Дискусія про лісорозведення і не тільки... Частина 5
Будь-якому авторові цікаво, як сприймають його роботи. Читайте, сперечайтеся, коментуйте… М.П.
Посів гніздовим способом – думка професіоналів (лісівники України)
May. 7th, 2009 at 8:37 PM
Усі переклади з української мови виконано мною (Nazar.rus).
Продовжуємо розбиратися з роботами Т. Д. Лисенка про створення лісових смуг посівом гніздовим способом. Раніше розбиралася критика Лисенка найпопулярніших авторів – антилисенківців. Тут же буде приділено увагу фахівцям у галузі лісового господарства, зокрема українським лісівникам.
Про реалізацію Сталінського плану перетворення природи коротко зазначено в сучасній монографії М. А. Лохматова і Г. Б. Гладуна, співробітників Українського НДІ лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького. Обидва автори, відомі в Україні фахівці в галузі лісознавства, лісівництва та агролісомеліорації, зокрема пишуть [1]:
«… 6. Передбачалося запровадження його (дуба, як головної породи – моє прим.) у лісосмуги гніздовим способом, запропонованим Т. Д. Лисенком; більша частина лісосмуг, закладених за цим способом, загинула.
7. І замість того, щоб зробити правильні висновки та переорієнтуватися на перевірену практикою технологію лісовирощування, відповідні відомства й органи влади почали дискредитувати саму ідею полезахисного лісорозведення, нібито воно не має особливого значення і не заслуговує уваги, що приділяється йому.
8. Після смерті Сталіна, у розпал весняної лісокультурної кампанії РМ СРСР спеціальною постановою від 29 квітня 1953 р. було вирішено припинити роботи зі створення державних лісосмуг, дубових лісів промислового значення та насаджень на пісках, по ярах і балках, повернути колгоспам і радгоспам землі, відведені під державні лісосмуги та дубові ліси промислового значення, припинити вирощування садивного матеріалу й заготівлю лісового насіння для захисного лісорозведення. Фінансування робіт із захисного лісорозведення припинили, лісозахисні станції ліквідували, а їхні будівлі, машини, механізми передали іншим організаціям.
9. Восени 1953 р. провели інвентаризацію захисних насаджень, закладених у 1949-53 роках. Було встановлено, що збереженість лісосмуг, створених гніздовим способом, найнижча – 50 %. Через 5 років їх залишилося менше 20 % від площі посадок (посіву).
10. Багато полезахисних лісосмуг і захисних лісонасаджень загинуло через відсутність догляду та потрави худобою. Колгоспи й радгоспи, скориставшись моментом, значні площі лісосмуг і лісових культур переорали.
11. Таким чином, 1953 р. захисному лісорозведенню було завдано раптового підступного й нищівного удару, від якого, незважаючи на багато наступних постанов урядових органів, воно вже не змогло оговтатися ...»
Авторами дається єдине посилання на монографію П. Г. Вакулюка та В. І. Самоплавського. Ці автори також широко відомі в Україні. П. Г. Вакулюк є одним із найбільших фахівців в Україні з лісових культур, насамперед соснових, а В. І. Самоплавський тривалий час очолював Державний комітет України з лісового господарства та Міністерство лісового господарства України.
Перевірка за їхньою монографією показала, що Лохматов і Гладун навели майже цитату з цієї монографії [2], переклавши її з української мови на російську. Проте Вакулюк і Самоплавський не наводять жодного посилання на наукові праці чи документи, що підтверджують ці положення. Зокрема незрозуміло, ідеться виключно про Україну чи про СРСР загалом, оскільки схожі цифри нам раніше траплялися для всього СРСР.
Крім того, не зовсім зрозумілий пункт 6. Наприклад, під час підбиття підсумків виконання плану зі створення лісових культур у лісостепу й степу за 1949 – 1952 рр. зазначається, що «…Посіви, вироблені гніздовим способом, перебувають у доброму й задовільному стані на 71 % площі…» [3]. Тобто на початок 1953 року із лісовими культурами, створеними гніздовим способом, особливих проблем не було і їхній стан не викликав нарікань, мабуть, загибель більшої частини цих культур була пізніше.
Єдине, що згадує автор, що «… у посушливих районах покривні сільськогосподарські рослини не захищали молоді деревця від сонячних опіків. Навпаки, дубки, зніжені протягом першої половини вегетаційного періоду, гинули після збирання зернових у найпосушливіший період літа (липень – серпень)…» [4]. Судячи з усього, найнесприятливіші гніздові посіви якраз і припадали на ці райони. При цьому нагадаємо, що 1950 р. Лисенко вніс зміни до інструкції. Зокрема:
«В Астраханській, Сталінградській, Саратовській, Чкаловській, Куйбишевській, Кримській, Одеській, Херсонській, Миколаївській, Ізмаїльській, Запорізькій, Дніпропетровській, Грозненській і Західно-Казахстанській гобластях, північно-східних районах Ставропольського краю та східних районах Ростовської області метрові смужки з гніздами дуба рекомендується на розсуд агролісомеліораторів і за згодою колгоспів не засівати озимими покривними культурами, але за умови забезпечення систематичного догляду протягом весняно-літнього періоду 1951 р. за смугами та утримання ґрунту в пухкому й чистому від бур'янів стані» [5].
Ця сама рекомендація була ним повторена в інструкції на 1951 рік не лише для озимих культур, а й для покривних узагалі [6]. Нарешті, в інструкції на 1952 р. Лисенко пише: «Досвід показує, що в степових районах найкращими покривними сільськогосподарськими культурами є просапні високостеблові рослини, такі як кукурудза, соняшник, сорго …» [7], які ним і рекомендувалися для цієї зони, більше того – стебла цих культур рекомендувалося залишати на зиму для кращого снігозатримання та накопичення вологи.
Загалом, у цьому випадку, нарікання на Лисенка – спроба перекласти відповідальність виконавців на розробника.
Якщо ж ідеться виключно про Україну, то на початок 1953 року, як це видно з доповіді Міністра лісового господарства УРСР А. Г. Солдатова [8] (до речі, колишнього аспіранта корифея лісознавства та лісівництва П. С. Погребняка), теж ситуація була благополучна: «… приживлюваність лісокультур становила 85,3 %...» (с. 11) і зросла порівняно з минулими роками. Відзначається проведення гніздових посадок сосни на Нижньодніпровських пісках із приживлюваністю набагато вищою, ніж за інших способів створення лісу (с. 11 – 12). І, нарешті, «… інвентаризація лісокультур показала, що різниці в приживлюваності лісокультур залежно від способу їх виробництва загалом по республіці немає. Середня висота лісокультур, створених гніздовим способом, трохи менша за середню висоту лісокультур, створених рядовим способом. Змикання лісокультур швидше відбувається за рядового способу…» (с. 12). Також указується на необхідність збільшити кількість сіянців на гектар, особливо в степових районах, і ретельного догляду за лісокультурами.
Таким чином, до 1953 року під час інвентаризації гніздових посівів жодних катастрофічних проблем не спостерігалося, і інструкція була досить добре опрацьована з урахуванням досвіду на місцях.
У цьому зв'язку, як робочу гіпотезу, що не суперечить наведеним даним, слід розглянути таке. Чи не виявилося так, що розпочата 1952 року кампанія з критики Лисенка в сукупності з різними причинами загибелі гніздових посівів, нерідко не пов'язаними з інструкцією, призвела до того, що після смерті Сталіна, унаслідок такої критики керівництво СРСР знайшло привід згорнути виконання Сталінського плану. Тобто критики Лисенка своєю кампанією зробили ведмежу послугу роботам із виконання лісокультурних робіт. Цілилися в Лисенка, а влучили в полезахисне лісорозведення.
Більше того, 1953 року припиняється фінансування робіт із полезахисного лісорозведення, розганяються лісозахисні станції і, після реорганізації, заступником начальника Головлісгоспу Міністерства сільського господарства СРСР стає В. Я. Колданов – головний противник Лисенка. Загалом, на тлі такої ситуації з фінансуванням і ставленням керівництва до гніздових посівів – результат з легкістю прогнозується як негативний.
Проте в монографії Вакулюка та Самоплавського є дуже цікаві дані щодо гніздового способу створення лісових культур і полезахисних лісосмуг [9].
Для 30-річних рядових дубових лісосмуг середня висота наводиться як 11,9 м, а для гніздових – 11,4 м. Різниця, в принципі, невелика, у межах класу висоти. Для соснових культур указується диференціація дерев у гніздах і уповільнення росту, особливо центральних дерев. Для 30-річних соснових гніздових культур (4 проби, у таблиці ж на с. 96 до гніздових належать дві проби) у свіжій суборі Полісся спостерігається загибель центральних дерев у гнізді до 15-20 років, залишаються периферійні дерева з кривими стовбурами, прапороподібними низькими односторонніми кронами, сучкуватими стовбурами та однобічно розвиненою кореневою системою. Але запас соснових деревостанів на 16-26 % вищий, ніж у рядових насадженнях, за нижчої товарності.
Загалом автори стверджують, що гніздовий спосіб доцільно використовувати на вирубках за наявності нерівномірного природного відновлення головної породи та на вирубках, вкритих порослю і самосівом вторинних порід.
До речі, цікаво, що автори згадують і рядкові лісові культури, які активно пропагував Колданов проти гніздових, і при цьому стверджують: «…рядковий спосіб надмірно трудомісткий і базується на ручній праці. У таких культурах уже в ранньому віці необхідні нерентабельні трудомісткі прорідження в рядах для надання кращим дубкам можливості нормального розвитку крон…» [9, с. 97].
Залишається розглянути останній момент, згаданий у монографії – якщо прийняти вартість 1 га рядових дубових лісосмуг без рубок догляду за 100 %, то вартість гніздових становитиме 144 % [9, с. 95].
Під час розгляду витрат на створення лісових смуг необхідно враховувати кілька моментів. По-перше, лісосадивні або посівні роботи – не найвитратніша стаття видатків, крім того, необхідно враховувати витрати на підготовку ґрунту і, головне, на догляди за лісовими культурами. В останньому випадку мають на увазі агротехнічні догляди, починаючи з першого року закладання лісової смуги. Першого року догляд має бути найінтенсивнішим, у наступні роки він поступово зменшується й ведеться до змикання крон. Спочатку відбувається змикання в рядах і значно пізніше – у міжряддях. Залежно від схеми змішування та густоти змикання в рядах може настати на 3 – 5 рік, а в міжряддях – на 5 – 7 рік. Тобто в перші роки догляд має вестися як у рядах, так і в міжряддях, пізніше, при змиканні в рядах, – лише в міжряддях і з меншою інтенсивністю. І так до повного змикання культур, після чого необхідність в агротехнічних доглядах відпадає. Догляди полягають у розпушуванні та очищенні від бур'янової рослинності (розпушувачами, боронами, культиваторами).
Найпростіший догляд у міжряддях, що не потребує спеціальних агрегатів – досить звичайних, що застосовуються в сільському господарстві. Проте в цьому випадку жорстко лімітованою стає ширина міжрядь – щоб агрегат міг у міжряддя зайти й не були пошкоджені лісові культури (для цього залишаються захисні зони з кожного боку ряду). Найбільша проблема – догляд у рядах. Саме догляд у рядах, а також у захисній зоні є джерелом ручної праці під час догляду за лісовими культурами. Нині ця проблема розв'язана, проте наприкінці 40-х років ситуація була далеко не такою благополучною.
У 1948-49 рр. питання з механізацією робіт зі створення полезахисних лісонасаджень стояло дуже гостро. При цьому механізація підготовки ґрунту була не потрібна, оскільки агрегати, що застосовуються в сільгоспвиробництві для оранки, цілком і повністю підходили. Складно було з лісосадивними агрегатами та сівалками, тим більше – сівалками жолудів. З доглядом ситуація була ще плачевніша – наявних у господарствах агрегатів було явно недостатньо навіть для доглядів у міжряддях. Тим більше що догляд вимагав додаткових тракторо-годин і витрати палива. Саме тому основний наголос припав саме на кінні агрегати й ручну працю, повна механізація була мрією. А з огляду на те, що кількість лісозахисних станцій і лісництв за ці роки зросла вибухоподібно, наприклад, за 1949 р. в СРСР було створено 54 лісозахисні станції та 40 степових лісгоспів [10], лише в Україні було створено 69 лісозахисних станцій і десятки степових лісництв [11], можна собі уявити, наскільки складною була ситуація.
У цьому зв'язку можете самі оцінити пропозицію Лисенка, що максимально спрощує садіння навіть ручним способом (максимально 4 людино-дні на 1 га [12]) і мінімізує догляди (нагадаємо, у міжряддях доглядів не має бути, оскільки вони мали бути зайняті покривними культурами, а в гніздах – не планувалися). Але перейдімо до розрахунків [13].
Створення 1 га лісонасаджень до змикання на той час (1949 р.) становило 1500 – 2000 крб. Для каштанових ґрунтів Волго-Донського вододілу (умови сухих степів) воно становило 1992 крб. (на 7 років). З них витрати на догляд до змикання крон – 1101 крб. 50 коп. (55,3 % вартості) – 402 крб. 75 коп. (20,2 %) механізований догляд у міжряддях і 698 крб. 75 коп. (35,3 %) розпушування в рядах вручну [13, с. 61 – 62].
Створення 1 га гніздових посівів (на 3 роки) – 651 крб. 46 коп. – у 2,5 раза дешевше [13, с. 63 – 64]. Тим більше що змикання в рядах у гніздових посівах передбачалося набагато раніше, ніж у рядових посадках. Крім того, відкидалися витрати на вирощування садивного матеріалу, і додатково був прибуток від покривних культур.
Згодом В. Я. Векшегонов переглянув розрахунки. Так, за рядових посадок із міжряддями 1,5 м площа ручного догляду першого року (найважчого й найтрудомісткішого) становитиме близько 27 %, а гніздових із рядом супутніх порід і двома рядами кущів – 44 % за витрат на гектар відповідно 26,6 людино-днів і 33,8 людино-днів [14]. Тобто збільшення становитиме 27 %, якщо догляд за рядовими культурами прийняти за 100 %. Немало, але й не катастрофічно багато. Тим більше що вже пройшов випробування агрегат для догляду в гніздах [15]. І питання слід поставити керівництву лісового господарства СРСР, зокрема й В. Я. Колданову насамперед, чому цей агрегат не був запущений бодай у серію, але при цьому активно критикували Лисенка за ручну працю під час догляду за гніздовими посівами.
Нарешті, дослідження на державній лісовій смузі Бєлгород – Дон [16] показали, що вартість гніздових культур вища за рядково-лункові на 23 % за рахунок збільшення ручної праці на 29 %. При цьому за введення садінням супутніх порід і кущів одночасно з посівом дуба різниця у вартості скорочується до 200 крб. на га. Проте при цьому відзначається, що показники, наприклад, приживлюваності, росту та розвитку гніздових культур кращі.
Ну і, говорячи про інвентаризацію 1953 р., необхідно згадати обстеження лісових смуг на півдні України та Молдавії [17]. Автори вказують, що на 1 липня 1954 р. спостерігалися як добрі, так і незадовільні лісові смуги, створені гніздовим посівом, при цьому стан лісових смуг переважно визначався покривною культурою та доглядом. При цьому частина гніздових культур зімкнулася, але багато незакінчених (не введені супутні породи й кущі). Вартість культур коливалася близько 2100 крб. за га. Даються такі висновки: смуги з дуба краще створювати посівом, а супутні породи й кущі краще вводити садінням; посів можна здійснювати гніздовим, рядково-лунковим і рядовим способом, але за нестачі робочих рук рядково-лунковий переважніший; для здешевлення необхідно перші два роки вводити в міжряддя просапні культури, а від покривних зернових треба відмовитися навіть у міжряддях. Загалом – жодної катастрофи не спостерігається, а зауваження почасти відповідають інструкції Лисенка, починаючи зі змін 1950 р.
Загалом, гніздові культури не настільки дорожчі й витратніші, як видається.
І все було б непогано, якби на очі не потрапила книга П. Г. Вакулюка, присвячена безпосередньо Лисенку у двох виданнях [18 – 19]. І ось цей опус загнав мене в ступор. Ну, постійні посилання на Медведєва, Сойфера та спогади противників Лисенка не здивували. Здивувало інше – у лекціях, коли питання стосується лісових культур, доктор наук фахівець із лісових культур не наводить жодного посилання на наукові праці . Утім, у раніше згаданій монографії їх теж немає, а наводяться лише дані за двома пробами в гніздових культурах сосни в одному типі лісорослинних умов однієї природної зони України. Ось така наукова критика.
Також відверто поставила в глухий кут явна заангажованість і відверта кон'юнктурність лекцій. При чому це чітко видно за виданнями 2001 і 2003 рр. І йдеться не про періодичну згадку сталінських репресій у виданні 2001 р – для сучасних праць це нормально, усе на Сталіна звалюють, навіть власну гризню. Ситуація набагато занедбаніша, оскільки у виданні 2003 року текст прямо рябіє штампами сучасної української націоналістичної, вірніше, нацистської пропаганди. Тут є все – і «голодомор», і «жовтневий переворот», і «національно-визвольна боротьба» проти «більшовицьких загарбників» і «комуно-більшовицькі окупанти», «відверто російські шовіністи» тощо. І хочеться спитати – пан Вакулюк завжди був такий розумний чи це він лише останніми роками «прозрів»? Узагалі, публікації таких старозрілих кон'юнктурників, які отримували зарплати, ступені, звання та різні блага, що належать за статусом від влади, уславлювали цю владу й співали їй дифірамби, а тепер задля поточного моменту за ті самі преференції оплювають «комуно-більшовицьких окупантів», викликають стійку відразу. Згадується східна мудрість – перша мрія дармоїда – плюнути в обличчя своєму благодійникові.
Але повернімося до гніздових посівів. По-перше, тривають усі ті самі «казки» про заперечення Лисенком внутрішньовидової конкуренції, до речі, цитата з його статті [20] подається з явним спотворенням [19, с. 64]. Пишеться, що «Лісівники знали, що рекомендації Лисенка це дурниця, що таким способом виростити лісосмуги, та ще й без догляду, особливо в сухому степу неможливо…» [19, с. 73]. І що ж у монографії 1998 р. пан Вакулюк про це мовчав? А також «скромно» замовчує про 100 % підтримку лісівниками цієї «дурниці» в 40-х роках? Ах, так, це лісівники від «жаху перед Сталіним» Лисенка підтримували чи від «неграмотності».
Але далі, на цій самій сторінці пишеться таке, що не знаєш – плакати чи сміятися, нагадаємо, це пише доктор наук. Описуючи критику Лисенка, Вакулюк стверджує:
«…за Дарвіном природний добір – це процес збереження та виживання організмів, найбільш пристосованих до умов певного середовища, виживання індивідуумів із найкращими спадковими ознаками та загибелі менш пристосованих. Вид – це сукупність різновидів, серед яких трапляються індивіди з найкращими властивостями. Стосовно деревних порід такі найкращі з найкращих дерев одного виду називають плюсовими…»
Шановні читачі – це практично дослівний переказ теорії самозрідження Лисенка , яку пан Вакулюк критикує, охочі можуть самі переконатися [20].
А далі – ще чудніше і чудніше, як казала керролівська Аліса: «…в основі дарвінівської теорії природного добору лежать поступові й тривалі зміни в зародкових клітинах організмів і лише ці зміни є спадковими і що одним із чинників еволюції є внутрішньовидова боротьба організмів одного й того самого виду за існування внаслідок якої виживають найсильніші й найпристосованіші…» Коментарі зайві.
У цьому зв'язку вкрай цікава «обмовка майже за Фройдом», описуючи культури сосни на пісках із міжряддями 1,5 м, Вакулюк пише [19, с. 101 – 102]: «…після змикання деревців кронами спостерігається дефіцит вологи. Сосна ослаблюється, втрачається приріст, на неї нападає підкорова блощиця. Насадження втрачає здатність до самозрідження і в жердняковому віці гине…». І ось буквально щойно це «самозрідження» критикував.
На сторінках 105-108 свого опусу [19] Вакулюк описує Сталінський план перетворення природи вельми оригінальним способом – це майже дослівний переказ книги В. М. Сойфера «Влада і наука», охочі самі можуть переконатися, прочитавши розділ «Сталінський план перетворення природи» в будь-якому виданні цього пасквіля [21]. Повторюю ще раз – це пише доктор наук, фахівець у лісознавстві та лісівництві, переказуючи книгу дилетанта в цих питаннях і фальсифікатора.
До речі, в маси закидається чергова байка. Описуючи листопадову нараду 1954 р. і посилаючись на Сойфера (до речі, у двох виданнях цієї книги [21] я й близько нічого подібного не знайшла, може, у пізніших виданнях є), Вакулюк пише: «…він (Лисенко – моє прим.) заявив, що … йому все одно, де і як садити лісосмуги: на землі чи на місяці. На цій нараді був присутній заступник міністра (уже більше року як не замміністра – моє прим.) В. Я. Колданов і він рішуче заявив: «Вам-то все одно, а народному господарству далеко не байдуже! Тому ми із задоволенням дамо вам можливість проводити експерименти на місяці, а на землі експериментувати не дозволимо…» [19, с. 109]. Коментарі також зайві.
1. Лохматов М. А., Гладун Г. Б. Лісові меліорації в Україні: історія, стан, перспективи. – Харків: ПІІ «Нове слово», 2004. – с. 39.
2. Вакулюк П.Г., Самоплавський В.І. Лісовідновлення та лісорозведення в рівнинних районах України. – Фастів: Поліфаст, 1998. – с. 55 – 56.
3. Мухін О. І. Зразково провести весняні роботи з посіву й садіння лісу // Лісове господарство. – 1953, № 3. – с. 4
4. Мухін О. І. Зразково провести весняні роботи з посіву й садіння лісу // Лісове господарство. – 1953, № 3. – с. 5
5. Лисенко Т. Д. Про часткову зміну інструкції з посіву полезахисних лісових смуг гніздовим способом на 1950 р. // Агробіологія. – 1950, № 6. – с. 26. (Ліс і степ. – 1950, № 9. – с. 7)
6. Лисенко Т. Д. Інструкція з посіву полезахисних лісових смуг гніздовим способом на 1951 р. // Ліс і степ. – 1951, № 6. – с. 15, 16.
7. Лисенко Т. Д. Інструкція з посіву полезахисних лісових смуг гніздовим способом з головною породою дуб. – М.: Головне управління полезахисного лісорозведення при Раді Міністрів СРСР, 1952. – с. 13.
8. Солдатов А. Г. Завдання лісівників Української РСР у 1953 році // Лісове господарство. – 1953, № 3. – с. 11 – 15.
9. Вакулюк П.Г., Самоплавський В.І. Лісовідновлення та лісорозведення в рівнинних районах України. – Фастів: Поліфаст, 1998. – с. 95 – 96.
10. Завдання із захисного лісонасадження (з доповіді заст. Міністра лісового господарства СРСР В. Я. Колданова) // Лісове господарство – 1950, № 4. – с. 4.
11. Лохматов М. А., Гладун Г. Б. Лісові меліорації в Україні: історія, стан, перспективи. – Харків: ПІІ «Нове слово», 2004. – с. 38.
12. Родіонов О. Д. Посіви дуба гніздовим способом // Ліс і степ. – 1949, № 36. – с. 67.
13. Векшегонов В. Я., Граве І. І. Планування й облік собівартості в лісозахисних станціях // Ліс і степ. – 1949, № 5. – с. 57 – 64.
14. Векшегонов В. Я. Про завершення комплексної механізації лісокультурного виробництва // Лісовий журнал. – 1953, № 3. – с. 52 – 53.
15. Бірюков М. М. Нове знаряддя для обробітку гніздових посівів дуба // Ліс і степ. – 1952, № 6. – с. 51 – 53.
16. Герасименко П. І. Узагальнення досвіду створення культур дуба на держсмузі Бєлгород – Дон. – Авт. дис. на здобуття наук. ступеня к.с.-г.н. – Київ, 1958. – 21 с.
17. Нікітін П. Л., Порецький М. А. З досвіду полезахисного лісорозведення // Лісовий журнал. – 1954, № 10. – с. 50 – 63.
18. Вакулюк П.Г. Лисенківщина: лекції. – К.: Укрцентркадриліс, 2001. – 70 с.
19. Вакулюк П.Г. Лисенківщина: лекції. – К.: Укрцентркадриліс, 2003. – 122 с.
20. Лисенко Т. Д. Теоретичне обґрунтування гніздового способу посіву полезахисних лісових смуг // Ліс і степ. – 1949, № 4. – с. 24.
21. Сойфер В. М. Влада і наука. Історія розгрому генетики в СРСР. М.: Лазур, 1983. – с. 451 – 457. Сойфер В. М. Влада і наука. Історія розгрому генетики в СРСР. Вашингтон, 2001. // http://www.pereplet.ru/text/lisenko/ot3dokonca.html.
Посів гніздовим способом – думка професіоналів. П. С. Погребняк
May. 12th, 2009 at 9:07 PM
Пропоную увазі читачів оцінку гніздового способу створення лісових культур, запропонованого академіком Т. Д. Лисенком, корифея лісознавства та лісівництва П. С. Погребняка. Його стаття подається без купюр і коментарів – читайте й робіть висновки.
Шановний Nazar_rus, пам'ятаєте Ваше зауваження про Погребняка в коментарях до статті «І посуху переможемо» («Гніздовий спосіб садіння було визнано практично УСІМА лісівниками (за винятком Погребняка та його послідовників, та й то, він виступав переважно проти лисенківського трактування самозрідження деревостанів»)). Так як щодо висновків? Ви їх уже зробили?
Примітка: у фігурних дужках проставлено номери сторінок.
Джерело: Полезахисне та протиерозійне степове лісорозведення в Українській РСР. – К.: АН УРСР, 1952. – с. 19 – 26.
Гніздовий спосіб посіву лісових культур
Дійсний член АН УРСР П. С. Погребняк
Інститут лісівництва Академії наук УРСР
Історична постанова партії та уряду від 20 жовтня 1948 року, ухвалена з ініціативи товариша Й. В. Сталіна, стала першим грандіозним планом робіт із докорінного перетворення природи та сільського господарства в степовій і лісостеповій зонах Європейської частини Радянського Союзу.
Рішення партії та уряду про грандіозні будови комунізму на Волзі, у Середній Азії та на Дніпрі, що є подальшим розвитком сталінського плану перетворення природи, ставлять перед лісівниками складні й відповідальні завдання.
Крім полезахисних лісових смуг, у районах майбутнього зрошення потрібно створити широкі лісові смуги по берегах каналів і водойм, по межах зрошуваних полів.
У рішенні уряду про будівництво Каховського гідровузла прямо сказано про зміцнення нижньодніпровських пісків. Ці піски займають площу понад 200 тис. га і розташовані в нижній течії Дніпра, тобто в зоні сонячного клімату, де на пісках, у разі їх зміцнення, можуть рости кращі сорти винограду, арахіс, абрикос, персик та інші цінні південні культури. Тому завдання українських лісівників у галузі освоєння та зміцнення нижньодніпровських пісків стає виключно важливим і актуальним.
Кілька років тому акад. Т. Д. Лисенко запропонував гніздовий спосіб садіння лісових культур для створення лісових полезахисних смуг. Відтоді цей спосіб набув великої популярності й став основним під час створення полезахисних лісонасаджень у Степу.
Завданням цього повідомлення є аналіз гніздового способу з лісівничої точки зору, розгляд суті цього способу, оцінка його не лише з боку приживлюваності культури в перші роки життя, а й з погляду його кінцевих результатів, а також визначення області його застосування в агролісомеліорації та в лісовому господарстві.
В основі гніздового способу лежить золоте правило лісівництва: змикання крон у молодняках має настати якомога раніше. Його мета – підняти стійкість культур, наблизити момент переходу культури в ту стадію, коли відпадають турботи про її приживання.
Головні вороги молодих незімкнутих культур – це бур'яни й особливо злаки степової та пустирної формації, а також представники пустирної флори. Крім того, за незімкнутої культури {19} поверхня ґрунту влітку перегрівається, волога втрачається на непродуктивне фізичне випаровування з поверхні ґрунту й таким чином виникає небезпека пошкодження сіянців від сонцепіку та заморозків. Іншими словами, у незімкнутій культурі відсутня або слабо розвинена лісівнича обстановка, що є найважливішою передумовою життєстійкості та продуктивності лісу.
Лише після змикання крон лісова культура стає лісом у тісному сенсі цього слова, і, отже, її майбутнє можна вважати забезпеченим тільки починаючи з цієї фази.
Яким способом можна досягти найшвидшого змикання культур? Ми знаємо єдиний прямий шлях – насадження густих культур. Чим густіше засіяна або посаджена культура, тим раніше вона досягає змикання. Соснові культури на пісках свіжого бору, посаджені в кількості 10000 сіянців на 1 га, досягають повного змикання на сьомому-восьмому році життя; за садіння 20000 на 1 га — на четвертому-п'ятому році життя, а за 40000 на 1 га вони можуть зімкнутися вже на третьому році життя. Досить густі посадки швидкорослих листяних порід – тополі, білої акації та інших – можуть змикатися наприкінці першого року життя. Змикання на першому-другому році життя ми можемо досягти і в повільнорослих порід, наприклад у дуба чи ялини, якщо посіємо їхнє насіння в великій густоті.
Практики лісового господарства та лісомеліорації до останнього часу не застосовують густих культур, обмежуючись стандартом у 10 тис. сіянців на 1 га, з таких причин:
по-перше, з економії насіннєвого та садивного матеріалу, економії робочої сили під час закладання культури;
по-друге, сільськогосподарське використання міжрядь дає змогу боротися з трав'янистими конкурентами дерев за меншої витрати коштів;
по-третє (це стосується винятково мішаних культур), запізніле змикання певною мірою вигідне, оскільки воно ослаблює (або, принаймні, відтерміновує) початковий момент гострої конкуренції між деревними породами в культурі. На цій останній причині ми зупинимося пізніше. Поки ж говоритимемо (умовно) лише про створення чистих культур, що складаються з однієї породи.
Густа культура, як згадувалося раніше, відповідає найвищим вимогам приживлюваності та стійкості. Додамо до цього, що за добре налагодженого збирання насіння та механізованого вирощування садивного матеріалу, тобто за дешевизни насіння й сіянців, густі культури будуть також і економічно вигіднішими, оскільки в цьому випадку скоротяться, а в окремих випадках цілком скасуються дороговартісний багаторазовий догляд за ґрунтом і поповнення, що проводяться протягом усього періоду розрізненого росту дерев до їх змикання. Остання стаття витрат на догляд за ґрунтом і на поповнення в переважній кількості випадків є найбільшою в калькуляції витрат із вирощування культури та вимагає найбільшої кількості робочих рук.
Проте не для всіх деревних порід застосовне висловлене положення. Наприклад, для створення густої чистої культури дуба зі змиканням на другому-третьому році життя необхідно висіяти на 1 га 1,5 – 2,0 т жолудів. Така культура, попри економію від скасування догляду за ґрунтом і прополювання бур'янів, звісно, буде дуже дорогою.
Тому спочатку на основі економічних міркувань виникає принцип гніздової культури. Обмежуючись густим посівом насіння лише в окремі гнізда-площадки розміром приблизно 1×1 м. розташовуючи ці однометрові гнізда на відстані близько 3 м одне від одного, {20} ми отримаємо 667 однометрових площадок на 1 га, що відповідає потребі в жолудях лише 6,7 % від їхньої витрати за суцільного посіву тобто близько 1 ц жолудів на 1 га.
Рідко розкидаючи густі гнізда, ми розв'язуємо завдання поєднання біологічних вимог густоти з економічною вимогою зменшення кількості посівного та садивного матеріалу на 1 га тобто робимо культуру одночасно і густою, і рідкою, біологічно стійкою й економічно ефективною.
Розкидаючи гнізда рідко по площі, ми, природно, залишаємо вільний простір для інших видів і мусимо зважати на боротьбу, що виникає при цьому між культивованою нами породою та численними її конкурентами – насамперед трав'янистими рослинами, а іноді й небажаними деревними породами, що самостійно оселяються, – осикою, березою, вербою та іншими.
Величезна перевага гніздового способу полягає в тому, що боротьба культивованої породи з усіма її противниками відбувається по периферії гнізда, локалізується, зосереджується вздовж цієї периферії. Не виключені можливості втрат через конкуренцію молодих деревців із трав'янистою рослинністю: екземпляри, що перебувають на периферії, стануть жертвою кореневої конкуренції за вологу й поживні речовини в ґрунті або конкуренції в надземному середовищі за сонячне світло й тепло. Але залишаться жити решта екземплярів деревної породи, розташовані далі до центру гнізда, і центральна його частина (якщо розмір гнізд правильно розраховано з урахуванням небезпек з боку можливих конкурентів протягом усього періоду до змикання крон між собою), яка забезпечить панування або принаймні представництво культивованої породи у дорослій фазі.
Цілком правильною є вказівка Т. Д. Лисенка, що гніздова культура сприяє збереженню виду. Культура ж рядова ставить кожного індивідуума в умови вразливі, невигідні й небезпечні з погляду збереження породи – виду. Тут кожне дерево може бути атаковане з усіх боків ворожими йому представниками рослинного та тваринного світу. За суцільного заростання бур'янами й злаками, за рясного розмноження пустирної фауни подеревна рядова культура може бути протягом перших років життя настільки розстроєна, випадання деревців може бути таким значним, що змикання культури стане безперспективним, недосяжним і культуру доведеться повторити.
Перейдімо тепер до мішаних культур, які в нашій практиці є переважними.
У мішаній культурі взаємини ускладнюються. До конкуренції між деревами й трав'янистою рослинністю приєднується конкуренція між деревними породами. Іншими словами, крім бур'янів, кореневищних і дернинних злаків, крім ворожої флори, дерева головної породи можуть бути предметом пригнічення з боку введених у культуру інших деревних порід, супутніх головній породі та призначених для її зміцнення.
За домішування до головної породи супутніх порід або кущів мають на увазі такі корисні цілі:
1. Прискорення моменту змикання крон (наприклад, домішка кущів до дуба).
2. Створення ярусу дерев, що затінює ґрунт (домішка клена та кущів до дуба).
3. Підганяння головної породи та прискорення процесу очищення стовбурів головної породи від сучків. {21}
4. Прискорення процесу розкладання підстилки, збагачення ґрунту рухливими поживними речовинами тощо.
У багатьох випадках очікувана корисна дія домішуваних деревних порід на головну породу настає пізніше, зазвичай після стадії жердняка, у середньому віці насаджень. У перші ж роки змикання крон ці «корисні сусіди» часто є небезпечними конкурентами для головної породи.
Дуже невелика різниця у висоті деревців у віці змикання може бути причиною загибелі порід, що відстали в рості, найближчими ж роками. Тому необхідний пильний нагляд за молодняком мішаного складу, проведення трудомістких і малопіддатних механізації робіт із освітлення та прочищень.
Гніздовий спосіб радикальним чином позбавляє лісівника цих турбот. Якщо деревні породи введено в культуру гніздами, то боротьба між ними, як зазначалося вище, локалізована по периферії гнізд. Якщо розміри гнізд розраховано правильно, то на момент, коли спаде гострота міжвидової боротьби, кожна порода збереже своє представництво, і вплив другорядних порід на головну буде позитивним. Тоді вже відпаде необхідність у напруженій опіці над взаємовідносинами порід у насадженні.
Підбиваючи підсумки сказаного, потрібно зазначити, що рядове (подеревне) розміщення дерев і деревних порід досить часто ставить їх під загрозу загибелі внаслідок конкуренції між видами й породами. Змішуючи породи між собою та роблячи посів або садіння гніздами, ми локалізуємо боротьбу між ними по периферії гнізд і надаємо їм ту необхідну відстрочку, під час якої навіть породи, що відстають у рості, розташовані в центрі гнізда, зможуть зміцнитися й «зібрати сили» для успішної боротьби зі своїми конкурентами надалі.
Нагадаємо, що, відзначаючи третю за порядком перевагу садіння на однометрових середніх відстанях, ми мали на увазі щойно згадану відстрочку. Рядова (подеревна) культура зі збільшеною відстанню між деревцями має стільки супутніх негативних рис, що навряд чи можна рекомендувати такий рядовий спосіб. Нарешті, відзначимо, що гніздовий спосіб дає змогу застосувати інтенсивні методи догляду за культурами, добрива, меліорації, такі методи боротьби зі шкідниками, які в умовах рядової культури не можуть бути застосовані через їхню велику трудомісткість і дорожнечу. Якщо замість 10000 поодиноких сіянців ми закладаємо на 1 га всього 600-700 однометрових площадок деревної породи густої культури, то отримуємо можливість забезпечити внесення органічних і мінеральних добрив на ці площадки, зробити торфування площадок (якщо йдеться про сухі, безплідні піски), застосувати без надмірних витрат гексахлоран і ДДТ для захисту гнізд від заселення личинками хрущів тощо.
Застосований Інститутом лісівництва АН УРСР гніздовий метод садіння сосни на розвіюваних пісках, заселених личинками мармурового хруща, показав високу біологічну й економічну ефективність за умови торфування піску та введення інсектицидів.
Отже, відзначимо три найважливіші переваги гніздової культури лісу перед рядовою:
1. Підвищення стійкості культури в боротьбі з трав'янистими конкурентами.
2. Пом'якшення конкуренції між деревними породами, що забезпечує збереженість породи в культурі аж до настання фази, коли спадає гострота міжвидової боротьби. {22}
3. Можливість економічно ефективного застосування інтенсивних способів меліорації та удобрення ґрунту, способів догляду за культурою та боротьби зі шкідниками.
Суто емпірично лісівники вже користувалися гніздовим способом. Акад. Т. Д. Лисенко високо оцінює «спосіб густої культури дуба місцями», розроблений лісівником проф. В. Д. Огієвським. Ми можемо вказати, крім того, на густу культуру сосни площадками по дубовій порослі в суборях, розроблену іншим українським лісівником – проф. Є. В. Алексєєвим. Акад. Т. Д. Лисенко, спираючись на відсутність внутрішньовидової боротьби, розвиває ідею гніздового способу на новій, глибшій теоретичній основі.
Гніздові культури дуба, що досягли нині 20 – 30-річного віку, дають нам можливість оцінити гніздовий спосіб також з погляду якості лісу, що створюється на його основі.
У Смілянському лісгоспі є 25-річна гніздова культура, створена однометровими гніздами, з посівом жолудів «конвертом», тобто в п'ять лунок на однометровій площадці, за відстаней 5,0×4,5 м між центрами гніздових площадок. Між рядами гнізд було посаджено у два ряди липу, яку на третьому році життя було зрубано на пеньок, вона дала поросль, подібну до чагарнику. Вийшла гніздова культура, що має велику схожість із культурами за способом акад. Лисенка. Поруч із гніздовою культурою розташована ділянка ніби «контрольна», закладена того самого року, з тих самих порід – дуба й липи – і на тих самих відстанях, але за рядовим способом, тобто
тут ми маємо рядовий посів дуба на відстанях 5 м, які зайняті двома рядами липи, посадженої на пеньок на третьому році життя. Ділянку було досліджено інженером лісового господарства М. А. Нікітенком. Отримані ним таксаційні дані наведено в таблиці. З цієї таблиці видно, що за гніздового методу середній діаметр 25-річних дубів становив 12 см, а за рядового – 7,2 см. Середня висота {23} дуба за гніздового методу досягала 12 м, а за рядового 11 м, тобто на 1 м менше; кількість дерев на 1 га за гніздового методу – 1350, а за рядового – 4500. Це є доказом того, що за гніздової культури самозрідження дуба йде сильніше. Запас деревини на 1 га у 25-річному віці за гніздового посіву виявився 107,0 м3, за рядового посіву – 94,5 м3.
У посадках липи ті самі риси виявилися ще сильніше. У культурі за гніздовим методом у неї більше стовбурців, але липу тут було посаджено рядами. Виявляється, що гніздова культура дуба допомогла липі створити великий запас деревини – 64 м3. У рядовій же культурі запас деревини липи становив лише 13 м3.
Загальний запас деревини в гніздовій культурі за 25 років становив 155,6 м3, а за рядового способу –лише 107,5 м3 на 1 га. Отже, насадження, закладені за гніздовим методом (який у цьому випадку дуже близький до методу, рекомендованого акад. Т. Д. Лисенком), дали на 50 % більше деревини.
Ще багато цікавих даних буде отримано в результаті подальшого вивчення цієї культури. М. А. Нікітенко продовжує свої дослідження, і на підставі його висновків, зроблених на цей момент, ми, наприклад, дізнаємося, що в гнізді дуба вже на третьому році життя починається зростання коренів. До десяти років гнізда дуба становлять ніби єдиний «блок» індивідуумів. Це підтверджує положення акад. Т. Д. Лисенка, що внутрішньовидової боротьби між дубами не існує. Не може бути внутрішньовидової боротьби, якщо дубки зрослися коренями. Природно, що органічна продукція листя йде в цьому випадку на підживлення всієї кореневої системи, і, навпаки, корінці, збираючи вологу й поживні речовини з ґрунту, віддають її всім стовбурцям, які перебувають у цьому гнізді.
Відзначимо ще одне цікаве явище: відпад стовбурців відбувається в гнізді швидко. Виявляється, що коли окремий дубок відстав у рості, а його кореневу систему освоїв сусідній, більш розвинений дубок, то зрештою слабкий дубок у своїй надземній частині відмирає, а корені його залишаються жити як органи інших, більш розвинених дубків. Виходить, що процес природного зрідження йде на користь решті, кращим розвиненим дубкам. Ґрунтуючись на цьому явищі, можна в загальній формі пояснити, чому гніздовий дуб вищий, діаметр і запас у нього більші, ніж у рядового. Річ у тім, що гніздова культура краще використовує середовище. Дубок, який залишається рости в гніздовій культурі, освоює кореневу систему дубків, які відмирають, і здобуває таким чином більші ресурси для ґрунтового живлення.
У цьому факті не можна не бачити одного з яскравих доказів правильності вчення акад. Т. Д. Лисенка про відсутність внутрішньовидової боротьби в природі.
На завершення зупинимося на практичних висновках з оцінки гніздового способу.
Гніздовий спосіб має бути перенесений також в область зміцнення ярів і залісення пісків.
Застосовуючи гніздовий метод на схилах ярів для введення головної породи (сосни та дуба), ми мусимо зважати на деякі особливості ярів. На схилах ми не можемо робити насадження в однометрових квадратних площадках. Якби ми поставили перед собою таке завдання, земляні роботи були б колосальні. Щоб очистити одну однометрову площадку, потрібно було б вибрати дуже багато ґрунту, при чому подбати про те, щоб ґрунт над цією площадкою не нависав стіною, яка може обвалитися. Тому для схилів висувають пропозицію: гніздо робити не {24} квадратне, а у вигляді смуги завдовжки 1,0-1,5 м і завширшки близько 40-45 см. У цю смугу висівають насіння й висаджують сіянці. Таким чином, тут ми ніби привносимо в метод гніздового садіння ланки рядового садіння. Це – те саме гніздо, але подовжене, витягнуте в ряд. По тлу культури, що створюється на схилі, необхідно ввести цінні головні породи (наприклад, сосну й дуб), і для цього досить 200-400 таких площадок на 1 га. Таким чином, і тут забезпечується участь головної породи та використовується той самий принцип гніздового способу.
На більш піщанистих схилах такі площадки легко засипаються піском, тому сосну доводиться садити ближче до бровки площадки. Дуб ми садимо на суглинистих ґрунтах, які не осипаються.
По тлу летючих пісків, закріплених посівом трав або садінням живців шелюги, ми пропонуємо садіння сосни гніздами 0,5×0,5 м по 5-9 сіянців у гніздо, з відстанями між гніздами 4×4 м (тобто 670 гнізд на 1 га).
Цей спосіб ставить за мету створення негустих ширококронних соснових насаджень. Гнізда сосни вже через 10-15 років будуть близькі до змикання. Несприятливі умови піщаної пустки до цього часу зникнуть. Пропоноване Інститутом лісівництва АН УРСР гніздове садіння сосни є точним повторенням гніздового способу акад. Т. Д. Лисенка, незначно модифікованого стосовно умов пісків. Посів замінено садінням, виходячи з тих виняткових труднощів, які створюються в умовах південних пісків для дрібного насіння та ніжних сходів сосни, вкрай чутливих до сонячного опіку, посухи, видування вітром і засікання піщинками. Лише садіння можуть бути в цих умовах стійкими й економічно ефективними.
Гніздовий спосіб акад. Т. Д. Лисенка включає в себе також широке використання покривних сільськогосподарських культур, що є біологічно й економічно важливим його боком. Така сільськогосподарська культура, як озиме жито, є потужним засобом очищення смуг від бур'янів. Необхідно розробити способи застосування покривних сільськогосподарських культур якомога докладніше й детальніше, щоб повністю використати їх для створення лісу в Степу.
Не можна метафізично протиставляти гніздовий спосіб іншим способам лісових культур, як це іноді роблять окремі лісівники. Так, наприклад, іноді вказують, що успішні результати способу «шпигування жолудів» на свіжих, не заростих степовими травами лісосіках, що полягає в посіві поодиноких (по 1-2 шт.) жолудів під мотику через 1 м, нібито показують необґрунтованість гніздового способу. Справді, за допомогою шпигування жолудів створено в деяких дібровах південного Лісостепу, наприклад у Чорному лісі, високопродуктивні насадження, що досягли вже 50-річного віку. Цей чудовий прийом відновлення дуба — шпигування жолудів на свіжих лісосіках — анітрохи не суперечить гніздовому способу акад. Т. Д. Лисенка. Адже шпигування ми застосовуємо і повинні застосовувати лише під наметом лісу або на свіжій лісосіці, зарослій нешкідливими лісовими травами, а не степовими маками, задля захисту від яких акад. Т. Д. Лисенко й розробив свій спосіб. Шпигування жолудів на свіжих лісосіках не лише не суперечить вченню акад. Т. Д. Лисенка, а й випливає з нього і лише цим вченням може бути глибоко обґрунтоване.
Отже, не можна гніздовий спосіб протиставляти всім іншим способам. Гніздовий посів і садіння є найкращими в найважчих умовах лісорозведення та лісовідновлення в посуш{25}ливій зоні, на бідних і сухих піщаних ґрунтах, на схилах ярів і взагалі у всіх випадках, коли ми створюємо ліс на ґрунті, на якому він раніше не ріс, і насамперед там, де лісу належить витримати боротьбу зі степовими та пустирними травостоями. Гніздовий спосіб має піддаватися постійному розробленню, постійному вдосконаленню на основі всієї нашої практики.
Можна висловити тверду впевненість у тому, що всі лісівники, здійснюючи сталінський план полезахисних лісонасаджень, виявлять правильне, творче ставлення до способів їх створення й високо оцінять ті переваги, які дає гніздовий спосіб акад. Т. Д. Лисенка для здійснення великого сталінського плану перетворення природи в степах, лісостепах і пустелях нашої Батьківщини.