В Україні готують другий Голодомор?

Парламент готується скасувати мораторій на продаж останнього активу народу — землі. Цей крок може призвести до гуманітарної катастрофи в Україні. Землю викуплять 60 великих агрохолдингів, які нині володіють нею на правах оренди. Але здебільшого на неї претендуватимуть потужні ТНК.

«Після Другої світової війни Аргентина практично годувала Європу, була відома як «комора світу». Великої рогатої худоби та пшениці було вдосталь, щоб прогодувати нашу країну та інший континент. То що ж сталося? Чому багатьом людям не вистачає продовольства, а дехто навіть закінчує тим, що їсть покидьки? Так, Аргентина залишилася коморою світу, але дещо змінилося. Кілька великих транснаціональних корпорацій, таких як «Бенеттон», купили сотні тисяч акрів сільгоспземель… Продавати аргентинську сільгосппродукцію в Аргентині стало поганим бізнесом. Навіщо продавати кілограм м’яса на внутрішньому ринку за 17 песо, якщо його можна продати в Іспанії за 17 євро (1 євро дорівнює 3,5 песо)? Усе це в поєднанні з високим рівнем безробіття, низькими зарплатами та високими цінами на продукти поступово призвело до того, що в країні фактично розпочався голод».

Доморощені неоліберали

Ця цитата — уривок із запису в щоденнику блогера Ferfal. Він пережив кризу в Аргентині 2001 р. і описав хаос, у який поринула його країна. Насильство та голодна смерть стали звичайним явищем тодішньої Аргентини. Лише за півроку кількість загиблих становила десятки тисяч людей.

До чого тут Україна, запитаєте ви? Зв’язок полягає в схожості обставин, які привели Аргентину до катастрофи, а нашу країну неухильно підводять до неї.

Реформи в Аргентині почалися під керівництвом МВФ як умова отримання дешевих кредитів. У 1991 р. уряд відмовився від протекціонізму, послабив держрегулювання, прив’язав песо до долара, провів приватизацію держпідприємств, знизив мита на імпорт і полегшив вхід на внутрішні ринки транснаціональним компаніям.

Перші результати принесли надходження іноземних інвестицій і зростання виробництва. Але частки внутрішніх ринків неухильно скорочувалися; продукція галузей, де собівартість виробництва була вищою за світову, за відсутності держпідтримки стала неконкурентоспроможною порівняно з імпортною. Швидко зростав зовнішній борг. Разом зі зростанням імпорту це спричинило нестачу валютних надходжень. Раптом країна опинилася перед обличчям найбільшого в світовій історії дефолту. Як умову для стабілізаційного кредиту МВФ зажадав збалансувати держбюджет: провести заходи жорсткого урізання соціальних виплат, що й було зроблено. Оскільки внутрішній агроринок істотно скоротився, почалося нестримне зростання цін на продукти. Країну, що колись процвітала, охопила надзвичайно тяжка економічна депресія. Почалися перебої з подачею води та електроенергії в містах. Аргентина поринула в насильство: голодні бунти, погроми магазинів і супермаркетів, пограбування та вбивства на вулицях. Життя людей перетворилося на боротьбу за виживання.

До всього цього Аргентину привело сліпе дотримання рекомендацій МВФ. Реформи були неоліберальними. Вони полягали в позбавленні держави права втручатися в економічні процеси. Держава самоусунулася, її регулювання звелося до монетарних механізмів впливу на економіку. Зміни на «краще» виразилися в скороченні програм соціального забезпечення, зниженні курсу національної валюти, зніманні обмежень на експортно-імпортні операції, скасуванні державних субсидій, приватизації держпідприємств тощо. Вони були вигідні світовій фінансовій олігархії, яка прагнула викачати з Аргентини гроші. Для цього їй потрібен був прихід ТНК на внутрішні ринки, і щоб цьому не заважав слабкий, загрузлий у боргах уряд.

«Реформи», що проводяться нині в Україні, ідентичні аргентинським; вони так само неоліберальні. Соціальні програми урізаються, тарифи на послуги ЖКГ зростають, і субсидії не розв’язують проблеми. Україна стоїть на порозі демонтажу соціальних сфер — переведення медицини, освіти, комунальної сфери на комерційні рейки. В економіці все робиться на догоду великому бізнесу. Уряд нарощує держборг і віддає перевагу діям за допомогою монетарних важелів, друкуючи банкноти та утримуючи жорстку прив’язку гривні до долара.

Усе це — суворо за тими самими рекомендаціями МВФ. До слова, на замітку нашим стернувим: президент Аргентини Карлос Менем утік із країни, а «архітектору» реформ міністру економіки Домінго Кавальйо заборонили залишати Аргентину. Уряд неолібералів провалив свій курс і з ганьбою пішов у відставку.

Експорт і голод

Як уже згадувалося, в аргентинській кризі істотну роль відіграло зростання цін на продукти харчування. В Україні складається схожа ситуація. Іноді повідомлення інформагентств нагадують зведення з поля бою: спершу подорожчала гречка, потім молоко, яйця, хліб, сири, рис, соняшникова олія та низка інших продуктів. Ходять чутки, що істотно збільшиться вартість картоплі, цибулі, моркви, хоча в осінній період ціни на ці овочі зазвичай знижуються.

Оскільки пересічний українець витрачає на продукти харчування понад половину доходів, зростання цін на них істотно впливає на загальний рівень інфляції. За даними Держкомстату, інфляція у вересні становила 2,9% — максимальний показник із 1998 р. Загалом від початку року ціни зросли на 7,9% і до кінця року можуть досягти 10,5%. Проте експерти називають дані Держкомстату надто оптимістичними. В опозиції додають, що влада навмисно приховує реальні темпи зростання цін напередодні місцевих виборів і в очікуванні листопадового траншу МВФ. Насправді до Нового року інфляція може досягти рівня 30% і більше. А з початком зими-2011 українців чекає глобальне подорожчання, насамперед на продукти харчування.

Нинішнє зростання цін зазвичай виправдовують або неврожаєм цього року, або світовим підвищенням цін. У першому випадку, справді, несприятливі погодні умови призвели до зменшення врожаю низки культур. Наприклад, на сьогодні зібрано 28,7 млн т зерна, що на 21,4% менше, ніж за аналогічний період 2009 р. Загалом урожай зернових у поточному році становитиме 40 млн т, у підсумку урожай буде на 13% меншим, ніж торік. Проте збирання деяких культур обнадіює. Так, кукурудзи зібрано в 26,5 раза більше, ніж торік, цукрових буряків — у 12,8 раза більше, ніж на аналогічну дату минулого року, і в 42 рази більше соняшнику.

Таким чином, населенню України основних продуктів агропрому нібито має вистачити. Набагато гірше може позначитися світова кон’юнктура. Зростання цін на продовольство у світі останнім часом стабільне, а з серпня воно прискорилося ще більше. Причина — відмова Росії експортувати зернові через неврожай, спричинений посухою. За даними Food and Agriculture Organization (FAO), продукти харчування у світі цього року подорожчали в середньому на 6–7%. В Європейському Союзі хліб подорожчав приблизно на 17%, м’ясо — на 15%. Ціна на молоко зросла приблизно на 10%. Багато країн, що розвиваються, бояться продовольчої кризи 2007–2008 рр. Тоді ціни на рис за два роки зросли більш ніж утричі, на пшеницю — у 2,3 раза, на кукурудзу — у 2,2 раза, на сою — удвічі. Перебої з продовольством було зафіксовано в Мексиці та Бангладеш, а через голод на Гаїті та Мадагаскарі відбулися урядові перевороти.

Світове зростання цін на продовольство впливає на Україну найпрямішим чином. Експортувати продукцію вигідніше, ніж постачати її на внутрішній ринок. Тим більше, якщо є мало не ажіотажний попит на неї. У гонитві за надприбутками українські експортери можуть вимести з країни весь її продовольчий запас. Це спричинить стрімке зростання цін на продовольство. І, як наслідок, багато продуктів харчування стануть для громадян недоступними. Тут усе залежатиме від позиції керівництва країни. Якщо воно поступиться тискові «світової громадськості» й відкриє кордони, Україну спіткає доля Аргентини.

Земля з-під ніг

Україна вирізняється тим, що є однією з провідних країн світу за запасами чорноземів (за оцінками експертів, близько 25%). При цьому вони вважалися найкращими за своїми фізичними, хімічними, агрохімічними та мінералогічними властивостями. І цей невідновний стратегічний і останній ресурс народу віддано в розпорядження купки людей, які можуть ухвалити фатальне рішення.

Парламент ухвалив рішення продовжити мораторій на продаж сільгоспземель до 1 січня 2012 р. Проте вже підготовлено пакет законів про регулювання ринку землі, який, за словами президента, буде ухвалений на початку 2011 р. Це означає, що мораторій буде достроково знято, скоріш за все наступного року.

З трохи більш ніж 60 млн га землі в Україні нині близько 25 млн га орних земель, близько 3 млн га було втрачено з низки причин. З цих 25 млн га близько 60% — чорноземи. Ще років 20–30 тому вони були справді добрими. Настільки, що під час Другої світової німці знімали ґрунт і ешелонами вивозили його на Фатерлянд. З часів незалежності землі погано удобрювалися, що призвело до зниження вмісту гумусу в українських чорноземах, тобто до їх руйнування. Ерозія та різного роду екологічні катастрофи теж зробили свою справу — нині деградованими вважається до 10 млн га земель.

І все ж навіть така виснажена земля стане предметом найзапеклішої боротьби. Відомі очікувані прибутки від перепродажу землі — близько $40 млрд. Але хто ж стане її власником? В Україні майже не залишилося вільної землі сільськогосподарського призначення — до 90% її розорано. Близько 75% фонду формально у власності селян, до 15% керують агрохолдинги, решта — в руках у спекулянтів.

Земля селянам, звісно, не дістанеться. Її викуплять 60 великих агрохолдингів, які нині володіють нею на правах оренди. Але здебільшого на неї претендуватимуть потужні ТНК.

Оглядач The Guardian Джон Відал так описує наміри ТНК щодо земель у бідних країнах: «Захоплення с/г земель у бідних країнах багатими країнами та транснаціональними корпораціями прискорюється в загрозливих масштабах. Лише за останні шість місяців захоплено території, що дорівнюють половині площі європейських с/г земель. Щонайменше 30 млн га придбано для вирощування продуктів харчування для таких країн, як Китай і країни Перської затоки. Згідно зі звітом ООН, така тенденція прискорюється й може послабити здатність країн прогодувати самих себе».

Нині в українському АПК присутність іноземного капіталу мінімальна. Переважно це росіяни, а також група Morgan Stanley (земельний банк — 40 000 га). Проте вона різко посилиться після зняття мораторію. Потужні агропромислові групи постачатимуть продукцію переважно на експорт. Внутрішній ринок України вони повністю ігнорувати не будуть. Проте споживачам доведеться вдовольнятися дешевими продуктами — генномодифікованою та хімізованою їжею.

Усе не так погано?

Мільйони голодуючих українців на найродючіших чорноземах світу. Рідна земля, на яку вони дивляться з-за колючого дроту, натягнутого новими господарями… Така картина не примариться й у поганому сні. На щастя чи на жаль, доля української землі в руках політиків, що нещодавно прийшли до влади. Вони повинні розуміти, що, продавши іноземцям землю під ногами, вони відразу ж позбудуться сили — компрадори ніколи не володіли справжньою владою.

Можливо, в команді президента це розуміють. Відбиток сумнівів — пропозиція Мінагрополітики створити новий державний орган — Фонд оптимізації сільськогосподарського землекористування. Ухвалення документа — одна з умов скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Фонд буде держоператором ринку землі, він зможе викуповувати її в громадян і продавати її іншим громадянам і юридичним особам. Фонд матиме пріоритетне право викупу наділів сільськогосподарського призначення нарівні з орендарями цих земель (нині таке право є лише в орендарів). Законопроект пропонує запровадити обмеження для покупців землі — ними можуть бути лише громадяни України, які мають профільну освіту або досвід роботи в АПК, а також фермерські господарства та інші юридичні особи, що займаються сільгоспдіяльністю.

Залишається сподіватися, що цього заходу виявиться достатньо. А для пересічних громадян підмогою стануть індивідуальні господарства. Можливо, ті самі 10–20 соток урятують Україну, як це було в голодні 90-ті. Вони ж, на випадок аргентинського сценарію, стануть економічною основою соціальної стабільності.

Навіть нині індивідуали можуть забезпечити населення більшістю продуктів харчування. Наприклад, у постачанні сирого молока (а це сир, сир кисломолочний і масло) вони переважають великі ферми у співвідношенні 70% до 30%. Вони лише свиней вирощують удвічі більше, ніж свиноферми, а птиці — в півтора раза. Індивідуальний сектор вирощує майже всю картоплю в країні та більшість овочів, які ми їмо. Якщо буде вигідно, вони візьмуться за пшеницю, ячмінь, соняшник та інші культури.

Не великі агрофірми, а індивідуали — справжні годувальники країни. Поки вони є, Україні голод не страшний. Звичайно, містянам непросто. Їм доводиться щодня їсти нездорові продукти, вироблені за «передовими» технологіями. Але якщо є автомобіль і родичі в селі, ця проблема розв’язна. Втім, у «безкінних» теж є варіанти — похід на ринок або поїздка автомобілем у складчину. Вихід, якщо захотіти, завжди знайдеться.