Роєвий інтелект і станова держава

Природничо-наукова освіта чудова тим, що дуже сильно змінює уявлення про реальне та нереальне.

Зазвичай найсильніше враження справляють теорія відносності та квантова механіка. Остання настільки багата на парадокси та поняття, аналога яким немає у звичному для нас житті, що в неї не до кінця вірив навіть Ейнштейн. Але квантова механіка — це атомна бомба. І це реальність. Реальність, що простягається далеко за межі фізики. Наприклад, у країни, чиї прапори зараз майорять над Кримом, атомна бомба є. А в України атомної бомби немає. Ось і вся гібридна війна. Можна писати гарні плакати, проводити флешмоби та конференції, підписувати договори й отримувати гарантії від наших західних партнерів. Це все добре. Але істина проста й прозаїчна: незалежність і цілісність країни ґрунтується на квантовій механіці. Як в Ізраїлі. І не в Європі він розташований, і західних партнерів не дуже багато. І сусіди їх не люблять. Дуже сильно, до речі, не люблять. Але ось квантову механіку ізраїльські хлопці знають, поважають і вміють використовувати за призначенням. Тому гібридних воєн вони особливо не бояться. Але не про це мова.

Крім теорії відносності та квантової механіки, в арсеналі фізики є й інші теорії та концепції, так би мовити, «загальнолюдського» призначення. Одна з них — теорія роєвого інтелекту (іноді ще називають «бактеріальним інтелектом»). Загалом ідея така: система, що складається з великої кількості агентів із простими правилами індивідуальної поведінки, може поводитися так, ніби має центр управління або виявляє високорівневу самоорганізацію. Як приклад природних систем із роєвим інтелектом зазвичай наводять соціальних комах — мурах, бджіл. Бактерії теж виявляють себе нетривіальним чином. Але найголовніше — такі системи моделюються на комп'ютері. Чому це важливо? Тому що в комп'ютерній моделі є лише те, що ви в неї заклали. Якщо ви заклали прості алгоритми поведінки й не передбачили центру управління, отже, алгоритми прості, а центру немає. При цьому система поводиться так, ніби він був. Це не абстракція, не гарна гіпотеза. Це конкретний науковий факт. У прикладному плані сказане означає, що далеко не всі політичні, економічні та соціальні катастрофи пояснюються змовою масонів. Іноді досить, щоб набралася критична кількість агентів із певного типу поведінкою. Тому щоразу, коли ми шукаємо злий намір чи підступи ворогів, варто замислитися: може, нічого цього немає? Може, це «роєвий інтелект» передає нам свій палкий привіт?

Український чиновник жадібний, дурний і безпринципний — саме ті якості, що сприяють найкращому виживанню виду. Це не жарт і не образа. Довкілля для цього виду — лише ресурс для отримання ренти. Рушійною силою в еволюції виду є жадібність. Жадібність дає сили. Жадібність змушує рухатися кар'єрними сходами. Жити — щоб красти, а красти — щоб мати змогу красти ще більше. Максимізація ренти, завжди й скрізь — базовий принцип, який має силу закону. Свого часу в широких мас була ідея фікс, що якщо обирати мільйонерів до парламенту та призначати їх на посади в уряді, то вони красти не будуть, оскільки «в них і так усе є». Будуть. Вони не зупиняться. Так само як і вовки не перейдуть на рослинний корм. Вовк здохне, але моркву їсти не буде.

Безпринципність допомагає безболісно адаптуватися до будь-якого політичного середовища. Безпринципність дозволяє знаходити спільний економічний інтерес навіть із закінченими негідниками. Безпринципність дозволяє заробляти там, де людині з мінімальними зачатками совісті заробляти навіть на думку не спаде. Якщо потрібно принижувати — принижують. Якщо потрібно принижуватися — принижуються. Потрібно поміняти сексуальну орієнтацію — міняють. Потрібно зрадити — зраджують. А потім знову присягаються у вірності — якщо потрібно. За будь-якої влади, за будь-якої ідеології, під будь-якими гаслами — тільки до влади, тільки нагору.

А як же дурість? Вона відіграє не просто не останню, а просто-таки фундаментальну роль. Дурість — це той спільний знаменник, що забезпечує ухвалення поведінкових рішень на рівні спинного мозку. Дурість — найважливіший чинник у забезпеченні універсальності та ідентичності поведінкових алгоритмів агентів. Багато хто пам'ятає часи, коли гральний бізнес, торгівлю в переходах та інші веселі заняття контролював криміналітет. А хто все це контролює зараз? Правильно. А чому? А тому що в силових структур, на відміну від різних кримінальних угруповань, є спільні правила поведінки, «спільні поняття», так би мовити. Представникам силових структур із різних регіонів країни набагато простіше домовитися між собою, ніж представникам різних кримінальних організацій. В інституційній економіці це називається соціальним капіталом бондингового типу. Він існує в однорідних закритих групах, у яких є своя специфічна «мораль» і свої «правила поведінки». Один представник такої групи легко домовиться з іншим представником групи, навіть якщо вони особисто не знайомі. Зате в них спільна «мораль», і обоє вони знають, як правильно «домовлятися».

Чиновницький стан (а це саме стан), що склався й паразитує на тілі нашої багатостраждальної країни, виробив дуже чіткі правила внутрішньої поведінки. За десятиліття розвитку всередині стану виникла певна соціальна диференціація: каста начальників, каста суддів, каста прокурорів. У кожної касти є свої функції, свої обов'язки, свої джерела доходу, свої правила «входу» та «виходу». Знову ж таки — це не змова. Це дуже прості механізми. Хтось краще заробляє на рейдерських захопленнях, а в когось виходить вдало чистити бюджет. Зосередився на улюбленій справі — і через якийсь час це вже твоя спеціалізація. Далі підростають діти. Їх треба кудись пристроїти. А куди найлегше пристроїти? Правильно, туди, де все знайоме й з усіма на одній хвилі. Знову ж таки, згодом можна буде передати у спадок справу всього життя. Виходять династії.

На сьогодні ми фактично маємо станове суспільство. Воно не оформлене юридично, але воно існує. М'яка форма феодалізму. У класичному феодальному суспільстві закріпачення населення виконується юридично. У нашому випадку роль «закріпачувача» відіграє тотальна бідність, неосвіченість і невігластво. Далеко не всі можуть дозволити собі поїздку до обласного центру. Навіть роботу знайти не за місцем проживання проблематично — рівень зарплат такий, що винаймати житло нереально. Є, звісно, середній клас — вільні люди у вільній країні. Але реальний потенціал цього прошарку між новими феодалами та старими кріпаками стає очевидним на виборах, коли підневільна маса вкотре обирає своїх феодалів. Уся ця весела компанія вже третє десятиліття зображує бурхливу діяльність із упевненого просування демократичних стандартів. Щоправда, демократію вони створюють виключно для свого стану. І парадоксу тут немає. Особливо якщо згадати, що перші демократичні держави в Стародавній Греції були рабовласницькими. Просто давні греки не підозрювали, що раби — це люди. Нашим «демократизаторам» дурні думки теж у голову не лізуть.

Що ж на нас чекає? Чесно кажучи, нічого доброго. Ситуація погана. Армія «роєвих інтелектуалів» — це буде страшніше за диктатуру. Проблема в тому, що така армія не відступає, бо не вміє відступати в принципі. У неї немає центру, який дав би команду відступати. Та й виконати таку команду неможливо. Не передбачено конструкцією. Пре роєва армія лише вперед, суворо відповідно до своїх алгоритмів поведінки, і жодні реформи їй не страшні (хто боровся з мурахами, той знає, що це таке). Система нереформовна. Скільки б «елементів» ви не замінили, ситуація не зміниться, бо «рій» виключить чужорідну структуру й швидко вибудує нові канали комунікації. Це як поширення сигналу через інтернет: вибили кілька вузлів у мережі, а сигнал поширюється іншими маршрутами. Фінал усього цього, думається, зрозумілий.

Усе, що описано вище, не є якимось відкриттям. До тих самих висновків можна дійти, використовуючи цілком стандартні методи економічного та соціально-політичного аналізу. Більш того, інституційні економісти описали подібні «ефекти», причому саме для пострадянських країн. Видатний економіст Мансур Олсон (був номінований на Нобелівську премію, але помер, так і не отримавши її) ввів таке поняття, як «червоний склероз»: після розвалу СРСР залишилися зв'язки на рівні «менеджерів» вищої та середньої ланки, що дозволило сформувати «групи за інтересами». Добробут цих груп зростає, попри падіння рівня розвитку країни. Поки такі групи здатні отримувати ренту, для країни змін на краще не буде. Але яку б термінологію ми не використовували, висновок незмінний: мільйони людей перебувають у заручниках в армії жадібних, безпринципних і дурних функціонерів. Для цієї армії немає моральних бар'єрів, полонених вона не бере, і домовитися з нею не вийде.

Facebook автора