нового не призначили.

— Хто ж мав його призначити?

— Президент або виконувач обов’язків президента.

— Тобто Турчинов...

— Так.

— А він не призначив...

— 26 лютого Тоцького звільнили, а в ніч на 27-е відбулося захоплення Ради міністрів Криму...

— ...без начальника АТЦ...

— Звичайно, при цьому, повторюю, у нас у країні лише начальник Антитерористичного центру має право ввести режим АТО — це єдина самостійна структура при СБУ...

— Ви зараз сенсаційні речі говорите: тобто треба було захищати країну, а робити це було нікому...

— Саме тому 6 квітня, коли нас штурмували, я не міг ввести режим антитерористичної операції в Луганську — у країні не було начальника Антитерористичного центру. Його було призначено лише 7 квітня — ним став генерал Циганок.

— А група «Альфа» була готова допомагати вам захищатися від натовпу, який ішов вас штурмувати?

— Прийшовши на роботу до Луганської СБУ, я багато чому здивувався. «Альфа» — це бойовий підрозділ, призначений для виконання спеціальних завдань, так от, у Луганському управлінні СБУ його було скорочено до неможливості, і налічувало аж... вісім людей!

— Скільки, даруйте? І це група «Альфа»?

— Так — одна на всю область! — причому надалі п’ятеро з них відмовилися виконувати поставлені завдання: сказали, що їхній внутрішній стан не дозволяє цього зробити.

— Ну а міліція? — її ж напевно було багато. Як поводився тепер уже колишній начальник луганської обласної міліції генерал-лейтенант Гуславський? Він поспішив вам на допомогу?

— Давайте підемо за хронологією. 5 березня Харитонов проголошує себе «губернатором», 9 березня відбувається захоплення будівлі Луганської облдержадміністрації. Є навіть відео: перед строєм міліціонерів ходить полковник міліції, розмовляє по телефону, а потім дає команду, після якої міліція розходиться — і починається захоплення будівлі облдержадміністрації.

— Міліція розходиться???

— Так, усе це на відео, і ми вивчали матеріали, щоб зрозуміти: як же так сталося, що 9 березня будівлю облдержадміністрації було захоплено?

— Так само міліція розійшлася і під час штурму обласної СБУ?

— У державі є чіткий розподіл функцій — швець шиє чоботи, а пекар пече хліб. Якщо їх не стане — будемо босими й голодними ходити, так і в державі: за Законом «Про міліцію» за охорону громадського порядку, недопущення захоплення адміністративних будівель, зокрема прокуратури, СБУ та держадміністрації, відповідальність несуть органи правопорядку, які називаються міліцією. Крім цього, є Кримінально-процесуальний кодекс, згідно з яким за масові заворушення та незаконне захоплення адміністративних будівель відповідальність несуть органи внутрішніх справ.

Так от, на 6 квітня, коли до Луганська на заводських автобусах уже почали звозити робітників з усіх підприємств...

— ...організовано?

— Так, але тут є ще маленький нюанс — у Луганській області багато підприємств належали Російській Федерації. Так от, 6 квітня саме росіяни привезли робітників на мітинги до Луганська, і вони трьома колонами, у супроводі співробітників міліції по краях, дійшли до будівлі Управління СБУ, тобто правоохоронці не припинили...

— ...а привели...

— ...а привели їх туди, і рідку шеренгу солдатів строкової служби полку внутрішніх військ (не «Беркута», зауважте, а солдатів-строковиків) змели буквально за п’ять секунд.

— Скажіть, у Луганську Україні зрадили всі без винятку співробітники СБУ, органів міліції, прокуратури?

— Ні про Управління МВС, ні про прокуратуру говорити не можу, а про Службу безпеки скажу: понад 60 осіб з Управління СБУ в Луганській області перейшли на бік противника й зараз працюють у так званому МДБ «ЛНР». Їхні прізвища відомі — ці люди оголошені в розшук, проти них порушені кримінальні справи, і ними займається Служба безпеки України. Коли з Луганська виходили співробітники місцевих органів СБУ та МВС, частина з них дезертирували й залишилися в «ЛНР», але кістяк, який захищав управління, досі служить, досі воює й захищає Україну.

— Вас захопили, допитували, тримали в підвалі, відбили вам нирки, і з полону ви втекли завдяки Миколі Цукуру, який, як я розумію, був вашою людиною, можливо, завербованою СБУ... Потім він став заступником командира роти «Торнадо», а зараз перебуває в Лук’янівській в’язниці — він у чомусь винен?

— За інформацією, якою я володію, вини його немає, і якщо рішення суду буде чесним, це підтвердиться. Звичайно, якщо він справді вчинив якісь злочини, він відповість, але те, що йому інкримінувалося — через пресу та інтернет, — у суді ж не підтверджено.

— Справа, ви вважаєте, сфабрикована?

— Так.

«Якби на Донбасі не було російських регулярних військ, це «свято життя» закінчилося б уже давно»

— Після захоплення Луганської обласної СБУ вас звільнили з посади — чому?

— Про це потрібно, напевно, запитати в керівництва — я про причини можу лише здогадуватися. Можливо, тому, що ми хотіли розібратися, чому з 26 лютого по 7 квітня 2014-го в країні був відсутній начальник Антитерористичного центру, що не дозволило ввести режим АТО...

7 квітня, коли мене звільнили з полону, начальником АТЦ України став генерал Циганок, який призначив мене начальником антитерористичної операції зі звільнення будівлі СБУ. Ми сформували штаб АТО, у мене, звісно, з’явилися заступники (за законом це і губернатор, і начальник обласного УВС, і прокурор, і голова МНС, і прикордонники), і ми почали розробляти план звільнення будівлі СБУ. Хотіли штурмувати її по гарячих слідах — із 7 на 8 квітня, але одразу виникла купа питань.

До Луганська з Києва прилетів голова СБУ Наливайченко і привіз із собою 120 бійців «Альфи», тому що в Луганську, повторюю, «Альфи» не було, але перед тим як штурмувати будівлю, необхідно було оточити місце штурму, щоб не постраждали люди і щоб потім була можливість ловити тих, хто втікатиме. Необхідно було також відселити людей, чиї будинки були за будівлею Управління СБУ...

— ...а зробити це було неможливо?

— Так, адже відселяє-то хто? Облдержадміністрація та міліція...

— ...а там — саботаж...

— ...і ніхто в результаті не відселив... Друге: я зажадав відключити воду, світло й газ — щоб була можливість штурмувати будівлю, але відключення зробили лише на кілька годин. Потім, на нараді, губернатор доводив мені, що він не може зробити відключення на довший термін, адже там лікарня, там люди... Ми також розраховували на 17 санітарних машин для вивезення поранених (під час бою поранені будуть завжди), але машин не було, а в цей час до захопленої будівлі звозилися будматеріали для барикади, а вимоги до Гуславського про те, щоб за допомогою міліції зупинити будівництво барикади, результату не дали.

— Харків, Одеса, Миколаїв, Херсон, Дніпропетровськ, Запоріжжя — ці міста за задумом Росії мали спалахнути слідом за Кримом, Донецьком і Луганськом?

— Ще 5 квітня, коли проходила операція із затримання основних керівників так званої армії Південного Сходу, ми затримали співробітника Головного розвідувального управління Генштабу РФ офіцера Банних, який намагався піти на той бік, так от, у процесі первинного допиту (це була розробка центрального апарату) він одразу почав розповідати (це лише у фільмах мовчать — хоча сили до нього ніхто не застосовував), що він приїхав для перевірки готовності бойових груп. Більш-менш готовими виявилися групи в Луганську та в Донецьку — на відміну від Харкова, Дніпропетровська, Херсона, Одеси.

Банних видав нам імена всіх кураторів у Ростові та в Москві, так от, за нашими даними (а в нас були ще й радіоперехоплення, і повідомлення розвідки), планувалися три етапи захоплення: перший — південний схід, другий — центр і третій — західні кордони: Львів, Івано-Франківськ...

— Тобто і до Києва збиралися дійти?

— Звичайно — обмежуватися південним сходом ніхто не збирався.

— Росіян, таким чином, цікавила вся Україна?

— Однозначно.

— Те, що сталося на Донбасі, без участі Росії було б можливим?

— Ні.

— Російські регулярні війська на Донбасі були, зараз є?

— Вони як зайшли у 2014 році, так і не йдуть, відбувається ротація... Якби там не було російських частин, це «свято життя» закінчилося б уже давно.

— Коли в інтернет-виданні «ГОРДОН» вас запитали, чому з усіх затриманих у зоні АТО російських військовослужбовців в українському суді опинилися лише Єрофєєв і Александров, ви відповіли: «Щоб дядько Вова Путін не образився». А що, Україна досі боїться його образити?

— Давайте по порядку. Банних ми затримали 5 квітня, вранці 6 квітня етапували його до Києва, але у вересні його чомусь віддали Росії на обмін. Як же так — серйознісінький фігурант, який володіє інформацією величезної важливості? Питання? Питання! Ще: Рельке, який координував увесь південний схід України з організації повстання...

— ...а ви й його затримали?

— 5 квітня, а наступного дня начальник обласної міліції Гуславський особисто вивів його за руку з ізолятора тимчасового тримання. У травні я мав честь очолювати спецгрупу, створену головою СБУ, завданням якої було доставити Рельке до Києва, і ми його доставили — з окупованої території, але у вересні й його теж обміняли... Його, основного координатора, який володіє такою інформацією кадрового співробітника російських спецслужб, при цьому, до речі, ще й громадянина Німеччини, віддали!..

«За Януковича російської агентури в Україні було менше, ніж зараз»

— Наскільки великою є сьогодні кількість зрадників у Службі безпеки України, які працюють на Російську Федерацію?

— (Задумався). Ну дивіться: офіцери управління, які займалися розробкою з виявлення, документування й затримання лідерів «Армії Південного Сходу», а також російського розвідника Банних згодом були зняті з посад і звільнені з органів СБУ...

— Те, що ви розповідаєте, — це ж свідчення прямої зради інтересів України...

— Я відповім із гумором, гірким гумором. Зустрічався я якось з однією цікавою людиною, і коли почав обурюватися: мовляв, щось не те відбувається в державі, потрібно вже визначитися — ми воюємо чи не воюємо, звільняємо територію чи не звільняємо (усі ці переговори — не те), він мені сказав: «Сашо, заспокойся, за Януковича російської агентури в Україні було менше, ніж зараз».

— А безпосередньо в керівництві України п’ята колона Кремля сьогодні чисельна?

— Щоб говорити про п’яту колону, потрібно подивитися на рішення, які ухвалюються Верховною Радою та Кабінетом міністрів. У країні, що воює, робити народ ще біднішим, піднімаючи вартість комунальних послуг, — це говорить саме за себе, при цьому народ, якому жити нема з чого, віддає останнє, щоб армія могла захищати територіальну цілісність України.

— Росіяни дуже хотіли вас до себе на територію затягти: спочатку якісь ваші однокурсники зустріч вам пропонували, потім дійшли й до вашого батька-інваліда...

— ...так, у нього була нога до стегна відрізана...

— Його катували, змушували викликати вас до Донецька, а коли він відмовився, просто звірячо вбили... Я бачив цю фотографію, на неї неможливо дивитися без жаху... Скажіть, чому ви не вивезли батька до Києва і як це вбивство відбулося?

— Чому не вивіз?.. У той період ніхто не міг подумати, що все так далеко зайде, до того ж йому, хворій людині, без ноги, яка перенесла інфаркт, інсульт, фізично було б важко витримати переїзд. У машині везти його було не можна, аеропорт не працював, на залізниці проблеми, а потім, коли дійшло до бойових дій, вивезти його вже було неможливо.

— Як його вбили, ви знаєте?

— Я володію інформацією, але не хотів би це озвучувати. Можу сказати одне: Господь усе бачить, і ті, хто це зробив, понесуть покарання. Якщо не на небесах, то на землі — точно.

— А ви в курсі, хто це зробив?

— Звичайно.

— Ви їм помститеся?

— Я — ні. Господь помститься.

— В окупованому Донбасі тих, хто любить Україну, сьогодні багато?

— Повірте: якби завтра вранці, наприклад, виявилося, що Путін вивів звідти свої війська, це «свято життя» закінчилося б за тиждень, максимум за місяць, тому що основна маса населення Донбасу не сприймає ні бойових дій, ні «русского мира». У 2014 році, можливо, і була ейфорія — Крим відійшов легко, інформаційну атаку було проведено Росією на найвищому рівні. Вони говорили: «Подивіться, у нас усе добре, приходьте до нас — і житимете чудово», обіцяли молочні ріки й шоколадні береги — на цій інформаційній хвилі й була ейфорія. Наскільки я знаю від мешканців Донецька та Луганська, тривала вона до вересня-жовтня 2014 року. Тоді прихильників Росії на Донбасі була велика кількість — сьогодні ж, коли стало зрозуміло, що відбувається, ситуація різко змінилася. Якщо прибрати російські війська, уся ця наволоч, яка залишилася...

— ...піде з ними...

— ...усе стабілізується. Довго перебувати під гіпнозом люди не можуть — думаю, більшість народу на окупованих територіях Донбасу вже чекає, коли Україна повернеться.

— Останнє запитання. Україна за Донбас битися повинна чи ж відпустити його з миром?

— Як у будь-якій родині... Ви готові віддати свою дитину в рабство? Я не готовий. Це земля, ця держава не нами створена. Історично завжди воювали за землю, за територію, за людей — не треба забувати, що на цій території є ще й люди! Як же можна їх узяти й віддати? — це все одно що віддати частину матері... Це і до Криму, і до Донбасу стосується, і якщо хтось ще думає, що на що обміняти, народ цього зробити не дозволить.

— Тоді найостанніше запитання: Крим і Донбас у склад України повернуться? Так чи ні?

— Повернуться — я в цьому навіть не сумніваюся.