Легенда про... Шервудський ліс

Розміщую цю статтю, бо вона мимоволі викликає асоціації... Невже "довгострокове тимчасове користування" для цілей мисливського господарства першим вигадав Король Англії Вільгельм Перший (Завойовник) М.П.?

Шервудський ліс – легендарний прихисток народних героїв, із легенди про Робіна Гуда, і як ви, напевно, здогадалися, цього разу ми в рамках «полювання за легендами» акуратно препаруємо ту частину легенди, яка стосується лісової колиски, перших британських партизанів…

Сьогодні знаменитий Шервудський ліс – це національний заповідник в околицях Нью-Алертона (Кліпстона). Величезний природний парк, відкритий 1963 року, загальною площею 423 гектари з сучасною інфраструктурою, обслуговує щороку до півмільйона туристів, які бажають доторкнутися до легенди про Робіна Гуда. Доходи національної компанії «Сентрал Парк», що обслуговує заповідник, ростуть рік від року. Проте парком можна не лише прогулятися..

Заможні відвідувачі можуть зробити собі «особливий» подарунок і, наприклад, за помірну плату придбати саджанець берези зі знаменитого лісу або навіть готовий до висаджування жолудь знаменитого дуба, сидячи на якому легендарний Робін розважливо планував свої зухвалі акції, спрямовані проти репресій Ноттінгемського шерифа. Цей дуб, до речі, досі росте в парку, огороджений високим парканом, що відгороджує чи то відвідувачів від підтримуваних стропами багатотонних суків потрісканого старого дуба, чи то його опалі жолуді від охочих ними безкоштовно поживитися. Усе говорить про те, що це «те саме місце»…

Проте, як ви розумієте, усе в цій історії було б надто добре, якби не було, м'яко кажучи, неправдою…

Для розуміння низки особливостей, про які йтиметься далі, дозволю собі в двох словах накреслити історію питання, яка, безсумнівно, буде цікава читачеві, хоча б із загальноосвітньою метою.

Отже, практика організації закритих угідь в Англії бере свій початок за часів правління пристрасного до полювання короля Вільгельма I (Завойовника). Так звані «королівські ліси» існували приблизно з 1068 року і являли собою обнесену частоколом і ровом лісову територію, де культивувалася всіляка дичина, що становила господарський і промисловий інтерес.

Відчужена для королівських потреб земля мала особливий статус і перебувала під охороною окружного шерифа. Браконьєрство та посягання на королівське майно регламентувалося так званим «Лісовим правом», тобто сукупністю законів, запроваджених Вільгельмом I (Завойовником) 1068 року. Закони «лісового права» в сучасному розумінні були жорстокими. Порушення меж королівських заказників і несанкціоноване полювання в них каралося різною «втратою» частин тіла та особистого майна аж до 1135 року. Проте запроваджені пізніше важелі фінансових стягнень, хоч і припинили тілесні покарання, але аж ніяк не скасовували «інфангтеоф» (Infangetheof), що з ентузіазмом практикувався, – англосаксонський юридичний термін, який дає право на місці стратити злодія, спійманого в межах свого маєтку. Схоплених у межах «королівських лісів», як правило, вішали на першому суку, без особливих розглядів. Хіба не знайомий сюжет із самого початку легенди про Робіна Гуда?

Трохи про Робіна

Аналіз низки історичних деталей твору про Робіна Гуда, яких я неодмінно торкнуся в окремому матеріалі, об'єктивно вказують на те, що прототип знаменитого лісового розбійника та «захисника знедолених» не міг існувати раніше XIII століття, і, швидше за все, якщо описані в народних сказаннях події відбувалися насправді, то, найімовірніше, мали місце за часів правління Едварда II (Карнарвонського), про трагічну долю якого я вже розповідав, оповідаючи про знамениту легенду про «діру Мортімера» і легенди замку Ноттінгем (кому цікаво, можуть прочитати цю історію ось тут).

За загальною думкою низки британських дослідників, на роль головного противника діянь ватаги народних месників - «Ноттінгемського шерифа» також претендують аж цілих чотири персони, які обіймали посади окружних шерифів у період з 1150 по 1224 рік і організували серії каральних і мародерських операцій проти місцевого населення.

Ну а тепер, коротко ознайомившись із жорсткими історичними реаліями раннього середньовіччя, перейдемо безпосередньо до історії Шервудського лісу, якому, власне, і присвячений цей матеріал.

На початку XI століття і пізніше, на відміну від сьогоднішнього дня, центральна Англія мала обширні лісові масиви, і практично вся розглянута нами в світлі цієї легенди територія, у просторі між Ноттінгемом і Мансфілдом, утворювала майже суцільну лінію лісу Вітбі (Whitby), що проходить по межі воєводств Броксто (Broxtowe weapontak) на заході та Тургартон (Thurgarton weapontak) на сході. Ось десь у цій лісосмузі, згідно з народними сказаннями, і зародився перший в Англії партизанський рух англосаксонського інтернаціоналу.

А тепер зосередьмося й уважно подивімося на карту королівських угідь центральної Англії, датовану приблизно 1610 роком. Окрім інших королівських заказників, у північних околицях Ноттінгема існувало сім парків, де знатні персони протягом цілих століть могли віддаватися безтурботному полюванню на дичину, проте лише два з них, Бествуд (Bestwood) і Недділі (Neddingley - нині більше не існує), територіально претендують на Шервудський ліс, про що на карті свідчить відповідний підпис (обведено).

Проте тепер давайте уважно подивімося на місцевість, де розташувався сучасний «Шервудський ліс», розташований на середньовічній карті на захід від Кліпстона (позначений як - фальшивий)…

- Ну ось… Ви здивовані тим, що Робін Гуд сидів не під тим дубом? І взагалі не в тому лісі?..

Причини такого, м'яко кажучи, непорозуміння, найімовірніше, зумовлені тим, що після свого скасування 1568 року система «королівських заказників» була фактично занедбана й підпорядковувалася природним законам урбанізації. Наступні 212 років частина королівських парків щезла внаслідок розширення меж міст, меліорації чи промислової вирубки деревини.

Так тривало, доки комусь не спала на думку ідея інвентаризувати те, що ще залишилося, і 1780 року спеціально організована при дворі комісія зробила спробу ревізії стану уцілілих королівських лісів. Саме в підсумковому звіті, серед інших топонімів, згадується непогано збережений заказник «на півночі Шервуда»… прямих вказівок, на жаль, нам знайти не вдалося, але ймовірно, ця обставина і дала привід надалі закріпити за Кліпстонським лісом не цілком відповідну йому назву «Шервудського лісу». У результаті розвідок ми дійшли висновку, що інших «претендентів» на роль Шервудського лісу на той момент уже не існувало, але про це трохи пізніше.

Для того щоб уточнити реальне місцеположення та площу позначених на середньовічних картах Шервудських заказників, нам знадобилося серйозно попрацювати з найсучаснішими картографічними системами й архівом найстаріших і найновіших карт Англії. Виправивши низку топографічних і топонімічних помилок, проєкцію та пропорції старих карт, як правило, намальованих від руки, вдалося звести всі дані воєдино й отримати істинні контури заказників із точністю до 200 метрів. У результаті проведеної роботи, як нам здається, ми змогли знайти відповідь на такі запитання:

Чому Бествуд не потрапив до ревізії 1780 року? – найімовірніше, тому що ліс до цього часу вже безповоротно зник.. Така сама доля спіткала й другий Шервудський парк – Недділі, який колись займав площу 9,1 км2. Сам однойменний населений пункт також назавжди зник із карт як топонім уже до кінця XVI століття. Сьогодні все, що залишилося від лісу Недділі, це невеликий парк (усього 0,6 км2) на захід від Кіркліґтона (53.117405,-1.020398).
Ліс Бествуд (Bestwood), як найісторичніший імовірний претендент на звання «Шервудського лісу», на початку XVI століття мав вражаючу для середньовічного заказника площу, що становила не багато не мало - 19,3 км2! До сьогоднішнього дня, на жаль, не збереглося практично нічого, що могло б вважатися рештками легендарного лісового мешкання Робіна Гуда. Проте є й добра новина, не все так погано, і всім, кому захочеться побродити місцями мешкання легендарного лісового розбійника, можу порадити вирушати прямо до «Bestwood Coutry Park».

А річ у тім, що.. 1863 року Вільям Амеліус Обрі де Вер Бьюклерк (William Amelius Aubrey de Vere Beauclerk), десятий герцог Сент-Олбанс, бажаючи гідно облагородити свої володіння, запросив іменитих архітекторів для «облагородження місцевості». Ось так, під керівництвом знаменитого англійського архітектора С.Теулона й за гроші герцога, у глухому Бествуді з'явилися готель і церква чудового вікторіанського стилю, а на історичному місці Бествудського лісу розбито вищезгаданий парк. Проте, як це зазвичай буває, 1898 року герцог помер, а його спадкоємці, на жаль, не приділяли території жодної уваги. 1973 року парк передано міській раді, яка відтоді утримує його в належному вигляді.

Отже, як ми з вами встановили, жодних об'єктивних причин закуповувати жолуді легендарного дуба зовсім немає. На цьому, ймовірно, ми закінчимо розтин легенди про прихисток Робіна Гуда, приступивши до вивчення його непростого буття і… як не дивно, обставин загадкової смерті та навіть місця поховання. Гадаю, небагато хто зможе згадати, як закінчив свої дні легендарний розбійник і де похований. Розібратися в цьому буде нелегко.